Розділ II. Протестантизм: поняття і сутність

Протестантизм (від лат. protestans – той, що публічно доводить) – один із головних, поряд із православ'ям і католицизмом, напрямків християнства. Протестантизм охоплює безліч самостійних сповідань і церков – деномінацій.

Історія протестантизму по-справжньому починається з виступу німецького релігійного діяча Мартіна Лютера проти індульгенцій. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва на контроль віри і совісті на правах посередника між людьми й Богом. Ці положення виходять із того, що можливим є безпосередній зв'язок людини з Богом.

Суть протестантизму полягає в тому, що людина може врятувати свою душу тільки вірою, яка дарується Богом, без посередництва церкви. Один з основних догматів протестантизму полягає в тому, що спасіння людини відбувається лише через її особисту віру в спокутну жертву Ісуса Христа. Лютеранська реформація проголосила вчення про загальну рівність усіх віруючих перед Богом. Віруючі відкидають авторитет папських декретів і послань, не підкоряються самому Папі. Протестанти відкидають ченців, прелатів, хресне знамення, священні шати, ікони, вимагають скасування відособленого стану священиків, не визнають культу Богородиці, чистилища, богослужіння складається з проповідей, спільних молитов і співу псалмів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнане Священне писання, яке кожен віруючий міг трактувати за власним розумінням.

31 жовтня 1517 року у м. Вітенберг Мартін Лютер прибив до дверей одного з храмів славнозвісні «95 тез», що засуджували існування індульгенцій. Цей день вважається початком Реформації.

У першій половині XVI ст. реформаційний рух почав швидко поширюватися за межами Німеччини, він відразу ж був підхоплений у Швейцарії, і дав поштовх до розвитку нових різновидів реформаційного руху – цвінгліанства і кальвінізму. Цвінгліанство більш рішуче порвало з обрядами католицизму: причащання почало розглядатися як простий обряд, чинений у пам'ять про смерть Ісуса Христа, де хліб і вино є лише символами його тіла її крові. На відміну від лютеранської церкви, в організації цвінгліанської був уведений республіканський принцип: кожна громада самостійна й обирає собі священика сама. Кальвінізм одержав більше поширення через висунуту ним нову й сміливу течію. Організатором її став Жан Кальвін, що у своєму вченні спирався не на Євангеліє, а на Старий Завіт. Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про «приречення»: усі люди, згідно з божественною волею, поділяються на обраних і засуджених; ні вірою, ні «добрими справами» людина не може нічого змінити у своїй долі: обрані призначені до порятунку, їм приготований рай, відкинуті – до вічних мук, тому йдуть до пекла. Вчення про приреченість ґрунтується на положенні, що Ісуса Христа теж Бог призначив страждати за наші гріхи.

Послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації (кальвіністи, або реформатори) мали широкий вплив у Шотландії, Нідерландах, на півночі Німеччини, у Франції, в Англії.
Прихильників кальвінізму, англійську буржуазію, називали пуританами. На відміну від кальвіністів, пуритани заохочують до проведення служб і проповідництва всіх мирян. Проповідують принцип мирського й релігійного колективізму, тому одержувачем благодаті вважають усю громаду, при цьому кожна громада повинна бути абсолютно вільною у виборі віросповідання.

На сьогодні, наймасовішою протестантською конфесією у світі є баптизм, який теж виник на основі кальвінізму.

Дата добавления: 2015-07-12