Тема: Утворення СРСР і Україна.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- визначати основні особливості утворення СРСР;
- аналізувати наслідки НЕПу для України;
- характеризувати основні риси суспільно-політичного життя в 20-х роках;
- узагальнювати отримані знання, робити висновки.

План.

1. Утворення Союзу РСР і Україна.

2. Відбудова народного господарства.

3. Суспільно-політичне життя у 20-ті роки:

1) становлення тоталітарної системи в УСРР;

2) політика українізації;

3) політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні в 20-х роках.

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками (6 радянськими – Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та 2 народними – Бухарська і Хорезмська). Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. Комісія розробила так званий „план автономізації”, який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської Федерації.

В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Х.Раковський та нарком внутрішніх справ М.Скрипник. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Раковському: 1923р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а 1936р. – репресовано.

В.Ленін відкинув сталінський план і розробив власний, за яким усі республіки, включаючи Російську Федерацію, на рівних правах входили до Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. На основі ленінського плану І з’їзд рад СРСР 30 грудня 1922р. Прийняв рішення про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру перевалювали над правами республік. Формально кожна республіка мало право виходу зі складу СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924р., коли була прийнята Конституція СРСР, яка позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

ІХ Всеукраїнський з’їзд рад (травень 1925р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично – унітарною централізованою державою. Україна втратила рештки державного суверенітету й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.

Нова економічна політика (неп) – політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності та економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на Х з’їзді РКП(б) (березень 1921р.). Необхідність зміни політики „воєнного комунізму” непом була зумовлена економічною та соціально-політичною кризою в країні. Неп розглядали як форму перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. В Україні неп був запроваджений у 1922р.

Неп відігравав важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами. Під час непу було досягнуто високих темпів розвитку країни. У найкоротший термін відновлено господарство, різко зріс життєвий рівень населення. Однак неп не міг бути тривалим, оскільки базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, у політиці – адміністративно-командна система, що прагнула підкорити економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. Тому 1929р. Сталінське керівництво відмовилося від непу.

Політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 20-ті роки, отримала назву українізації або коренізаціі. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України. Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром, межах.

Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 1920-ті роки керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки політики українізації (коренізаціі):

- У 1930р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.

- Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.Грушевський.

- Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів.

Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М.Хвильовий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В.Сосюра, Лесь Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка та ін.

Поступово політика українізації почала виходити за дозволені центром межі. Вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 до 1926р. О.Шумський, економіст М.Волобуєв.

Згодом „хвильовізм”, „шумськізм” і „волобуєвщина” були оголошені проявом „буржуазного націоналізму”, небезпечним „націоналістичним ухилом”. Від кінця 1920-х рр. політика українізації поступово згортається. У 1933р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.

Атеїстичне керівництво більшовицької партії оголосило релігію історичним «пережитком», з яким слід боротися і який необхідно «подолати». На боротьбу з релігією і церквою були мобілізовані партія, комсомол, преса і навіть репресивні органи. У цих складних умовах серед православних священиків і віруючих наростало прагнення до створення незалежної від Руської православної церкви (РПЦ) Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). 11 жовтня 1921р. з дозволу влади відбувся Всеукраїнський православний собор у Києві, який затвердив автокефалію та обрав Василя Липківського митрополитом УАПЦ.
Служба в автокефальних храмах велася українською мовою замість малозрозумілої церковнослов'янської, якою користувалися священики РПЦ. Близько 7 млн парафіян пішли за автокефалістами, які об'єдналися в 2800 парафій. Але більшість віруючих в 20-ті роки все ще залишалася в лоні РПЦ. Дозвіл на існування УАПЦ був тимчасовою поступкою центральної більшовицької влади національно-релігійним почуттям українського народу. Існування української автокефалії влада дозволяла, поки тривав неп і діяв курс на українізацію. У 1928 р. розгорнулося переслідування автокефальної церкви з метою її повного знищення.

