ВИСНОВКИ. Курсова робота

Курсова робота

Тема: Робота із особою, що звільняється з місць

позбавлення волі

Виконав:

студент 311 групи Паклов Д. В.

Херсон – 2015

Зміст

1. Характер феномена злочинності

2. Соціально-правовий статус осіб, які звільняються з місць позбавлення волі

3. Проблеми соціальної адаптації осіб, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі

4. Висновки

5. Список використаних джерел

ВСТУП

ОДИН ІЗ ПОКАЗНИКІВ ЦИВІЛІЗОВАНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ: захист інтересів та охорона прав усіх її громадян, у тому числі й тих, які повернулися з місць позбавлення волі, особи, які були засуджені, відбували покарання та повернулися з місць позбавлення волі, як і всі громадяни України, мають конституційні права і свободи. Особи, які звільнилися з місць позбавлення волі, мають довідку про звільнення, яка є документом, що засвідчує особу.

В ОСІБ, УЗЯТИХ ПІД ВАРТУ:

також засуджених до позбавлення волі, паспорти вилучаються органами дізнання чи попереднього слідства. Вилучені паспорти заносяться до протоколів обшуку чи виїмки.

Паспорти заарештованих надсилаються разом із кримінальними справами за підсудністю і повертаються власникам під розписку в разі їх звільнення з-під варти.

ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ З-ПІД ВАРТИ:

1) відбування покарання паспорт повертається його власникові;

2) паспорти повертаються їм під розписку;

3) відмітки на зворотному боці копії довідок про звільнення.

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ: Правова держава реально тільки при наявності громадянського суспільства, керуючись принципами альтруїзму і вдосконалення, любові й терпіння, милосердя і співчуття.

1. Характер феномена злочинності

Злочин являє собою один із специфічних видів свідомої людської діяльності, тобто вольовий акт, який передбачає мету, вибір засобів, мотив і оцінку дій. У цій якості воно складає найважливішу характеристику суб'єкта злочину як особистості, її свідомості, психіки. Злочин полягає в зовнішньо вираженому акті людини - дії або бездіяльності, що здійснює як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону відповідного складу. Це - суспільно небезпечне, винна і діяння, ознаки якого точно передбачені в кримінальному законі.

Особистість злочинця як типологічного порядку є носій найзагальніших, стійких, істотних соціально-психологічних рис і властивостей. Специфіка особистості як типу полягає в тому, що в ній є особливості, які виступають в якості внутрішніх психологічних причин злочинної поведінки. Адже будь-який злочин, в якій би формі воно не відбувалося, не є випадкове стосовно особистості. У своїй основі воно підготовлено розвитком його соціальних, моральних, соціально-психологічних властивостей.

Механізм злочинної поведінки являє собою динамічне явище, певний взаємодією складових його елементів. У найзагальнішому вигляді він характеризується як «переробка особистістю» впливів зовнішнього середовища на основі соціальної та генетичної інформації, формування ставлення до діяльності та діяльність, обумовлена психологічними процесами і заборони кримінальним законом. Елементи механізму злочинної поведінки - це психічні процеси і стани, що розглядаються не в статистиці, а в динаміці, і притому не ізольовано, а у взаємодії з факторами зовнішнього середовища, що детермінують цю поведінку.

Ніякої зовнішній акт здійснення свідомого вчинку, в тому числі злочину, не відбувається спонтанно; він майже завжди підготовлений більш-менш тривалим періодом формування мотивів, планування та прийняття рішення про його здійснення. Йому передує ряд етапів психічної діяльності суб'єкта, які поступово формують спрямованість вчинку на його фактичне виконання. Злочинну поведінку людини є процес, який розгортається як в просторі, так і в часі і включає не тільки самі дії, змінюють зовнішнє середовище, але їм передували психологічні явища і процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Аналіз механізму злочинної поведінки показує, що поведінка стає антигромадською і протиправним не в одній якійсь точці причинного ланцюга, що веде до злочинного акту. Тут доречно відзначити дві обставини: по-перше, як правило, антигромадський характер вчинку складається поступово, починаючи з незначних відхилень від соціально схвалюваних норм; по-друге, "критична точка" розвитку, після якої поведінка явно набуває антигромадську спрямованість, може бути розташована в самих різних місцях причинного ланцюжка, що утворює цю поведінку.

