Вікові особливості батьківської відповідальності у структурі феномена батьківства та системний підхід у вивченні відповідальності

Л.А. Косолапова, К. Муздибаев, В.Ф. Сафін та ін дослідники називають відповідальність інтегральним, системним якістю, яке може бути вивчене "тільки шляхом наукового аналізу тих систем, яким належить людина і закономірностям яких підпорядковується її поведінка (і його життя в цілому)" [13, с. 98].

Виходячи з принципів системного підходу, розроблених Б.Ф. Ломова, до розгляду відповідальності дослідники підходили з різних сторін [16]:

1) як до якісної одиниці, що має свої складові і способи їх організації;

2) з точки зору її біофізичного забезпечення і зв'язку з проявами властивостей нервової системи;

3) розкриття індивідуальних особливостей прояву відповідальності у життєдіяльності різних груп випробовуваних;

4) розгляд відповідальності як багатовимірного освіти; виявлення ієрархії багаторівневості складових відповідальності;

5) встановлення ряду подібних якостей відповідальності як полісистемної якості;

6) розгляд детермінації відповідальності в різних планах: динамічному і змістовному, особистісному і індивідуальному, біологічному та соціальному;

7) аналіз відповідальності у розвитку шляхом її зіставлення в різних статевовікових групах.

Говорячи про структуру відповідальності, А.Г. Спиркин виділяє, що вона "утворюється з кількох складових: свободи волі, усвідомлення обов'язку, соціальних заходів впливу на суб'єкта у відповідь на його соціально значимі вчинки" [24, с. 294].

В.Ф. Сафін запропонував розглядати відповідальність як "сплав мотиваційно-афективної, інтелектуально–когнітивної, діяльнісно–поведінкової освіти" і говорити про "інтегральності відповідальності як властивості самоопределившейся особистості, який синтезує всі сторони розвитку суб'єкта як соціального діяча" [20, с. 102]. "У відповідальності, – продовжує В. Ф. Сафін, – в єдності виступають мотивуюче, яке регулює, контролює, виконавську початок поведінки, принципи і переконання суб'єкта" [20, с. 102].

Т.М. Сидорова [21] структуру соціальної відповідальності представляє як єдність трьох компонентів: когнітивного, мотиваційного та поведінкового.

Причому в загальній структурі відповідальності вона виділяє зовнішню структуру, що складається з наступних елементів:

1) суб'єкта відповідальності (хто відповідає);

2) об'єкта відповідальності (за що відповідає);

3) інстанції відповідальності (перед ким відповідає), і внутрішню структуру, яка включає:

¾ Правильне розуміння людиною соціальних норм (правових і моральних) відповідальної поведінки, передбачення наслідків своєї діяльності;

¾ Відповідальну мотивацію відповідальної поведінки (систематичне виконання своїх обов'язків, доведення дорученої справи до кінця і т.п.).

Теоретичні підходи до вивчення батьківства.

Батьківство як психологічне явище є складною структурою, яка розглядається дослідниками з точки зору системного, комплексного та феноменологічного підходів.

Системний підхід передбачає визнання сім'ї як єдиного цілого, єдиного психологічного і біологічного організму, визнання загальних сімейних взаємозв'язків [31]. Тому, розглядаючи феномен батьківства з точки зору системного підходу, дослідники описують його в тісному взаємозв'язку з сімейної системою.

Б.Ф. Ломов [9] виходив з того, що психічні явища органічно вписані в загальну взаємозв'язок явищ і процесів матеріального світу, є системними і висловлюють органічну єдність унікальних властивостей.

Використовуючи принципи системного підходу, стосовно феномену батьківства можна констатувати наступне [15]:

1. Феномен батьківства системно детермінований, тобто являє собою відносно самостійну систему, одночасно будучи підсистемою по відношенню до системи родини.

2. Феномен батьківства багатогранний. Його можна розглядати на двох рівнях: і як складну комплексну структуру індивіда, і як надіндивідуальних ціле. Обидва цих рівня одночасно є етапами формування батьківства.

3. Феномен батьківства одночасно постає в декількох планах, різні боки яких розкривають складну структуру його організації. Аналіз та опис батьківства повинні охоплювати всі плани презентації феномена. Перш за все, це план індивідуально-особистісних особливостей жінки або чоловіки, які впливають на батьківство. Наступний план охоплює обох подружжя в єдності їх ціннісних орієнтації, батьківських позицій, почуттів і т.д., тобто аналізується батьківство стосовно до сімейної системи. Третій план фіксує батьківство у взаємозв'язку з батьківськими сім'ями. Нарешті, четвертий план розкриває батьківство стосовно системи суспільства.

