Республіканський лад на землях Київської Русі.

Розвиток суспільних відносин вело до еволюції всіх структур Російської держави. Поняття дружина продовжувала позначати як служилих князю людей, так і об'єднання за певним принципом - від війська до кількох людей, що зібралися на нараду разом з князем за його наказом. Як випливає з ПП, поняття дружина позначало також сільські сусідські об'єднання. Не ясно, чи є таке слововживання наслідком його розширення чи воно існувало раніше, але нарративних письмові твори його в такому значенні не використовували. Ймовірно, значне семантичне розширення терміну дружина відобразило трансформацію замкнутого колективу служилих князю людей із сумісними військовими, адміністративно-судовими функціями до державного княжий адміністративно-судовий апарат з традиціями позначення макро-і мікрогруп княжих мужів, війська і слуг.
Інтеграція княжих слуг, та й професійних слуг княжого двору мала наслідком появу соціального терміна дворяни (рівнозначні терміни дворянин, слуга, слуга Дворний відомі з останньої чверті XII ст.) Вони стали початком формується з XIII ст. військово-служилого стану дворян. Дитячі, ймовірно, стали початком розвивалося з кінця XIII в. особливого соціального прошарку дітей боярських, що знаходилися в економічному і суспільному становищі між боярами і дворянами-слугами.
У другій половині XI ст. відзначається поширення вотчинного землеволодіння в середовищі бояр і, мабуть, нижчих за становищем службових людей (в ПП, складеної, на думку Б. Д. Грекова, А. А. Зіміна, М. Б. Свердлова та інших дослідників, з певними відмінностями, у першій третині XII ст., для позначення власника землевласницького господарства використовується широкий і соціально невизначений поняття пан). Розширення панського землеволодіння простежується, як зазначено раніше, у появі наприкінці XI - початку XII ст. закупів. Мабуть, збільшилася сфера застосування праці холопів (в ПП зазначаються їх торгово-грошові операції). У цей час холопство використовується як засіб покарання недбайливого купця, закупа - злодія чи який втік від пана (див. раніше). Таким чином, можна припустити розвиток холопства як стани середньовічного суспільства.
У XII ст. швидко ростуть міста як торгово-ремісничі, політичні, військові, ідеологічні та релігійні центри. Значно збільшуються їх кількість і займані ними площі (у першій третині XIII ст. Існувало бл. 150 міст із займаної укріпленої територією від 300 га до 2,5 га). В якості особливих соціальних колективів з визначальним значенням торгово-ремісничого населення, а також бояр із залежними від них людьми, міста мали самостійні економічні та суспільно-політичні завдання і можливості, відмінні від княжих. Тому після періоду підпорядкування князівської влади вони починають їй протистояти, зростає прагнення місцевої знаті - боярства до незалежності від неї. Після смерті Ярослава Мудрого формуються місцеві князівські династії в Чернігівській, Смоленській, Ростово-Суздальської землі, на Волині і в Галичині (раніше існувала лише одна місцева династія полоцьких князів). Всеволод Ярославич (1078-1093, тут і далі вказується київське князювання), Святополк Ізяславич (1078-1113), Володимир Всеволодович Мономах (1113-1125), Мстислав Володимирович Великий (1125-1132) робили значних зусиль для збереження політичної єдності країни і системи київського князювання як вищої політичної влади. Однак в останній чверті XI - першій половині XII ст. утворилися спадкові князівські володіння зі столами в Чернігові, Переяславі, Смоленську, Ростові, Суздалі, на Волині і в Галичині, а представники різних гілок княжого дому почали криваву боротьбу за розділ і перерозподіл своїх володінь. Так що вже у 1097 р. вони змушені були зібратися в Любечі на раду для встановлення миру. Основні питання князівського з'їзду були сформульовані актуально для визначення доль Російської держави: «Навіщо губимо Руську землю, самі між собою влаштовуючи розбрат? А половці землю нашу несуть нарізно і раді, що між нами йдуть війни. Так об'єднаємося єдиним серцем і будемо дотримуватися Руську землю, і хай кожен володіє отчину своєї»(переклад Д. С. Лихачова). Але відразу після з'їзду теребовльський князь Василько Ростиславич був схоплений за наказом князів Святополка Ізяславича і Давида Ігоревича і засліплений. Об'єктивні процеси розпаду і політичної роздробленості Русі князівськими благими побажаннями було вже не зупинити, хоча Володимир Мономах і його син Мстислав Великий багато зробили, щоб стримати їх у першій третині XII ст. Можна припустити, що в другій половині XI - першій третині XII ст. існувала двоєдина система Російської держави, що зберігала традиції політичної єдності «Руської землі», але в межах якої наростали тенденції майбутніх політично автономних земель, князівств і боярських республік, Новгородської і Псковської.
