Практичне заняття 2. Питання для обговорення

Питання для обговорення

1. Суть і характерні риси структури світового ринку.

2. Еволюція і сутність світового господарства.

3. Умови та тенденції розвитку сучасних МЕВ.

3.3. Термінологічний словник

Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці та інших чинників виробництва.

Світове господарство - це єдиний взаємопов’язаний всеохоплюючий і взаємозалежний процес, який включає в себе країни, що перебувають на різних етапах соціально – економічного розвитку.

Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, при якій усе призначене для продажу збувається самим виробником усередині країни.

Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Міжнародний ринок – частина національних ринків, що безпосередньо пов’язана з закордонними ринками.

Відкритий сектор світового ринку є сферою звичайної комерційної дяльності практично незалежних продавців та покупців – малих і великих фірм, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції “вільного” ринку.

“Вільний ринок” – це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. “Вільний” ринок проявля.ється в біржовій торгівлі, на ринку “spot” (з терміновим постачанням реального товару) та “чорному ринку”.

3.3. Інформаційні джерела

[19, С. 55-68], [22, С.19-273], [35, С.7-26], [37, С. 139-159], [38, С.6-67], [46, С.45-128], [48, С.126-162]

Тема 4. Еволюційні періоди формування МЕВ

4.1. Методичні поради до вивчення теми

Становлення світового господарства пройшло декілька історичних етапів, протягом яких економічні зв’язки між різними організаційними формами людської спільноти (плем’я, рід, нація, держава, тощо) еволюціонізувалися і вдосконалювалися, спочатку маючи форму одиничних (випадкових) варіантів домовленостей, ці зв’язки за рахунок постійного збільшення їх кількості, підключення нових суб’єктів, які поступово перетворювалися в складну сукупність відносин, що так чи інше торкаються інтересів всіх країн світу.

В науковій, науково-методичній літературі можна зустріти ряд підходів до типізації розвитку світового господарства. Одні дослідники його виникнення відносять до часів Римської імперії, інші – до періоду великих відкриттів XV-XVII століть. На нашу думку світове господарство як соціально-економічний суб’єкт зароджувалося ще за часів первісних суспільств і пройшло на своєму шляху ряд етапів, головні з яких наступні.

Перший етап – міжнародні відносини як зародок майбутніх міждержавних відносин у первісних суспільствах. Сюди включається період палеоліту, неоліту. Цей етап характеризується переходом від кочової системи життя до стійкої осілості з відтворюючою системою господарства, якій притаманні елементи “міжплемінної інтеграції”. Для цього етапу домінуючим видом виробництва було аграрне.

Другий етап – зовнішньоекономічні відносини у стародавньому світі. Для нього характерним є:

- поява ранньокласових утворень;

- зовнішня торгівля – основна, часто єдина, форма економічних відносин між країнами стародавнього світу;

- насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;

- колонізація земель і розвиток ремісництва (І тис. до н.е.). Це, зокрема, період фінікійської та грецької колонізації, римської імперії, її розквіту і занепаду.

Притаманним для цього етапу було поєднання аграрного і ремісницького виробництва з розвитком торгівлі та грошової форми обігу.

Третій етап – зовнішньоекономічні відносини за часів феодалізму.

Четвертий етап – міжнародні економічні відносини епохи відкриттів XІ-XVII століття;

П’ятий етап – міжнародні економічні відносини періоду промислової революції (XVІІІ-XIX століття).

Шостий етап – міжнародні економічні відносини епохи комп’ютерів, Інтернету (друга половина XX століття – початок XXІ століття).

Як цілісна система світове господарство сформувалося в кінці XІX століття. Цьому передував ряд умов:

- завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі “білі плями” зникли з карти Землі;

- відбулося закріплення всіх територій землі за одним із національно-державних утворень;

- визнання цього утворення (всіма або майже всіма) державами.

Лише після завершення процесу формування світового господарства, яке можна характеризувати, як сукупність національних економік, пов’язаних між собою системою мобільних факторів виробництва, став можливим розгляд міжнародних економічних відносин, як визначального елементу надзвичайно складної і динамічної системи, якою ж світове господарство, як єдиної взаємопов’язаної системи.

На розвиток світового господарства в новітній час суттєвий вплив має науково-технічна революція, яка змусила переглянути методи і, власне, механізм організації і регулювання виробництва, торгівлі, валютної і грошово-кредитної сфери.

В умовах інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу практика організації замкнених національних анклавів або навіть у межах певної групи країн виявилася надто неефективною. В світовому господарстві це і обумовило інтенсифікацію інтеграційних процесів, формування транснаціональних корпорацій, міжнародних кредитно-фінансових інститутів тощо. Усе це дало можливість підвищити загальну ефективність національних економік, зміцнити матеріально-технічну базу ринкового господарства, підвищити ефективність практичн6о всіх форм реалізації МЕВ.

Сучасне світове господарство характеризується інтенсивним рухом товарів, капіталів і послуг, робочої сили. До початку 90-х років воно базувалося на двох суспільно-економічних системах – капіталістичній і соціалістичній, які формували специфіку МЕВ в кожній із вказаних груп країн. У результаті трансформацій, які відбулися в країнах Центрально-Східної Європи, переходу їх до ринкової економіки паралельно і у взаємозв’язку реалізуються об’єктивні процеси їх інтеграції в світове господарство.

Останні три етапи світового господарства в економічній літературі (і не тільки в економічній) характеризується як період розвитку глобалізаційних процесів суть яких полягає в лібералізації і інтеграції ринків товарів, капіталі і робочої сили в єдиний світовий ринок.

Глобалізація сьогодні є однією з найбільш впливових сил, які визначають майбутнє планети. В той же час як і кожне соціально-економічне явище це суперечливий процес. Зокрема, з однієї сторони, завдяки глобалізації всі більш чіткіше проявляються всеохоплюючі переваги міжнародного поділу праці, нарощується економічний потенціал, підвищується рівень виробництва, покращується якість життя. З іншої, глобалізація не тільки приносить вигоди, але і створює проблеми, причому часто досить серйозні. По-перше, більша частина виграшу дістається багатим країнам, збільшуючи нерівність і породжуючи конфлікти. По-друге, в результаті збільшення взаємозалежності національних економік підвищується рівень регіональної і глобальної нестабільності. По-третє, поступово контроль над національними економіками переходить від суверенних урядів до більш впливових держав. Транснаціональних корпорацій і міжнародних організації. Перераховане тільки видима частина айсбергу тих негативних наслідків, які породжує глобалізація.

Враховуючи плюси і мінуси які несе з собою глобалізаційних процес важко, а то і неможливо підрахувати її сумарний результат. В той же час цілком очевидно, що він залежить від стану справ, порядку у світовому співтоваристві і якщо світ роздирають суперечності, очевидно, що домінує тенденція до конфронтації. Зрозуміло, що в цій ситуації буде переважати негативний ефект глобалізації. І навпаки, якщо переважає тенденція до співпраці формується середовище, при якому збільшується можливість мінімізації, а то і виключення негативних проявів глобалізації і стимулювання її переваг, таким чином зростає вірогідність сукупного позитивного ефекту.

План пратичного заняття

---

Дата добавления: 2015-07-17