ВИСНОВОК. Творячи власну літературу, жінки вибудовують свою модель суспільства

Творячи власну літературу, жінки вибудовують свою модель суспільства, в якому проблему ґендерної ідентифікації розв'язують нетрадиційно. Альтернативні моделі здебільшого не вкладалися у звичні концепції жіночих персонажів. У класичному письменстві це майже завжди або ідеалізований предмет любові й обожнення, або нещасна дівчина-покритка.

Через само презентацію письменниці, де містифікують ідеалізоване місце жінки в чоловічому світі, виходячи на проблему тілесності. Отже, героїня українського модерну постає особою деструктивною, що протестує проти узвичаєних традицій та одержимою пошуком власної ідентичності.
Спочатку жінка заявила про свою волю кохати того, кого велить їй серце, потім відстоювала свої права в сім'ї, а незабаром на перший план вийшла й потреба активної участі в суспільному житті, освоєння нових професій. Але перш, ніж використовувати термін «емансипація», варто дати його визначення виходячи з кореневого значення цього слова.

У латинській мові слово «emancipare» означає: 1) звільнити сина від батьківської влади й цим оголосити його самостійним;

2) формально відмовлятися від чого-небудь, відчужувати, уступати. Корінь слова «емансипація» можна витлумачити як «звільнення від певної ролі». Майже протягом цілого сторіччя емансипація виконує роль активного елемента: піддані дискримінації, у першу чергу жінки, вимагають права звільнення від нав'язаної їм ролі. Вони хочуть самі взяти те, що їм не передають добровільно. Для нас поняття «емансипація» означає в самому широкому значенні спробу людини звільнитися від кола обов'язків, які суперечать її індивідуальним потребам. Це відноситься не тільки до жінок, але й до чоловіків. Якщо виходити з того, що віддавна сформований образ чоловіка (сильний, відважний, спритний) застарів точно так само, як і образ жінки (ніжної, чутливої, безпомічної), то емансипація - це загальна для чоловіка й жінки задача. Задача, що може бути вирішена тільки об'єднаними зусиллями чоловіків і жінок, тому що кожний окремо потерпить поразку в боротьбі за своє звільнення. Тема даної роботи є вкрай актуальною для дослідження, оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно видозмінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення.

Ольга Кобилянська як представниця нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності, в українську літературу проникли такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, символізм та елементи психоаналізу, - ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10-20-х роках ХХ століття. Ользі Кобилянській вдалося відкрити для загалу жіночу реальність, яка не вписувалась у традиційне патріархальне уявлення. Вона модернізувала під впливом ніцшеанської філософії. Участь О. Кобилянської у феміністичному дискурсі сприяла творенню нового образу жінки - інтелектуальної, самодостатньої особистості. Перші класичні повісті О. Кобилянської “Людина” й “Царівна” започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, - психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. У Ольги Кобилянської "нові жінки" - це передусім інтелігентки, що прагнуть духовного зростання й незалежності, через що вступають у конфлікт з оточенням, яке не здатне зрозуміти їхніх поривань. Три повісті - "Людина", "Царівна" й "Через кладку" - поступово розкривають еволюцію поглядів їх авторки на так зване "жіноче питання". Це покоління ставить жіночу ідею на висоту найбільш відповідальних проблем тогочасної суспільної дійсності. Тому постать Ольги Кобилянською все частіше постає центральною у розвідках, присвячених українській жіночій літературі.

Дата добавления: 2015-07-14