Форми проведення судово-психіатричної експертизи

Наступним етапом дій слідчого (суду) є винесення постанови (ухвали) про призначення судово-психіатричної експертизи. Від­повідно до положень статті 196 КПК України у постанові (ухвалі) мають бути вказані підстави для призначення експертизи. Нерід­ко у постановах трапляються недопустимі формулювання, що не містять вказівки на конкретну причину сумнівів у психічній повноцінності особи, яка направляється на експертизу («експер­тиза призначається в зв'язку із сумнівами у психічній поведінці», «у зв'язку з тяжкістю скоєного»).

Під час призначення експертизи слідчий, суд повинні обрати форму її проведення: амбулаторну чи стаціонарну, за необхідно­сті — посмертну. Судом може бути призначена, окрім того, екс­пертиза у суді.

Амбулаторна судово-психіатрична експертиза, як правило, складається з одноразового обстеження підекспертного комісією експертів-психіатрів.

Перевага амбулаторної експертизи — в її оперативності. Незва­жаючи на нетривалість амбулаторного огляду такої експертизи цілком достатньо для остаточної відповіді на поставлені питання. Експерти заздалегідь вивчають матеріали справи, опитують під­експертного, аналізують отримані дані і матеріали справи, обго-

ворюють експертні висновки, тому одноразовість обстеження під­експертного не може бути підставою для сумнівів у недостовірно-сті експертних висновків.

Даний вид експертизи треба призначати особам, які знахо­дяться на диспансерному психіатричному обліку через нерізко виражений психічний розлад (наслідки черепно-мозкової трав­ми, органічного ураження головного мозку, психопатії, легкі фор-ІАй олігофренії, хронічний алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, неврози тощо). Перелічені патології нерідко є медичним крите­рієм обмеженої осудності.

На амбулаторну судово-психіатричну експертизу можна на­правляти осіб, які не страждають психічним розладом, але сто­совно яких виникають сумніви при оцінці їх психічного стану в момент скоєння ними протиправних дій (стан алкогольного або наркотичного сп'яніння, стан різного виду емоційних напруг або тимчасових розладів психіки в момент вчинення злочину).

Можливе призначення амбулаторної судово-психіатричної екс­пертизи особам зі значною давністю психічного захворювання, яке зафіксовано в медичній документації ПНД і психіатричних

лікарень.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза полягає у трива­лому спостереженні за підекспертним в умовах психіатричного стаціонару з застосуванням лабораторних методів дослідження. Строк проведення стаціонарної експертизи не повинен переви­щувати ЗО днів, але може бути подовжений за наявності письмо­вого обґрунтованого клопотання експертів перед органом, який призначив експертизу.

Призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в кримінальному процесі обвинуваченому, підсудному (ст. 205 КПК України) не потребує їх згоди. Свідку, потерпілому, позивачу та відповідачу в кримінальних та цивільних справах стаціонарна судово-психіатрична експертиза призначається лише за їх зго­дою (постанова Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних спра­вах»). Факт складності діагностики і експертного рішення в дано­му разі не має значення. Направлення особи на стаціонарну екс­пертизу проводиться відповідно до статті 165² КПК України, тобто за наявності постанови судці.

Насамперед призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи необхідне у випадках первинної діагностики психіч­ного захворювання, яке має хронічний перебіг.

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

При стаціонарному обстеженні більш чітко діагностується си-мулятивна поведінка.

Стаціонарну судово-психіатричну експертизу в обов'язковому порядку призначають у разі необхідності складної диференціаль­ної діагностики для визначення ступеня (тяжкості) психічних роз­ладів, глибини зниження інтелекту та емоційно-вольових пору­шень, уточнення характеру і частоти судомних приступів.

Потребують стаціонарного обстеження особи, стосовно яких ви­никають сумніви в діагнозі психічного захворювання, що встанов­лювався раніше, або коли йдеться про визнання таких осіб осудни­ми чи обмежено осудними.

На стаціонарну судово-психіатричну експертизу треба направ­ляти підлітків, щодо яких є дані про наявність у них психічних розладів, зловживання ними алкоголем або психоактивними ре­човинами, про їх навчання у допоміжній школі тощо.

