Оцінка конкурентоспроможності організації

Рівень конкурентоспроможності	Критерій оцінки
Високий	Частка ринку конкретної організації перевищує частку ринку пріоритетного конкурента
Середній	Частка ринку конкретної організації дорівнює частці ринку пріоритетного конкурента
Низький	Частка ринку конкретної організації значно нижча, ніж частка ринку пріоритетного конкурента

Визначення ринкової ніші, освоєння якої надає можливість організації збільшити сферу свого впливу, здійснюється шляхом порівняння потенці­алу ринку з обсягом продажу товарів певної організації. Для оцінки рів­ня протидії конкурентів у боротьбі за ринкові ніші переважно використо­вують показник концентрації, який характеризує рівень концентрації виробництва в галузі та визначається за формулою:

(5.4)

де П₁ = max { П_i }, для всіх і = 1 - n;

П₂ = max { П_i /П₁ }, для всіх і = 1 – (n – 1);

П₃ = max { П_i /П₁,П₂ }, для всіх і = 1 – (n – 2);

П₄ = max { П_i /П₁,П₂, П₃ }, для всіх і = 1 – (n – 3);

де n - кількість організа­цій, які реалізують продукцію певного асортименту.

Цей показник характеризує загальну частку перших (найбільших) організацій на певному ринку. У таких провідних країнах світу, як США, Франція, Німеччина, Англія та Канада, коефіцієнти концентрації розраховують і аналізують статистичні організації. Разом з тим названий метод має істот­ний недолік: нечутливість до різних варіантів розподілу часток ринку між конкурентами. Наприклад, Кк буде однаковим і дорівнюватиме 0,8 для різ­них ринкових ситуацій, якщо одна організація контролює 77% ринку, а решта - по 1%, або ж п'ять рівноцінних організацій мають частки по 20%. Певною мірою цього недоліку можна уникнути, розрахувавши індекс Хер-фіндала як суму квадратів ринкових часток конкурентів за формулою

(5.5)

де І_х - індекс Херфіндала (0 < І_х < 1); Ч_i^и - частка і -ї організації в загальному обсязі продажу продукції певного асортименту.

Індекс Херфіндала збільшується зі зростанням концентрації в галузі, а в умовах чистої монополії І_х = 1. У галузі, де працює 100 рівносильних організацій з рівними частками, І_х = 0,01.

З метою визначення позиції організації на ринку застосовують індекс Розенблюта І_р:

(5.6)

Він враховує номер організації, отриманий на основі ранжування час­ток від максимуму до мінімуму (і).

Пошук критерію оцінки слід здійснювати, виходячи з ринкової скла­дової поняття «конкурентоспроможність». Саме ринок, а точніше спожи­вач (клієнт), може вирішити, який з банків є на цей час і залишиться в майбутньому більш ефективним, конкурентоспроможним. При цьому слід зауважити, що специфіка банківської справи визначає низький рівень ак­туальності даної сентенції в інших галузях економіки. Зміст вищевикла-деного такий: відносини між продавцем і покупцем банківських послуг мають довгостроковий характер, споживачі не просто здійснюють однора­зове придбання, вони на довгостроковій основі співпрацюють із банком, причому об'єктом такої співпраці виступають фінансові кошти, що є при­чиною серйозного та скрупульозного аналізу при виборі банку-контрагента. Усе це визначає можливість прийняття сукупної суб'єктивної думки клієн­тів як основного критерію під час оцінки конкурентоспроможності бан­ку. Звичайно, можна використовувати безліч фінансових показників, про­гнозувати їх майбутню динаміку, однак більш простим і адекватним ре­альній ринковій ситуації є акцентування уваги на думці клієнтів банку. При цьому перевагу слід надавати позиції тих клієнтів, що фактично ви­ступають у ролі продавців відносно банківських організацій, розміщуючи в них свої внески.

Позичальник звичайно не переймається проблемою оцінки конкурентоспроможності банку, коло його інтересів обмежується питаннями кре­дитної угоди. Вкладник же (а тим більше, якщо це юридична особа) значною мірою зацікавлений у надійності й ефективності діяльності банку не тільки в даний момент, але й на перспективу. Також слід зауважити, що конкурентоспроможний банк обов'язково приверне до себе увагу потен­ційних клієнтів, тим самим збільшивши свою частку ринку.

Саме тому частка ринку депозитів і меншою мірою - кредитів, яки­ми володіє банк у даний момент, а також темпи росту цих показників у попередній період, можуть служити досить точним критерієм оцінки конкурентоспроможності банку.

