Анкерні ділянки контактних підвісок і їх сполучення

Контактні підвіски виконують у вигляді окремих ділянок завдовжки не більше 1600 м, механічно незалежних один від одного. До оновлення і реконструкції допускається збільшення довжини анкерної ділянки, але не більше 1800 м. На ділянках швидкісного руху поїздів (161—200 км/ч) довжина анкерної ділянки повинна бути не більше 1400 м. На перегонах з кривими ділянками шляху довжину анкерної ділянки зменшують залежно від радіусу і розташування кривих. Таке розділення дозволяє здійснити компенсовані анкеровки проводів, зменшити зону пошкодження у разі обриву проводів контактної мережі, спрощує монтаж підвіски, оскільки її можна споруджувати окремими ділянками.

Досягається таке розділення закріпленням (анкеровкою) одного кінця дроту на спеціальній, могутнішій опорі, здатній сприйняти натягнення дроту. Потім дріт підвішують до ряду проміжних опор, розрахованих тільки на навантаження від маси проводів, ожеледі і вітру. Інший кінець дроту закріплюють (через компенсатор або жорстко) на такій же могутній спеціальній опорі (Рисунок 3.23). Опори, що сприймають натягнення дроту, називають анкерними, а відстань між цими опорами Lау — довжиною анкерної ділянки, або анкерною ділянкою.

Щоб усунути можливі небажані переміщення проводів у бік одного з компенсаторів, приблизно в середині анкерної ділянки влаштовують спеціальний вузол контактної підвіски, званий середньою анкеровкою. У напівкомпенсованих підвісках середню анкеровку роблять тільки для контактного дроту (Рисунок 3.24, а), в компенсованих — для контактного дроту і троса, що несе (Рисунок 3.24, б).

Довжину анкерної ділянки Lау визначають виходячи з умови, щоб зміна натягнення компенсованих проводів в анкерній ділянці унаслідок реакції консолей, струн і

Рисунок 3.23. Схема анкерної ділянки дроту при двосторонній його компенсації: 1 — анкерна опора; 2 — середня анкеровка; 3 — компенсатор

Рисунок 3.24. Схема анкерної ділянки напівкомпенсованої (а) і компенсованої підвіски (б): 1 — компенсатор; 2 — анкерна опора; 3 — трос, що несе; 4 і 6 — середня анкеровка контактного дроту і троса, що несе; 5 — контактний дріт

фіксаторів не перевищувало для контактних проводів ±15 % і для тросів, що несуть ±10 % (на швидкісних ділянках ±5 %) номінального їх натягнення, що створюється компенсаторами.

Визначимо, чому може змінитися натягнення проводів в анкерній ділянці. У напівкомпенсованих ланцюгових підвісках на натягнення контактного дроту великий вплив роблять струни. При зміні температури повітря довжина контактного дроту також міняється, з цієї причини контактний дріт переміщається уздовж анкерної ділянки. Відповідно струни, змонтовані вертикаль але при середній температурі повітря для даного району, нахиляються в площині підвіски (див. Рисунок 3.11, в). Причому, чим далі струна встановлена від середньої анкеровки і чим більше температура змінилась в порівнянні з середньою, тим більше струна нахилиться. В результаті нахилу струн в контактному дроті виникнуть додаткові зусилля К (Рисунок 3.25), направлені уздовж контактного дроту, які складатимуться

Рисунок 3.25 Схема впливу похилої струни на натягнення контактного дроту: 1 — контактный дріт; трос, що 2-несе; 3 — струна похилої (при t tср); 4 - компенсатор; К з - реакція струни; Gc – вертикальне навантаження на струну; Rс - зусилля в струні

(або відніматися при t tср) з номінальним натягненням контактного дроту К, створюваним компенсатором. Зусилля К_с залежить від довжини струни, кута її нахилу у вертикальній площині і вертикальною на вантаження на струну Gc. Остання у свою чергу залежить від довжини струнового прольоту і стріли провисання контактного дроту. Найбільші зміни натягнення контактного дроту при відхиленні температури від середньої відбуваються в прольотах, розташованих у середньої анкеровки контактного дроту, найменші — в прольотах у компенсаторів.

На натягнення контактного дроту аналогічний вплив роблять фіксатори, коли при подовжньому переміщенні дроту вони виявляються неперпендикулярними в плані до осі шляху.

У компенсованих ланцюгових підвісках струни і фіксатори менше впливав на натягнення контактного дроту, оскільки при зміні температури відбувається одночасне подовжнє переміщення як контактного дроту, так і троса, що несе.

