Святотатська присяга

-Дякую вам, щиро дякую товаришу механік, поки буду жити, буду молитись Богові за вас і ваше здоров'я.

- За що ви мені дякуєте, Анно Дмитрівно?

Замість відповіді, Анна повний інвалід, продовжувала свою розмову, - кажуть що ви безпартійний, то я думаю, що ви вірите у Бога, тому я буду молитися за вас і вашу сім'ю. Я вчора чула вашу розмову з начальником про мене. Дай Боже, щоб ніхто того горя не зазнав, що зазнав наш рід. Мучуся я, страшно мучуся. Боже, дай щоб ця мука на мені закінчилася!.. Упираючись лівою рукою на милицю, а правою на коштурик, Анна очима, переповненими сліз, дивилась на головного механіка. Як не старалася вона здержати сльози, все ж таки береги вій переповнились і з запалених очей - озерець попливли рясні струмочки сліз, тяжко падаючи на пересохлу землю території гаражу ШРБУ.

І згадалась головному механіку вчорашня розмова з начальником організації, який довго стежив за Анною, яка віддаль не більше 25 метрів долала з допомогою вірних помічників і друзів - милиці і коштура, більше чим десять хвилин. Стрункий, завжди акуратний і підтягнутий, надто розважливий і добрий, дійсно козацької статури і сили, начальник, якого доля від прадіда гонила з квітучої, співучої, багатої і культурної Богом благословенної Полтавщини в саратовські засушливі степи, хотів дізнатися про Анну в головного механіка. За любов до волі і рідного краю, розпусниця і полюбовниця одинокого Потьомкіна, цариця Катерина ІІ-а, після знищення Запоріжської Січі, прадіда з родиною і сотні тисяч волелюбних козаків виселила у Саратовські степи. А "старший брат", який на словах "всіх любить і бажає добра і здоров'я", коли німці наближалися до Москви у 1941 р., лише за одну ніч завантажив у товарні вагони людей і насильно вивіз у Джезканган Казахстану. Пам'ятають кати козацьку завзятість і дух до волі. Сотні років не стерли пам'яті про волелюбний дух українського народу, який в нерівній боротьбі воював і перемагав трьох ворогів і поневолювачів, та хіба тільки трьох?..

-Дивлюся я на Анну, вона не живе, а мучиться - суржиком, але українською мовою говорив начальник, любов до рідного краю не привела у забуття материнської, солов'їної мови, хоч століття пройшли на чужині. Що будемо робити з нею, яка з неї прибиральниця, вона більше 20 хвилин іде. Вже деякі робочі дорікають, що за даром гроші отримує і конторські працівники наполягають на звільненні.

- Васильович, залишмо її, щоб наша совість нас не мучила. Як вона проживе за 60 крб? А з робочими я сам поговорю. Може тому вона ще живе, що вийде між люди?... На крайній випадок об'явите мені догану, а навести і тримати чистоту та порядок я попрошу самих механізаторів, вони мене зрозуміють.

- Вмовив. Будемо відповідати, так будемо разом. У вас добре серце, а за доброту Бог завжди винагороджує.

Щоб заспокоїти Анну механік старався перевести розмову на іншу тему.

-Анно Дмитрівно, а що це у вас за недуга, в аварію попали, чи якесь нещастя?

- Не називайте мене Анна Дмитрівна, кажіть просто Анно. А щодо хвороби - це кара за великий гріх несправедливої присяги на святому Євангелії і хрест при засвічених свічках. Я сама з Льп'янки, що коло Грабова. Розповідають люди, і з покоління у покоління передають, що колись прадід неправдиво присягав проти якоїсь вдовиці багатодітної, що її діти підпалили дідича сіно, а насправді це його діти. Кажуть, що його діти майже всі повмирали від різних недуг, одні від укусу гадюк, другі від скажених псів і грому, а він дожив до глибокої старості і в великих муках помер. Перед смертю закликав свідків і ту вдовицю, і признався, що несправедливо присягнув на Євангелії, бо не міг померти.