У 1920-ті рр. посилився тиск держави на православну церкву. Більшовики скористалися голодом 1921-1923рр. як приводом для посилення репресій проти духовенства. Розгорнулася широка кампанія вилучення із храмів і культових споруд коштовностей для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духовенство в більшості випадків погоджувалися пожертвувати частину скарбів у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передати державі культові предмети, твори мистецтва, що були необхідні безпосередньо для Богослужіння. Конфлікти супроводжувалися арештами й часто розстрілами священиків і віруючих.

У січні 1928р. було введено в дію Адміністративний кодекс УРСР, який серед інших містив розділ „Правила про культи”. З його прийняттям декрет уряду про свободу совісті втратив силу. На межі 1920 – 1930-х рр. за умов різкої зміни політичної атмосфери в країні ставлення до релігії та церкви з боку влади стало нетерпимим. Тисячі церков в Україні були зачинені, священики репресовані. У 1929р. органи Головного політичного управління звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну Православну церкву (УАПЦ). Керівництво УАПЦ було заарештовано, а церкву змусили заявити про саморозпуск.

Другу п’ятирічку оголосили „п’ятирічкою знищення релігії”. Виникли „Об’єднання войовничих безбожників”. У середині 1930-х рр. в Україні залишилося лише 9% діючих церковних споруд порівняно з 1913р.

Отже, зі встановленням радянської влади вже в 1920-ті рр. посилився тиск держави на православну церкву. Пізніше ставлення до релігії та церкви стало зовсім нетерпимим, а віруючі перестали бути повноправними громадянами соціалістичної держави.

Поміркуємо разом: **Що об’єднувало, а що роз’єднувало радянські республіки до утворення СРСР?
**Що спільного, а що відмінного між поняттями „конфедерація” і „федерація”?
*Чому Х.Раковський виступає проти надання Україні статусу автономної республіки РСФРР?
*З якою метою керівництво СРСР посилювало централізацію? Що втрачала Україна внаслідок цього?
**Чи була альтернатива утворенню СРСР? Чи могла Українська СРР існувати самостійно?
*** НЕП – політика перехідного періоду. Які риси минулого і майбутнього були властиві їй?
***Чи можна назвати неп мирним змаганням соціалізму і капіталізму? НЕП – це рух назад чи вперед?
*У чому полягає суть і які основні причини запровадження політики коренізаціі? Чи тотожні поняття „коренізація” й „українізація”? Яке з них ширше?
*Яка основна мета політики коренізаціі? Чи було її досягнуто? Які це мало наслідки?
***У чому суть лозунгу М.Хвильового „Геть від Москви!”? Чи був цей лозунг політичним?
* Яку роль відігравала церква в духовному розвитку суспільства в 20-ті роки?

До наступного заняття: - повторити основні риси НЕПу; підготувати повідомлення по темі: «Культура і духовне життя в роки НЕПу»

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав,2012. –с.368 – 380.

Тема: Культурне і духовне життя України 1921 – 1928рр.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

- Визначати причини та характерні риси відродження української культури 1921 -1928 рр.;

- Давати оцінку діяльності видатних діячів культури та науки,змінам які відбувалися в цій галузі.

План.

1. Культурно- освітня робота. Вища школа.

2. Розвиток науки. Література.

