Характерні особливості обдарованих дітей

Обдарованими або талановитими дітьми, згідно з визначенням у доповіді комітету освіти Конгресу США (1972), є ідентифіковані кваліфікованими спеціалістами діти, які мають видатні здібності до високого рівня виконання діяльності й потребують для реалізації свого потенціалу диференційованих навчальних програм і (чи) служб, що виходять за межі звичайної регулярної шкільної освіти. Ці діти включають тих, хто демонструє досягнення і (чи) потенційні здібності в одній чи декількох сферах: загальні інтелектуальні здібності; спеціальні академічні здібності; творче чи продуктивне мислення; лідерські здібності; візуальні та виконавчі види мистецтва; психомоторні здібності [68, с.43].

Обдаровані діти, згідно з більшістю сучасних теорій, відрізняються від ровесників цілим комплексом характеристик пізнавальної й особистісної сфери.

Найбільш загальні особливості обдарованих дітей зумовлюються у них наявністю певного таланту, що безпосередньо спрямований потребою у творчості. Творчість, за визначенням Е.Фромма, - це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити розв’язок у нестандратних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здібність до глибого усвідомлення нового досвіду [71, с.140].

Характерними властивостями обдарованих дітей, пов’язаними з їх пізнавальними потребами, вважають високий рівень мислення і швидкий темп навчання з випередженням ровесників на 2-8 років. У таких дітей, як правило, прекрасна пам’ять, хоча вибіркова, оскільки вони запам’ятовують лише ту інформацію, яка їх цікавить. Їм властиве тривале збереження інформації та її відтворення, поєднання з видумкою. Вміння побачити унікальні, незвичайні зв’язки між предметами і явищами забезпечується високим рівнем розвитку інтелектуальних здібностей обдарованої дитини, сформованості творчого продуктивного мислення. Помітними особливостями обдарованих дітей є їх допитливість, спрямованість на досягнення мети, здатність „з головою” зануритися у проблему, винахідливість, широта сприймання, одночасне спостереження за кількома процесами, підвищена концентрація уваги. З-поміж звичайних дітей обдаровані виділяються також великим словниковим запасом, красномовством, легкістю спілкування з ровесниками і дорослими, готовністю до відповідальності, прагненням до лідерства. У них надзвичайно розвинена інтуїція, тонке сприймання навколишнього світу, гостро розвинене почуття гумору, підвищена вразливість, розвинене почуття справедливості, висока вимогливість до себе і оточуючих, високий енергетичний рівень. По відношенню до ровесників вони часто проявляють егоцентризм, нав′язують свою волю, намагаються командувати.

Численні спостереження і наукові дані показують, що зазвичай обдаровані діти легко і швидко навчаються, майже граючись, вони на льоту сприймають нове, часто самостійно чи при мінімальній допомозі дорослих опановують нові сфери знань і умінь, роблять глибокі узагальнення, інтуїтивні здогадки і обґрунтовані висновки. Саме за цими ознаками відрізняють обдарованих дітей від їх звичайних ровесників, на них орієнтуються при створенні програм для навчання і розвитку обдарованих дітей.

Але, як виявляють психологічні дослідження, значні відмінності існують не тільки між обдарованими та їх звичайними ровесниками, але й між дітьми з різними і навіть однаковими видами обдарованості, в тому числі й між дітьми з загальною розумовою обдарованістю [68, с.198]. До найважливіших з них відносять відмінності в здібності досягати успіху в навчанні, яке у великій мірі визначає умови не тільки когнітивного розвитку, але й формування особистісних якостей обдарованих учнів.

Спеціальні дослідження підтверджують, що дуже високий рівень розвитку тієї чи іншої сфери у обдарованих дітей може співіснувати з низьким рівнем розвитку іншої сфери і навіть у межах однієї і тієї ж сфери рівень розвитку різних здібностей може суттєво відрізнятися. Обдаровані діти не завжди є кращими учнями, за певних умов у них можуть виникати труднощі у навчанні, поведінці, міжособистих відносинах.

