Батьківщина: факт природи

Наша батьківщина народилась не завдяки якомусь контракту, ук­ладеному її дітьми; вона не виплід якогось акту згоди, і це визнало, до-

Шарль Моррас

бігаючи кінця, XIX сторіччя. Але ось що знаменно: до часу логіка, по­роджена революційним індивідуалізмом, відмовлялася служити ідеї батьківщини, схвалювати, ба навіть визнавати її. Лише завдяки тиску погроз з боку європейських держав ця ідея була визнана; таким чином поступово вона змусила уряд стати патріотичним, мілітаризованим, одне слово, підштовхнула його на позиції наших найважливіших спільних інте­ресів. Ця природна, інстинктивна, фізична реакція, якій, між іншим, опи­ралися республіканські сили та інтереси – це зовсім не те, що може уза­конити ідею батьківщини.

Дехто намагається визначити її як спільність інтересів, проте якщо слово «інтерес» має смисл більш-менш точний, то «спільність» руйнує конструкцію, бо об’єднуватися, «мати спільність» – це акт, зумовлений індивідуальною волею, це не наша спільна воля, що зробила нас фран­цузами. Ми не вибираємо нашу національність, ми не спроможні ані позбутися її, ані тим паче прийняти. Кілька перевертнів залюбки відмо­вилися від неї, ті ж, хто залишився, не вагаються, лишатися їм чи ні. Це -стан, до якого вони приноровилися, і нехай він тисячу разів їм зашко­дить – вони й гадки не матимуть відректися від нього. Об’єднання ствер­джується завдяки перманентній дії особистої волі, на противагу цьому батьківщина стверджується спільною дією як вищою цінністю, що пере­дує волевияву особистостей. Батьківщина – це об’єднання природне або, що те ж саме, історичне. Природне надходження – ось вирішальний чин­ник. Батьківщину – землю твоїх батьків, – не вибирають, як не вибира­ють батька й матір. Французом народжуються з волі випадку, так само, як можна народитися Монморансі або Бурбоном. Це насамперед фено­мен спадковості.

Сприйняття демократа чи республіканця, що інстинктивно повстає проти цих ідей, робить усе, щоб ідея батьківщини зникла.

Французи – друзі нам, тому що вони – французи, вони французи не тому, що ми обрали їх нашими друзями. Ці друзі створені з нас, вони даровані нам природою. Більше того, не перестаємо говорити, що ста­вити плуга перед волом означає освячувати те, що стоїть позаду, оскіль­ки те, що стоїть позаду, набуває вартості, стоячи саме позаду. Не може бути нічого ціннішого, ніж мати французів, з’єднаних узами дружби. Але щоб мати їх такими, треба щось робити, а не обмежуватися декларація­ми та написами на стінах. Ми більше робимо для дружби французів, на­зиваючи причини і переконливі докази їхньої національної спільності, а не приписуючи їм обов’язкові теоретичні симпатії. Французи здивують­ся, якщо хтось почне наполягати на тому, що для їхніх громадянських відносин характерна передусім дружба; суспільне життя – це аж ніяк не

Повернення до живих речей

суспільна ідилія, і маємо силу-силенну ситуацій розчарування та роздра­тованості, за яких ідею всеохопної дружби треба відкинути.

Натомість вивчення нашої давньої французької кревності та її при­множених десятьма сторіччями співробітництва переваг повертає нам почуття, з яким наші батьки об’єднувались проти ворожої загрози на­вколо дружнього скипетра й меча-охоронця коронованого патрона й захисника. Наша історія доводить, що й справді держави виростають на підґрунті дружби, але було б дурницею стверджувати, що, з’явившись, держави й надалі тримаються на цій основі. Дружба спричиняє резуль­тати, вона створює спадковість. На перший план виступає принцип спад­ковості. Саме вона підказує нам слово «батьківщина» і ще голосніше -поняття «нація», яке означає «народження» або не означає нічого.

Патріотизм, усвідомлений таким чином у своїй історичній серце­вині, у своїй спадковій сутності, зближується з усіма ідеями, проти яких повсякчас повстає демократія; він руйнує ще й досі живу застарілу відразу до поняття спадковості. Якщо розуміють, що на батьківщину покладена функція опору буревіям Часу, якщо націю, услід за Барресом, сприйма­ють як «вічну річ», якщо усвідомлюють, що Франція – це не об’єднання індивідів, що голосують, а живе тіло родинних зв’язків, то принципові заперечення зникають й історичний сенс стверджує необхідність і відповідність того, що спочатку здавалося суперечливим.

Безумовно, конче необхідно, щоб батьківщина була справедливою, але її поведінка, дії – це не та проблема, що виникає у зв’язку з теоретич­ним усвідомленням чи то практикою патріотизму; питання самої її суті, проблема її життя або смерті – в іншому.

Щоби бути справедливою чи несправедливою, передусім потрібно, щоб вона існувала. Було б софізмом вдаватися до понять справедливості, несправедливості чи до будь-яких інших атрибутів батьківщини в розділі, де йдеться лише про її буття. Ви будете вдячні вашим батькові та матері, ви будете шанувати їх незалежно від їхніх особистих якостей. Ви пова­жатимете Батьківщину, тому що вона є вона, а ви є ви, незалежно від задоволення, яке вона може дати вашому почуттю справедливості чи вашій любові до слави. Вашого батька можуть закувати в кайдани – ви його поважатимете. Ваша Батьківщина може припуститися великих по­милок – ви будете захищати її, відстоювати її безпеку і свободу. Спра­ведливість не загубиться: перша умова справедливої батьківщини, як і всякої іншої, – це її існування, друга умова – це незалежність її рішень та свобода дій, без яких справедливість лишається тільки мрією.

Шарль Моррас

Дата добавления: 2015-07-17