Якісні зміни в політичній системі Російської держави відбулися в другій третині XII ст. У результаті повстання в 1136 р. утворилася Новгородська боярська республіка, яка внаслідок незалежності від князівської влади почала запрошувати князів на князювання, укладаючи з ними договори. У 50-ті - 80-і рр.. XII ст. володимиро-суздальський князь Андрій Юрійович Боголюбський і його молодший брат Всеволод Велике Гніздо створили систему великого князівства Володимирського як самостійної від київської влади політичного сеньйоріальної-васального об'єднання північно-східних князів. Внаслідок різного співвідношення основних соціально-економічних і політичних чинників, княжої влади, місцевої знаті-бояр і міст, у період політичної роздробленості Русі склалися розрізняються політичні системи.
У країнах середньовічної Західної Європи соціальною основою міста ставали купецькі гільдії, ремісничі цехи, а політичною основою - єдність інтересів міських станів, очолюваних обираються магістратами. Вони були захищені могутніми оборонними системами, що давало можливість деяким західноєвропейським містам вести відносно самостійну політику по відношенню до короля і місцевої феодальної знаті. На відміну від західноєвропейських міст російська середньовічне місто був обмежений у ці можливості. На Русі купецькі організації - сотні були слабкі, цехові організації ледве простежуються. Міста управлялися князями або князівської адміністрацією, посадниками, тисяцькими, пізніше - тіунами. У них жили також бояри, знаходилися боярські двори. Тому російське місто в ХI - першої третини ХІІІ ст. рідко ставав самостійною силою, переважно підтримуючи визначали політичний зміст подій князів або їх соціальних і політичних суперників місцеву знать - бояр.
У північно-східних землях, що входили в систему великого князівства Володимирського, збереглася політична структура сильної князівської влади київського періоду, що підкоряє ієрархічно організовані стану бояр, дворян-слуг, вільних селян і міське торгово-ремісниче населення. На Північному Заході Русі багатий Новгород домігся незалежності від влади київських князів. Його республіканський лад визначався виборної системою головних магістратів - посадника і тисяцького, а пізніше і архієпископа. Імовірно, у другій половині XII ст. був розроблений спочатку в усній формі, а потім і в письмовій формуляр договорів Новгорода з князями. Вони визначали княжий державно-правовий, майновий та побутової статус в Новгородській землі. На відміну від інших російських земель-князівств того часу економічні інтереси Новгородської боярської республіки були направлені в значній мірі до країн Балтійського регіону, а її військово-промислова і селянська колонізація - на північний схід і північ Східної Європи. Але й Новгород не міг існувати без підтримки князів, діяльність яких була обмежена в боярської республіці умовами договорів. Вони брали активну участь в адміністративно-судовому та військовому управлінні, підтримуючи новгородців економічним і військовим потенціалом своїх князівств.
Рівновага військово-політичних сил у південних і південно-західних князівствах призвело до постійних кровопролитних зіткнень князівських і боярських угруповань, рівною мірою залучали міста на свій бік. У західних - Смоленськом і Полоцькому - князівствах князівська влада зберегла визначальне значення, але бояри і стольний міста, все більш крепнувшіе у ХII-ХIII ст., Постійно вносили корективи в княжу політику. Ще збереглося велике княжіння Київське придбало символічно престижне значення, що приваблювало деяких князів вокняжіться в Києві. Але Київська Русь як політично єдина держава припинила своє існування у другій третині XII ст., А Київська земля перетворилася на одне з російських князівств.
Втім, культурно-історична традиція Руської землі збереглася. За XIII ст. на всьому просторі руських земель існувала єдина матеріальна культура, зрозуміло, з місцевими варіантами. Літературна мова і література також залишалися єдиними. Російська митрополія підтримувала єдиний культурний простір єдністю церковної організації, а її голова ще довгий час мав титул, зберігали історичну традицію - «митрополит Київський і всієї Русі». Коли ж об'єктивні соціально-економічні процеси розділили до кінця XII - початку XIII ст. російських людей на жителів різних, іноді ворожих один одному земель-князівств киян, смолян, полочан, новгородців, володимирців і т. д., вони зберігали загальна самоназва - культурно-історичну самоідентифікацію - русин, тобто відноситься до Русі.

Дата добавления: 2015-10-30