Американський психолог Л.Сілвермен розробив список ознак обдарованості і часто супутніх їм ознак відсутності (чи слабкості) здібності до навчання, які можуть спостерігатися у всіх вікових групах. Блискуча довготривала пам’ять, яка властива більшості обдарованих дітей і дозволяє їм оволодівати величезною і складною інформацією, може поєднуватися зі слабкістю короткочасної пам’яті, через яку їм часто важко відразу повторити тільки що сказане. Недоліки короткочасної й оперативної пам’яті пов’язані також з тим, що їм потрібен час, щоб осмислити, привести в систему, пов’язати нове з уже наявним досвідом, тоді як механічне запам’ятовування відбувається важко. Обдаровані діти легко опановують комп’ютер, але часто не можуть навчитися писати розбірливо. Невиправно жахливий почерк, а іноді дисграфія для багатьох з них стає суттєвою перешкодою, якщо для продовження навчання чи кар’єри необхідно подавати письмові роботи. Багато обдарованих дітей набагато ліпше справляються зі складною і напруженою роботою, яка забезпечує виклик їх здібностям, а рутинна діяльність, просте запам’ятовування, вправи на повторення виконуються ними важко. Вони екстремально допитливі, задають багато питань, але можуть бути нездатними до заучування нецікавого для них матеріалу. Розвинена мова і багатий словниковий запас можуть проявлятися тільки в усній мові, вони можуть бездоганно дискутувати й усно відповідати, тоді як їх письмові роботи значно можуть відставати від робіт звичайних ровесників. Обдаровані діти часто добре розмірковують, але їх можуть так переповнювати емоції від бажання висловити свої ідеї, що вони втрачають нитку міркувань чи потрібні слова, і їх мова видається сумбурною і непродуманою. Нерідко їм важко сформулювати свої цікаві і творчі ідеї для других через егоцентризм. Часто обдаровані діти, які володіють досконалим математичним мисленням, відчувають суттєві труднощі у виконанні нескладних математичних операцій, з великими зусиллями вони заучують таблицю множення і математичні формули, іноді їм легше виводити самим формули, ніж їх запам’ятовувати. Іноді мудрі не по роках діти можуть бути безнадійно неорганізованими. Володіючи гострою спостережливістю і розвиненою уявою, вони можуть бути вкрай неуважними на уроках. Часто володіючи гострим слухом, вони мають слабку слухову пам’ять і (або) не уміють уважно слухати, а маючи гострий зір, неуважні до деталей. Обдаровані діти часто енергійні, активні, здатні до тривалої й інтенсивної діяльності, але не здатні до виконання завдань, обмежених у часі (тести, контрольні, іспити). Вони мають чудове почуття гумору, кмітливі, уміють маніпулювати людьми, тому часто знаходять розумні способи уникати сфер, у яких несильні. Труднощі в навчанні обдарованих дітей важко виявити, оскільки вони вміють їх добре маскувати. Багато обдарованих дітей, які мають успіхи у природничих науках, геометрії, механіці, техніці, музиці, мистецтві, відчувають значні труднощі в опануванні іноземними мовами і тими предметами, у яких велике значення має слухання і послідовне запам’ятовування.

Діти з високим творчим потенціалом, творчою енергією, часто прагнуть до незалежності, нестандартної поведінки. Вони не підкоряються загальним правилам і авторитетам, часто порушують поведінку на уроці, причиняють неспокій учителям, їх поведінку важко передбачити, їх вважають недисциплінованими, необов’язковими і нездатними чомусь навчитися [68, с.209-210].

Діагностика обдарованості

У роботі з обдарованими дітьми необхідні знання різних підходів до оцінки, діагностики й розвитку обдарованості в дитини. Серед концепцій обдарованості найбільш відома “структура інтелекту” Дж.Гілфорда – одна з відомих моделей діагностики, прогнозування, навчання і розвитку обдарованих дітей. Гілфорд виділяє три блоки інтелекту і класифікує їх. В основі кожного блоку – виділення основних видів інтелектуальних процесів і операцій, які виконуються. Перший блок – пізнання, пам′ять, конвергентне мислення (логічне), дивергентне мислення (альтернативне), ціннісні судження. Другий – зміст матеріалу і його виклад, образне, символічне, семантичне, соціальний інтелект (поведінка). Третій – види мислення – елементи, класи, відношення, системи, трансформації, передбачення [27].