Він помер, але з того часу з покоління в покоління переходить якесь нещастя.

Всі народжуються здорові, повноцінні, а в самім розквіті літ на когось спадає якесь каліцтво і нещастя. Я теж була така здорова, що з коровою запрягалась у віз і з лісу возила дрова, або обробляла город. А от в 35 років заболіли ноги і спина. Об'їхали всіх лікарів, продали корову на ліки і все даремно. Дивіться, які мої ноги, що після колін, що до колін, однакові.

Деколи страшні думки йдуть на голову, але я перепрошую Бога і прошу Його, щоб на мені закінчився цей гріх кривоприсяги прадідів.

Якби я мала силу зайти до церкви, я б виступила перед усіма людьми і благала, не жартуйте з Богом, бо Він справедливий, хоч і милосердний. Минулого року, коли дочка тяжко захворіла на грип, у хаті два дні не було кусочка хліба, і я, пересилюючи всі болі, рішила піти у магазин дещо купити. На півдорозі упала і нізащо не могла піднятися. Якийсь чоловік підняв мене, розпитав, куди я йду і за чим? Не запровадив, а доволік мене до хати. Через пару хвилин за свої власні гроші приніс хліб і до хліба, цілу сумку продуктів і навіть плитку шоколаду. Після того, як я йому розповіла про горе у нашому роді, він назвав своє прізвище, добре пам'ятаю Данилів, що таке саме було в селі Сваричів. Налоговий п'яниця чи Тимчук, чи Темчук Іван заприсягнувся на Євангелії, що не буде пити. Не пройшло і місяця, як порушив присягу і так за столом у гадючнику помер, не допивши чарки. Та мало того, через порушення присяги у розквіті сил померло шестеро його синів упродовж 10-ти років.

- Анно, а я розповім вам приклад, який розказав мені робочий з Рожнятівського району, як Господь Бог нагороджує за велику Віру, Надію і Любов.

В чесній побожній сім'ї у Рожнятові тяжко захворіла донечка, гнійний плевріт. Рожнятівська, Франківська дитячі лікарні, травники - лікарі і все даремно. У Франківську вставили між реберце гумову трубочку, щоб витікав гній і відправили додому очікувати на смерть.

Мама звернулась до Матінки Божої, кожного дня і неділі постила до обіду, а в неділю йшла до церкви і постила, поки кінчиться Служба Божа.

Одного разу хтось сказав, що в Чайковичах з'явилася Матінка Божа. З великою Вірою, Надією і Любов'ю батьки поспішають до Матінки Божої за допомогою. Усю дорогу туди і назад з сльозами на очах щиро молилися. Коли в хаті роздягали дитину, побачили, що в дорозі загубили гумову трубочку. І о диво! Пречиста Діва щедро відплатила добрим батькам і їхній донечці за глибоку і переконливу віру. За добу рана повністю загоїлася, здоров'я поправлялося з кожним днем. Донечка виросла, вийшла заміж, народила трьох синів, вже має онуків. І дітей і внуків виховує в тій глибокій вірі, у якій виховали її батьки. Чи то негода, чи сніг, чи спека, ця родина шукає причини, щоб усі пішли до Святого Храму, бо не всі йдуть до нього.

Так, що шановна Анно Дмитрівно, щасливі ви, що благаєте Бога, щоб на вас закінчилися страждання за особисті гріхи родичів, за їхню кривоприсягу. Якщо ви віруюча людина, то вірте, що чистилищні муки ви вже відбули тут, на землі, а там, - і механік підняв палець угору, - за всі страждання ви одержите вічну нагороду. Хай Господь Бог і Пречиста Діва Марія додають вам сил нести свій туземний Хрест.

м. Чорноморськ, Крим 12 липня 2006 р.Б.

Дата добавления: 2015-10-30