Експертиза лаків, фарб і покриттів

Лакофарбові матеріали {лаки, фарби, емалі, ґрунтовки, скла­дові їх компоненти), а також предмети з пофарбованою поверх­нею (транспортні засоби, деталі будівельних конструкцій, сейфи, інструменти) часто виступають як речові докази при розсліду­ванні кримінальних справ та при вирішенні спорів у цивільних та господарських справах.

Лакофарбові матеріали є багатокомпонентними системами, стій­кими щодо дії зовнішніх факторів після їх висихання та отвердін­ня. Основними компонентами лакофарбових матеріалів є: зв'язую­че — плівкоутворюючі речовини штучного та природного похо­дження; пігменти — органічні та неорганічні речовини (природні та штучні), які надають фарбі колір; наповнювачі — мінеральні ре­човини, які додаються до фарб для надання покриттям заданих фізико-механічних властивостей; органічні розчинники та роз­ріджувачі, які сприяють отриманню певної в'язкості фарб. Для на­дання покриттям еластичності до фарб додають пластифікатори. З метою прискорення процесу висихання лакофарбових матеріалів використовують сикативи. Для полегшення емульгування вводять­ся поверхнево-активні речовини.

У лакофарбовій промисловості прийнято поділ лакофарбових матеріалів за видами готової продукції (фарби, емалі, лаки, оліфи тощо), за хімічною природою зв'язуючого (масляні фарби (МА), нітроемалі та лаки (НЦ), пентафталеві (ПФ) та гліфталеві (ГФ) грунти і емалі тощо), а також за марками (мочевиноформальде-гідна емаль МЧ-13, грунтовка ПФ-226 тощо). Уданий час можли­вості складання спеціальних криміналістичних класифікацій ла­кофарбових матеріалів та покрить обмежені відсутністю жорст­ких нормативів на технологію фарбування таких об'єктів, як житлові приміщення, паркани, предмети домашнього вжитку, а також відсутністю систематизованих відомостей про фарбуван­ня приладів, станків, інструментів та інших об'єктів.

Об'єктами експертизи лаків, фарб і покриттів можуть бути:

— конкретні об'єми лакофарбових матеріалів, які за припу­
щенням мають спільне джерело походження (за місцем виготов­
лення, зберігання, використання);

— окремі складові компоненти лакофарбових матеріалів (зв'я­
зуюче, пігменти, наповнювачі), які ймовірно використовувалися
для виготовлення конкретного лакофарбового матеріалу;

— лакофарбові покриття конкретних фарбованих предметів і
часток речовин, які ймовірно відокремилися від них;

— конкретні сукупності фарбованих предметів зі слідами кон­
тактної взаємодії;

— інструменти, які використовувались для виконання робіт з
лакофарбовими матеріалами.

На експертизу лакофарбових матеріалів та покриттів (ЛФМ та ЛФП) треба направляти:

— частки лакофарбового покриття, виявлені на місці події;

— об'єкт-носій з нашаруваннями речовини, схожої на фарбу
(одяг, деталі транспортного засобу, інструменти тощо);

— ідентифікований об'єкт з пошкодженнями на лакофарбово­
му покритті (зіскоби з нього) або ємність лакофарбового мате­
ріалу.

На експертизу ЛФМ та ЛФП слід направляти, по можливості, не зіскоби, а безпосередньо об'єкт, оскільки вилучення зіскобів призводить до знищення поверхні та унеможливлює проведення трасологічних досліджень. Мікрочастки доцільно вилучати з по­верхні об'єкта-носія тільки у разі загрози їх втрати (легко осипаю­ться), запобігаючи при цьому випадковим забрудненням. Перш ніж вилучати мікронашарування з об'єкта-носія, необхідно ре­тельно їх описати, вказати розміри часток або нашарувань, їх зовнішній вигляд і обов'язково — локалізацію.

Пакувати речові докази треба таким чином, щоб під час пере­силки (транспортування) різноманітних зразків та об'єктів не тра­пилося їх пошкодження та змішування.

Слід мати на увазі, що індивідуальні особливості лакофарбово­го покриття предмета виникають у момент його нанесення, при затвердінні. Так, залежно від способу та технології фарбування транспортних засобів (наливом, занурюванням, розпиленням то­що), режиму висихання після фарбування на поверхні покриття можуть утворюватися різні дефекти (шагрені, пористість, сму­гастість, меління тощо). Багато локальних дефектів утворюються при старінні лакофарбового покриття під час експлуатації: біле-соватість, розтріскування, бронзування, відшарування, меління.

