Розділ I. Капіталізм: поняття і сутність

ВСТУП

Темою своєї курсової роботи я обрав «Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи». Протестантизм – тому, що в низці найбільш розвинутих країн Європи, а також Сполучених Штатах Америка ця гілка християнства є домінуючою у суспільстві. Виходячи з цього, у мене виник інтерес дослідити причини такого факту. Протестантизм зароджувався разом із капіталістичними відносинами, тому дуже важливо буде торкнутися як релігійного питання, так і економічного.

Можу стверджувати, що моє дослідження є актуальним, оскільки українці, проживши 70 років поза цивілізацією, опинились в такій ситуації, коли питання сприйняття релігій – дуже неоднозначне. Відомо, що задля того, аби вижити, православна церква йшла на великі поступки радянській владі. Католики і протестанти ніяких прав не мали, тому вони ставали малочисельними, хоча колись, в деяких регіонах України, кількісно навіть переважали православних. Тому у свідомості наших співвітчизників сформувались хибні ідеї, ніби православ’я – єдина правильна конфесія християнства, а всі інші – секти. Ґрунтуючись на тому, що українське суспільство прагне долучитись до європейської родини, я вирішив, що українцям слід знати, яке християнство сповідує населення «Старого світу», а також дізнатись, як релігія, а зокрема, протестанти, впливали на політичне та економічне життя континенту.

Метою моєї роботи було дослідити протестантизм та його вплив на економічний розвиток Західної Європи у XVI-XIX ст. Оскільки після Великих географічних відкриттів на нашому континенті почались активно розвиватись ринкові відносини, слід детально дослідити економічний аспект поставленої мною мети. А як впливав капіталізм на політичне життя добре ілюструє історії Іспанії та Нідерландів – іспанські монархи чинили опір інноваціям в економічній сфері, що призвело до поступового занепаду колоніального гіганту, у той час як голландці швидко побудували новостворену державу на підґрунті капіталізму і перетворились на дуже потужного гравця у політико-економічному світі.

На мою думку, найбільш точно дослідив питання впливу протестантизму на розвиток капіталістичних відносин німецький соціолог, економіст і правознавець Макс Вебер у своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму». У подальшому я буду спиратись саме на цю працю. Макс Вебер належить до числа найбільш впливових соціологів XX ст. Він був новатором у галузі соціологічної та політологічної теорії, зокрема у вивченні взаємозв’язків між культурно-релігійними надбаннями історично сформованих суспільств та їх економічними системами. Спираючись на аналіз величезного фактичного матеріалу, німецький вчений показав, що духовні запити людей можуть виступати не менш важливим чинником історичного прогресу, аніж їх матеріальні інтереси. У творі «Протестантська етика та дух капіталізму» Вебер проаналізував вплив протестантизму на формування ринкових відносин у Західній Європі. Він розглянув питання зв’язку між віросповіданням та соціальним розшаруванням, дослідив психологічні і культурні фактори, що сприяли утвердженню капіталізму. Значну увагу автор приділив вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської концепції професії-покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу.

Моє дослідження матиме подібну структуру, як і праця М. Вебера. Але я ще додам два розділи, що будуть присвячені вивченню сутності капіталізму та протестантизму. Інші п’ять розділів ідентичні до веберівської «Протестантської етики».

Про автора та його працю

М. Вебер народився 1864 р. в місті Ерфурт. Його батько обіймав різні посади у місцевому самоуправлінні, а згодом обирався депутатом до німецького рейхстагу. Мати майбутнього соціолога походила з заможної родини, була вихована у кальвіністському дусі та отримала ґрунтовну класичну освіті. Отож, із самого раннього дитинства юний Вебер отримав можливість під впливом різних наукових дискусій, які мали місце в нього в домі, формувати свій власний погляд на речі, на хід світової історії, на реалії тогочасного життя Німеччини і світу. Вступаючи до Гайдельберзького університету, Вебер основним своїм фахом обирає право, однак поряд з юридичними дисциплінами інтенсивно вивчає економіку та філософію. Після закінчення університету, німець працює в судових установах, а також долучається до християнсько-євангелічного руху, який очолював відомий протестантський та політичний діяч Німеччини Фрідріх Науман. На початку 90-х років XIX ст. Вебер бере участь в емпіричному дослідженні найманих сільськогосподарських робітників Східної Пруссії. Тоді він робить перші висновки про роль релігійного виховання у виробленні ставлення до праці і формуванні типових ціннісних орієнтацій певних груп селянства. У 1904 р., після п’ятирічної творчої паузи, науковець публікує працю «Протестантська етика і дух капіталізму». Того ж року соціолога запрошують до Гарвардського університету. Високо оцінюючи здобутки американської цивілізації, вчений разом з тим зауважив,що в американському суспільстві прагнення до наживи позбавлене релігійно-етичного змісту і, часом, набуває характеру спортивної пристрасті.