Повторні судово-психіатричні експертизи доцільно проводити в умовах стаціонару, який забезпечує довготривалість і постій­ність медичного нагляду, можливість додаткових обстежень, а за необхідності — медикаментозне лікування.

Судово-психіатрична експертиза в суді призначається, коли психічний стан підсудних викликав сумнів у суду, або коли у суду виникли сумніви в правильності експертних висновків, або змі­нився психічний стан підсудного, у справах неосудних при на­правленні їх на примусове лікування,

Посмертна судово-психіатрична експертиза призначається у цивільних справах для ретроспективної оцінки психічного стану особи на період вчинення нею різних правових актів. Традицій­но такі експертизи належать до найбільш складних. Можливе також проведення посмертної судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану особи, яка скоїла самогубство. У складних випадках можна проконсультуватись з експертами-психіатрами з приводу вибору форми проведення експертизи.

Визначившись з видом експертизи, слідчому або суду необхід­но чітко і конкретно сформулювати питання до експертів, які по­винні відповідати юридичному статусу особи, закону і положен­ням психіатричної науки.

Питання, які вирішуються судово-психіатричною експертизою

При судово-психіатричній експертизі обвинуваченого (підсуд­ного) ставляться такі питання:

1) Чи страждав обвинувачений (підсудний) під час інкриміно-

ваного йому діяння (діянь) психічним розладом, внаслідок якого він не міг у той період усвідомлювати свої дії або керувати ними?

2) До якої категорії хворобливих станів належить даний пси­
хічний розлад — хронічного психічного захворювання, тимчасо­
вого розладу психічної діяльності, недоумства, іншого хворобли­
вого стану психіки?

3) Чи страждає обвинувачений (підсудний) у даний час психіч­
ною хворобою, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої
дії або керувати ними? Якщо так, то коли почалася ця психічна
хвороба?

4) Чи потребує обвинувачений застосування до нього примусо­
вих заходів медичного характеру, якщо так, то яких саме?

5) /Чи має обвинувачений які-небудь психічні вади, через які
не може самостійно реалізувати своє право на захист?

6) Чи страждає обвинувачений на хронічний алкоголізм або
наркоманію?

7) Чи потребує він лікування від алкоголізму чи наркоманії?
Відповіді експертів на перші три питання дають можливість

суду» з урахуванням усіх інших зібраних по справі доказів, прий­няти рішення про осудність (обмежену осудність згідно з ст. 20 КК України) або неосудність обвинуваченого за умови доведення факту скоєння ним інкримінованого йому діяння.

Осудність, неосудність — це юридичні поняття, які не існують як постійна характеристика, а характеризують здатність (або нездатність через наявний психічний розлад) особи в період ско­єння суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Слід підкреслити, що обмежена осудність — це варіант осудно­сті, а не проміжна категорія між осудністю і неосудністю. Обме­жена осудність, тобто нездатність повною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними, стосується тільки конкретних кри­мінальних дій особи з психічним розладом і не може розглядати­ся як постійна характеристика такої особи. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності і не є обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність. Однак обмежена осуд­ність може бути у певних випадках підставою для призначення підсудному з психічним розладом примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторного примусового лікування; на­приклад, у разі засудження підсудного до позбавлення волі таке лікування має проводитись за місцем відбування покарання, а у разі засудження умовно — воно має проводитись райпсихіат-ром за місцем проживання засудженого.

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

Четверте питання спрямовано на виявлення психічної хворо­би, яка настала у обвинуваченого після вчинення ним злочину, але до винесення судом вироку. За наявності психічного захво­рювання експерти виявляють його характер (хронічне чи тимча­сове) і глибину (тяжкість) його проявів і вирішують питання про процесуальну дієздатність обвинуваченого. Якщо обвинуваче­ний нездатний усвідомлювати свої дії або керувати ними, то він нездатний самостійно здійснювати свої процесуальні права і обо­в'язки, самостійно брати участь у слідчих діях. Необхідно вста­новлення точного часу виникнення хворобливого розладу, оскіль­ки ті слідчі дії, в яких обвинувачений брав участь, коли був про­цесуальне недієздатним, не можуть мати процесуально-право­вого значення.

