Виконання та припинення договору транспортного експедирування

Виконання зобов’язання це наступна частина правовідношень, яка опосередкується договором. Виконання договору полягає у здійсненні дій, які є предметом договору, що був укладений раніше. З виконання зобов'язання його мета досягнута і зобов'язання припиняється[9].

Стадія виконання є однією з самих важливих стадій договірних відношень. Саме цієї стадії присвячений ряд спеціальних норм в окремих главах ЦК. Як зазначав К.П. Победоносцев «суть зобов'язання полягає в тому, що щось, залежне від вільної дії сторони, повинно здійснитися, щось невідоме повинне зробитися відомою, доконаною подією, щось, що міститься в майбутньому, повинно з'явитися в сьогоденні: ця мета і досягається саме виконанням» [10].

За загальним правилом виконання договору повинно бути здійснено належним чином, належною особою, належній особі, в належному місці і в належний час.

Відповідно до ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначних договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Тобто однією з особливостей договору транспортного експедирування, які відокремлюють його від інших договорів, є послуги “пов’язані з перевезенням вантажу”.

Законодавець визначає два спектра зобов’язань, які покладаються на транспортного експедитора, - “виконати” або “організувати виконання” визначених договором послуг. “Виконання” транспортним експедитором послуг визначених договором, може здійснюватися самостійно від імені експедитора чи опосередковано від імені клієнта. “Організація виконання” буде полягати тільки в підготовці процесу транспортування, його безпосередньому налагоджуванні, тобто експедитор не буде приймати участь в самому процесі транспортування.

Встановлений у ЦК перелік транспортно-експедиторських послуг не є вичерпним, і таким чином підлягає розширеному тлумаченню. Це пов’язане з особливостями транспортного експедирування на різних видах транспорту та з постійним розвитком транспортного процесу. Дослідження ст. 929 ЦК, призводе нас до висновку, що законодавець послуги експедитора, які він може надавати за договором транспортного експедирування, поділяє на “додаткові” та „основні”. Так, М.К.Александров-Дольник вважає послуги юридичного характеру – основними та обов’язковими для кожного договору транспортного експедирування, а послуги фактичного характеру відносить до допоміжних[11]. С.П.Гришаєв вважає основними послуги, які є загальними для будь-якого договору транспортного експедирування[12]. В.Т. Смирнов та Д.А. Медведев розділяють послуги на основні (по організації перевезень, включаючи укладання договору перевезення) та додаткові, які можуть охвачувати будь-які питання, що стосуються транспортування вантажу[13]. М.Є.Ходунов, відносить до допоміжних операцій послуги по оформленню договору перевезення від імені вантажовідправника [14]. В посібнику з цивільного права, Г.П. Савичев визначає послуги, які носять характер юридичних дій та допоміжних операцій[15]. К.І. Плужников відносить до основних послуги по організації та виконанню перевезень, а до додаткових – послуги організуючі та формуючи вантажопотоки[16]. Але останнє поняття має більш економічний, чим юридичний характер.

По-перше, в ЦК не визначений критерій поділу послуг експедитора на „основні” та „додаткові”. Спираючись на закони логіки додаткові послуги повинні доповнювати основні послуги. Але так як перелік основних послуг не є “закритим” неможливо визначити необхідний критерій поділу. Своєрідним критерієм може служити посилання, зазначене у ст. 929 ЦК, що основні зобов’язання експедитора “пов’язані з перевезенням вантажу”. Але такий поділ також ні є вірним, оскільки будь-яка послуга, яка надається в рамках договору транспортного експедирування так чи інакше пов’язана з перевезенням вантажу.

По-друге, не існує імперативу про обов’язкове внесення основних і додаткових послуг до договору транспортного експедирування, вони лише можуть зазначатися в договорі при погодженні сторонами зобов’язання.

На практичному рівні, поділ послуг на основні та додаткові також не має сенсу. Під час укладання договору транспортного експедирування клієнт визначає ті чи інші зобов’язання експедитора, передбачає їх безумовне виконання. При цьому так звана “додаткова” послуга по завантаженню вантажу у певному порядку, є не менш важливою для експедитора та клієнта, ніж власно укладання договору перевезення вантажу. В цьому випадку слідує привести наступний приклад. Часто судно проходить через декілька пунктів вивантаження вантажу. Знаходження вантажу, який вивантажується раніше, в неправильному місці, тягне за собою перевантаження судна і тим самим стягнення додаткових коштів з експедитора.

Повертаючись до переліку „основних” послуг зазначених у ЦК слід зазначити, що не можливо обмежуватися тільки обов’язком укласти договір перевезення вантажу, тому що в якості елемента складного транспортно-експедиторського зобов’язання можуть зазначатися також зобов’язання схову, підряду, доручення і т.і. Тобто поділ послуг, що виконує експедитор за договором транспортного експедирування, на основні та додаткові з конкретизацією їх складу на законодавчому рівні є невірним і потребує виправлення.

Договір транспортного експедирування може укладатися на певний строк, або без вказання певного строку. Договір транспортного експедирування, як вже відзначалося раніше, може мати триваючий характер. Він може укладатися для організування транспортно-експедиторського обслуговування якогось конкретного перевезення, або укладатися на певний строк, протягом якого, транспортний експедитор зобов’язується експедирувати будь-які вантажі клієнта.

