Зарубіжний досвід формування та використання ресурсів місцевих бюджетів та можливості його застосування в Україні

Сучасні умови трансформації соціально-економічних процесів в Україні зумовлюють необхідність пошуку дієвих механізмів формування бюджетних ресурсів та ефективного їх використання. Важливого теоретичного та практичного значення при цьому набувають питання вивчення зарубіжного досвіду формування та використання ресурсів місцевих бюджетів. Детальне вивчення особливостей фінансування місцевого самоврядування у зарубіжних країнах дозволить виділити характерні риси цього процесу та запобігти поширенню негативних явищ у нашій державі і вказати на позитивний досвід, який може бути використаний у вітчизняній практиці.

В розвинених зарубіжних країнах місцеві податки і збори мають високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень до місцевих бюджетів на відміну від України, де власні кошти у формі місцевих податків і зборів становлять відносно малу питому вагу в доходах місцевих бюджетів. У міжнародній практиці місцеві податки і збори є основою дохідної частини місцевих бюджетів більшості держав (рис. 3.1).

Місцеві податки становлять у загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії – 72 %, США – 66%, Швеції – 61%, Японії 55%, Данії – 51%, Франції 48%, Німеччини – 46%, Швейцарії – 46%, Норвегії – 43%, Великої Британії – 37%, Фінляндії – 34%, Іспанії – 31%.[10; 9 ].

В Україні частка місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів значно менша і становить 5-7%.

Рис. 3.1. Частка місцевих податків та зборів в доходах місцевих бюджетів держав (%).

Залежно від об’єкта оподаткування місцеві податки поділяють на такі групи:

- місцеві податки на доходи (корпоративні й особисті). Ця група податків є досить вагомою. Вони становлять від 80 до 100% податкових надходжень до місцевих бюджетів скандинавських країн, а також у Люксембурзі, Естонії, Латвії, Литві;

- місцеві податки з продажу, які набувають різноманітних форм, але за своєю суттю це – податки на продані товари і послуги. За рахунок цієї групи податків забезпечується від 20 до 76% податкових надходжень до місцевих бюджетів США, Японії, Нідерландів, Іспанії, Греції, Португалії, Туреччини, Угорщини;

- податки на нерухомість, які відіграють відчутнішу роль у федеративних країнах, ніж в унітарних. Насамперед це стосується США, Канади, Австралії, Мексики, Великобританії, Нової Зеландії та ін.;

- інші місцеві податки, які відображають політику місцевої влади у сфері навколишнього середовища (екологічні податки), зайнятості, податки, які справляються у вигляді плати за послуги, що надає місцева влада (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, зв’язком, автостоянками, за видачу різних документів) [16, 569].

Кількість місцевих податків і зборів у різних країнах неоднакова. Для більшості розвинених країн, як правило, передбачена можливість застосування численних місцевих податків: у Франції - понад 40, Німеччині – 55, Італії – близько 70, Бельгії – близько 100.

У Великій Британії стягується лише один податок з нерухомого майна – землі, будівель, крамниць, установ, заводів і фабрик, причому сільськогосподарські угіддя та будівлі на них, а також церкви не оподатковуються.

В Японії три основні види місцевих податків: підприємницький, який нараховується на прибуток, корпоративний муніципальний податок та зрівняльний податок, що є фіксованою сумою податку, розмір якої залежить від розміру капіталу юридичної особи та чисельності працюючих.

У США запроваджено такі місцеві податки, як податок з продажу, місцевий прибутковий податок, податки на прибутки корпорацій, на спадщину, майновий податок [26, 139].

Більшість доходів надходить із невеликої кількості таких основних джерел: податок на майно, податок на доходи фізичних осіб, податок з продажу.

Передусім, хочеться виділити податок на майно, оскільки оподаткування майна гарантує стабільне надходження до бюджету. Майно є найбільш перспективним об’єктом для розвитку місцевого оподаткування. Проте в Україні ситуація ускладнюється слабким розвитком ринку нерухомості, відсутністю необхідних інформаційних систем, які б характеризували об’єкт оподаткування.

