Розділ IV. «дух» капіталізму

Американський теолог, богослов Ерл Кернс у своїй роботі «Дорогами християнства» описав історичний розвиток християнства, його взаємозв'язок з соціальними і політичними явищами життя, виникнення різних конфесій. У роботі автор пише, що Реформація стимулювала капіталізм, оскільки середньовічна ворожість до лихварства не передалась більшості реформаторів. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до віддалення від дорогих мирських розваг призвело до накопичення заощаджень, які можна було використовувати як капітал для нових економічних підприємств.

Що ж таке капіталізм? Макс Вебер зачинає другий підрозділ своєї книги «Повчанням молодому купцеві» Бенджаміна Франкліна, де політик формує «американську економічну культуру». А після цитування американського політика, Вебер починає розмірковувати про суть вчення Франкліна. З цих міркувань, фактично, можна виділити «дух» капіталізму: «з худоби топлять лій, а з людей – гроші», – то усвідомимо, що є найхарактернішим у цій «філософії скнарості», а саме, ідеал кредитоспроможності добропорядної людини, обов’язок якої вважати примноження свого добра за самоціль. Суть справи у тім, що тут пропагуються не просто правила життєвої поведінки, а викладається певна «етика», відхід від якої вважається не лише дурістю, а й свого роду порушенням обов’язку» [1, c. 49]. Звести «дух» капіталізму можна до наступних слів: обов’язком будь-якої добропорядної людини є примноження капіталу, а порушення цієї настанови є дурістю.

Із роботи Бенджаміна Франкліна можна зрозуміти, що людина не має блазнювати, а повинна заробляти гроші. Але мова не йде про фанатизм (Вебер наводить приклад Якоба Фуггера, одного з найбагатших банкірів та торговців Європи у XV-XVI ст., котрий у наживі вбачав сенс свого життя). Франклін формує певні економічні правила, котрі можна назвати як «етикою», так і «духом» капіталістичних відносин. Зокрема, кожен має бути чесним, пунктуальним, старанним і поміркованим. Хоча американський політик допускає лише «видимість» всіх цих чеснот, за що незабаром німці піддадуть критиці американців за лицемірство. М. Вебер формулює «вище благо капіталістичної етики»: «Нажива, накопичення дедалі більших грошей при повній відмові від усілякої насолоди, що її може принести багатство, від усіх евдемоністичних чи гедоністичних моментів» [1, c. 50]. Нажива, примноження свого капіталу тут виступають як мета всього існування окремої людини. Накопичення грошей повстають не як засіб життя людей, а як найвища мета. На думку Вебера, це і є «лейтмотивом» капіталізму.

Капіталістичний господарчий лад – це космос або ж вир, у який кожна людина закинута від народження і межі якого змінити неможливо. Тому кожен має пристосовуватись до господарських стосунків. Сенс життя людей звужується до вибору професії та, власне, майбутньою роботою, тому слова Б. Франкліна відкриваються з іншого боку (і знову з негативного). Пристосуванню до економічних відносин капіталізм надає виняткового значення: хто буде грати не за правилами – опиниться безробітним. Далі Вебер розмірковує стосовно економічного відбору, як він впливає на капіталізм та стає однією з його основ. Пізніше автор торкається певних економічних питань, які, на мою думку, можуть бути знехтувані з політологічної точки зору, оскільки детальне вивчення капіталізму не є завданням моєї роботи. Але все ж таки можна виділити деякі аспекти подальшого дослідження німецького соціолога. Зокрема, він відзначає, що капіталізм у своєму розвитку зустрічається з деякими перепонами, однією з яких є традиціоналізм. Вебер наводить приклад робітників, яким підвищують зарплату і, таким чином, намагаються підвищити продуктивність праці, але вона залишається на одному й тому самому рівні. Цілком логічно, що в такому випадку працедавець знизить заробітну платню своїм робітникам з думкою про те, що це точно підвищить продуктивність праці. Але все має свої межі. Продуктивність знижується в усіх випадках, коли зарплата не забезпечує фізіологічного мінімуму, потрібного для існування.

Також доволі цікавим є спостереження Вебера, щодо так званої «резервної армії». Він пише, що капіталізм потребує для свого розвитку надлишок населення, що забезпечує йому ринок дешевої робочої сили. Звісно, коли бракує робітників, то їх цінність надзвичайно високо зростає. Можна провести паралель із середньовічною Європою часів Хрестових походів, коли значна частина селян була вимушена брати участь у релігійних війнах на Близькому Сході. В результаті, на європейському континенті виник дефіцит дешевої робочої сили, що вплинуло на зростання їх цінності в суспільстві (були навіть прийняті певні нормативно-правові акти, що розширювали права і свободи нижчих верств населення).

Повертаючись до думок Вебера щодо традиціоналізму, то він, знову ж таки, наводить приклад німецьких жінок, котрих винаймає працедавець, а згодом прагне внести певні інноваційні зміни в процес виробництва і наштовхується на те, що жінки просто не можуть пристосуватись до нових способів роботи, незважаючи на те, що вони можуть бути легшими та ефективнішими. Та далі прослідковується дуже цікава тенденція, яка є вельми важливою для дослідження як Вебера, так і мого. Робітниці, які отримували специфічне релігійне виховання (в даному випадку, переважно пієтистського, а, тобто, протестантського характеру) є більш підходящими для навчанням новим методам праці. Це говорить про те, що черговий приклад із практики розвитку капіталізму у Європі, доводить: взаємозв’язок та взаємовплив капіталізму та протестантизму існує, при чому на дуже високому та активному рівні.

Подальші дослідження М. Вебером економічних питань, як вже було відзначено, становлять мінімальний інтерес до основного питання дослідження, тому не має потреби розглядати їх детально.

Дата добавления: 2015-07-12