Участь Ольги Кобилянської в розвитку модерної прози

Розділ I. МОДЕРНА ПРОЗА

В українському літературному просторі місце Ольги Кобилянської типово маргі­нальне. Цьому не суперечить навіть те, що впродовж 20 ст. вона періодично опинялася в центрі культурних дискусій та інтелекту­альних рефлексій, а її твори ставали об'єк­том аналізу з боку найвпливовіших україн­ських критиків і соціологів культури. Відповідно, ядром її образотворення стає трансгресія (перехід) поза межі традиційних означень і панівного (центрального) дискурсу. При цьому власна біографія письменниці стає моделлю її фе­міністичної нарації, а жіноче «я» - основною темою літератур­ної творчості та ключем для осмислення сенсу і місця «іншо­го» у модерному культуротворенні. Відтак, аналізуючи жінку як суб'єкт у межах патріархальної культури, Кобилянська, символічно кажучи, прийшла до нового трактування її (жінки)

Народжена на Буковині, в горах неподалік Кімполунгу, Кобилянська почала писати німецькою мовою і лише згодом перейшла на українську.

Як відомо, українська мова була рідною для батька Кобилянської, з походження гер­бового шляхтича, що пізніше належав до так званих «твердих» русинів-москвофілів. Мати Марія, з німецько-польського роду Вернерів, свого часу свідомо прийняла «матірню мову» чо­ловіка.

Загалом у творчості Кобилянської материнський образ ста­не архетипним для осмислення «природних» і «обраних» іден­тифікацій жінки.

Вона буде постійно наголошувати на осо­бливій культурній ролі матері («справдешньої Марії») не лише у власному житті (свою «поетичну жилку» «унаслідувала по мамі» (т. 5, с. 219), так само як «наклін до містики - по моїй мамі й бабуні» (т. 5, с. 243), - зізнавалася Кобилянська), але також у вихованні дітей «чесними людьми й громадянами» держави. При цьому письменниця прагне узгодити й гармоні­зувати національно-культурну місію жінки-виховательки та її біологічну функцію і «тяжкий обов'язок» - «стати жінкою і матір'ю» (т. 5, с. 229,228).

І все ж «при­родна» і «культурна» місія жінки у творчості самої Кобилян­ської не виглядали такою мірою згармонізованими, як це пра­гне показати письменниця на прикладі своєї матері.

У її твор­чості меланхолія дістає ще й національний підтекст, оскільки основною темою письменниці стає формування модерної української свідомості та розрив із романтичною народ­ницькою культурософією.

Відтак конструктивною основою її культурних мо­делей стала ідея модерної української нації. При цьому пись­менниця стверджувала устами своїх героїнь ідею жіночої еман­сипації як умову розвитку модерної нації і модерної культури. «Мої ідеали були: бачити свій народ сильним, на рівні з іншим народом, культурним, жінок гідними репрезентантками його, і силою.

Творчість Кобилянської стала відправним пунк­том українського модернізму. їй присвятили свій програмний збірник «За красою» «молодомузівці», Остап Луцький назвав її першою символісткою. «Ви вказували, - підкреслював він, -на забутий шлях, що проводить далеко поза ті буденні межі; в прекрасних симфоніях слова, повних таємного чару, лучили те, що дасться зрозуміти змістом, з тим, що можна тільки від­чути».. Виступаючи но­сієм «нової» моралі, культивуючи тип «нової» людини, модер­не мистецтво, твердили вони, стає будівничим «нових» цін­ностей. І творчість Кобилянської з її індивідуалізаційним устремлінням стає моделлю творення нової культури.

Кобилянська була близькою, навіть інтимною товаришкою Осипа Маковея, Лесі Українки, Остапа Луцького, Христини Алчевської, а також духовною повіреною Василя Стефаника, Миколи Євшана, що також пояснює особливе місце Кобилян­ської в українському модернізмі.

У власній творчості вона роз­горнула основні психоідеологічні моделі, характерні для мо­дернізму, такі як естетизм, індивідуалізм, мітологізм, фемінізм. Та, може, найважливішими естетико-творчими принципами виявилися її автобіографічність та відкритість у зображенні жіночої чуттєвості, включно з сексуальними пере версіями.

Чи не кожен з модерних українських митців на схилі ми­нулого віку розв'язував дилему: визнати право на власну су­б'єктивність та її виявлення у тексті чи покладатися на імпер-сональність зображуваного людського досвіду, на вигадку і творчу фантазію. Модерністська література мала справу з новим «людським» змістом - не нормативним, але часто соціально й культурно табуйованим і вкрай суб'єктивним. Від романтичної метафізики та реалістичного побут опису модер­нізм переходив до психологізму

і психологічних експеримен­тів з людиною і «людським, занадто людським», як визначив цю сферу Ніцше. Саме суб'єктивність морально-естетичних цінностей ви­разно відзначає перехід від літератури позитивістської до влас­не модерністської.

Дата добавления: 2015-07-14