Покриття транспортних засобів є багатошаровим. Кількість шарів визначається самим типом транспортного засобу та техно­логією фарбування. Покриття може містити, відповідно до стан­дартної заводської технології від двох до восьми шарів: ґрунтов­ка, шпатлівка, декоративні емалі, лаки. Тому шаруватість є цін­ною ідентифікаційною ознакою покриття, яка містить інформа­цію про тип, вид і марку транспортного засобу, технологічні особ­ливості фарбування, умови експлуатації, наявність чи відсут­ність ремонтних робіт та умови їх проведення.

Під час проведення експертизи ЛФМ та ЛФП вирішуються такі питання:

1) Чи є даний об'єкт лаком (фарбою, емаллю)?

20 — 4-2531

Розділ 2

2) Чи є на даному об'єкті нашарування часточок ЛФП?

3) Яким ЛФМ був покритий предмет до перефарбування?

4) Чи містить ЛФП автомобіля (конкретної деталі) залишки за­
водського стандартного покриття?

5} Чи перефарбовувався автомобіль? Якщо так, то скільки ра­зів та за яких умов {кустарних чи в спеціалізованій майстерні)?

6) Чи має ЛФП автомобіля дефекти? Якщо так, то чи є вони за­
водським браком або утворилися при експлуатації?

7) Чи мають спільну родову (групову) належність частки, вилу­
чені на місці події, з ЛФП автомобіля державний №...?

8) Чи складали раніше єдину пофарбовану поверхню частки,
вилучені на місці ДТП з ЛФП автомобіля державний №...?

Для успішного вирішення задач, поставлених перед експерти­зою ЛФМ та ЛФП, крім речових доказів та порівняльних зразків, експерту, по можливості, необхідно надати такі відомості:

— про дату пофарбування предмета (наприклад, дата виготов­
лення автомобіля);

— про заводське чи кустарне виготовлення предмета з фарбо­
ваною поверхнею;

— про умови експлуатації предмета з фарбованою поверхнею
(наприклад, транспортування на автомобілі певних матеріалів,
що забруднюють поверхню, — бітуму, вапна, деревини, хімреак-
тивів);

— про умови зберігання фарбованого предмета (наприклад,
автомобіль зберігався у сараї з цементом);

— про можливість контакту фарбованого предмета з іншими
предметами в момент пригоди;

— про умови виявлення, вилучення та фіксації об'єктів слідчим.
Методи дослідження ЛФМ та ЛФП поділяються на чотири групи

(залежно від впливу на збереженість об'єкта як речового доказу).

1. Група методів, що не впливають на властивості (зовнішній
вигляд, внутрішню будову та хімічний склад) речового доказу. До
них належать всі види оптичної мікроскопії, фотографічні мето­
ди, застосування комп'ютерних технологій.

2. Методи, що не змінюють зовнішні ознаки ЛФП, зокрема його
форму, але можуть частково змінювати внутрішні ознаки об'єк­
та, властивості його матеріалу, речовини. До цієї групи належать,
наприклад, люмінесцентна спектроскопія, яка може прискорю­
вати процеси старіння ЛФП, що викликає зміну кольору його по­
верхні, фізичних властивостей матеріалу; рентгенофлюоресцент-
ний, рентгеноструктурний, нейтронно-активаційний аналізи та
інші методи.

3. Методи, застосування яких спричиняє порушення цілісності

об'єкта, руйнування його форми. Це спектральний аналіз в уль­трафіолетовій, видимій та інфрачервоній областях спектра, тон­кошарова хроматографія, високоефективна рідинна хроматогра­фія тощо. При цьому кількість речовини (об'єкта) не змінюється і придатна для проведення наступних досліджень.

D1.4

4. Методи, використання яких викликає знищення речового доказу. До них належать хімічні методи аналізу, газорідинна хро­матографія, атомний спектральний аналіз.

11000 1/см

16720

Рис. 58. Відмінності двох фіолетових барвників — кислотного фіолетового С (а) і основного фіолетового К (б).

20*

Розділ 2

Дата добавления: 2015-07-15