Найменше зло, можливість добра

Не бувши шарлатанами від монархії, не уподібнюючись шарлата­нам від демократії, ми ніколи не заявляли, що монархія єдино своїм існу­ванням відверне від нас усі біди, що можуть загрожувати нації внаслідок громадянської війни чи війни з іншою країною, фізичної епідемії чи мо­ральної пошесті.

Ми стверджуємо лише, що в країнах, подібних до Франції, спадко­ва монархія містить у собі не просто кращі, але єдино можливі умови захисту від цих напастей. Монархія не гарантована від помилок, але вона краще, ніж будь-яка інша влада, озброєна для того, щоб виплутатися з них, уникнути їхнього повторення, а в разі нещастя вернутися до істини, виправивши те, що потребує виправлення. Вдало чи з найменшими втра­тами монархія спроможна керувати будь-якими змінами – економічни­ми чи соціальними, духовними чи релігійними, хоч би якими раптовими вони були. Якщо в країні знімається буря (а історія знає їх багато), відбу­вається переворот, перехід буде менш болючим, руйнація не буде такою жахливою, коли є правитель, чиє спадкове право виключає конфлікт між претендентами на корону. Отже, за монархії найвищі, найзначущіші й найзагальніші інтереси перебувають у досить високій та спокійній ат-

Повернення до живих речей

мосфері, і це дозволяє сподіватися, що буревій туди не підніметься. Якщо, попри все, таке трапиться, ну що ж, тим гірше! Коли тягар знегод сягне максимуму, людський рід матиме й максимум гарантій для себе. Якщо у цю лиху годину верховна влада перебуватиме нижче, нещастя трапляти­муться частіше, будуть болючішими й перетерпіти їх буде важче.

Навіть деморалізована, розгублена, повалена монархія несе у самій собі почуття і залишає після себе такі поняття, як відповідальність, пам’ять, передбачення – себто всі ті речі, яких демократичному парламенту бракує.

Королівська монархія надає політиці властивостей людської осо­бистості: совісті, пам’яті, розуму, волі. Республіканський режим розчи­няє всі свої наміри та дії в колективному безіменному без честі та людя­ності. Так, монархія має природну здатність творити максимум добра при мінімумі зла, тоді як республіка перманентно продукує найгірше зло при мінімумі добра. Щодо елементів добра та зла, то ці дані залежать від обставин і самих людей: жодний режим не створює ані людських якос­тей, ані духовних та моральних обставин їхнього буття. Діяльність рес­публіканської влади явно марнотратить, плюндрує дорогоцінні багат­ства розуму та серця, нажиті Францією. Монархія створила умови для їхньої появи, вона, безсумнівно, створить умови й для їхнього відрод­ження.

Так, республіка – це зло, і зло неминуче для такої форми правлін­ня. Ми кажемо: монархія – це можливість добра. Суспільне благо, не­можливе для республіки, є практикою монархічного правління. Навіть коли монархії бракує мети, суспільне зло не буде таким шкідливим, як за республіки, бо йому властиво кінчатися разом із поганим міністром або поганим королем, а республіканське зло, бувши невід’ємною вадою рес­публіки, може скінчитися лише разом із нею.

Монархічна влада у Франції – незалежна, єдина, неподільна.

Для більшості людей XIX сторіччя й наших сучасників абсолю­тизм є синонімом деспотизму, необмеженої та свавільної влади.

Це зовсім не так: абсолютна влада – це влада незалежна; французька монархія була абсолютною відтоді, відколи вона перестала залежати від будь-якої іншої влади – державної, парламентської, народної. До того часу вона була обмежена, ослаблена великою кількістю суспільних та політичних інституцій, спадкових чи корпоративних, вплив яких зава­жав їй вийти за межі певної сфери функцій. її право сусідило з безліччю прав, що її підпирали та врівноважували. Франція у давнину «гороїжи­лася» свободами. <...>

Королівська влада – це така інституція, за якої будь-яке національне зусилля йде їй на користь майже без втрат і з максимумом віддачі.

Шарль Моррас

У Прусії й за часів республіки у Бісмарка, Мольтке та Роона було багато можливостей вести війну. Ситуація у Прусії була тоді така: вплив партії одного з цих людей, переможця, був слабшим за вплив об’єдна­них зусиль переможених партій. З поверненням монархії ситуація зміни­лась: Бісмарк плюс Мольтке, плюс Роон, а до цього додався ще й при­множений ефект їхньої славної гармонії, зумовлений як роллю імпера­тора, так і глибокою повагою до нього цих діячів.

Ми аж ніяк не хочемо відновлювати у Франції парламентську мо­нархію. Така монархія, можливо, прийнятна для Бельгії, де вона вико­нує найвищу національну функцію, ба навіть для Англії – вона зберігає імперію.

Благодіяння Реставрації ніколи не закривали нам очі на надмірне значення, якого парламентський режим надавав ексцесам її виборчої сис­теми. Треба повернутися до режиму, що встановлює відмінність між уря­дом, чий обов’язок керувати, та представницькою владою, яка зобов’я­зана представляти. За такого устрою, що представляє інтереси нації, ко­ролівства, імперії, республіки – усі вони нарікають на фінансове марно­тратство, головною причиною якого є неясність розподілу функцій між парламентом та правителем.

Французька монархія – традиційна, спадкова, не парламентська та децентралізована, себто монархія представницька й корпоративна, яка є єдиною формою правління, що може покінчити з вищеназваним злом у державі.

У республіці треба постійно звертатися до совісті, бо республікан­ський устрій базується на волевиявленні. Республіці потрібен ентузіазм її підданих – виборців, які номінально, конституційно тримають свою долю у власних руках.

На противагу республіці монархія існує завдяки власній силі, sua mole stat. їй не потрібно повсякчасно радитися з так званим незалежним виборцем. Загалом громадянинові достатньо бути толерантним і терп­лячим, воля монархії – це завжди краще, вигідніше саме тому, що її власні принципи не вимагають від неї турбувати своїх підданих, постійно силу­ючи їх милуватися нею. Республіка – це віра, монархія – це рід. Монархії потрібно лише бути визнаною, а це вимагає від неї слідувати своїм риту­алам, своїм догмам, своїм священикам, своїм традиціям.

Дата добавления: 2015-07-17