У тих випадках, коли у обвинуваченого під час вчинення діян­ня, яке йому інкримінується, був психічний розлад, що виключає осудність (ч. 2 ст. 19 КК) або обмежує її (ст. 20 КК), або під час провадження у даній кримінальній справі він захворів психіч­ним захворюванням, що обумовлює процесуальну недієздатність (ч. З ст. 19 КК), експерти, відповідаючи на четвертеє питання, повинні рекомендувати той чи інший вид примусових заходів медичного характеру (ст. 93 КК).

Обов'язковою умовою для рекомендації примусових заходів медичного характеру є наявність небезпечності психічного хво­рого для себе і оточуючих (ч. 1 ст. 94 КК).

Вибір виду примусових заходів медичного характеру обумов­люється ступенем соціальної небезпечності психічно хворого, яка визначається як ризик вчинення хворим повторного суспільне небезпечного діяння і тяжкістю скоєного діяння (ст. 94 КК).

Стосовно осіб, які не є суспільне небезпечними за своїм психіч­ним станом, може бути рекомендовано встановлення піклування рідних або призначення опікуна з обов'язковим лікарським на­глядом (ч. 6 ст. 94 КК). Наприклад, особа інкриміновані їй діяння скоїла в стані короткочасного психічного розладу (патологічний афект, патологічне сп'яніння тощо) і до часу порушення кри­мінальної справи або її провадження повністю видужала, тому вона на час розгляду справи у суді не є суспільне небезпечною.

Необхідність вирішення шостого питання обумовлена вимога­ми пункту 2 частини 1 статті 45 КПК про обов'язкову участь за­хисника у провадженні досудового слідства, якщо обвинуваче­ний через психічні вади не може самостійно реалізувати своє право на захист. Під психічними вадами маються на увазі такі зміни психіки, які не позбавляють обвинуваченого процесуальної

дієздатності, але послаблюють її. У таких випадках обвинуваче-нкуй бере особисту участь у провадженні кримінальної справи, але за обов'язкової участі захисника.

Судово-психіатричні експерти можуть вирішувати також пи­тання про наявність у обвинуваченого ознак хронічного алкого­лізму чи наркоманії, якщо у слідства або суду виникає така необ­хідність.

При судово-психіатричній експертизі свідків і потерпілих став­ляться такі питання:

1) Чи здатний свідок (потерпілий) за своїм психічним станом правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і да­вати показання про них?

2)(Чи страждав потерпілий психічним захворюванням у період протиправного діяння?

3) Чи міг потерпілий за своїм психічним станом розуміти ха­
рактер і значення протиправних дій, скоєних проти нього, та чи­
нити опір?

4) Чи страждає потерпілий у даний час психічним захворюван­
ням? Якщо так, то чи не виникло воно внаслідок протиправних
дій, скоєних проти нього?

У кримінальному судочинстві показання свідків і потерпілих є одним із важливих джерел доказів.

Для об'єктивного вирішення справи необхідно, щоб показан­ня свідків і потерпілих були правдивими і достовірними. Однак судово-психіатрична експертиза не оцінює достовірність і зміст свідчень, оскільки це є компетенцією суду. Експерти-психіатри можуть оцінити психічний стан особи, яка дає показання, і ви­значити, залежно від наявності чи відсутності у неї психічних розладів, здатність правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, запам'ятовувати і давати правильні пока­зання про них.

Судово-психіатрична експертиза свідкам призначається тіль­ки у випадках сумніву в їх можливості за станом психічного здо­ров'я давати показання. Стосовно ж потерпілих коло питань, що вирішуються, ширше.

Експертами-психіатрами визначається можливість потерпілого за психічним станом розуміти характер і значення діянь, які скоєні проти нього, або протистояти обвинуваченому. Даний висновок використовується слідством і судом для вирішення питання про на­явність у потерпілого безпорадного стану і тягне за собою відповід­ну кваліфікацію дій обвинуваченого. До безпорадного стану на­лежать, наприклад, втрата свідомості, сон, недоумство, психічна

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИАИ ЕКСПЕРТИЗ

хвороба. Алкогольне чи наркотичне сп'яніння у потерпілих, на від­міну від алкогольного сп'яніння у обвинувачених, може слугувати підставою для констатації безпорадного стану.