Отже, запозичення досвіду зарубіжних країн з цього питання може бути корисним для України.

Важливим джерелом фінансування місцевих бюджетів багатьох країн є муніципальні облігації та банківське кредитування.

Найбільш поширеним та традиційним зовнішнім джерелом фінансового забезпечення інвестиційного потенціалу місцевих бюджетів є муніципальні облігаційні позики. Лідером з обороту ринку муніципальних цінних паперів є США. Масштаби зовнішніх ринків муніципальних запозичень США сягають 1,6 трлн. дол. США. Значна частка здійснення запозичень до місцевих бюджетів припадає й на європейські країни (Швецію, Норвегію, Швейцарію, Великобританію, Іспанію, Францію, Нідерланди, Кіпр). Як свідчить досвід цих країн, як правило, за рахунок муніципальних запозичень здійснюється фінансування будівництва і реконструкції об’єктів житлово-комунального господарства, закладів освіти й охорони здоров’я, сфери публічного транспорту, будівництва автомобільних доріг, портових споруд, туристичної інфраструктури [14, 200]. Також облігаційні запозичення місцевих органів влади набули розвитку в Азії та на фондових ринках країн, що розвиваються, в Латинській Америці.

Найбільшого поширення здійснення запозичень до місцевих до місцевих бюджетів набуло у федеральних державах з високим ступенем економічної самостійності регіонів. Підвищення ролі муніципальних запозичень у США, Японії та більшості країн Західної і Східної Європи відображає тенденцію, з одного боку, перерозподілу фінансової відповідальності за реалізацію державних інвестиційних проектів від центральної влади на регіональний рівень, а з іншого – стрімкого росту соціальних вимог населення до органів місцевої влади [20, 105].

Наступним, не менш важливим альтернативним джерелом фінансування доходів місцевих бюджетів є кредитні ресурси, що надаються банківськими установами. Варто згадати, що в більшості країн світу центральний уряд має доступ до емісійного банку, але місцеві органи влади такої можливості позбавлені. Місцеві запозичення в країнах з розвинутими ринковими економіками та сильним місцевим самоврядуванням – одне з головних джерел фінансування довгострокових та дорогих інвестиційних проектів на місцевому рівні. Органи місцевого самоврядування в Україні можуть стати реальними позичальниками на ринку як прямих кредитів, так і боргових цінних паперів. Місцеві органи влади повинні залучати позичковий капітал, причому під невеликі відсотки та на відносно тривалий строк [8, 8-19].

Органам місцевого самоврядування є вигідною співпраця з банківським сектором економіки, оскільки це дає можливість впливу на розподіл кредитних ресурсів, що можна використати для забезпечення стабільного регіонального розвитку [27, 235]. Крім цього, інвестиційну діяльність місцевих бюджетів, у тому числі у напрямі формування власної ресурсної бази, потрібно також розглядати в контексті вкладання тимчасово вільних або профіцит них коштів у різноманітні фінансові інструменти. Такі, зокрема можуть використовуватись на придбання цінних паперів, емітованих державою чи державними установами, або ж гарантованих державою, місцевих цінних паперів з найвищими кредитними рейтингами [11].

Сьогодні в Україні існує гостра необхідність використання альтернативних джерел наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, основними з яких можуть стати муніципальні облігації та банківське кредитування.

Незважаючи на низький рівень розвитку ринку муніципальних облігацій в Україні, поширення практики використання облігаційних позик органами місцевої влади сприятиме диверсифікації джерел отримання коштів та зростанню фінансових можливостей у розвитку українських міст і регіонів.

Отже, світовий досвід використання різноманітних джерел формування доходів місцевих бюджетів доводить, що загальним стратегічним напрямом має бути посилення зацікавленості місцевих органів влади у залученні якомога більше самостійних ресурсів, зростанні ролі власних джерел наповнення місцевих бюджетів.

Дата добавления: 2015-07-15