На кривих ділянках шляху натягнення компенсованого троса, що несе, залежить від розташування в плані поворотних консолей. При відхиленні від свого нормального положення консолі, подібно до фіксаторів, змінюють натягнення троса, що несе, за рахунок реакції Т_к (Рисунок 3.26). При подвійному контактному дроті в напівкомпенсованій підвісці середню анкеровку виконують одним тросом, приєднуючи його по черзі до кожного контактного дроту спеціальним затиском. У компенсованій ланцюговій підвісці середню анкеровку роблять в двох прольотах (Рисунок 3.27): одну з поворотних консолей закріплюють не рухомо за допомогою троса середньої анкеровки 2 троси, що несуть, заанкерованного жорстко на опорах з відтяжками 5, і жорстко кріплять до неї трос, що несе, 1. Середню анкеровку контактного дроту 4 виконують за допомогою двох відрізань біметалічного троса 3 перетином не менше 70 мм², що закріплюються на не сущому тросі. Максимальне натягнення середньої анкеровки троса компенсованої підвіски, що несе, не повинне перевищувати 10 кН. Довжину кожної гілки троса середньої анкеровки контактного

Рисунок 3.26. Схема впливу переміщення консолей на натягнення троса, що несе: Т_к — реакція консолі; Rк — зусилля в консолі; S_к — навантаження на консоль; 1 — консоль; 2 — трос, що несе; 3 — опора.

Рисунок 3.27. Схема середньої анкеровки компенсованою ланцюговий підвіски: 1 - трос, що несе; 2 — трос середньої анкеровки троса, що несе; 3 — трос середньої анкеровки контактного дроту; 4 контактний дріт; 5 — опори з відтяжками

дроти як компенсованою, так і напівкомпенсованою підвіски приймають не менш 10-кратної мінімальної відстані між у контактним дротом і тросом цього прольоту, що несе.

Місця, де струмоприймачі переходять з контактних проводів однієї анкерної ділянки на контактні дроти наступної анкерної ділянки, називають сполученнями анкерних ділянок. Ці сполучення повинні забезпечувати плавний перехід струмоприймачів з одного дроту на іншій при встановленій швидкості руху поїздів, а також нормальну роботу компенсуючих пристроїв в анкеровках проводів, тобто допускати взаємне подовжнє переміщення проводів контактної мережі при зміні температури повітря. Сполучення анкерних ділянок бувають що не ізолюють, тобто тільки з механічним розділенням ланцюгових підвісок, і що ізолюють (з секціонуванням), в яких, окрім механічного, здійснено і електричне розділення. Одночасна взаємодія полоза струмоприймача з контактними проводами обох гілок трьохпролітного сполучення в середній частині повинна бути при не ізолюючому сполученні на довжині 8—12 м, при тому, що ізолює 6—12 м.

Неізолюючі сполучення виконують в трьох прольотах. Два пролітні сполучення анкерних ділянок контактних підвісок зберігаються до оновлення і реконструкції на шляхах депо і на станційних шляхах, на яких швидкість не перевищує 50 км/ч.

Розглянемо розташування контактних проводів при двопролітному сполученні анкерних ділянок (Рисунок 3.28). Сполучення виповнено між двома анкерними опорами 1 і 3. Контактні дроти

Рисунок 3.28. Схема двопролітного сполучення анкерних ділянок без секціонування

та різних анкерних ділянок перетинаються у перехідної опори 2. У місці перетини встановлюють обмежувальну накладку, яка забезпечує їх одночасний підйом. Надійне електричне з'єднання між анкерними ділянками здійснюють з потужністю подовжнього електричного з'єднувача 4.

На головних шляхах станцій і перегонів вмонтовують неізолюючі трьохпролітні сполучення (Рисунок 3.29). Жирними лініями позначені робочі ділянки контактних проводів (де струмоприймач здійснює контакт з дротом), тонкими — неробочі. При трьохпролітних сполученнях між двома анкерними опорами розташовують дві перехідні опори А і Б, при цьому перехід струмоприймача з одного дроту на іншій відбувається в перехідному (середньому) прольоті. У цьому прольоті кожен з контактних дротів по висоті регулюють так, щоб у перехідної опори неробочий контактний дріт 1 розташовувався на 200 мм вище за робочого 2. На неізолюючих і ізолюючих сполученнях відстань між дротами повинна відповідати приведеним в табл. 3.1.

Рисунок 3.29. Схема трьохпролітного сполучення анкерних ділянок без секціонування: Н_о — номінальна висота підвіски контактного про вода над УГР, що приймається при проектуванні; Н_о+200 — відмітка висоти підвіски контактного дроту над УГР у опори; 300 — номінальний зигзаг контактного дроту від осі шляху у опори; l_о — довжина прольоту

Рисунок 3.30. Розташування проводів ланцюгових підвісок в перехідному прольоті трьохпролітного сполучення анкерних ділянок

Таблиця 3.1

Дата добавления: 2015-07-11