Поштовхом до написання «Протестантської етики» для Вебера стали статистичні дані (що були опрацьовані його учнем М. Оффенбахером), які свідчили про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованих робітників. Також, у дослідженні прослідковувалась кількісна більшість осіб протестантського віросповідання, хто отримав вищу і середню технічну освіту, ніж число католиків та представників інших конфесій. Вчений надав цим фактам принципового значення. Він висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус в цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої спорідненості між догматичними засадами протестантизму та «духом» капіталізму. «Духом» капіталізму соціолог називає певний менталітет, коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи своєму способові життя певних аскетичних рис. Вебер пише, що люди з таким «духом» здатні легко пристосуватись до суворих вимог економічної системи капіталізму. Такий спосіб життя, виявляється, властивий прибічникам протестантизму. Але Вебер не перецінює роль релігії у формуванні капіталізму – це лише один із головних факторів у розвитку даної економічної системи.

«Протестантська етика» М. Вебера має таку структуру: 2 розділи, які складаються з 3-х і 2-х підрозділів відповідно. Розділ I – «Постановка проблеми» висвітлює соціологічні дослідження Макса Вебера у Європі, присвячені питанню віросповідання та соціального розшарування. У цьому підрозділі він демонструє читачеві, що протестантизм наклав неабиякий відбиток на розвиток ринкових відносин. Далі німецький філософ досліджує питання «духу» капіталізму, де звертається до робіт Бенджаміна Франкліна і відзначає основні «правила життя» капіталістів. Після цього М. Вебер торкається релігійного аспекту дослідження – він вивчає концепція «покликання» Мартіна Лютера. Для протестантів важливе професійне покликання, це є основою, Господнім повелінням у їх житті. Розділ II – «Професійна етика аскетичного протестантизм» починається з висвітлювання аскези протестантів. М. Вебер відзначає, що працювати на благо суспільству у своїй професії, раціонально використовувати зароблені ресурси, а не витрачати їх на мирські задоволення – головне завдання кожної протестантської конфесії. Після опрацювання аскетизму, автор підсумовує всі результати дослідження, де зіставляє «дух» капіталізм, ідею «покликання» та аскетизм протестантів і приходить до висновку, що протестантизм зробив вагомий внесок у розвиток капіталізму у західній Європі. Тому теза про «кількісну перевагу протестантів серед власників капіталу», з якої починається праця М. Вебера, виглядає підтвердженою.

РОЗДІЛ I. КАПІТАЛІЗМ: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ

Капіталізм (від лат. capitalis – головний) – суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохоплюючим принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність.

Капіталізм, окремі елементи якого існували в деяких містах Італії й Голландії у XIV-XV ст., виник в епоху розкладу економічних засад феодалізму (поч. XVI ст.). У період так званого первісного накопичення капіталу розпочинається відокремлення безпосередніх виробників від засобів і результатів виробництва, як сталося в Англії під час захоплення феодалами общинних земель для розведення овець. Робоча сила селян ставала товаром, що спричинило трансформацію засобів виробництва в капітал і перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного, до утвердження товарно-грошових відносин. Таким змінам сприяли великі географічні відкриття, внаслідок чого формувався світовий ринок, розширювався внутрішній, зростав попит на сировину, промислові вироби тощо.

Сутність капіталізму в економічному примусі до праці – кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. Чистого ідеального капіталістичного суспільства ніколи не існувало – держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.

Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту – власнику засобів виробництва. Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.

Знайти перші ознаки капіталістичних відносин можна ще в XI столітті, коли в Європі почали активно виростати міста. Панівним середньовічним способом виробництва було натуральне господарство – система господарювання, за якої кожне помістя виробляло майже всі необхідні для свого існування продукти. Виникнення міст означало утвердження нового поділу праці, а також статус вільних людей для їхніх мешканців.

З розпадом феодального ладу, торгівля зросла не тільки між містами та селами, але й між державами. Погляди людей почали змінюватися особливо після винайдення друкарського верстату. Вплив середньовічної католицької церкви почав слабшати. Власне він був основною перепоною на дорозі розвитку економічного ладу. Однак цікаво, що саме наприкінці середньовіччя серед католицької форми християнства вже розросталися групи капіталістичної торгівлі, виробництва та банківської справи.

Капіталізм мав перевагу над феодалізмом, зокрема, тим, що дав більшої свободи робітничому класу. Однак в капіталізмі теж була велика несправедливість. Прірва між багатими та бідними розширювалась. З одного боку капіталізм здійснював експлуатацію робітників призвів до класової боротьби, з другого — утворив велике суспільство споживачів у деяких країнах із високим матеріальним достатком.

Дата добавления: 2015-07-12