ПОКУТА З НЕБА

Ця історія з налоговим грішником-п'яницею може декому здаватись фантазією або байкою, але це є достеменна правда.

- Отче духовний, звати мене Андрієм. Живу я дванадцять, або тринадцять кілометрів від вашої парохії. За наказом голосу із Неба я прийшов до Вас, щоб від щирого серця висповідатись від усіх гріхів. Я маю кожного дня приїжджати до вашого храму причащатися і раз у тиждень сповідатись до того часу, коли буде знята з мене ця покута.

- Сину, я тебе висповідаю, але чому ти будеш їздити щодня, ти можеш причащатись у своєму храмі.

І священик подумав, що можливо в цього молодого чоловіка щось з психікою негаразд.

- Отче духовний, щоб часом ви не подумали, що я не зовсім..., я не сам приїхав, а з жінкою. А чому іменно до Вас, бо мені голос сказав не тільки Ваше ім'я, а й прізвище. Це покута за мої гріхи, бо я дуже тяжко образив Бога своїми гріхами. І ще голос наказав мені, щоб я про цей сон і сновидіння розказував всім, але впершу чергу своїй дружині, яку я так тяжко зневажав.

А було все це так. Я подружився з компанією таких п'яниць, як я сам, і кожного дня в нас були п'янки. З роботи вигнали. Мама, жінка і троє діточок були для мене ніщо. І щоб найти причину для випивки, я часто створював сімейні скандали, ображаючи найбруднішими словами всіх. І коли мама і жінка плакали разом з дітьми, це ще гірше дратувало мене, тому я переходив в істерику. Щоб залякати своїх "ворогів" - маму, жінку і дітей, - я лягав спати з ножем під подушкою, або з сокирою під ліжком.

Та ще найгіршим моїм ворогом була моя тітка-монахиня, яка часто мені говорила, що за моє навернення до Бога і Церкви наймає Служби Божі. Ці слова найбільше мене дратували. І щоб виявити до них всю ненависть, я зовсім перестав ходити до церкви і відмовився від усіх домашніх робіт. Сам не молився і дітям забороняв.

І от три дні тому, коли я прокинувся від чергового похмілля, побачив, що жінка з діточками і мама, а також тітка-монахиня зібралися у хаті. Як вияснилось, всі чекали, коли я прокинуся. Першою порушила спокій жінка.

- Вирішуй, Андрію!... Або я і діти, або горілка. Більше мучитись і терпіти я не можу і не буду. Якщо ти зараз підеш знову на п'янку, то, повернувшись, мене вже не застанеш. Я теж людина і ціну собі знаю... Щоб я цілими днями робила і в полі, і вдома, а потім ще боялась лягати спати, бо чоловік спить з ножем під подушкою, або з сокирою під ліжком, щоб діти зі страху стали заїками і каліками, цього більше не буде. Бачиш документ?... Вирішуй... Або ти чоловік і батько, або я їду за кордон... І то...

В розмову хотіли втрутитись мама і тітка-монахиня, та Мар'яна заперечила.

-Досить! Я вирішала сама постояти за себе і дітей. Сама буду будувати своє щастя. Сьогодні вирішиться моє і твоє майбуття...

- Андрію, - заговорила тітка, - ти чув про трагедію, яка сталась два дні тому у селі Кропивник? Якщо не чув, то ось послухай або прочитай. Твій "брат" у білій гарячці сокирою вбив свою жінку, а сам кинувся у криницю і залишилось двоє сиріт дітей - п'ять і три рочки.

- Який брат? - з обуренням викрикнув Андрій.

- "Брат" по алкоголю, який теж спав з ножем і сокирою.

І тут тітка привела істинні приклади, як батьки ґвалтують своїх дочок, виганяють рідних батьків з дому, кінчають життя самогубством, як діти стають каліками від страху і нервових стресів, як вчені люди з дипломами інститутів і академій стають останніми жебраками через алкоголь, і що взагалі 85% всіх нещасть через горілку. Бо де горілка, там диявол; пригадала про переповнені тюрми і психіатричні лікарні молодими людьми.

- Андрію, не тебе я звинувачую, а в першу чергу нашу владу, яка до цього вас довела і вам допомагає. Їх треба судити, а не тих молодих людей, яких скалічила в'язниця через алкоголь. Невже ти є тварина в людській подобі?... Бог дав тобі розум, пам'ять, а ти тільки користуєшся свобідною волею. Пам'ятай, Андрійку, є Бог і диявол, є пекло і рай, і є вічне потойбічне життя.

