Патріотичний егоїзм

Так, людина зобов’язана допомагати всім людям. З цим погодяться й Едіп, і дон Жуан. Однак мені видається слушним нагадати, що допома­гати рекомендовано передусім нашому ближньому, і позаяк «ближній» на святій мові -proximus – себто слово це граматично являє собою справжній найвищий ступінь порівняння, то звідси випливає, що спочатку наше ми­лосердя слід звертати на найближчі до нас людські істоти.

Так що це, егоїзм? <... > Обрати об’єктом своїх піклувань передусім людей, яким долею призначено жити поруч із нами, – тут нема й натяку на егоїзм. Це не більше, ніж гра метафор, коли кажуть: «національний егоїзм» чи то «священний егоїзм». Ці колективні егоїзми не є сумою інди­відуальних егоїзмів, що їх можна полічити. У такий спосіб відредагова­на критика національного егоїзму не має жодного об’єкта. Хто служить своїй батьківщині, служить не собі. Він віддає себе чомусь іншому, ніж він сам. По-справжньому плідна любов до ближнього звернена до свого дому, своєї вулиці, свого села.

Авжеж, живуть на світі й китайці, і тібетці, яких я поважаю, але вони трохи задалеко, щоб мати з цього якусь користь. Почнемо ж із того, що поквапимося підставити плече своєму сусідові, надто якщо в нього пожежа, – оце й є основний моральний принцип, а політика його ви­правдає.

Нація

Ідея нації не є щось туманне, як це стверджують зайдиголови-анар-хісти, вона репрезентує в абстрактних термінах неспростовну реальність. Нація являє собою найбільше з існуючих громадське об’єднання, потуж­не й самодостатнє. Розбийте його, і ви оголите індивіда. Він втратить усе – захист, підтримку, допомогу.

Позбавлений батьківщини, він не уникне ані злиднів, ані експлуа­тації, ані насильницької смерті.

Дотримуючись правди реальності, доходимо висновку, що все, що являє собою індивід, все, що він має, все, що він уподобає, зумовлене існу­ванням нації, і щонайменше, що він повинен зробити, щоб уберегтися, -це за всяку ціну захищати свою націю. Ми не робимо з нації ідола, мета­фізичного абсолюта, а проте у певному сенсі бачимо в ній те, що древні називали богинею. Обожнюючи Німеччину, германці говорили про неї як про свого старого бога, подібного до Єгови, єдиного, безконечного й усе-

Повернення до живих речей

могутнього. Богиня Франції природним чином входить у зв’язки з підва­линами життя інших народів і доповнює їх. Вони можуть обмежувати й зрівноважувати ці зв’язки. Одне слово, ідея нації увінчує вершину ієрархії політичних ідей. Це – потужна дійсність, найпотужніша з усіх, оце й усе.

Вона є підґрунтям усіх інших важливих спільних інтересів, і ясна річ, що в разі конфлікту всі ці інтереси мають їй поступитися: за визна­ченням – поступаючись їй, вони тим самим поступаються тому найго­ловнішому, що вони містять у самих собі.

Нація передує всім об’єднанням у ній. Захищати ціле мають його частини. Нації старшують у світовому порядку. Нації первинніші за кла­си. Нації первинніші за будь-які діяння.

Нерівність – ось що визначає права нації. Вона, очевидно, містить у собі елементи ідентифікації та відмінності.

Національні почуття у різних народів не однакові; є такі, що захи­щають й употужнюють народ, як і такі, що ослаблюють і розкладають його. Традиції, зумовлені цими різними почуттями, відрізняються, отже, за своєю силою та ефективністю й – або вони підтримуються, або ними нехтують, або від них відступаються.

Відмінність цих елементів – одна з причин різноманітності Європи. Територіальні рамки, потреби та амбіції країни визначаються нацією, так само сприйняття нації оцінює задоволення цих потреб та амбіцій.

Про це сказано вже достатньо: нація передує будь-якому об’єднан­ню. Не варто повторювати, що між поняттями «об’єднання» та «су­спільство» існує відмінність.

Ті, хто об’єднується, створюють об’єднання на основі загально­прийнятих поглядів. Члени ж суспільства починають з того, що вони в ньому існують. Вони можуть повстати проти нього або покинути його, але суспільство існувало до них. Якщо їхня поведінка визначається їхньою власною волею й поглядами, то саме їхнє існування в суспільстві лише малою мірою залежить від цих чинників.

Щоб встановити відмітні риси певної нації, треба звернутися до будь-якого моменту в її історії. Виявлені властивості народного харак­теру треба розглядати як константи, що мають проявлятися впродовж усієї історії цього народу.

Дата добавления: 2015-07-17