Відносно до договору транспортного експедирування місцем надання послуги буде територія України, територія декількох держав, відповідний порт, група портів, узбережжя і т.і..

Припинення зобов’язання – завершальний етап дії зобов’язання. Відносини, що складаються при цьому, регулюються в основному главою 50 ЦК, яка поширює свою дію в рівній мірі на всі види зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення, а значить, і на зобов'язання договірні.

Щодо договору транспортного експедирування, то відповідно до його особливостей можливо використовувати наступні загальні засоби припинення зобов’язань – виконання зобов’язання, припинення зобов’язання за домовленістю сторін, прощення довга, неможливість виконання, ліквідація юридичної особи.

Для договору транспортного експедирування, як і для будь-якого іншого, найкращим засобом припинення договору є належне виконання зобов’язання, заради якого цей договір був укладений. Красавчіков О.А. вважав, що „за своєю юридичною природою виконання є не правочином, а юридичним вчинком, тобто правомірною дією, правові наслідки якої наступають незалежно від того, чи була ця дія спрямована на досягнення цих наслідків чи ні: юридичний ефект настає незалежно від суб’єктивного моменту”[17].

У більшості випадків зміст зобов’язання настільки мало зв’язаний з індивідуальністю суб’єктів, що не існує перешкод для переходу прав чи обов’язків на спадкоємців. Отже, смерть не припиняє зобов’язального відношення, так як одного суб’єкта можливо замістити іншим. Договір транспортного експедирування також не припиняється зі смертю суб’єкта, який виконував роль експедитора, якщо роль експедитора не виконував фізична особа - підприємець, так як його правонаступники не мають можливості виконати його зобов’язання. А також договір припиняється при ліквідації юридичної особи — експедитора чи клієнта. Реорганізація юридичної особи — сторони договору транспортного експедирування — не тягне його припинення, тому що її обов’язки переходять до правонаступника, а сам договір не має особисто-довірчого характеру.

При визнанні індивідуального підприємця – експедитора або клієнта неспроможним (банкрутом) теж наступає припинення договору транспортного експедирування.

Однією з особливостей договору транспортного експедирування є наявність у його сторін права на односторонню відмову від виконання договору. Відповідно до ст. 935 ЦК будь-яка зі сторін має право відмовитися від виконання договору транспортного експедирування, попередивши про це іншу сторону у розумний строк. У разі односторонньої відмови від виконання договору сторона, яка заявила відмову, відшкодовує іншій стороні збитки, що викликані розірванням договору.

Ця норма представляє собою спеціальне правило, що відноситься само до договору транспортного експедирування. Загальне правило міститься у ч. 3 ст. 651 ЦК згідно з якою сторони мають право на односторонню відмову від договору, якщо право на таку відмову встановлено законом або договором.

У цьому випадку необхідно погодитись з Вітрянським В.В., який зазначає, що пояснення особливості, яка розглядається, правового регулювання договору транспортного експедирування (надання його сторонам – клієнту чи експедитору права на односторонню відмову від виконання договору) представницьким характером цього договору можливо визнати обґрунтованим лише по відношенню до тих договорів транспортного експедирування, за якими експедитор вступає у правовідношення з перевізником та іншими особами від імені клієнта та на підставі довіреності останнього. У тих випадках, коли експедитор укладає договори перевезення, здійснює інші правочини та інші юридичні дії від свого імені у поєднанні з фактичними діями – операціями та послугами (зберігання вантажу, його вантаження чи вивантаження та інше), договір транспортного експедирування втрачає представницький характер та набуває вигляд звичайного договору з надання послуг [18].

Сторони мають право відмовитися від договору транспортного експедирування в односторонньому порядку.

Згідно зі ст. 214 ЦК особи які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовиться від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочина вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Тобто, для відмови від договору в односторонньому порядку достатньою умовою є бажання ініціативної сторони і наявність відповідних підстав, передбачених законом. І тоді вже в результаті самого факту відмови договір вважається розірваним.

У зв’язку з недостатністю врегулювання положеннями цивільного законодавства процедури відмови від договору в односторонньому порядку, спираючись на Цивільний кодекс України, з метою можливості у будь-який момент відмовитися від договору транспортного експедирування в односторонньому порядку, можна прописати в договорі транспортного експедирування права відмови від договору і механізм реалізації задекларованого права.

Надання клієнтові і експедиторові права відмовитися в односторонньому порядку від виконання договору транспортного експедирування не позбавляє їх можливості використання звичайних способів дострокового припинення договірних правовідносин. Як відомо, цивільно-правовий договір може бути розірваний за угодою сторін, яке може бути здійснено у будь-який час за їх розсудом, а також за рішенням суду на підставі вимоги однієї із сторін (наприклад, у зв'язку з істотним порушенням контрагентом своїх договірних зобов'язань). В останньому випадку договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони одночасно за наявності таких умов: 1) в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ст.ст. 651, 652 ЦК).

Дата добавления: 2015-07-11