-А тепер не спіши, подумай, де буде твоя душа?.. Як Мар'яна твоя поїде, діти не пропадуть. Я ними заопікуюся. Протри очі... подивись на Мар'яну, на кого вона подібна, скелет, а не жінка. Ні стану, ні грудей. Чи вона подібна на жінку, чи жебрачку-рабиню. Я що мала сказати, сказала. З усією любов'ю і повагою до тебе, хочу сказати, сьогодні дійсно вирішується твоя доля, яка в твоїй волі та розумі.

Поїхала тітка-монахиня, пішла спати заплакана мама, хоч цілу ніч не закрила очей, поснули стривожені діти, тільки Мар'яна, хоч уже північ минула наставляла чоловіка на правильний шлях життя. Сьогоднішня ніч має вирішити долю сім'ї. Рішуча наполегливість Мар'яни, яка переборола страх, заради дітей і сімейного щастя, розчулила упертого налогового п'яницю і довела до сліз покаяння.

- Все, що я мала сказати, я сказала, а тепер наше щастя і щастя наших дітей у твоїм розумі і силі волі. Я йду спати, а ти або спи, або думай! Ця ніч рішає нашу долю. Я дуже бажаю, щоб наші діти мали батька.

Довго в задумі, витираючи сльози каяття, ще сидів Андрій. Сон переміг. Не знає чого, сокиру і ніж покропив свяченою водою і викинув просто за поріг. Страх огорнув його. Тільки притулив голову до подушки, зразу заснув. Дивний і спасительний приснився йому сон...

Чує голос і, ніби в тумані, бачить "друзів-собутильників", які не те, що кличуть, а вимагають, щоб йшов до них у ресторан, але, о горе, чому їх розділяє така колись чиста річка Бубнищанка, а тепер переповнена чорним бушуючим болотом. Андрій розбігається, щоб перестрибнути її, та невідомий сильний, але спокійний голос зупиняє його і наказує повернутися назад.

На мить зупинився. Біжить угору проти течії, шукаючи вищого місця, щоб перескочити і наздогнати "друзів", які вже входять в ресторан. Але і тут замість прозорої карпатської води тече брудна, аж жовта каламуть. І знову ж той невидимий голос: "Вернись, зупинись! Іди вверх проти течії у село". Увесь втомлений, мокрий від поту, спішить по стежині назустріч уже чистому потоку. Збоку стежки стоїть перекошена стара, престара хатинка і також стара, худа бабуся стоїть на порозі і рукою манить його.

- Не йди, - той же голос наказує йому. Андрій підкоряється. Важко втомлений підходить під високу стіну-скелю, якої ніколи не бачив біля свого села. Хоч як не страшно і важко пробує лізти на скелю і знову ж той голос: "Обійди справа, там легше і швидше пройдеш". І дійсно зробив декілька десятків кроків і вийшов на рівну, квітучу поляну, якої ніколи не бачив.

Перед очима відкрилось все село, навіть звідси невидиме. Церква на горі, рідна хата, біля хати дружина і діти, мама і тітка, всі по святковому одягнуті, веселі і життєрадісні. І знову ж невидимий голос: "Дякую, що послухав мене".

-Хто ти, що говориш до мене? - оглядаючись на всі сторони спитав Андрій.

- Твій Спаситель, - промовляє невидимий голос.

- А чому Ти не дозволив мені перестрибнути болото?

- Якщо б ти не послухав Мене, ти мав би там померти.

- А стара хатина з бабусею?

- Це смерть, яку ти обминув.

- А оця стіна-скеля?

- За твою слухняність Я тебе пожалів, звільнив від тяжкого життя і тернистої дороги. Тепер іди додому і до Церкви. Ти довго будеш жити за свою покору, дочекаєшся внуків, будеш щасливий. Молись за свою тітку, вона тебе цією дорогою вивела через молитву.

- Чи можу розповісти кому-небудь про свою подорож, як я вийшов на цю поляну.

- Розповідай всім, але в першу чергу своїй жінці. Сьогодні ж іди до такого-то священика. І голос вказав ім'я, прізвище і парохію, тому-то я з жінкою прийшов до Вас. Більше двох місяців день у день приходив у Святий Храм каянник, щодня причащався і щотижня сповідався. Хто хоче переконатись у спасаючому сні зайдіть до Андрія, який проживає у с. Бубнище. Про сон спасіння він з радістю розповість Вам.

Дата добавления: 2015-10-30