4. Фактори, що впливають на формування батьківства, ієрархічно організовані і представлені на декількох рівнях: макрорівень – рівень суспільства, мезорівень – рівень батьківської сім'ї, мікрорівень – рівень власної сім'ї і, нарешті, рівень конкретної особистості. Нами будуть розглянуті перші три рівні.

5. Феномен батьківства – явище динамічне, що включає процес становлення і розвитку.

Для осмислення батьківства як особливого психологічного явища дослідниками використовується феноменологічний підхід. Він являє собою інтуїтивне розкриття сутності явища (предмета), яке ідентичне його даності, тобто є достовірним. Феномен у психології – загальне поняття, що відноситься до предметів і явищ об'єктивної або суб'єктивної реальності, пізнаваною і пізнаної [15].

Феноменологічна практика базується на чотирьох основних принципах: розуміння, «епосі», неупередженості та точності. Стосовно феномену батьківства Р.В. Овчарова принципи трактують так [15].

1. Принцип розуміння, як вже було сказано вище, протиставляється принципом пояснення. Він вимагає враховувати вплив суб'єктивного фактора, що визначає переживання і поведінку людини, і на основі цього розуміння робити загальні висновки. Цей принцип припускає лише глибоке проникнення в суть феномену, міркування, а не однозначне пояснення спостережуваних явищ.

2. Принцип «добу», або принцип утримання від суджень. Суть його полягає в тому, щоб під час феноменологічного дослідження абстрагуватися від звичних стереотипів і шаблонів, не намагатися приписати спостерігаються прояви феномену певним стандартам, а намагатися лише співпереживати. Тобто, досліджуючи феномен батьківства, ми можемо припускати багатоваріантність того чи іншого явища, прояви феномену, а не виводити категоричні судження.

3. Принцип неупередженості та точності опису вимагає виключити вплив суб'єктивного досвіду дослідника, морально моральних установок та інших оціночних категорій. Точність опису потребує ретельності у підборі слів і термінів для передачі сенсу спостережуваного феномена батьківства.

4. Принцип контекстуальності увазі, що феномен батьківства не існує ізольовано, а є складовою частиною загального сприйняття і розуміння людиною навколишнього світу і себе. Крім того, необхідно брати до уваги історично-культурну контекстуально.

Як складний психологічний феномен батьківство має певну структуру. Компонентна структура є однією з провідних характеристик у контексті системного аналізу. Принциповим компонентом, між властивостями цілого об'єкта і властивостями його частин, як компонентів системи, виступає комплексна взаємодія компонентів [15].

Автори вважають, що вживання терміна «комплексне» має на увазі наявність певної структури взаємодії, причому під структурою тут розуміється сукупність межкомпонентних функціональних зв'язків, які об'єднують компоненти в єдине ціле.

Батьківської відповідальності у структурі феномена батьківства.

На думку Р.В. Овчарової, батьківство - «соціально-психологічний феномен, що представляє собою емоційно і оцінно забарвлену сукупність знань, уявлень і переконань щодо себе як батька, реалізовану у всіх проявах поведінкової складової батьківства. Як надіндивідуальних ціле, батьківство невід'ємно включає обох подружжя, що вирішили дати початок нового життя і, звичайно, самої дитини»[16, с. 25].

Р.В. Овчарова припускає, що в розвинутій формі батьківство включає:

¾ ціннісні орієнтації подружжя (сімейні цінності);

¾ батьківські настанови і очікування;

¾ батьківське ставлення;

¾ батьківські почуття;

¾ батьківські позиції;

¾ батьківську відповідальність;

¾ стиль сімейного виховання.

Більшістю дослідників сім'я розглядається як середовище, де відбувається вироблення і прийняття цінностей молодим поколінням. Батьки впливають на формування ієрархії цінностей у дітей не тільки як емоційно близькі люди, але і як представники світу дорослих, з якими діти ідентифікуються.

О.М. Єлізаров робить висновок про те, що «як провідної діяльності сім'ї правомірно розглядати діяльність зі збереження, розвитку, перетворення і передачі наступним поколінням певних цінностей, які на суб'єктивному рівні виступають як ціннісні орієнтації сім'ї» [15, с. 41]. В. Н. Дружинін каже, що ціннісні орієнтації об'єднують людей у сім'ю і створюють перспективу її розвитку. Вони визначають цілі породження та шляхи виховання дітей у сім'ї [4]. Дослідники вводять також поняття «подібність сімейних цінностей», що трактується як соціально-психологічне якість, що відбиває збіг, орієнтаційна єдність поглядів, відносин членів сім'ї до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку і функціонування сім'ї як малої соціальної групи [15].