3. Образотворче мистецтво. Театр. Музика.Кінематограф. О. Довженко

1. Встановлення тотального контролю над сферами духовного життя особливо яскраво відбилося на культурно-освітній роботі. Ще в грудні 1920 р. при Наркоматі освіти УСРР за зразком Російської Федерації було створено Головний політично-освітній комітет - Головполітосвіту. Протягом 1921-1923 рр. переважна їх більшість була насильно реорганізована в сільські будинки (сільбуди) і хати-читальні, які перетворювалися в організаційні центри політосвітньої роботи на селі. В містах органи Головполітосвіти використовували існуючі з революційних часів заклади та установи, провадили свою роботу через клуби, агітпункти, театри, бібліотеки.
Одним із важливих завдань культурно-освітньої роботи була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. У травні 1920 р. IV Всеукраїнський з'їзд рад видав постанову про боротьбу з неписьменністю. Все неписьменне населення віком від 8 до 50 років зобов'язувалося навчитися грамоти. У 1923 р., за прикладом РСФРР, в Україні під головуванням Г. Петровського було утворено товариство «Геть неписьменність!». На кошти товариства у 1924/25 навчальному році утримувалося понад 2,5 тис. пунктів і шкіл лікнепу, де навчалося до 100 тис. чол. В Україні видавалися букварі для дорослих «Геть неписьменність!», «Червоний прапор», «Буквар залізничника», «Буквар селянина», книга для читання «Ми новий світ збудуємо» та інші.
В 1922 р. був прийнятий «Кодекс законів про народну освіту в УСРР», який закріпив курс на підпорядкування школи ідеологічним настановам більшовицької партії. Метою виховання й освіти Кодекс оголошував «розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією, матеріалістичним світоглядом».Було організовано десятки навчально-виховних закладів для сиріт і безпритульних. Одним із відомих теоретиків і організаторів цієї роботи був А. Макаренко.
Проголошений радянською владою курс на українізацію досить відчутно позначився на роботі школи. Число в УСРР шкіл з українською мовою викладання зростало. У решті шкіл навчання велося мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською. Новий суспільний лад змінив певним чином роботу вищих навчальних закладів. Доступ до них дітей священнослужителів, землевласників, великих підприємців, інших осіб, яких відносили до «ворожих» радянській владі, був закритий. Розширювалась мережа робітфаків. Набирали на ці факультети виключно за рекомендацією партійних, радянських і профспілкових організацій, військових частин. Тенденція до розширення мережі робітфаків збереглась і в наступні роки.
Політика українізації сприяла впровадженню української мови в навчальний процес вищої школи. В 1923 р. Раднарком УСРР прийняв декрет, згідно з яким поступово, відповідно до наявності викладачів, що володіють українською мовою, необхідно було перевести вузи на українську мову викладання. Мережа вузів у 20-ті роки швидко розширювалася. Вони готували спеціалістів для всіх галузей народного господарства. В 1921 р. у Харкові почала працювати вища партійна школа, яку в 1922 р. було перетворено в Комуністичний університет ім. Артема.