Найбільше використання у шкільній практиці мають тести на інтелект: шкали розумового розвитку Стенфорд-Біне, шкали вимірювання інтелекту Векслера. Щоб здійснювати оцінку інтелекту, здебільшого використовують два субтести – вербальний та невербальний. В одному пропонують задачі, що потребують дій за допомогою слів. В іншому субтесті потрібно виконувати завдання, практично не пов’язані з семантиними діями. Загальна оцінка визначається сумою оцінок вербального та невербального субтестів і називається коефіцієнтом інтелекту (IQ) – це кількісний показник рівня інтелектуального розвитку. Тести інтелекту створюються у цілком конкретних соціальних умовах, тому в них відображаються соцілаьні норми та цінності, а також стандарти поведінки та мислення, притаманні певній культурі.

Тести Стенфорд-Біне групуються за віковими рівнями, спрямовані на: вивчення словникового запасу (назва предметів, пояснення значення слів), тест-міркування (виявлення невідповідностей), тест на пам′ять (запам′ятовування предметів і однозначних чисел), тест на поінформованість (пояснення значення слів), тест на соціальну зрілість (сприймання норм суспільного життя), тест на виконання лічильних операцій, зорово-руховий тест (відтворення форм і фігур). У шкалах інтелекту Векслера діагностуються інтелектуальні здібності, інтереси, культурне середовище, обсяг уваги [27].

Популярна також методика Мюнхенського дослідження обдарованості, в якій основними джерелами інформації є: інтелект-тести на з’єднання цифр; тести на креативність, вербальну обдарованість, виявлення рівня розвитку творчого інтелекту; опитувальник із соціальної компетентності; комп’ютерні тести, тести з олівцем у руці на виявлення психомоторних здібностей; виявлення музичного слуху, метроритму, пам’яті, почуття ладу, музично-слухові уявлення, музикальність; опитувальник для виявлення особистісних характеристик - прагнення до оволодіння знаннями, надії на успіх, побоювання щодо невдач, стурбованість, самооцінка, атрибуції, навчального стилю; опитувальники щодо оточення - сімейного і шкільного клімату; опитувальник з активності в різних галузях [27].

Вчасна і досконала діагностика обдарованості посідає важливе місце в роботі з обдарованими дітьми й необхідна для ефективного розвитку обдарованості, сприяння успішній соціалізації обдарованої дитини. Вітчизняні та зарубіжні дослідники відзначають, що обдаровані діти часто стають групою ризику стосовно відхилень як у поведінці, так і в пасивній орієнтації: зловживання спиртним, наркотиками, суїцидальні прояви, що викликано перевантаженням і дискримінаційним ставленням до них інших дітей та дорослих.

Розвиток обдарованості.

Навчально-виховні заклади для обдарованих дітей

Закон України „Про освіту” передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних колективів, об’єднань, які покликані забезпечити обдарованим дітям і молоді вільний доступ до різних форм і рівнів освіти. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).

Навчально-виховні заклади, які забезпечують підготовку обдарованих дітей, передбачають право на самостійне планування роботи з урахуванням диференційованого підходу до процесу навчання; визначення змісту освіти, вибір форм і методів індивідуалізації навчання; прийом на роботу висококваліфікованих спеціалістів і консультантів; мобільне вирішення фінансових питань [27, с.127].

У процесі дошкільного виховання дитина одержує загальний досвід, здобуває знання, вміння та навички, які забезпечують готовність до навчання у школі. В цьому віці за допомогою діагностики творчих здібностей визначають ступінь і напрямок обдарованості дітей, прогнозується розробка системи їх навчання в таких формах організації навчальної діяльності, як підготовчі класи, класи та групи з індивідуальними видами занять.

