Правове становище населення за Соборним Уложенням.

Уложення уперше вводило суворе покарання (аж до страти і тюремногоув'язнення терміном на рік) за поселення в себе селян-утікачів. Виннийземлевласник повинен був платити по 10 карбованців за кожний рікприховування чужого селянина. (При розрахунку вихідна оцінка складала 4карбованці "за голову" селянина і 5 карбованців за "глухий" живіт -неописане майно селянина). Соборне Уложення складалося з 25 розділів, що включали в себе 967статей. У ньому були систематизовані на більш високому в порівнянні зпопереднім законодавством рівні юридичної техніки правові норми, щодіяли і раніше. Крім того, малися і нові правові норми, що з'явилисяголовним чином під тиском дворянства і чернотяглих посадів. Длязручності главам передує докладний зміст, що вказує зміст глав і статей. Як кодекс права, Уложення 1649 р. у багатьох відносинах відбилотенденції подальшого процесу розвитку феодального суспільства. У сферіекономіки воно закріпило шлях утворення єдиної форми феодальноїземельної власності на основі злиття двох її різновидів - маєтків івотчин. У соціальній сфері Уложення відбило процес консолідації основнихкласів - станів, що привело визначеної стабілізації суспільства й у тойже час викликало загострення класових протиріч і посилення класовоїборотьби, на яку безумовно впливало встановлення державної системикріпосництва. Недарма з XVII ст. відкривається ера селянських воєн. Консолідація феодального стану супроводжувалась закріпленням йогопривілеїв: монопольного права володіння землею, звільнення відповинностей, переваги в судовому процесі і права займати чиновницькіпосади. Міське населення в XVІІ ст. одержує стійку назву “посадські люди”. Склалась певна ієрархія: гості і гостинна сотня (купці, щоторгували за межами держави), суконна та чорна сотні (середні, дрібніторгівці) і слободи (ремісничі квартали та цехи). Гості об’єднувались у корпорації, користувались приві-леями. Виконуючифінансову службу, завідували таможнями, розподіляли статті доходів ірозходів, займали місця голів і дяків у присутніх місцях, стягувалиторгове мито з іноземних купців, торгували державними товарами. Люди гостинної і суконної сотень служили збирачами при таможнях іперевозах, старостами торгових ларків. Вони не звільнялись, як “гості”,повністю від тягла, але несли загальні для посадських людей повинності. “Чорні” посадські люди жили на землі, що була власністю державної казни,і у повному об’ємі несли державне “тягло”, що накладалось на міськуобщину. Значна частина дворів у місті, що належали духовним і світським феодаламзвільнялась від державного “тягла” і називалась “білими слободами”. З1550 р. розпочинається політика скорочення “білих слобод”, приймаютьсязаконодавчі акти, які передбачають обмеження переходу посадських людей у“білі слободи”. Соборне Уложення 1649 р. закріпило монопольне право, посаду на ремесло іторгівлю, включивши в державне “тягло” “білі слободи”. За посадом булозакріплено все його населення, були повернені втікачі, а перехід зпосаду в посад заборонявся. Прикріплення селян до землі розпочалось значно раніше. Вже в XІV ст. уміж князівських договорах записувалось зобов’язання не переманювати одину одного горнотяглових селян. Першим юридичним актом, який обмежив право переходу селян від одногофеодала до іншого, був Судебник (1497 р.). Стаття 57 Судебника 1497 р.обмежувала право переходу селян тільки на Юріїв день і встановлювалапорядок виплати “потилого” (плата за проживання селянина на землі пана).З 1581 р. вводиться “заповідні літа”, протягом яких навіть встановленийперехід селян заборонявся. З кінця XVІ ст. почали видаватись укази про“урочні літа”, що встановлювали строки розшуку і поверненняселян-втікачів (5 – 15 р.). Заключним актом процесу закріпачення стало Виборне Уложення 1649 р., якевідмінило “урочні літа” і встановило безстроковість розшуку. До середини XVІІІ ст. майже все землеволодіння “чорних” (державних)волостей центральних повітів держави було в руках феодалів, і селяни, щов них проживали, перетворювались на кріпаків. На відміну від“чорносошних” владельгеські селяни (ті, що належали вотчинникам,поміщикам, монастирям) всі повинності несли безпосередньо на користьвласника. Прикріплення розвивалось двома шляхами – позаекономічним і економічним.У XV ст. існувало дві основні категорії селян: старожильці іновоприходці. Перші вели своє господарство і в повному обсязі несли своїповинності, складаючи основу феодального господарства. Інші, які тількищо прибули, не могли повністю нести повинності, тому користу-валисьпевними пільгами, одержували позики і кредити. Їх залежність відвласника була борговою, кабальною. У формі залежності селянин міг бути“половником” (працювати за половину врожаю) або “серебрянником”(працювати за проценти). Основним документом, який закріпив права землевласників на селянвтікачів і бобилів (одиноких безземельних селян), стали переписні книги 1626 р. Позаекономічна залежність у чистому вигляді виявлялась в інститутіхолопства. Розвиток кабального холопства (холоп не міг передаватися позаповіту, його діти не ставали холопами) призвело до зрівняння статусухолопів з кріпаками.

Дата добавления: 2015-10-30