2. Найвищою державною науковою установою республіки Раднарком УСРР оголосив 1921 р. Всеукраїнську академію наук (ВУАН). У 1922 р. її очолив український ботанік В. Липський, який перебував на цій посаді до 1928 р. Великий внесок у розвиток Академії зробив С. Єфремов, котрий тривалий час був віце-президентом ВУАН. У системі ВУАН на середину 20-х років працювало близько 40 науково-дослідних установ, що входили до трьох відділів: історично-філологічного, фізично-математичного і соціально-економічного. На початку 1924 р. в Академії налічувалося 37 дійсних членів і близько 400 наукових співробітників.
У 20-х роках особливо плідно діяв історично-філологічний відділ Академії, який очолювали визначні мовознавці А. Кримський і С. Єфремов. Відділ видавав журнал «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН». З поверненням в Україну М. Грушевський розбудовує історичну секцію цього відділу і через Держвидав видає з 1924 р. історичний двомісячник «Україна», який став провідним періодичним українознавчим виданням. Учені активно працювали над забезпеченням потреб українізації. У 1921 р. було засновано Інститут української наукової мови, зусиллями співробітників якого до 1932 р. було видано 49 термінологічних словників і заплановано ще 34. У фізично-математичному відділі ВУАН працювала група видатних учених, котрі своїми дослідженнями здобули міжнародне визнання. Це - математики Д. Граве, М. Крилов, хіміки Л. Писаржевський та В. Кістяківський. Протягом 20-х років відбувався процес підпорядкування науково-дослідних закладів України відповідним установам центру. Рішенням ЦВК СРСР у 1925 р. Російська академія наук оголошувалася вищою всесоюзною установою та перейменовувалася в Академію наук СРСР. Республіканські академії наук, у тому числі Всеукраїнська, поступово перетворювалися на звичайні філії загальносоюзної академії наук.
У 1919-1920 рр. з України виїхали видатні письменники й поети, зокрема М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, В. Самійленко. На зміну їм у літературу прийшло покоління молодих, котре, спираючись на демократичні традиції дожовтневої української літератури, прагнуло до оновлення мистецтва, написання художніх творів, співзвучних власному розумінню нової епохи. Це - О. Досвітній, М. Драй-Хмара, М. Зеров, Г. Косинка, М. Куліш, М. Рильський, О. Слісаренко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий, В. Яловий і багато інших. У 20-х роках в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх і громадсько-політичних альманахів та збірників, 10 республіканських газет і 55 журналів. Виникали і розпадалися численні літературно-художні об'єднання: «Гарт», «Плуг», «Ас-панфут», «Ланка», «Молодняк», «Авангард» та інші.
У центрі дискусій різних літературних течій другої половини 20-х років був ідейний натхненник провідного літературного об'єднання України - Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — М. Хвильовий, член більшовицької партії, учасник громадянської війни, один із засновників новітньої української літератури.
3.3 переходом до мирного будівництва значно зростає інтерес до образотворчого мистецтва, музичної та театральної творчості. Виникає ряд об'єднань художників, у тому числі Асоціація художників Червоної України, члени якої - Є. Їжакевич, К. Трохименко, О. Кокель, Ф. Кричевський та інші — проголосили своїм основним завданням правдиве відображення сучасності. Тривала діяльність художників блискучої, оригінальної школи послідовників І. Бойчука (бойчукісти), в творчості яких у неповторний синтез зливалися елементи староукраїнського і візантійського живопису.
У театральному мистецтві плідно працювали колективи, об'єднані в Першому державному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка в м. Києві на чолі з О. Загаровим та державному драматичному театрі ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри. Нарешті, в 1922 р. у Києві засяяла зірка театру «Березіль», очолюваного одним із найвидатніших реформаторів українського театру за всі часи його існування - Лесем Курбасом. У 20-ті роки його творчість сягає вершин. Театр «Березіль» зібрав видатних майстрів української сцени- П. Саксаганського, О. Мар'яненка, М. Крушельницького, О. Сердюка, А. Бучму, Ю. Шумського та інших. В Україні на середину 20-х років налічувалося 45 професійних театрів.
У галузі музичного мистецтва відбувається творчий злет композиторів Г. Вірьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького, К. Богуславського та інших. Далеко за межами республіки славилася хорова капела «Думка» на чолі з її беззмінним керівником Н. Городовенком. Цей колектив об'їздив усю Україну, виступав на Дону, Кубані, в Грузії, Азербайджані, в Москві, а в 1929 р. виїздив на гастролі до Франції.
У 20-х роках помітне місце в культурному житті посіло кіно. 1922 р. введено в експлуатацію Одеську кінофабрику, в 1927 р. розпочалося будівництво Київської кіностудії - на той час найбільшої в Європі. У середині 20-х років у містах і селах України працювало вже понад 500 кінотеатрів. У 1923 р. В. Гардін поставив фільм «Остап Бандура» за участю М. Заньковецької. В 1924-1925 рр. було створено понад півтора десятка картин. У 20-ті роки зійшла зоря одного з видатних майстрів українського і світового кіномистецтва О.Довженка. В 1927р. він поставив фільм «Звенигора», в 1929 р. - «Арсенал».
Отже, 20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком літератури та образотворчого мистецтва, музики та театру, кінематографа. Українська творча інтелігенція включалася в практичну діяльність зі створення декретованої партією соціалістичної культури, вносячи в неї національну сутність. Творчий потенціал українського національного мистецтва виявився настільки потужним, що всупереч усім перепонам і обмеженням ідеологічного характеру кращі його представники досягли небачених висот.