Таким чином, можна говорити про те, що цінності сім'ї є потужним інтегруючим фактором для сімейної системи – як на рівні взаємодії подружжя один з одним, так і на рівні взаємодії батьків з дітьми. Крім того, ціннісні орієнтації визначають динаміку сім'ї в цілому і батьківства зокрема. Батьківські установки і очікування є ще однією складовою феномена батьківства. Батьківські установки – це певний погляд на свою роль батька, що включає в тому числі і репродуктивний компонент установки, заснований на когнітивному, емоційному та поведінковому компонентах. Батьківські очікування тісно пов'язані з батьківськими установками; вони передбачають право очікувати від інших визнання їх рольової позиції батьків, відповідної поведінки оточуючих, погодженого з їх роллю, а також вести себе відповідно очікуванням оточуючих.

На думку Р.В. Овчарової, батьківські установки й очікування включають три рівня презентації [15]:

¾ «ми – батьки» (репродуктивні установки подружжя в аспекті їх відносин);

¾ «ми – батьки нашої дитини» (установки в дитячо-батьківських відносинах);

¾ «це – наша дитина» (установки та очікування щодо дитини / дітей).

Існують, принаймні, чотири типи батьківських відносин, що відрізняються домінуванням однієї або декількох утворюють (А. Я. Варга, 1986):

¾ приймаючо-авторитарне ставлення, яке характеризується тим, що батьки беруть дитини і схвалюють його, але вимагають соціальних успіхів;

¾ відкидає з явищами інфантилізації, що характеризується тим, що батьки емоційно відкидають дитини, низько цінують його індивідуально-особистісні якості, приписують йому соціально несхвалюваних риси і погані нахили, а також бачать його більш молодшим за віком;

¾ симбіотичне ставлення характеризується наявністю симбіотичних тенденцій у спілкуванні з дитиною, гіперопікою;

¾ симбіотично-авторитарне відрізняється від попереднього типу наявністю гіперконтролю.

Таким чином, стиль взаємин батьків з дитиною виявляється не просто засобом підтримки контакту з ним, але і своєрідним методом виховання – виховання взаємовідносинами, оскільки ці взаємини відносно стійкі. Батьківські почуття емоційно забарвлюють батьківське ставлення. Вони являють собою особливу групу почуттів, що виділяється серед інших емоційних зв'язків. Їх специфіка полягає в тому, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А потреба в батьківській любові є життєво необхідною для маленької дитини. Любов кожного батька – джерело і гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки фізичного і психічного здоров'я [23].

Батьківські почуття, зокрема, батьківська любов, не є вродженою властивістю людини [23]. Батьківська любов як вищий прояв батьківських почуттів формується протягом життя людини. Шлях цього формування часто виявляється складним і суперечливим, внутрішньо конфліктним. Це глибоке й свідоме почуття. «Любити дитину – означає вміти будувати з ним контакт, бачити зміни в його розвитку, довіряти дитині, вчитися приймати його таким, яким він є. Любов до дитини творить не тільки особистість маленької людини, вона здатна перетворювати і удосконалювати особистість батька і матері, збагачувати їх духовний світ»[15, с. 28].

Батьківські позиції – ще один компонент батьківства. А.С. Співаковська [23] дає таке визначення цього терміна: «реальна спрямованість, в основі якої лежить свідома чи несвідома оцінка дитини, що виражається у способах і формах взаємодії з дітьми». З точки зору А.С. Співаковський, батьківські позиції проявляються у взаємодії з дитиною і являють собою переплетення усвідомлюваних і неусвідомлюваних мотивів. Як сукупність установок батьківські позиції існують в трьох планах: емоційному, когнітивному і поведінковому. Когнітивна складова включає уявлення про реальний і ідеальний образ дитини, про існуючі позиції батька, про свої батьківські позиції. Емоційна складова являє собою домінуючий емоційний фон, думки і оцінки реального образу дитини, своїх батьківських позицій і взаємодії батьки – діти. Поведінкова складова містить комунікативні позиції батьків, прогностичний аспект (планування) подальшої взаємодії з дитиною. Наступний компонент батьківства – батьківська відповідальність. Відповідальність відноситься до числа найбільш складних понять в психології особистості та соціальної психології.

Л. І. Грядунова приписує сімейну відповідальність до особистої соціальної відповідальності. Член сім'ї може нести відповідальність за інших окремих членів сім'ї (дружину, чоловіка, дітей) і за сім'ю в цілому. Роль лідера, глави сім'ї передбачає саме відповідальність за сім'ю в цілому – за її сьогодення, минуле, майбутнє, діяльність і поведінку членів сім'ї, перед собою і сім'єю, перед найближчим соціальним оточенням і тією частиною суспільства, до якої належить сім'я. Це завжди відповідальність за інших і не просто за окремих близьких людей, а за соціальну групу як ціле [4].

