Висновок експерта як джерело доказів

У здійсненні правосуддя велику допомогу слідству і суду надає судова експертиза, яка є засобом одержання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК України). Проведення ехспертнзи — де слідча дія, яка полягає у дослідженні експертом за дорученням слідчого (суду) речових доказів та інших матеріалів з метою встанов­лення фактичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Експертизи можуть призначатися постановою слідчого або ухвалою суду, якщо виникає необхідність у спеціальних знаннях. У деяких точно встановлених законом випадках (ст. 76 КПК) во­ни призначаються в обов'язковому порядку. Висновки ж експер­та в усіх випадках мають однакове процесуальне значення з ін­шими доказами у справі. Високий науковий авторитет висновку

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

експерта не надає йому наперед встановленої сили. Про це міс­титься пряма вказівка в частині 2 статті 67 КПК, згідно з якою цінність доказів визначається внутрішнім переконанням суддів, прокурора, слідчого і особи, яка проводить дізнання, що грун­тується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді, керую­чись законом, усіх обставин справи в їх сукупності.

Експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні інститути, лабораторії, бюро, що діють в систе­мі Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я) або ін­ших спеціалізованих установ (пожежні інспекції, торговельно-промислові палати, насінні лабораторії тощо). Проте органи, що призначають експертизу, не позбавлені права запросити будь-яку особу як експерта, якщо вона володіє спеціальними знання­ми у певній області науки, техніки, мистецтва чи ремесла. На­приклад, окремі судові експертизи, пов'язані з застосуванням но­вітніх інструментальних методів (радіоактиваційний аналіз, ла­зерна мас-спектрометрія тощо), успішно проводяться у відповід­них лабораторіях університетів, у галузевих і академічних НДІ.

Звертаючись за допомогою до експерта і користуючись мате­ріалами експертизи у процесі доказування, працівники право­охоронних органів, адвокати повинні мати чітке уявлення про види експертиз, що класифікуються за організаційними і пред­метними критеріями. Незнання цих питань призводить на прак­тиці до необгрунтованих відмов у виконанні постанов слідчого, ухвал суду, звуження кола можливих джерел одержання доказів тощо. Експертизи можуть бути первинними (призначаються у даній справі і щодо даних питань вперше) і повторними (прово­дяться відносно тих самих питань у разі незгоди суб'єкта, який призначив експертизу, з її висновками); основними (вирішують коло питань, яке на етапі призначення експертизи уявляється повним) і додатковими (призначаються залежно від ситуації для вирішення окремих питань, які не ввійшли в перелік питань основної експертизи, а також у випадках неповноти дослідження або неповних відповідей на поставлені питання чи нечіткості, невизначеності і неконкретності викладу ходу дослідження та висновків основної експертизи).

Експертизи виконуються одноособове або групою експертів. У другому випадку проведене дослідження називається комісій­ною експертизою. У свою чергу, остання може бути однопред-метною (в її проведенні беруть участь експерти однієї спеціаль­ності, наприклад економісти) і багатопредметною, комплекс-

ною (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, на­приклад криміналіст і судовий медик).

У відповідності зі статтею 75 КПК експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Тому висно­вок комісійних експертиз має бути підписаний усіма експертами.

Треба зауважити, що поняття комплексної експертизи як про­цесуального засобу одержання доказів і комплексного досліджен­ня не є рівнозначними: комплексна експертиза завжди буде ком­плексним дослідженням, але комплексне дослідження може бути комплексною експертизою лише за умови його виконання кілько­ма спеціалістами різних спеціальностей. Якщо ж експерт володіє знаннями в кількох областях, то проведене ним комплексне до­слідження не стає комплексною експертизою через непотрібність спеціального процесуального врегулювання його діяльності — цілком достатніми є встановлені для звичайної експертизи га­рантії вірогідності висновків експерта.

У зв'язку з стрімким впровадженням у практику комплексних експертиз у теорії судової експертизи і у діяльності експертних установ виникла проблема так званого провідного експерта. На жаль, при вирішенні цього питання теоретично і на практиці без належної уваги ставляться до принципових положень теорії до­казів, що призводить до наділення «провідного» експерта певни­ми процесуальними функціями. Між тим, ні за яких умов проце­суальні функції лідера (організатора експертного дослідження) не можуть відрізнятися від функцій кожного з членів експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з них обов'язку (і права) здійснювати остаточну оцінку результа­тів досліджень, виконаних іншими експертами, руйнує гарантії об'єктивності і вірогідності експертизи, знеособлює процес фор­мування експертних висновків.

З комплексністю досліджень пов'язане питання про так звані синтетичні експертизи. Поширена думка, яка одержала прак­тичне втілення в експертну діяльність установ судових експер­тиз, що один з експертів (як правило, криміналіст), який володіє найбільшими знаннями в галузі методології й методики судово-експертного дослідження, може синтезувати висновки інших екс­пертів (хіміків, фізиків, біологів та ін.) і вирішити завдання вста­новлення тотожності, а також класифікаційні, неідентифікацій-ні, діагностичні та ситуаційні задачі. Науковою основою вирі­шення зазначених задач прибічники наведеної точки зору вва­жають теорію криміналістичної ідентифікації, тобто у кінцевому рахунку науку криміналістику.