Судово-психіатрична експертиза виявляє психічне захворю­вання потерпілого і встановлює зв'язок даного розладу зі скоєним проти нього злочином, а також тяжкість цього розладу. Така екс­пертиза призначається для встановлення ступеня тяжкості шко­ди, заподіяної здоров'ю, особливо небезпечних наслідків зґвалту­вання чи наслідків інших тяжких злочинів. Треба призначати комплексну судово-психіатричну і судово-медичну експертизу, коли є підстави вважати, що психічний розлад знаходиться у причинному зв'язку з нанесеннями шкоди фізичному здоров'ю особи.

У цивільному процесі, залежно від категорії справи, тобто характеру юридичного акта або позову, судово-психіатричною експертизою вирішуються різні питання.

а) У справах про визнання громадянина недієздатним для вста­новлення опіки ставляться питання:

1) Чи страждає особа душевною хворобою або недоумством,
внаслідок чого вона не може розуміти значення своїх дій або ке­
рувати ними?

2) Чи потребує вона встановлення опіки?

Якщо експертиза встановить нездатність особи розуміти зна­чення своїх дій або керувати ними, то в такому разі йдеться про загальну цивільну недієздатність, у зв'язку з чим особі повинен бути обов'язково призначений опікун. Визнання особи недієздат­ною і встановлення опіки є мірою захисту прав хворого, який неспроможний самостійно їх здійснювати за психічним станом. Але якщо відпадуть підстави, через які громадянин був визнаний недієздатним, суд може винести рішення про визнання його діє­здатним.

Головною особливістю даної експертизи є прогностична довго­строкова оцінка психічного стану, виявлення можливої неспри­ятливої динаміки хвороби з неминучим зростанням ознак недо­умства або дефіцитарних симптомів, розвитком хронічного ма­ячного або іншого некурабельного психічного розладу психотич-ного рівня.

Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоя­ми або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище, може бути визнаний судом обмежено дієздатним. У такому разі йому призначається піклувальник. Суд

приймає рішення на підставі обставин, що підтверджують зло­вживання громадянином спиртними напоями або наркотични­ми засобами і негативні наслідки таких дій. Обов'язкове призна­чення судово-психіатричної експертизи в таких випадках зако­ном не регламентоване.

б) У справах про визнання угоди недійсною ставляться такі пи­тання:

1. Чи страждала особа будь-яким психічним розладом на мо­
мент укладення угоди?

2. Якщо так, чи могла особа на момент укладення угоди розу­
міти значення своїх дій або керувати ними?

Угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який на момент її укладення перебував у такому стані, коли не міг розу­міти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Медичний кри­терій щодо зазначеного у законодавстві не сформульований, тоб­то не кваліфікується психічний стан, який відповідає юридично­му критерію здатності або нездатності розуміти значення своїх дій або керувати ними. «Такий стан» за змістом може мати не тіль­ки медичне а й психологічне значення.

Головною особливістю вказаних судово-психіатричних експер­тиз є ретроспективна оцінка психічного стану особи на момент укладення угоди, яка здійснюється на підставі аналізу проявів психопатологічних розладів, психологічних та соціально-побуто­вих характеристик.

Важливим є виявлення психічної хвороби, яка на період укла­дення угоди могла мати тимчасовий або хронічний перебіг, вста­новлення часу її початку, особливостей динаміки, глибини і ви­разності патологічних проявів у той період. Доповнює аналіз ви­значення особливостей самої угоди, а саме її мотивованості, розу­міння особою змісту і можливих наслідків своїх юридичних дій, можливості адекватної оцінки ситуації, тобто виявлення стану кри­тичних і прогностичних здібностей. Якщо буде встановлено, що психічна хвороба або погіршення психічного стану виникли після укладення угоди, то остання не втрачає своєї юридичної сили.

