Вимоги до визначення поняття у словнику

У процесі визначення поняття слід пам’ятати про такі вимоги.

1. Поняття та його визначення мають бути пропорцій­ними. Наприклад, якщо ми визначимо поняття «центри­фуга» як апарат для розподілу рідинних неодно-рідних сис­тем без застосування фільтрів, то таке визначення буде ширшим, ніж саме поняття, через те, що воно охоплює й поняття «фільтри», що не належить до поняття «центри­фуга». Правильним буде визначення поняття «центрифу­га» як апарата для розподілу рідинних неоднорідних систем під дією відцентрових сил.

2. Ознака для визначення поняття мусить бути суттє­вою для відповідної ґалузі знання або діяльності. (Напри­клад, якщо ми визначимо поняття «метали» як про-сті ре­човини, що мають блиск, то це визначення не буде придат­ним для матеріа-лознавства. Суттєвою для нього буде ознака, що характеризує специфічну побу-дову атомів ме­талу.) Цю вимогу слід враховувати під час визначення по­нять, що використовують у різних ґалузях, наприклад, тер­мін «золото» матиме різні виз-начення у геології, матеріа­лознавстві, хімії, економіці.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВНИКІВ

ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ

За призначенням словники поділяють на декілька груп:

1. Словники узусу (слово «узус» походить від латинсько­го «usus» — 1. зви-чай, правило; 2. вживання, використання).

До цих словників (які мають функції реєструвальних) належить більшість існуючих термінологічних словників, що відбивають стан термінології у певній ґалузі знання на теперішній час.

2. Регламентувальні словники.

Вони можуть бути двох видів: словники стандартизова­них термінів (тобто стандарти на терміни) і словники ре­комендованих термінів.

Стандарт на терміни має такі частини: вступну, основну та абеткові покаж-чики. У вступній частині зазначають сфе­ру поширення стандарту, надають відо-мості про неприпус­тимі синоніми та еквіваленти. В основній частині матеріал розташовано у двох графах: перша має назву «Термін», друга — «Визначення». У першій графі наведено номер терміна, власне стандартизований термін, його ско-рочена форма (якщо термін є словосполученням) та його еквіва­ленти європейсь-кими мовами. Визначення понять розта­шовано у другій графі. До визначень мо-жуть додаватися рисунки, схеми, графіки тощо.

3. Інформаційні словники.

Прикладом цієї групи словників є інформаційно-пошу­ковий тезаурус. Його використовують під час автоматич­ного оброблення інформації. Кожна словникова стаття по­чинається терміном — дескриптором. До нього наводяться синоніми, а також інші терміни, пов’язані з ним родо-видовими або асоціативними відношен-нями. Наведемо фраг­мент такого тезауруса.

д. Електросталь

с. Електродугова сталь

с. Сталь, виплавлена у дугових печах

р.-в. Сталь вакуумно-дугового переплаву

р.-в. Сталь плазмено-дугового переплаву

Довідка: д. — термін-дескриптор, с. — синонім, р.-в. — термін, пов’язаний з дескриптором родо-видовими відно­шеннями.

4. Систематизовані словники (класифікатори, рубрикатори, частотні словни-ки та словники терміносистем).

Класифікатори — це системно й алфавітно впоряд­ковані назви об’єктів науки і техніки та характеристики цих об’єктів. Приклад — класифікатори про-мислової про­дукції.

Фрагмент класифікатора промислової продукції

Умовні коди	Молотки відбійні
31 4196 1000 10	Молотки відбійні типу МВ
314196 1006 04	Молотки відбійні типу МВ-6П ДержСТ 22044-76
31 4196 1007 03	Молотки відбійні типу МВ -7П ДержСТ 22044-76
314196 1008 02	Молотки відбійні типу МВ — 8П ДержСТ 22044-76

Рубрикатор — це класифікації понять і об’єктів певної ґалузі. Він склада-ється з переліку рубрик.

Фрагмент рубрикатора з приладобудування

Порядковий індекс рубрики	Назва рубрики
905	Вимірювальна техніка й обладнання нау­ково-дослідних лабораторій та служб контролю виробничих процесів (поняття)
9051	Прилади для дослідження властивос-тей атомів і молекул (об’єкти)
9052	Електронні мікроскопи (об’єкти)

У частотних словниках терміни розташовано в порядку частоти появи у певних текстових масивах.