У середньому (спеціальному) навчальному закладі освіти держава визначає зміст, форми і методи набуття середньої освіти. Для обдарованих дітей практикуються такі засоби підтримки, як надання матеріальної допомоги шляхом встановлення спеціального стипендіального фонду в школі, забезпечення умов безкоштовного користування інструментарієм, допоміжними матеріалами, навчання у закордонних закладах. Обдаровані учні мають право прискореного завершення курсу шкільного чи середнього спеціального закладу чи окремих курсів, складання екзаменів екстерном і позаконкурсного зарахування до профільних вузів.

Вищі навчальні заклади передбачають додаткові права на позаконкурсний прийом обдарованих дітей.

Система позашкільної освіти і навчання включає основні напрямки підготовки обдарованих дітей з урахуванням їх інтересів, духовних запитів, рівня сформованості творчих здібностей. Діяльність позашкільних закладів здійснюється разом із навчально-виховними закладами, громадськими організаціями, творчими колективами, товариствами, фондами, сім’єю з усіх питань забезпечення освіти і виховання обдарованих дітей на принципі добровільності вибору типів і видів діяльності. Вихованці з числа обдарованих дітей мають право на безплатні послуги і пільги.

Важлива роль у підтримці інтелектуально здібної дитини, здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається до 30 тисяч учнів шкіл та профтехучилищ. Працюють з ними вчені з більш як 35 вищих навчальних закладів і наукових установ НАН України [59, с.209].

Цікавою є зарубіжна практика роботи з обдарованими дітьми. У школах Англії надають великого значення роботі з ними. Передусім цьому сприяє жорстка диференціація навчання і селекція, раннє виявлення обдарованості; надання допомоги сім’ям з низьким рівнем доходів для оплати навчання дітей у приватних школах для того, щоб допомогти обдарованим дітям з робітничого середовища здобути найкращу освіту; створення гомогенних груп, у яких є змога ефективніше організувати навчання обдарованих; індивідуальний підхід у навчанні, гнучкість навчального розкладу; створення міжшкільних спеціальних курсів для обдарованих дітей; прискорене засвоєння курсу школи чи окремих курсів; використання найсучасніших технічних засобів у навчальному процесі, насамперед комп’ютерів, дослідницького та проблемного методів навчання, а також методу проектів, що самостійно розробляються, організація конкурсів та олімпіад.

У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання, програма якого передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити раніше навчатися у школі, де створюють умови для засвоєння нею програми швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу в клас. Також практикують швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Використовують індивідуалізоване навчання і комп’ютер.

Вибір форм організації роботи з обдарованими дітьми є однією з особливостей проблеми навчання обдарованих дітей, вирішення різноманітних питань їх соціального захисту. Узагальнюючи вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку й підтримки обдарованості, можна визначити такі шляхи навчання обдарованих дітей: 1) навчання у школі з нормальними дітьми, але за різнорівневми програмами, розвиток контактів з однолітками; 2)навчання у спеціальній школі чи класі, спрямоване на розвиток творчих здібностей; 3) переведення обдарованих у старшу вікову групу (екстернат), яке передбачає всебічну обдарованість дитини, добрий фізичний розвиток, соціальну зрілість; 4) прискорення процесу вивчення матеріалу шкільної програми – така форма роботи, за якої учень може розпочати вивчення предмета або курсу раніше, ніж більшість учнів його вікової групи; 5) уособлення обдарованих дітей, або спеціальне індивідуалізоване навчання – тимчасове переведення обдарованої дитини у спеціальну групу, де її потребам і здібностям буде надано належної уваги; 6) збагачення навчальних програм через інтегровані курси; організація історичних, наукових досліджень, експерименту; 7) диференційовані домашні завдання [27, с.142].

У роботі з обдарованими дітьми педагогам необхідно використовувати програми, характерними рисами яких є відповідність стилю засвоєння знань обдарованими дітьми; врахування інтересів обдарованої дитини та специфіки обдарованості; можливість корекції програми самими учнями; вихід за рамки загальноприйнятих навчальних програм.