При розгляді позову про визнання угоди недійсною може ви­никнути необхідність обстеження позивача або відповідача для вирішення питання, чи може він брати участь у судовому за­сіданні. У такому разі ставляться питання:

1) Чи страждає на даний час особа психічною хворобою, внаслі­док якої не може розуміти значення своїх дій або керувати ними?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

Розділ 2

2) Чи може особа брати участь у судовому розгляді як позивач (відповідач)?

Відповідь експертів дає можливість суду встановити наявність у особи процесуальної дієздатності, тобто можливості через наяв­ний психічний стан здійснювати свої цивільні права та захищати свої законні інтереси. Виявлення неможливості розуміти значен­ня своїх дій або керувати ними під час судового розгляду (цивіль­но-процесуальна недієздатність) виключає можливість участі осо­би у судовому засіданні.

в) У справах про визнання шлюбу недійсним або про розірвання шлюбу ставляться такі питання:

1. Чи страждала особа психічною хворобою на момент вступу в
шлюб? Чи могла особа в той період розуміти значення своїх дій
або керувати ними?

2. Чи страждає особа психічною хворобою на даний час? Чи
може вона перебувати у шлюбі, продовжувати сімейно-щлюбні
відносини?

У справі про визнання шлюбу недійсним необхідно провести клінічну оцінку психічного стану особи в минулому, в період оформлення даного цивільного акта, тобто вступу в шлюб. Рет­роспективна оцінка психічного стану особи таким, у якому вона не могла на той час розуміти значення своїх дій або керувати ни­ми, не тягне за собою прийняття рішення про загальну цивільну недієздатність з призначенням опіки.

При розгляді справ про розірвання шлюбу судово-психіатрич­ній оцінці підлягає психічний стан підекспертного у період роз­гляду справи з урахуванням клінічного прогнозу розвитку на­явної психічної хвороби на майбутнє. Експертами аналізуються ознаки, які характеризують сімейні відносини, збереженість тру­дової та загальної соціальної адаптації, емоційна збереженість хворих, відсутність виражених психопатологічних розладів, у то­му числі неадекватного ставлення до членів сім'ї і патологічної мотивації поведінки.

г) У справах про можливість брати участь у вихованні дітей ставляться питання:

1. Чи страждає особа психічною хворобою?

2. Якщо так, то чи може вона брати участь у вихованні дітей?
(або чи може самостійно виховувати дітей?).

Завданням судово-психіатричної експертизи у таких справах є визначення психічного стану підекспертного, виявлення пси­хічних розладів, прояви яких можуть становити небезпеку для

дітей (агресивні тенденції та маячні ідеї отруєння, впливу, пере­слідування, релігійного змісту, що спрямовані на близьке оточен­ня, в тому числі і на дітей, наявність глибокої депресії з наполег­ливими спробами самогубства, виражених емоційно-вольових та психопатоподібних розладів тощо).

д) У справах про оскарження встановленого психіатричного ді­агнозу та проведених медичних заходів ставляться такі питання:

1) Чи страждає особа будь-яким психічним розладом на даний час та чи страждала вона ним у період до первинного психіат­ричного огляду чи госпіталізації; якщо так, то яким?

2} Чи потребувала ця особа у той період за психічним станом психіатричного огляду чи госпіталізації до психіатричного ста­ціонару?

3) Яким є психічний стан особи на час подання позову, чи може вона у цей час розуміти значення своїх дій та керувати ними, чи може брати участь у судовому засіданні, захищати свої інтереси?

Предметом судово-психіатричної експертизи при розгляді су­дом позовів, пов'язаних з оскарженням психіатричного діагнозу або госпіталізації до психіатричного стаціонару і постановки під нагляд психіатричного диспансеру, є оцінка психічного стану під­експертного в зазначені періоди, а також на час подачі позову для встановлення його можливості брати участь у судовому про­цесі як позивача. У процесі експертизи встановлюється, чи від­повідають дії лікаря-психіатра психічному стану підекспертного, критеріям діагностики психічних розладів, госпіталізації, визна­ченим Законом України «Про психіатричну допомогу».

Дата добавления: 2015-07-15