Злочин та покарання за судебниками.

Зі створенням Російської централізованої держави, із зростаннямкласової боротьби кримінальне право зазнавало серйозних змін. Змінюєтьсясаме поняття злочину. Якщо по Руській Правді злочином вважалася
«Образа», тобто нанесення будь-кому моральної або матеріальної шкоди,то в Судебник 1497 під злочином розуміється перш за всепосягання на панівний феодальний правопорядок, за якепереслідує не потерпілий, а держава. Судебник ввів поняттядержавного злочину. Поняття злочину отримує своєподальший розвиток в Судебник 1550 року, в царських указах і боярськихвироки і особливо в Соборному Укладенні 1649 року, за якимзлочином визнавалося не тільки будь-яке посягання нафеодальний правопорядок, а й взагалі будь-яке порушення указу царя. Укладенняяк би підбив підсумок розвитку російської кримінального права в XVI (XVII ст.

Соборне Укладення відомі злочини умисні та необережні,хоча чіткого відмінності між цими поняттями ще немає. За умиснезлочин належало саме тяжке покарання, а за випадкове в багатьохвипадках винний взагалі не карався. Малолітні (до 7 років), якіпередавалися батькам (для «напоумлення» різками), і душевнохворі
(«Шалійте») або зовсім звільнялися від покарання, або воно значнознижувався.

Українське право цього часу знає і поняття співучасті, якеподілялося на різні види: пряме співучасть, пособництво,підбурювання, утримання місць розпусти і т.д. Співучасники, як правило,несли однакову відповідальність з головними винуватцями.

За неодноразовість вчинення злочину (?? рецидив») покараннязбільшувалася. Так, якщо за першу крадіжку покладалися відсікання правого вуха ів'язниця на два роки або посилання, то за третю крадіжку слідувала смертна кара.
Відсікання вух, носа, клеймування виділяло засудженого злочинця. Привідсутності реєстрації за кількістю вух судили про рецидив.

Соборне Укладення знало також поняття крайньої необхідності інеобхідної самооборони. При необхідної оборони можна було захищати якжиття, так і майно. Відповідності оборони засобів нападу небуло потрібно. Слуги були зобов'язані охороняти своїх панів і їх майно.

Покарання мало за мету перш за все залякування. У цілому рядістатей Соборне Уложення прямо говориться: покарати так «щоб на тедивлячись, іншим неповадно було так робити». Тому винних піддавалипокаранню, як правило, на міських площах, при збігу народу, піддзвін дзвонів. Серед покарань чільне місце займала смертна кара,застосовувалася дуже часто (по Уложение - в 35 випадках). Страта була звичайною
(повішення, відсікання голови) і особливо болісною (колесуванню,четвертування, спалення, закопування живцем в землю і т.д.). Покараннямбула торгова кару, або биття батогом. Часто вона означалазамасковану смертну кару. Потім йшли членовредітельскіе покарання
(відсікання руки, ноги, носа, вуха і т.д.), хворобливі покарання (биттябатогами, батогами), висновок до в'язниці. Висновок до в'язниці було більшоїчастиною короткостроковим (тиждень, місяць, рік). Іноді застосовувалося і більшетривалий і навіть довічне ув'язнення. Дуже часто термін його взагалі невстановлювався у вироку. У ряді статей Уложення говориться: «вкинути вв'язницю»або«вкинути у в'язницю до государева указу». Ув'язнені повинні булигодуватися за рахунок родичів або милостині. Посилання застосовувалася набагаточастіше ніж в'язниця. Засилали в південні і на околицях міста і в Сибіру. Інодізасланих примушували служити як стрільців, гармашів і т.д. Широкопрактикувалися грошові штрафи і конфіскації майна. Перші застосовувалисяголовним чином у справах про «безчестя» (особистому образу) і за недогляди послужбі, інша - призначалася за політичні злочини і пособництвокримінальним злочинцям. Мали місце також церковні покарання: відлучення відцеркви, покаяння, позбавлення християнського поховання і т.д. Часто церковніпокарання приєднували до державних. Взагалі законодавчі пам'ятники
XVI (XVII ст. Не дають чіткої градації покарань. Часто за одне й те самезлочин за різними законами належало різне покарання.

Сословний феодальний характер кримінального права XV (XVII ст. яскравопроявлявся у нерівності покарання за однакові злочину людямрізних станових груп. Так, якщо дворянин затягнув до себе на двір якого -або людини і побив його, то винного по Укладення належало бити «батогомпо торгах і вкинути у в'язницю на місяць, та з нього ж стягнути безчестя ікаліцтво»на користь потерпілого. За той же злочин селянину покладаласясмертна кара. Станове нерівність суду яскраво проявилося в таблиціштрафів за безчестя. Розмір «безчестя» за образу феодалів - бояр,окольничий и др. - дорівнював річного окладу їх грошового платні (вонодоходило у бояр до 400 руб.). За образу селянина стягувалася
«Безчестя» у 1 руб., А за образу дією 2 руб.

Серед злочинів на першому місці стояли злочини проти церкви.
Це пояснюється тією роллю, яку грала тоді релігія, колишня найважливішимідеологічною зброєю і опорою феодалізму. Більшість середньовічнихрухів проти феодалізму мало релігійне забарвлення, приймало форму

еред майнових злочинів розрізняли розбій, грабіж і татьба
(крадіжку).

У XVI (XVII ст. число розбоїв було надзвичайно велике. Вони допевною мірою стали однією з форм соціального протесту селянствапроти феодального гніту. У Соборному укладенні за перший розбій покладаласястрата, якщо він супроводжувався вбивством. Якщо ж вбивства не було,то кара призначалася на друге розбій.

Грабіж - явний насильницьке захоплення чужого майна, досконалий (ввідміну від розбою) непрофесійними злочинцями. За грабіжпотерпілому належало винагороду у розмірі подвійної ціни захопленоїречі, а злочинець карався на розсуд суду. Карався він набагатом'якше, ніж розбій.

Татьба (крадіжка) - таємне викрадення чужого майна. Татьба,супроводжувалася вбивством, каралося смертю. Також каралися церковнататьба (крадіжки церковного начиння). Кваліфікованої татьба вважалася крадіжкахолопів і викрадення коня на службі. За цей призначали відсікання руки

Перша татьба без вбивства каралася відсіканням лівого вуха,в'язницею на два роки і посиланням, другий - тягла за собою відсікання другувуха, в'язницю на чотири роки і посилання, третє - смертну кару. У Укладеннізгадується і шахрайство, тобто викрадення шляхом обману, вонокаралося, як і перший татьба.

Укладення також вказує на знищення чужого майна. Самимтяжким видом такого злочину був підпал чужого двору. Палія
Укладення пропонував зв'язати і кинути у вогонь. Підпал ниви або лісу тягнув засобою тільки відшкодування збитків.

Дата добавления: 2015-10-30