Фрагменти частотного словника

Ранг	Слово	Абс. частота	Відносна частота, %
1.	В/У		4,2756
2.	І/Й/ТА		4,2224
3.	З/ІЗ/ЗІ		1,7924
4.	НА		1,5152
5.	ЩО (спол.)		0,9438
6.	БУТИ		0,9058
7.	ДЛЯ		0,8428
8.	ЯКИЙ		0,7969
9.	ДО		0,7523
10.	ДОСЛІДЖЕННЯ		0,6403

ІНШІ КЛАСИФІКАЦІЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВНИКІВ

За тематичним охопленням термінів є багатоґалузеві, ґалузеві та вузько-ґалузеві словники.

За кількістю мов термінологічні словники бувають одномовними та пере-кладними (дво-, тримовні й багатомовні).

Розташовування термінів у термінологічних словниках може бути різним: за абетковим, за абетково-гніздовим (тобто в одному гнізді об’єднано спільноко-реневі слова, або сполучення термінологічного характеру), за статистич­ним (за спадом частоти появи терміна у текстах) та за те­матичним принципами.

Усі спеціальні словники поділяють на два види: словни­ки, що адресовано людині, й словники, що орієнтовано на роботу з комп’ютером. До перших на-лежать одномовні та перекладні словники, частотні, а також рубрикатори й кла-сифікатори.

Для автоматичного оброблення тексту призначені ін­формаційно-пошукові тезауруси та різні типи власне електронних словників (основ, зворотів, афік-сів).

УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ

Українська термінологічна лексикографія започаткована в другій половині XIX ст. працями І. Гавришкевича («По­чаток до уложення термінології ботанічної руської», 1852), І. Верхратського («Початки до уложення номенклатури і терміно­логії природописної, народної», 6 випусків, 1864-1879; цього автора вважають фундатором української термінології), О. Роговича («Опыт словаря народних наз-ваний растений Юго-Западной России с некоторыми поверьями и рассказами о них», 1874) та ін.

Інтенсивного розвитку українська термінографія набула з кінця 20-х рр.

XX ст., задовольняючи потреби у ґалузевих словниках. За кілька років було скла-дено близько 20 шкіль­них термінологічних словників з природознавства, геогра­фії, фізики, хімії та ін. Починаючи з 1918 р., створюються словники-проекти фі-зичної, природничої, сільськогоспо­дарської, технічної та ін. термінологій, бота-нічної та зооло­гічної номенклатур. До 1933 р. було видано понад 80 терміноло-гічних словників (переважно російсько-українських). Аналіз навіть певної части-ни з них — технічних словни­ків — дозволяє виокремити низку концептуальних положень, якими керувалися тогочасні лексикографи, а саме:

Ø основу кожної української терміносистеми мають ста­новити слова рідної мови;

Ø іншомовні терміни треба засвоювати безпосередньо з мови-продуцента без прямого виливу будь-якої мови-посередника;

Ø у термінах повинно бути дотримане оптимальне спів­відношення між прийнятою назвою та поняттєвим змістом, вкладеним у цей термін.

Проте назвати ці лексикографічні праці беззастережно словниками з певних ґалузей знання або діяльності не мож­на, бо вся серія навіть мала назву «Матеріали до україн­ської термінології і номенклатури». Те, що було зібране в словниках

20-х років, потребувало ще серйознішого обго­ворення, і їх автори, як правило, бу-ли свідомі цього. Та події 30-х років, зокрема, політичні репресії, перервали цей природний науковий процес і не дали можливості провес­ти подальшу роботу.

Основним завданням автори таких словників ставили не стільки унормуван-ня української термінології, скільки збирання і опрацювання народного і літера-турного термі­нологічного матеріалу.

Безперечно, у цих словниках зібрано надзвичайно бага­тий і цінний матеріал, але в наш час механічно передру­ковувати їх і рекомендувати як нормативні термі-нологічні словники не можна. Взагалі, використовуючи ці словники, варто врахо-вувати фактор часу.

