Державний лад Києвської Русі. Двірсько-вотчинна система управління.

Тема 1. Держава і право Київської Русі.

Державні утворення русів у 6-8ст. Формування Київської Русі. Норманська теорія виникнення державності та права у східних слов’ян.

Наприкінці IX–X ст. відбувався процес об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва і формування київської ранньофеодальної держави Київська Русь. Щодо утворення Київської Русі існують дві точки зору:
• норманська теорія про несамостійний розвиток слов’янської державності, спираючись на «Повість минулих літ», стверджує, що першими керівниками Київської Русі були нормани — князі Рюрик і Олег;
• теорія природно-історичного процесу утворення держави у східних слов’ян доводить, що для цього були всі необхідні економічні і політичні умови. Наприкінці VI — на початку VII ст., ще до приходу варягів, у Києві правив перший князь — слов’янин Кий. Останніми представниками заснованої ним династії і першими князями Київської Русі вважають Аскольда та Діра.

Щодо походження назви «Русь» також існують дві теорії:

• норманська (від назви одного з племен норманів-шведів, які завоювали Новгород і заснували там державу);
• автохтонна (від назви корінних племен — росоманів та росів, які жили на р. Рось у Подніпров’ї).
У ІХ–ХІ ст. відбувається швидке територіальне зростання і поступова консолідація Київської Русі:
• Князь Олег (882–912 рр.) захопив Київ і підкорив своїй владі полян, древлян, сіверян, радимичів.
• Князь Ігор (912–945 рр.) приєднав територію уличів і тиверців.
• Княгиня Ольга (945–957 рр.) врегулювала збирання данини, визначивши її розміри (уроки) і місця для збирання (погости).
• Князь Святослав (957–972 рр.) підкорив в’ятичів і розбив ясів (осетинів) та косогів (черкесів), розширив територію Київської держави далеко на схід.
• Князь Володимир Великий (978–1015 рр.) остаточно підкорив в’ятичів і радимичів, відвоював у Польщі галицькі та волинські землі, у 988 році запровадив християнство як загальнодержавну релігію.
• Князь Ярослав Мудрий (1019–1054 рр.) розширив межі Київської Русі на південь, розгромивши печенігів, остаточно затвердив християнство, запровадив перший писаний збірник законів «Руська Правда».
На початку XI ст., коли у межах Київської Русі були об’єднані всі
східнослов’янські племена, давньоруська держава досягла свого найвищого розквіту. Після смерті Ярослава Мудрого стали помітними ознаки політичного роздроблення Київської Русі. У 1097 році у Любечі князі домовилися припинити міжусобиці і узаконили роздроблення Київської держави на окремі спадкові князівства. Володимир Мономах (1113–1125 рр.) і Мстислав (1125–1132 рр.) на деякий час відновили і зміцнили великокнязівську владу, однак спинити політичну роздробленість Київської Русі не змогли.
Київська Русь відіграла важливу роль в історії східнослов’янських народів, оскільки сприяла їх економічному, політичному й культурному розвитку і дала можливість захистити свої землі від ворогів.

Зміна династії Києвичів династією Рюриковичів. Адміністративно-фінансова реформа 10 ст. та її роль в зміцненні державності. Хрещення Русі, Його значення для подальшого розвитку Києвської Русі.

Часті воєнні походи і хрещення правлячої верхівки викликали невдоволення племінної аристократії та волхвів, що призвело до династичного перевороту. До Києва таємно прийшов, очевидно на заклик боярських замовників, новгородський правитель Олег, котрий убив Аскольда і посів київський престол. Так у Київській державі відбулася зміна династій: замість Києвичів після смерті Аскольда встановилася династія Рюриковичів. Відбулося це у 882 p., але й після захоплення Києва політична форма правління в Подніпровській державі не змінилася. Більше того, Київ продовжував відігравати головну політичну роль в усіх слов'янських землях, які приєднувалися до нього силою влади великих київських князів.

Першою серйозною спробою центральної влади обмежити прерогативи місцевої знаті, що феодалізувалася, стали реформи княгині Ольги (945—962 pp.). Це перша в Україні жінка-державотворець. Розуміючи, що війни вести вона, звісно ж, не зможе, Ольга робила все, аби стосунки між Руссю і її сусідами вирішувалися не війнами, а шляхом переговорів. У 946 р. вона здійснимі и супроводі великого посольства (більш як 100 осіб) візит ні Константинополя, під час якого було укладено союзниць-і v угоду. Ольга урочисто прийняла хрещення від глави православної церкви — патріарха в головному храмі Візантійської імперії — Софійському соборі.

Не злазячи з воза чи саней, Ольга проїжджала тисячі кілометрів своєю державою. І повсюди впорядковувала збір данини, встановляла норми податків з феодальне залежного населення — устави, уроки, броки, дані, які збирали княжі дружинники, виконуючи адміністративні й судові функції. Ліквідувавши місцеву автономію, Ольга відкрила опорні пункти центральної влади на місцях, поширивши адміністративну і судову системи на всі підвладні Києву землі племінних княжінь. Ці реформи ще більше зміцнили центральну владу і сприяли подальшому розвитку держави.

Ольга зуміла не лише сконсолідувати Київську Русь, оборонити від нападу ворогів, а й не допустити її розпаду

Є відомості, що бл. 860, два руських князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єпископа десь бл. 864. Нема, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

Наприкінці 9 ст. організаційно в “руській землі” оформлюється церковна структура - митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином.

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ.

Наступник Олега на київському столі Ігор I (913-945 рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.

Знову ж за Олега язичницька реакція придушила християнство, але воно не зникло зовсім, і є свідчення, що за кн. Ігоря існувала в Києві церква св. Іллі, бо при укладанні договору з греками 944 частина його посольства присягала на Євангеліє.

Християнство ширилось в Україні також з Заходу, з Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва слов. апостоли в дорозі до хозарів були в Криму і там найшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення християнства через Галичину на Волинь, де мали б бути у Володимирі єп. ще перед хрищенням Києва за Володимира Великого. Припускають, що за тих часів у Перемишлі вже було єпископство (М. Чубатий).

По смерті Ігоря у 945 р. на чолі держави стає його вдова – княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь він прислав на Русь посольство на чолі з єп. Адальберт. Проте вже у 962 р. він вернувся назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.

Діяльність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег правдоподібно вже були християнами. Більше того, у 979 р. папа Бенедикт VII висилав послів до Ярополка.

рестити Київську Русь (сказав: Іваник Тарас Михайлович - Жовква) і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру I. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну, є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київської держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч - раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло па мораль керівної верхівки і населення.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.

Державний лад Києвської Русі. Двірсько-вотчинна система управління.

Київська Русь склалася в формі ранньофеодальної монархії. На вершині державної влади стояв Великий князь. До органів влади належали також боярська рада (рада при князі), віче.

Дата добавления: 2015-10-30