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

57

Ідея «синтетичної» експертизи не має надійної теоретичної основи, хоча на перший погляд може видатись дуже корисною для практики. Справа у тому, що немає такої науки {і не може бути), яка дозволила б на об'єктивних даних обгрунтувати часто­ту, з якою зустрічаються частки речовин або сліди різного похо­дження і характеру, та ступінь їх істотності. Такого роду законо­мірності (якщо навіть припустити, що вони існують) не охоплю­ються предметом криміналістики та її складової частини — теорії криміналістичної ідентифікації. Тому є всі підстави вважати, що дача висновків про тотожність у «синтетичних» експертизах ви­ходить за межі спеціальних знань експерта і грунтується на інтуї­тивній статистиці і здоровому глузді. Такі «підстави» не можуть бути визнані об'єктивними й надійними.

Вирішуючи питання про такого роду експертизи, слід виходи­ти з того, що їх завданням є визначення природи виявлених на знарядді чи іншому об'єкті часток і слідів та встановлення їх од­норідності зі зразками або матеріалами тих предметів, з якими названі об'єкти могли бути в контакті. Встановлення ж факту тотожності знаряддя за нашаруваннями, якщо немає ознак, що незаперечне індивідуалізують дане знаряддя, має бути віднесено до компетенції слідчого і суду, як і вирішення інших питань, ко­ли використовуються вірогідно встановлені виходячи з різних джерел доказів факти. Це застереження необхідно враховувати у разі практичного використання результатів комплексних екс­пертиз.

У практиці експертних установ уже деякий час виконуються так звані ситуаційні експертизи, які в деяких випадках відно­сять до числа комплексних. Ситуаційні експертизи давно і успіш­но проводяться в рамках криміналістичної експертизи (напри­клад встановлення можливості пострілу без натискування на спусковий гачок за певних умов). Відомі й комплексні «ситуацій­ні» експертизи (наприклад встановлення взаємного положення того, хто стріляв, і потерпілого в конкретних умовах місця події). Для вирішення такого роду питань необхідні спеціальні знання в певних галузях науки (криміналістики, судової медицини), і пра­вомірність цих експертиз не викликає сумнівів. Однак на прак­тиці виникла тенденція, згідно з якою за комплексне експертне дослідження видається аналіз висновків інших експертиз, даних, які відомі з матеріалів справи, тощо. Таке слід розглядати як пе­ревищення повноважень експерта і перетворення його на учас­ника доказування і своєрідного «наукового суддю», що супере­чить закону і теорії доказів і може перешкодити встановленню істини.

Іноді трапляються випадки, коли експерт у процесі виконання завдання запрошує на свій розсуд консультанта, якщо для вирі­шення якогось питання необхідно використати спеціальні знан­ня з іншої галузі. При цьому не потребується спеціальна постано­ва органу, що призначив експертизу, а запрошений консультант не підписує висновок експерта і взагалі його діяльність не відби­вається у висновку.

Подібна практика суперечить процесуальному законодавству, оскільки право вирішувати питания про залучення спеціаліс­тів для офіційної діяльності мають лише органи, що призна­чили експертизу. Як правильно зазначає А. Я. Паліашвілі, яке незначне дослідження не проводила б залучена особа, вона все ж є експертом і результати її досліджень мають оформлятись ви­сновком. Інший шлях залучення експерта до участі в криміналь­ному процесі не дає необхідних гарантій, пов'язаних з проведен­ням експертизи.

Вивчення практики свідчить, що нерідко експертизи призна­чаються без достатніх для цього підстав. Особливо це стосується криміналістичної експертизи. Експертиза повинна признача­тися для вирішення питань, що дійсно потребують спеціальних знань експерта. В усіх інших випадках експерт має право (і обо­в'язок) відмовитись віддачі висновку (ст. 62, 75, 77 КПК). Напри­клад, немає ніякої необхідності призначати експертизу для вста­новлення наявності на контрастних поверхнях відбитків пальців, оскільки такі сліди без особливих труднощів можуть бути виявле­ні під час огляду слідчим або судом і для пояснення цього факту не потрібне спеціальне дослідження. Рівною мірою не потребує експертного встановлення факт належності кастета, фінського ножа, кинджала та інших предметів з чітко вираженими ознака­ми цільового призначення до холодної зброї, оскільки інший ви­сновок є просто неможливим і для цього не потрібні ніякі спе­ціальні знання.

У теорії експертизи розрізняють предмет і об'єкт експертизи, які, в свою чергу, слугують підставою для розмежування судових експертиз за видами.

Предмет експертизи повністю визначається питаннями, по­ставленими слідчим або судом. Це означає, що предметом кожно­го виду судової експертизи є факти, які можна встановити за до­помогою спеціальних знань у конкретній області науки, техніки.

Об'єкти експертизи — матеріальні носії доказової інформа­ції, зібрані й надані експерту слідчим та судом. Вони є джерелом

Т

Розділ 2

одержання доказів (висновку експерта) в результаті використан­ня спеціальних знань.

Окрім процесуального і організаційного поділу експертиз на первинні, повторні, основні, додаткові, комісійні і комплексні, їх можна поділити за видами на криміналістичні, планово-еконо­мічні, товарознавчі, технічні, технологічні, експертизи окремих матеріалів і речовин тощо. Останнім часом почали розвиватися вокалографічна експертиза, експертизи голограм, комп'ютерів, вибухів. Іноді на стадіях досудового слідства і судового розгляду виникають питання, для вирішення яких правоохоронні органи запрошують спеціалістів в області санітарно-гігієнічних, метеоро­логічних, зоологічних знань, мистецтвознавців різних профілів і навіть ремісників. Тому дати вичерпний перелік експертиз, кла­сифікованих за предметною ознакою, складне і практично неви-конуване завдання.

Дата добавления: 2015-07-15