Призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. З ст. 36 КЗпП України).

Захист Вітчизни — обов’язок громадян України. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професій­ній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Військові частини, військо­ві навчальні заклади, установи і організації Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань комп­лектуються військовослужбовцями із числа громадян призовного віку шляхом їх призову на строкову військову службу або прийняття на військову службу за контрактом осіб, які не проходили строкову вій­ськову службу і мають вищу або професійно-технічну освіту. Згідно з п. 64 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (із змінами та допов­неннями), оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці відбуваються за наказами районних військових комісарів і повістками, врученими призовникам через житлово-експлуатаційні організації, домовласників, відповідні виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, де немає військо­вих комісаріатів, керівників підприємств, установ, організацій, на­вчальних закладів незалежно від підпорядкування і форми власності. Ці документи є підставою для припинення трудового договору з влас­ником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де громадянин працює. Призовники, відібрані кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом, направляються військкоматом до військової частини для проведення у разі потреби додаткового медичного обстеження, професійно-психологічного ви­вчення та ухвалення в установленому порядку остаточного рішення про прийняття на військову службу Припис про направлення призов­ника у військову частину є підставою для припинення трудового до­говору з підприємством, на якому він працює.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним пере­конанням і ці громадяни належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користу­вання зброєю. Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті вико­нання обов’язку перед суспільством. Цю службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, які перебувають у дер­жавній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність котрих у першу чергу пов’язана із соціальним захистом населення, охороною здоров’я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України. На невійськову службу направ­ляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення комісією у справах альтернативної служ­би. Згідно з п. 21 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066, направлення для проходжен­ня альтернативної (невійськової) служби, видане комісією у справах альтернативної служби, є підставою для припинення трудового дого­вору з власником підприємства, установи, організації або уповноваже­ним ним органом, де громадянин працює.

Набрання законної сили вироком суду, яким працівника засу­джено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КЗпП України).

З цієї підстави трудовий договір припиняється при набранні за­конної сили вироком, яким працівника засуджено (крім випадків умов­ного засудження і відстрочення виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи до іншого покаран­ня, яке виключає можливість продовження даної роботи. Днем звіль­нення вважається останній день фактичного виконання працівником трудових обов’язків. Він не може бути звільнений, якщо його визнано таким, що відбув покарання у зв’язку з перебуванням під вартою до набрання вироком законної сили.

Власник підприємства за місцем роботи особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зобов’я­заний:

а) не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду або по­відомлення інспекції звільнити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена;

б) внести до трудової книжки засудженої особи запис про те, на який строк і які посади вона позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена займатися;

в) негайно повідомити інспекцію про виконання вимог вироку та направити до інспекції копію відповідного наказу або витяг із нього;

г) на вимогу інспекції надавати їй документи, пов’язані з виконан­ням покарання.

Згідно з Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту Укра­їни з питань виконання покарань від 19 грудня 2003 р. № 270/1560 (із змінами та доповненнями), у разі невиконання власником підприєм­ства, на якому працює засуджена особа, вироку суду щодо особи, по­збавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуро­рові для вирішення питання про притягнення винних осіб до відпо­відальності за ст. 382 КК України.

Дата добавления: 2015-07-14