Розділ VI. Релігійні засади світського аскетизму

Цей розділ книги є, напевно, найважчим для сприйняття, оскільки в ньому М. Вебер розмірковує про релігійні догми протестантських конфесій. При чому, ускладнює розуміння той факт, що Реформація породила неймовірну кількість конфесій, котрі можуть майже не відрізнятись одне від одної, а можуть і відверто ворогувати між собою. Тому, навіть людині, що більш менш орієнтується у протестантизмі все одно доволі важко зрозуміти суть викладеного Вебером матеріалу.

На мою думку, слід почати з витлумачення поняття «аскетизм». Аскетизм – це спосіб життя людини, що характеризується самообмеженням, самовідданістю задля досягнення певних духовних цілей. Католицька церква вже майже дві тисячі років має свої незмінні уявлення про аскезу. Якщо людина виявляє бажання стати ближчим до Бога, то вона має лише один шлях – монастир. Протестантизм кардинально змінює це твердження – «блаженним може стати представник будь-якої соціальної верстви» [1, c. 73]. Жан Кальвін вчить: «треба бути ченцем впродовж всього свого життя». Аскетизм католицизму пропагує байдужість своїх вірян до мирського життя. Протестантизм вчить, що не ченці мають вести аскетичний образ життя, а абсолютно всі віруючі. Відповідно аскеза має мати місце і в професійній діяльності. Цікавим є розуміння протестантами, зокрема Кальвіном, поняття аскези – люди мають відійти думки, що аскетизм – це обмеження матеріального заради духовного; справжній аскетизм – це раціональна організація життя. З дослідження М. Вебера зрозуміло, що найбільший слід у формуванні протестантського аскетизму залишив Жан Кальвін. «Соціальна діяльність кальвініста у світі – це діяльність на більшу славу Господу», – пише Вебер [1, c. 125]. Зокрема, швейцарський богослов закликає кожну людину постійно працювати і прагнути до прогресу у своєму «професійному покликанні». Адже те, якого розвитку ти досяг у своїй роботі демонструє, як саме Бог благословляє тебе. Також тут має місце ідеї Кальвіна про «обраність для спасіння». На думку Кальвіна, не так вже й багато людей потраплять до раю – лише ті, які старанно виконують свої мирські обов’язки. Як я вже відзначав, людина має подвійну природу і, окрім духу, має тіло, тому таким чином, прив’язана до соціальної спільноти. Звідси слідує, що успіхи у професії є такими ж самими досягненнями для протестантів, як молитви для католицьких ченців. Тому обраність для спасіння, за думкою Кальвіна, протестант може отримати в результаті важкої і наполегливої праці, поступовим і стабільним збагаченням, а не тільки молитвами. М. Вебер, зауважує, що не тільки кальвіністи, а й пуританські церкви вбачають вияв аскези лише в активній та успішній професійній діяльності. Вебер пише: «Не неробство і насолоди, а лише діяльність служить примноженню слави Божої, згідно з недвозначно висловленою волею Його. Отож головним і найтяжчим з гріхів є марна трата часу. Життя людське надто коротке і коштовне, і його слід використати для «підтвердження» свого покликання».

Цю тему також досліджував Мартін Лютер. На його думку, біблійна любов до ближнього знаходить свій вираз насамперед у виконанні професійних обов’язків; при цьому сама любов до ближнього – це служіння на користь людству. Отже, можна розцінювати професійну діяльність як служіння суспільству. А це є пряма заповідь Божа і її виконання веде до примноження Його слави. При всьому цьому, ідеї Лютера частково перегукуються з переконаннями Кальвіна щодо ідеї обраності для спасіння: «… найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона, і лише вона розвіює будь-які релігійні сумніви і дає упевненість в образності до спасіння» [1, c. 127].

Основною задачею для протестантів є не кількість зароблених грошей, а сам процес формування капіталу. Послідовники Реформації переконані, що багатство – це зло, бо воно приводить людину у стан спокою і знищує певні мотиваційні потуги до прогресу і, таким чином, віддаляє від Бога. Ефективна виробнича діяльність веде до формування власного капіталу. Але гроші не можна розтринькувати на мирські блага – людина має раціонально використовувати їх задля примноження існуючого капіталу. Найвище завдання протестанта в житті – виконання професійного обов’язку. Успішність виконання цього завдання показує, що людина все робить правильно, Бог її підтримує. Протестантизм, з його раціоналістичним світоглядом, сприяє ефективній організації праці, що, в результаті, збільшує фінансовий успіх. Але зворотнім боком такого економічного досягнення є користувацьке ставлення до інших людей, світу й природи.

Отже, враховуючи все вищесказане, можна дійти до висновку, що мирський аскетизм протестантів є ідеологічно-релігійною основою їх успіхів у розвитку капіталістичних відносин. Фундатори протестантизму, Мартін Лютер та Жан Кальвін, відмежувались від католицького розуміння аскези і створили власне бачення релігійного самообмеження. Воно полягає у відданому, працьовитому ставлення до власної професійної діяльності, адже це є покликанням людини на Землі. На думку «вождів» Реформації, раціональне використання зароблених ресурсів є служінням людям, а отже і Богу. Таке ставлення до фінансів є своєрідною гарантією спасіння людської душі у потойбічному світі.

Дата добавления: 2015-07-12