Поміркуємо разом:

***Визнач, розв'язанню яких завдань була підпорядкована вся культурно-освітня робота в Україні.
* Дай характеристику роботи товариства «Геть неписьменність!».
*Яких змін зазнав освітянський процес в роки непу?
**Які процеси відбувалися в 20-ті роки у вищій школі України?
***Охарактеризуй внесок українських учених у розвиток різних галузей науки.

***Охарактеризуй особливості літературного процесу в Україні в 20-ті роки.
**Проаналізуй вплив М. Хвильового на розвиток літератури.
*Що тобі відомо про перші кроки українського кіномистецтва?
**Чим, на твій погляд, можна пояснити складність розвитку літератури та мистецтва – України у 20-ті роки?
*** Користуючись додатковим матеріалом, підготуй доповідь про одну з яскравих та драматичних сторінок розвитку української культури 20-х років.

До наступного заняття: - На основі матеріалу про культурне будівництво в період непу порівняй мету, що її висувала перед діячами культури держава, і мету, яку відстоювали своєю творчістю П. Тичина, М. Зеров, М. Куліш, М. Хвильовий та інші. Як склалась їхня доля?

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав,2012. – с.412 – 418.

Хронологічна таблиця

1914-1918 - Перша світова війна

1914, 1 серпня - Створення у Львові Головної української ради

1914, 4 серпня - Створення у складі австро-угорської армії добровольчого легіону - Українські січові стрільці. Створення у Львові Союзу визволення У країни

1915, 1 травня - Реорганізація Головної української ради в Загальну українську раду

1916, 6 листопада - Указ імператора Австро-Угорщини про автономію Галичини

1917, 23-27 лютого - Лютнева буржуазна революція в Росії

1917, 4 березня - Утворення Української Центральної ради

1917, 6-8 квітня - Всеукраїнський національний конгрес

1917, 10 червня - І Універсал Центральної ради

1917, 3 липня - ІІ Універсал Центральної ради

1917, 25 жовтня - Більшовицький переворот у Петрограді

1917, 7 листопада - ІІІ Універсал Центральної ради

1917, 4-6 грудня - Всеукраїнський з'їзд рад у Києві

1917, 12 грудня - З'їзд рад у Харкові, Проголошення радянської влади в Україні

1918, 11 січня - IV Універсал Центральної ради

1918, 27 січня - Брестський мирний договір між УНР І державами Четверного союзу

1918, 29 квітня - Ухвалення проекту Конституції УНР, обрання Президентом УНР М.Грушевського. Всеукраїнський хліборобський з'їзд: проголошення Павла Скоропадського гетьманом України

1918, 1 листопада - Українське національне повстання у Львові

1918, 13 листопада - Утворення Директорії

1918, 27 листопада - Відкриття Української Академії наук (УАН), з 1921 р. - Всеукраїнська Академія наук, з 1936 р. - Академія наук УРСР, з 1994 р. - Національна Академія наук України

1918, 19 грудня - Вступ Директорії до Києва

1919, 22 січня - Проголошення в Києві Акту Злуки УНР і ЗУНР

1919, березень - Прийняття Конституції У СРР

1919, грудень -1920,квітень - Перший "Зимовий похід" військ УНР

1920,серпень - Заснування Української військової організації (УВО)

1920, квітень - Варшавська угода УНР і Польщі

1921, березень - Ризький мир

1921, березень — ухвала X з'їздом РКП(б) постанови про запроваджен
ня нової економічної політики (неп).

1921, жовтень - Виникнення Української автокефальної православної церкви (У А ПІД)

1921-1923 - Голод в Україні

1922, 30 грудня - Утворення СРСР

1923, 20 вересня — остаточна ліквідація Наркомату закордонних справ УСРР.
1924 січень — II з'їзд Рад СРСР, що затвердив Конституцію СРСР.
1925, березень — саморозпуск УКП.

1925,травень-Конституція УСРР.
1925, грудень — проголошення XIV з'їздом РКП(б) курсу на індустріалізацію.
1925—1928 — літературна дискусія, розпочата М. Хвильовим

Терміни

Автономія - право території самостійно здійснювати державну владу в межах, наданих їй конституцією.