Другий етап у створенні серії українських термінологіч­них словників при-падає на 50-80-ті роки XX століття. У 1957 році було створено Словникову комі-сію, яка мала визначати основні принципи укладання термінологічних словників.

Упродовж 1959-79 років було видано низку ґалузевих словників (понад 70), переважно російсько-українських, що відбивали тогочасний стан розвитку фізики, гідротехніки, електротехніки, теплотехніки, гірничої справи, ботаніки, ветерина-рії, хімії, швейного виробництва тощо. Серед них можна згадати «Російсько-укра-їнський технічний словник» (1961, 80000 термінів), «Російсько-український сіль-сько­господарський словник» (1963, близько 32 000 термінів).

Певним недоліком виданих словників була орієнтація на принцип мінімаль-них розходжень з російськими анало­гами (в основному це призвело до калькуван-ня російських термінів). У зв’язку з тим, що російською мовою друкува­лися май-же всі наукові праці та підручники, то відповідно і науковці здебільшого користу-валися російською терміно­логією.

Названий період позначився поступовим спадом процесу творення й унор-мування української наукової термінології.

90-ті роки XX ст. — початок XXI ст. є найпродуктивніши­ми у розбудові української термінографії. Визначальним для цього процесу стає законодавче за-кріплення за україн­ською мовою статусу державної, поширення її функцій.

У процесі укладання нових термінологічних словників починають брати ак-тивну участь як лінгвісти, так і фахів­ці різних ґалузей знання та діяльності.

Упродовж 1990-2007 рр. в Україні вийшло понад 600 ґа­лузевих словників. Серед словників, що охоплюють термі­нологію багатьох ґалузей знань, можна виділити:

1. «Російсько-український словник наукової термінології» у трьох книгах (близько 320 000 термінів), перша з яких — «Російсько-український словник наукової термінології. Сус­пільні науки» (до 100 000 термінів) вийшла у 1994 р., дру­га— «Російсько-український словник наукової тер-мінології. Біологія. Хімія. Медицина» (близько 100 000 термінів) — 1996 р., третя — «Російсько-український словник наукової термінології. Матема-тика. Фізика. Техніка. Науки про Зем­лю та Космос» (близько 120 000 тер-мінів) — 1998 р.;

2. «Українсько-російський словник наукової терміноло­гії» за загальною редак-цією Л. О. Симоненко (К., 2004);

3. «Словник-довідник термінів судової медицини» О. Герасименка (редактор-

лексикограф Л. О. Симонен­ко - К., 2002).

Названі словники є нормативними, вони обіймають загальнонаукову та ши-роковживану термінологію різних ґа­лузей знання або діяльності.

Сьогодні в української термінографії спостерігаються дві тенденції:

- беззастежне відновлення термінології 20-30-х років, спрямоване на заміну вже усталених термінів (наприклад, «Словник фізичної лексики. Українсько-англійсько-німецько-російський» В.Козирського, В.Шендеровського, де відомі всім зі шкільної лави терміни діаметр, мастило, ма­ятник, трубо-провід замінено відповідно словами: попере­чник, шмаровидло, вагадло/ хитун, руровід /рурогін та бага­то інших подібних словників);

- зловживання іншомовними, переважно англійськими термінами, що особ-ливо помітно у сферах обчислювальної техніки (інтерфейс, кластер, драй-вер, модем, файл, сканер, джойстик, трекбол, хаб, тачпад), економіки (ме-неджер, лі­зинг, консалтинг), банківсько-фінансової справи (дефолт, інвес-тор та ін.)

Найпоширенішим типом в українській термінографії є перекладний двомов-ний словник. Більшість двомовних словників, виданих в Україні, — російсько-українські та українсько-російські.

У Харкові сьогодні активно діє Термінологічний центр в інституті НДПІАСУтрансгаз. З 1995 р. Термінологічний центр, укладаючи тримовні тлу-мачні словники для потреб ґалузі, створив Єдину термінологічну базу даних (ЄТБД), яка містить близько 26 000 українських термінів, їхні ро­сійські та англій-ські відповідники (вибір цих мов зумов­лено тим, що саме англійською та російсь-кою мовами в Україну надходить основний потік науково-технічної ін­формації), а також тлумачення українською та російською мовами. Для цього було оброблено близько 2 000 літера­турних джерел, перш за все, законодавчі та нормативні акти, стандарти та словники Міжнародної організації зі стандартизації (150) і Міжна-родної електротехнічної ко­місії (ІЕС), державні національні стандарти України (ДСТУ), міждержавні стандарти (ГОСТи), енциклопедич­ні видання, тлумачні та перекладні словники, праці з термінознавства та лексикографії, довідники та під-ручники з відповідних ґалузей знань, статті в наукових виданнях, ма­теріали на-уково-технічних конференцій тощо.