Таким чином, народження дитини, прийняття батьківської ролі – це покладання батьками на себе відповідальності за долю дитини перед своєю совістю і перед суспільством [15].

Батьківська відповідальність як явище за своєю природою дуальна: це відповідальність і перед соціумом, і перед безособовою природою (своєю совістю). Відповідальність, як і інші компоненти структури батьківства, має кілька складових. Когнітивна складова включає уявлення про відповідальне і безвідповідальній поведінці батьків, про розподіл відповідальності між подружжям в інших сім'ях і в своїй родині. Емоційна складова поширюється на відносини до розподілу відповідальності в сім'ї, емоційні переживання, пов'язані з цим, і оцінку себе як батька з точки зору відповідальності. І, нарешті, поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки та подій, що відбуваються, характеризується займаної роллю в сім'ї. Окрім того, особливістю відповідальності є тимчасова характеристика – відповідальність може бути спрямована в минуле, локалізуватися в сьогоденні і орієнтуватися на майбутнє, тобто включати елемент передбачення.

Як вже згадувалося, відповідальність має двоїсту природу: це відповідальність перед соціумом і перед безособової субстанцією – своєю совістю.

Як правило, в направленому інтерв'ю, що проводився Р.В. Овчарової з вагітними жінками і батьками, які вже мають дітей, відповідальність згадується в числі перших у ряду асоціацій, що викликаються словом «батьківство». Відповідальність пов'язана з певною тривогою, занепокоєнням за долю дитини, її здоров'я, душевний і духовний розвиток. Відповідальність визначає спрямованість поведінки батьків: або попередити можливі хвороби, нещастя, або полегшити переживання, страждання дитини. Тобто поведінка батьків направлено на максимізацію благополуччя дитини і зведення до мінімуму неприємних моментів, що травмують її особистість. Найчастіше відповідальність може переростати в гиперопіку, надтривожность. Таким батькам складно прийняти дорослішання дитини, передати відповідальність за його життєвий шлях йому самому [15].

На думку Р.В. Овчарової, виникнення відповідальності може по-різному локалізовувалися у часі: задовго до появи дитини на світ, під час вагітності та пологів, відразу після народження дитини або через деякий час. Нерідко почуття відповідальності у молодих мам з'являється не в пологових будинках, коли вони спілкуються зі своєю дитиною, а вже вдома, коли вони залишаються один на один з малюком, коли приходить розуміння, що майже все залежить від них, що здоров'я і життя дитини в їх руках. Почуття відповідальності по відношенню до майбутньої або вже народженої дитини в обох членів подружжя з'являється далеко не завжди синхронно.

Можна говорити про те, що чоловіки і жінки в поняття відповідальності вкладають різний зміст. Для чоловіка відповідальність по відношенню до дитини, сім'ї – це перш за все матеріальне забезпечення, тобто створення матеріальних благ, фізичного комфорту сім'ї. Для жінки відповідальність полягає у створенні сприятливої атмосфери в будинку, душевного комфорту, не дарма говорять про те, що жінка – це хранителька сімейного вогнища. Як правило, почуття відповідальності раніше з'являється в жінки, так як вона значно більше часу проводить з дитиною, ніж чоловік, до того ж нерідко жінки свідомо усувають чоловіка від спілкування з малям, не довіряючи йому «тендітне життя».

І, нарешті, завершальний компонент структури батьківства – стиль сімейного виховання. Стиль взаємодії батьків і дитини є своєрідною квінтесенцією інших структурних компонентів – ціннісних орієнтації подружжя, батьківських установок і очікувань, батьківського ставлення, батьківських почуттів, батьківських позицій, батьківської відповідальності. Не применшуючи вкладу в структуру батьківства інших компонентів, слід сказати, що стиль сімейного виховання в силу своєї очевидності є дуже важливим передусім для самої дитини, так як він детермінує батьківську роль і в цілому впливає на його особистісне становлення і розвиток.

Аналізуючи компонентну структуру батьківства, слід відзначити [15]:

1) Всі компоненти мають три складові (когнітивну, емоційну та поведінкову), які є критеріями реалізації компонентів батьківства.

2) Компоненти батьківства пов'язані один з одним в єдину структуру за допомогою перетину елементів складових (когнітивного, емоційного та поведінкового аспектів).

3) Квінтесенцією, сумарним виразом всіх компонентів, найбільш доступним для спостереження, є стиль сімейного виховання.

Отже, батьківство є складною динамічною структурою, яка у розвинутій формі включає батьківські цінності, установки й очікування, батьківське ставлення, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання. Зв'язок компонентів між собою здійснюється через перетин елементів їх складових: когнітивного, емоційного та поведінкового аспектів, які є критеріями реалізації цих компонентів.

Дата добавления: 2015-07-11