Авторитаризм - державний лад, що характеризується режимом особистої влади, диктаторськими методами керування.

Агресія - будь-яке незаконне застосування сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави або народу.

Акт Злуки - Проголошення об'єднання двох українських держав - ЗУНР і УНР - 22 січня 1919р. у Києві. Продемонстрував прагнення українського народу до соборності.

Антанта - блок Великої Британії, Франції і Російської імперії, що остаточно сформувався в 1904-1907 рр. для боротьби проти Троїстого союзу - воєнно-політичного блоку Німеччини, Австро-Угорщини й Італії.

Протиріччя між Антантою і Троїстим союзом стали причиною Першої світової війни 1914-1918 рр.

Брусиловський прорив - наступ Південно-Західного фронту під час Першої світової війни. Російські війська під командуванням генерала О. Брусилова прорвали позиційну оборону австро-угорських армій.

ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) - ведуче літературне об'єднання в Україні в 20-х рр. XX ст. Ведучу роль у діяльності ВАПЛІТЕ відіграв М. Хвильовий, який вважав, що українська література повинна розвиватися під впливом кращих досягнень західноєвропейської культури. Припинило існування в 30-ті рр. XX ст.

Варшавський договір 1920 р. - угода між УНР і Польщею, підписана у квітні 1920 р. про спільну боротьбу з більшовицькою Росією.

Підсумком польсько-більшовицької війни було встановлення радянської влади в Україні.

«Воєнний комунізм» - соціально-економічна політика більшовиків в УРСР у 1919 - 920 рр. Характеризувався встановленням продовольчої розкладки (диктатури), забороною торгівлі, націоналізацією всіх підприємств, згортанням грошового обігу, загальною трудовою повинністю.

Генеральний секретаріат УЦР (ГС) - вищий розпорядницький орган державної влади в Україні з 15 липня 1917 р. до січня 1918р.

Головна українська Рада (ГУР) - міжпартійна організація, створена в серпні 1914 р. представниками трьох галицьких партій - Української націонал-демократичної партії. Української радикальної партії й Української соціал-демократичної партії. Мета - підтримка політики Австро-Угорщини; захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни.

Голодомор - соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної і соціальної структури населення регіонів, а іноді і країн.

Директорія У НР - тимчасовий орган державної влади УНР, створений у грудні 1918 р. у результаті скинення гетьмана П Скоропадського.

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) - українська держава, що виникла в листопаді 1918 р. у результаті розпаду Австро-Угорської імперії.

Ідеологізація - система політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, у яких усвідомлюється й оцінюється ставлення людей до дійсності.

Коаліція - політичний або військовий союз двох чи більш держав, що за домовленістю вирішують певні міжнародні питання.

Коренізація - політика ВКП(б), спрямована на залучення на бік радянської влади української інтелігенції, селянства. Сприяла створенню видимості гармонійного та вільного розвитку республік у складі СРСР.

Легіон Українських січових стрільців (УСС ) - військове формування в складі австро- угорської армії, що діяло на російському фронті 1914-1918 рр. Ядро легіону склали вихованці українських воєнізованих організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт».

Народний секретаріат УНР - перший радянський уряд України, утворений у грудні 1917 р.на з'їзді Рад у Харкові. Виник як альтернатива Генеральному секретаріату ЦР.

Нова економічна політика (неп) - економічна політика більшовиків в Україні в 1921 -1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму». Передбачала комплекс заходів для денаціоналізації частини підприємств, уведення продрозкладки, легалізація торгівлі, проведення грошової реформи, створення ринку робочої сили.

Продрозкладка - примусове вилучення продовольства й частини необхідних продуктів у селян. Складова економічної політики «воєнного комунізму», що проводилася радянською владою в Україні в 1919-1921 рр. в умовах громадянської війни і господарської розрухи.

Рада Народних Комісарів (СНК) УРСР - вищий виконавчий і розпорядчий орган Радянської України в 1919-1946 рр.

