На картах видання з 1963 р. непрохідні й труднопрохідні болота показуються одним загальним для них знаком.

що дані про їхню прохідність ставляться лише до моменту зйомки карти. Однак прохідність може значно змінюватися залежно від пори року, погоди й змін рівня ґрунтових вод. Тому не слід повністю покладатися тільки на показання карти; треба уточнювати їх безпосередньо на місцевості шляхом розвідки. Неоднакової може бути також прохідність того самого болота, наприклад, у центральній його частині й на окраїні. Тому про прохідність не можна судити тільки по умовному знакові болота; одночасно повинні враховуватися наступні дані.

а) Глибина болота (по оцінках глибин, підписаним на карті).

б) Характер рослинного покриву (по умовному знакові рослинності). У сухий час із прохідних боліт більш доступні для пішого пересування, а деякі з них і для руху гусеничних машин, трав'янисті, мохові й лишайникові болота; менш сприятливі — очеретяні й очеретяні.

По характеру рослинності болота можна також судити приблизно про середню висоту стояння ґрунтових вод. Так, наприклад, на чагарникових болотах вона рівна приблизно 60 див, на лісових болотах — 30 див, а на мохових — 20 див.

в) Форма рельєфу (по горизонталях на болоті й довкола нього). Вивчення рельєфу при оцінці боліт важливо тому, що він багато в чому визначає їхній властивості: їх обрис і глибину, висоту стояння ґрунтових вод, стік води й систему природнього дренажу.

Чим вище розташована місцевість, тем, загалом кажучи, глибше рівень ґрунтових вод і тем менше заболочування цими водами. Найбільш заболочені безстічні улоговини, особливо в низинних місцях з високим стоянням ґрунтових вод. Великі опуклі болота (див. верхівкові болота, § 4, п. 3) при цьому звичайно сильніше обводнені й менш залісені, чому болота, розташовані в невеликих улоговинах.

Якщо рельєф великого опуклого болота відображений на карті горизонталями, то для судження про прохідність різних його ділянок треба виявити по горизонталях усі наявні на ньому в даному районі балки й западини. Ці місця звичайно є найбільш перезволоженими й труднопрохідними. Крайові ж схили центральної, опуклої частини болота, навпаки, порівняно сухі завдяки стоку з них води й нерідко покриті деревною рослинністю.

Ґрунти на картах показуються лише ті, які різко відрізняються характером своєї поверхні,- піски, солончаки, глинисті поверхні (такыры), галечники, кам'янисті поверхні (виходи корінних порід) і ін. (мал. 90).

Кожна із цих типових різновидів ґрунтового покриву легко распознается на карті по накресленню й коричневому фарбуванню свого умовного знака, за винятком солончаків і боліт, які виділяються різним штрихуванням синього кольору, і такыров, площі яких мають на карті жовтогаряче фонове фарбування.

Піски зображуються на картах з підрозділом по характеру їх поверхні на рівні, горбисті, грядовые, барханні (див. § 4, п. 2) і інші, що вказується відповідним крапковим візерунком умовного знака пісків (мал. 90). Закріплені піски виділяються при цьому комбінацією відповідного умовного знака пісків зі знаком наявної на них рослинності (трав'яниста, півчагарникова, саксаул).

При зображенні пустель райони закріплених пісків можуть зображуватися на картах не умовними знаками, а шляхом впечатки в карту їх фотозображення, отриманого фотографуванням з літака (мал. 90). У порівнянні з умовними знаками фотозображення дає більш наочна й точна вистава про обрис, орієнтування й взаємного зв'язку нерівностей піщаного рельєфу, що полегшує вивчення умов і вибір шляхів пересування, а також орієнтування в пісках по карті.

Солончаки зображують із підрозділом на прохідні й непрохідні; до останніх відносять пухкі й мокрі солончаки- шори (додаток 1-3).

Особливими умовними знаками, звичайно в комбінації зі знаками рослинного покриву, показуються на картах купинясті, горбисті й полігональні поверхні (мал. 89). Так, наприклад, ділянки різних типів тундри (лісотундра, чагарникова» болотиста, кам'яниста тундра) легко орієнтуються на карті по комбінації на них знака рослинного покриву (ліс, чагарник, мохова або лишайникова рослинність) зі знаком їх поверхні (болотиста, кам'яниста, горбиста, полігональна). Умовним знаком полігональної поверхні зображуються тундрові й високогірні ділянки, поверхня яких розбита вузькими тріщинами й скупченнями кам'яних уламків на більш-менш правильні багатокутники (полігони). Розміри таких полігонів досягають іноді декількох метрів у поперечнику.

Приклади комбінації умовних знаків рослинного й ґрунтового покривів показані на мал. 91.

Дата добавления: 2015-07-11