Значна частина банків в Україні збанкрутіла з причин, не пов'язаних з обсягами первинних фінансових ресурсів. Ситуація, коли малі банки ма­ють більш високу рентабельність, ніж великі, на сьогодні є цілком реаль­ною. Досить часто виникають прецеденти, коли малі банки мають перева­гу також і в показниках абсолютного прибутку.

Отже, теза про існування єдиного точного критерію оцінки конкурентоспроможності не знаходить підтвердження. Цей універсальний крите­рій має містити в собі надто різноманітні показники: як абсолютні, так і відносні; як динамічні, так і статичні; як об'єктивні, так і суб'єктивні.

Очевидно, що первинним критерієм вибору банків повинні стати абсолютні показники, такі, як обсяг капіталу та частка ринку (у першу чергу депозитів юридичних осіб).

Далі варто звернути увагу на динамічні показники розвитку банку, зокрема, на те, як змінювалася частка ринку банку з урахуванням темпів росту ринку в цілому та основних конкурентів зокрема. Ця оцінка має непрямий, опосередкований (через думку клієнтів) характер, але дозволяє одержувати дані з досить значним рівнем точності та об'єктивності, та, що найголовніше, вони є достатньо актуальними щодо можливості використан­ня в процесі стратегічного управління діяльністю банку.

Рівень конкурентоспроможності банку визначається наявними конкурентними перевагами та ефективністю їх реалізації.

Будь-яка організація у своїй діяльності керується відповідним чином розробленою стратегією або комплексом стратегій у сфері конкурентоспроможності. Стратегії можуть відрізнятися за цілями, термінами реалі­зації та іншими характеристиками, але їх головне завдання - забезпечен­ня формування та належного використання певних ринкових переваг над конкурентами.

Цифри і факти

Протягом 2000-2001 років банк «Фінанси та кредит» увійшов до деся­ тки кращих банків України за обсягом ресурсів, залучених від насе пення. Банк успішно конкурує з лідерами банківської системи країни.

За 2001 рік роздрібна ресурсна база банку «Фінанси та кредит» підвищилась з 100 до 215 млн. грн., а спектр послуг в галузі депозитних внесків поширився з 6 до 30.

У цілому конкурентна перевага - це виключна, особлива цінність, якою володіє суб'єкт та використання якої надає цьому суб'єкту перевагу в конкурентній боротьбі. Як засоби забезпечення конкурентних переваг виділяють дві групи факторів - переваги в умінні та переваги в ресурсах.

Перші пов'язані з ефективністю роботи маркетологів, управлінського складу тощо. До них відносяться:

• «ноу-хау» в дослідженнях і розробці нових послуг;

• ефективне використання маркетингу;

• досвід в управлінні проектами;

• уміння організовувати стимулювання збуту;

• ініціативна, зацікавлена робота у всіх сферах діяльності організації.

Різноманітними можуть бути і ресурси, що впливають на одержання та збереження організацією конкурентних переваг:

• доступ до фінансових і матеріальних ресурсів;

• кадровий склад і його кваліфікація;

• ефективні можливості та технології;

• наявність в організації розвиненої системи співробітництва та ін.

Перевага над конкурентами за зазначеними та іншими параметрами дозволяє організації пропонувати на ринку товари (послуги) більш висо­кої якості і/або за нижчими цінами. Це, у свою чергу, зміцнює ринкові позиції, дозволяє отримувати прибуток, розмір якого перевищує середній рівень, позитивно впливає на фактори, що обумовлюють переваги в конку­ренції (табл. 5.5).

Перемога в конкурентній боротьбі та повна реалізація конкурентних переваг банку можлива за умови наявності системи формування, підтрим­ки та відтворення інтелектуального капіталу (сукупності знань і умінь персоналу банку). Специфіка формування інтелектуального капіталу в банківській галузі визначається тим, що банк працює у сфері послуг і орі­єнтується на їх надання.

Наявність у банку інтелектуального капіталу забезпечує вирішення проблем у таких основних секторах діяльності:

• банківські продукти (послуги);

• збут і просування банківських продуктів;

• операції на фінансових ринках;

• ціноутворення.

Саме наявність інтелектуального капіталу визначає конкурентні пере­ваги банку та дозволяє розробити ефективну стратегію поведінки на рин­ку банківських послуг. Інтелектуальний капітал банку використовується для прийняття ефективних управлінських рішень, збору, аналізу та інтер­претації інформації.

Таблиця 5.5.

Дата добавления: 2015-07-15