Репарації - повне чи часткове відшкодування переможеною державою матеріального збитку, заподіяного в ході війни, країні (країнам)-переможниці.

Ризький мир 1921 р. - угода між Польщею і Радянською Росією, за якою Польща визнала УРСР, а Західна Україна і Білорусія увійшли до складу Польщі.

Ринкова економіка - соціально-економічна система, що розвивається на основі приватної власності й товарно-грошових відносин.

Соборність України - ідея об'єднання в єдиний державний устрій усіх етнічних українських земель. Уперше була здійснена в підписаному 22 січня 1919 р. Акті Соборності між УНР і ЗУНР.

Соціалізм - ідеологія і практика, що базуються на проголошенні необхідності знищення експлуатації людини людиною й утвердження соціальної справедливості.

Союз визволення України (СВУ) - організація, утворена в серпні 1914 р. у Галичині. Основна політична мета - проголошення самостійності й соборності України.

Терор - політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницьким методами.

Тоталітарний режим - політичний режим, при якому державна влада зосереджена в руках визначеної групи (найчастіше політичної партії), що знищує демократичні свободи й встановлює контроль над усіма сферами життя суспільства за допомогою терору.

Троїстий союз - військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини й Італії, що сформувався в 1879-1882 рр. Був спрямований проти Франції і Росії.

Українізація - політика ВКП(б), яка проводилася в Україні в 20-х - на початку 30-х рр. XX ст.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) - церква, утворена в 1921 р. як поступка радянської влади в процесі українізації. Ліквідована в 1930 р.

Українська галицька армія (УГА) - збройні сили ЗУНР, утворені в ході українсько - польської війни 1918-1919 рр.

Українська Держава - офіційна назва гетьманського державного устрою; виник у результаті державного перевороту 29 квітня 1918 р. під керівництвом П. Скоропадського.

Українська комуністична партія (боротьбистів) - УКП(б) - утворилася в 1919 р. у результаті об'єднання представників Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), частини Української соціал-демократичної робочої партії (УСДРП). Боротьбисти представляли націонал-комуністичну течію, прагнули створити власну Українську армію, установити в Україні самостійну українську радянську владу. У березні 1920 р. УКП(б) злилася з КП(б)У.

Українська Народна Республіка (УНР) - проголошена IIIУніверсалом УЦР у листопаді 1917 р. як автономна державна одиниця Російської республіки.

Українська Центральна Рада (УЦР) - представницький орган (парламент), створений у березні 1917 р. українськими політичними партіями. Мета діяльності - досягнення національно - територіальної автономії у складі реформованої, федеративної, демократичної Російської держави.

Український національний конгрес - перший представницький форум українського руху, що відбувся в Києві у квітні 1917 р. за участю 1500 делегатів політичних партій і громадських організацій. Виступив за національно-територіальну автономію України, перебудову Російської держави у федеративну республіку.

Універсали УЦР - акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни Державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії 1917-1918 рр.

Перший Універсал УЦР - документ, прийнятий УЦР у червні 1917 р. Декларував автономію України, проголошував УЦР вищим державним органом в Україні, підтверджував необхідність скликання Всеукраїнських установчих зборів.

Другий Універсал УЦР - документ, прийнятий УЦР у липні 1917 р. Визначав правовий статус українського уряду Генерального секретаріату, зобов'язував УЦР підготувати проект закону про автономний устрій України.

Третій Універсал УЦР - документ, виданий після Жовтневої революції в Росії. Проголосив Українську Народну Республіку, що збереглася як автономна державна одиниця Російської республіки.

Четвертий Універсал УЦР - документ, прийнятий на засіданні Малої ради 9 січня 1918 р. Проголосив незалежність і суверенітет УНР.

Федерація - форма державного устрою, союзна держава, що Складається з державних утворень (республік, штатів, земель і т.п.), які діють до певної міри самостійно.

Модуль № 3

Дата добавления: 2015-10-23