Досвід свідчить, що використання цих словників значно полегшує упорядку-вання та опрацювання документації, перекладання її з української та на українсь-ку мову, а та­кож дозволяє підвищити якість текстів завдяки правиль­ному вживан-ню стандартизованої та рекомендованої тер­мінології.

«РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК ЗВАРЮВАЛЬНОЇ

ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ СЛОВНИК

ЗВАРЮВАЛЬНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ»

Російсько-український словник зварювальної термінології обіймає біля 5000 найуживаніших у сучасних російській та українській мовах науково-технічних термінів зі зварювальної термінології та споріднених технологій.

Створення Словника обумовлене насамперед нагальною потребою вчених, фахівців та студентів-зварників в оволодінні сучасною українською науковою термінологією, в її уніфікації з офіційною міжнародною (іноземною) терміно­логією, а також її упорядкуванні та стандартизації. Потреба в такому слов­нику зумовлена швидким розвитком зварювальної науки і техніки, поповнен­ням її термінологічної системи новими лексичними одиницями, що позначають нові явища та здобутки науковців.

Словник орієнтований на нормативну термінологію. Це забезпечується, по-перше, введенням до російського реєстру і використання в українському пере-кладі термінів, зафіксованих не лише сучасними енциклопедичними та ґалузеви-ми словниками, а й широковживаних у сучасній науково-технічній, навчальній та інформаційно-реферативній літературі; по-друге, використанням багатомовних (12-мовних) збірників термінів зі зварювання та споріднених процесів, що вида-ються Міжнародним інститутом зварювання, чинних Державних стандартів Укра-їни на терміни та визначення в ґалузі зварювання та споріднених процесів; по-третє, відсутністю серед російських терміно­логічних лексем та їх українських відповідників вузько-спеціальних та застарілих термінів.

Словник російською та українською мовами підготовлений і видається за сприяння проекту «Обмін технологічною інформацією в Україні для підтрим­ки економічних перетворень» Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй.

У роботі над Словником брали участь провідні фахівці ІЕЗ ім. Є. О. Патона НАН України, зварювальних кафедр НТУУ—«КПІ» та інших вузів України.

Словник складається з двох частин: Російсько-українського та Українсько-російського словника зварювальної термінології. Кожна з них містить реєстр ро-сійських (українських), а також іншомовних термінів та їх переклад відповідно українською та російською мовами.

Реєстрові слова та українські (російські) відповідники до них подані в Слов-нику в їхній вихідній формі: іменники в називному відмінку однини (образец зра-зок, пятно пляма, дріт проволока), прикметники й дієприк­метники — в назив-ному відмінку однини чоловічого роду (абсорбирующий абсорбувальний, свар-ной зварений, дробоструминний дробеструйный, заварений заваренными), дієслова в інфінітиві (приваривать, приварить приварювати, приварити; кри-сталізувати кристаллизировать) за винятком незначної кількості субстантиво-ваних прикметників та дієприкметників, які подаються у формі називного від-мінка однини жіночого або середнього роду (горючее сущ., техн. пальне).

У називному відмінку множини наведено іменники, які в однині не вжи­ваються (вальцы мн., техн. вальці).

Реєстрові слова розміщені в алфавітному порядку. Кожна стаття в слов­нику містить, як правило, одне реєстрове слово, але дієслова недоконаного і докона-ного виду, які не різняться префіксами, об’єднані в одній словниковій статті і подані парами: припаивать, припаять припаювати, припаяти.

На першому місці за традицією ставиться дієслово недоконаного виду.

З метою економії місця зворотне дієслово подається в одній статті з

незворотним, якщо ці дієслова не утворюють окремих гнізд:

Дата добавления: 2015-07-11