2. Соціально-правовий статус осіб, які звільняються з місць позбавлення волі

Підготовка до звільнення осіб, які відбувають покарання, починається не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення терміну позбавлення волі і включає в себе:

- проведення бесіди з кожним засудженим, у процесі якої з'ясовується, де він має намір проживати, працювати або вчитися після звільнення з місць позбавлення волі, чи є зв'язок з родичами, характер взаємин з ними, його життєві плани, готовність до забезпечення життєдіяльності на волі, з роз'ясненням йому доцільності повернення на місце постійного проживання і на підприємство, де він працював до засудження;

- проведення занять з освобождающимися засудженими в «Школі підготовки засуджених до звільнення»;

- отримання від звільняються письмових заяв з проханням про надання їм допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні за обраним місцем проживання;

- розгляд заяв та прийняття відповідних рішень з надання сприяння у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

На підставі письмової заяви засудженого про вибір місця проживання після звільнення з місць позбавлення волі та бажання працевлаштуватися адміністрація направляє запити до органів місцевого самоврядування, органи федеральної служби зайнятості населення за обраним місцем проживання про можливість його працевлаштування, надання реєстрації та житла. Попередні результати, отримані при листуванні, доводяться до засудженого.

У разі надходження від засудженого прохання про надання йому сприяння в трудовому або побутовому влаштуванні направляються відповідні запити, за відсутності необхідності в наданні сприяння - направляються повідомлення.

Відносно засуджених, які не мали до засудження постійного місця проживання та роботи і відмовилися від допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні після звільнення з місць позбавлення волі, направляються запити до органів місцевого самоврядування, внутрішніх справ, органи федеральної служби зайнятості населення за місцем проживання їхніх родичів. При відсутності родичів направляються запити за місцем їх засудження або місцем дислокації.

У необхідних випадках ведеться листування з родичами засуджених про можливість їх спільного проживання після звільнення. У разі отримання відповіді про неможливість трудового і побутового влаштування за обраним місцем проживання старший інспектор (інспектор) з трудового і побутового влаштування засуджених ставить про це до відома вивільняється засудженого і з його згоди вживає заходів до позитивного вирішення цих питань в інших місцевостях. Засудженим можуть бути дозволені короткострокові виїзди тривалістю до семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду туди і назад, для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення.

За 30 днів до закінчення строку відбування покарання, а при звільненні з інших підстав протягом 10 робочих днів після звільнення в органи внутрішніх справ направляються листи-повідомлення. Облік засуджених, термін позбавлення волі яких закінчується через 6 місяців, ведеться в спеціальному журналі. Усі матеріали за попередньою вирішення питань трудового і побутового влаштування засуджених, які підлягають звільненню з місць позбавлення волі, складаються у двох примірниках. Перші екземпляри направляються адресатам. Другі примірники долучаються до особових справ засуджених.

При звільненні з місць позбавлення волі засудженому, щодо якої попередньо вирішено питання про працевлаштування, видається відповідний лист в службу зайнятості, підприємство чи організацію.

На прохання засуджених, які є інвалідами першої або другої групи, а також засуджених чоловіків старше 60 років і засуджених жінок старше 55 років адміністрація установи, що виконує покарання, направляє до органу соціального захисту уявлення про поміщення їх у будинки інвалідів і престарілих.

За згодою інваліда або престарілого, який до засудження не мав постійного місця проживання, адміністрація вирішує питання про його направлення в будинок інвалідів та престарілих на території того суб'єкта України, де розташована колонія. З цією метою не пізніше двох місяців до звільнення в орган соціального захисту представляються необхідні документи. Підготовка до звільнення з місць позбавлення волі вагітних жінок, а також жінок, які мають при собі малолітніх дітей, проводиться співробітниками групи соціального захисту засуджених в контакті з медичними працівниками. З'ясовується можливість реєстрації та трудового влаштування звільняються, а також визначення дітей у дошкільні дитячі установи по обирається ними місцем проживання.

У разі, коли питання трудового і побутового влаштування звільняються вагітних жінок, а також жінок, які мають при собі малолітніх дітей, за обраним місцем проживання вирішити неможливо, вживаються заходи до встановлення їх родинних зв'язків. З'ясовується можливість їх реєстрації, трудового устрою, а також визначення дітей у дошкільні дитячі установи за місцем проживання родичів.

У відношенні звільняються жінок, які мають при собі малолітніх дітей, хворих гострими захворюваннями або із загостренням хронічних захворювань, співробітники групи соціального захисту засуджених спільно з медичними працівниками ІУ сприяють в приміщенні таких дітей до закладів державної або муніципальної системи охорони здоров'я за обраним ними місцем проживання.

Засуджені, які звільняються з виправних установ, які потребують за станом здоров'я в сторонньому догляді, вагітні жінки, жінки, які мають малолітніх дітей, неповнолітні у віці до 16 років направляються до місця проживання в супроводі родичів чи інших осіб або працівника.

Неповнолітні засуджені, які підлягають звільненню з виховних колоній, направляються, як правило, до місця проживання родичів або інших осіб. Родичам або іншим особам повідомляється про день звільнення неповнолітнього засудженого і пропонується прибути у виховну колонію для зустрічі та супроводу його до місця проживання. Якщо у вивільняється неповнолітнього засудженого немає родичів чи інших осіб, адміністрація колонії направляє запит до органу опіки та піклування, підрозділ у справах неповнолітніх органу внутрішніх справ і комісію у справах неповнолітніх і захисту їх прав, утворену органом місцевого самоврядування, за його попереднім місцем проживання з проханням вирішити питання влаштування такої особи на роботу або навчання і забезпечення його житловою площею.

У необхідних випадках неповнолітній засуджений після звільнення в установленому порядку може бути направлений в школу-інтернат, інше навчально-виховний заклад на державне піклування або переданий органам опіки та піклування. Неповнолітні засуджені у віці до 16 років направляються до місця проживання в супроводі родичів чи інших осіб або працівника ІУ. До вирішення питань соціального захисту, трудового і побутового влаштування вивільнюваних неповнолітніх засуджених залучаються піклувальні ради, створювані при кожній виховній колонії.

3. Проблеми соціальної адаптації осіб, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі

Важливе значення в попередженні скоєння нових злочинів особами, звільненими з місць позбавлення волі, має безпосередня організація на місцях заходів щодо їх соціальної адаптації, надання допомоги по трудовому і побутовому влаштуванню і контролю за ними.

Багато засуджених після відбуття тривалих термінів позбавлення волі за скоєні ними тяжкі та особливо тяжкі злочини повертаються в зовсім інше, ніж до засудження, суспільство. Як правило, у них існують житлові проблеми, втрачені зв'язки з родичами, встановлені законом гарантії щодо забезпечення їх правового статусу не можуть бути здійснені в сформованих в Україні соціально-економічних умовах. Подібна ж доля чекає і багатьох звільнених, які відбули і менш тривалі терміни. Прийняті персоналом виправної установи заходи з побутового і трудовому влаштуванню таких осіб виявляються недієвими в силу їх неспроможності з причин зростаючого безробіття, відсутність місць в будинках престарілих, відсутності житла, негативного ставлення до таких осіб з боку суспільства.

Співробітники виправних установ та інших правоохоронних органів свідчать про те, що третина осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, в тому числі і у зв'язку з амністією, незабаром повертаються назад. Не випадково рецидив злочинів частіше має місце саме в перші після звільнення часом. Відсутність дієвої системи соціальної реабілітації осіб, які відбули покарання, практична неможливість працевлаштування, відсутність житла, можуть служити підставою для зростання рецидивної злочинності. В даний час велика кількість засуджених звільняється з виправних установ, не маючи на особових рахунках грошових коштів. Це одна з причин того, що відсоток рецидиву злочинів один з найбільших у світі.

У сучасний період до вирішення проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених, необхідно підходити комплексно, надаючи особливо важливе значення наданню їм реальної допомоги в першу після звільнення часом. Заслуговують на увагу пропозиції про створення фондів надання соціальної допомоги особам, звільненими з місць позбавлення волі, про підготовку спеціальних кадрів. У завдання таких фондів входило б: вирішення питань соціальної адаптації звільнених; відкриття в банках спеціальних рахунків для надання допомоги особливо нужденним особам, звільненим з виправної установи; введення в дію сучасних технічних засобів зі спостереження за особами, поведінка яких у місцях ізоляції від суспільства викликало сумніву.

ВИСНОВКИ

Перед звільненням засудженого представник адміністрації уста­нови проводить з ним бесіду, під час якої додатково роз'яснює поло­ження Закону України "Про зайнятість населення" щодо порядку отримання допомоги в працевлаштуванні в центрах зайнятості дер­жавної служби зайнятості, а також порядок прописки за обраним місцем проживання, і вручає йому під розписку відповідну пам'ятку. Копія пам'ятки долучається до особової справи засудженого.

При надходженні з установи повідомлення про звільнення засу­дженого органом внутрішніх справ організовується перевірка при­буття звільненого до обраного місця проживання.

Протягом місяця після звільнення засудженого орган внутрішніх справ інформує адміністрацію установи про його прибуття, пропис­ку та працевлаштування (надсилається відривний талон повідомлен­ня про звільнення).

У разі неприбуття звільненого до обраного місця проживання протягом десяти днів після звільнення орган внутрішніх справ пові­домляє про це адміністрацію виправно-трудової установи.

При надходженні з органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного місця проживання адміністра­ція установи, виходячи з анкетних даних засудженого, направляє повідомлення до органів внутрішніх справ, де можлива його поява.

Працівник територіального органу виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, щомісячно до 25-го числа здійснює з відповідним органом внутрішніх справ звірку кількості отриманих повідомлень про звільнення та фактично поставлених на облік звіль­нених. За результатами проведеної звірки складається спільний акт, який подається на розгляд керівництву органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, та керівництву органу внут­рішніх справ.

У разі виявлення осіб, звільнених з місць позбавлення волі та не поставлених на облік, територіальними органами виконання пока­рань, що не пов'язані з позбавленням волі, за участю міських і ра­йонних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення вживаються термінові заходи щодо їх обліку, документування, а та­кож надання допомоги у трудовому й побутовому влаштуванні.

Дата добавления: 2015-07-11