Обдаровані діти мають право на безкоштовне користування інформацією у всіх галузях знань, вибір профілю, форми навчання, індивідуальних програм, позашкільної діяльності, вільну участь у науковій, художній, видавничій, концертно-виконавчій діяльності та інших формах творчої діяльності, отримання направлення на навчання, стажування в інші навчальні заклади, зокрема за кордоном, забезпечення гуртожитками, інтернатами, користування послугами в сфері побуту та дозвілля; юридичний захист, забезпечення виконання основ законодавства.

Соціально-педагогічний захист обдарованості

У 1966 році у Великобританії створено національну асоціацію з проблем обдарованих дітей, за сприянням якої у 1970 році було створено Всесвітню раду обдарованих і талановитих дітей. У 1988 році цією радою проведено Європейську конференцію з проблем обдарованості, на якій були присутні представники з понад 50 країн світу, в тому числі й з України. З ініціативи делегатів конференції при Верховній Раді України створено комісію захисту материнства і дитинства і підкомісію, яка займається проблемами обдарованості.

Гармонійна інтеграція обдарованих дітей у суспільство, їх успішна соціалізація – одне з важливих завдань професійної діяльності педагога. Основна спрямованість соціально-педагогічного захисту обдарованих дітей – пом’якшення для них негативних наслідків процесів, які відбуваються у суспільстві, а також створення умов для реалізації їхніх інтересів і життєво необхідних потреб. Соціально-педагогічна діяльність покликана опиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдських цінностей, який визначає необхідність інтелектуалізувати педагогічну роботу відповідно до сучасних умов життя. Гуманістичну спрямованість соціально-педагогічної діяльності забезпечує принцип допомоги і самодопомоги, який передбачає підтримку і стимулювання обдарованих дітей на розвиток їх особистісних сил, конструктивної діяльності, використання їх потенційних ресурсів.

Зазначені напрями соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей реалізуються на загальнодержавному і місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні виявляється співвідношення між дитячими та всіма іншими проблемами, а на місцевому відбувається практичне здійснення соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей, яка реалізується з урахуванням можливостей регіону, формуванням соціального середовища для збереження фізичного, психічного, інтелектуального, духовного здоров’я дитини.

На загальнодержавному рівні здійснюється державна соціальна дитяча політика; реалізуються спеціальні державно-громадські соціальні дитячі програми; удосконалюється законодавче забезпечення і захисту дітей.

На місцевому рівні може ставитися питання щодо створення соціальних служб психолого-педагогічної підтримки обдарованих дітей. Служба допомоги обдарованим дітям створюється з метою збільшення ступеня самостійності обдарованих дітей, розвиток їх здібностей, здатності до ефективного вирішення різних проблем; створення умов для максимального вияву творчих здібностей дітей, а також для отримання пільг, які передбачені законом; остаточне розв’язання проблем розвитку обдарованої дитини.

В Україні захист і підтримка обдарованої дитини спрямовані на: 1)навчання дитини навичкам психологічної стійкості в психотравмуючих ситуаціях; 2) навчання навичкам психорегуляції; 3) набуття вміннями адаптації у соціально значущому середовищі (сім′ї, школі, групі ровесників) без зниження потреби в реалізації обдарованості; 4) набуття навичок лідерства і спілкування на продуктивному рівні; 5) навчання умінню запобігти небезпеці (наркоманія, алкоголізм); 6) творчий саморозвиток; 7) навчання батьків і педагогів розпізнаванню небезпеки для обдарованої дитини, оволодіння методиками діагностування та розвитку обдарованості [27, с.148].

Зазначені напрями соціально-педагогічного захисту обдарованої дитини є основою її розвитку та формування. Вони потребують конкретизації у відповідних державних законодавчих документах.

Навчальний елемент 3.3

Соціально-педагогічна підтримка дітей

З соціальними та фізичними вадами

1. Предмет і завдання віктимології

2. Поняття інвалідності, її причини та види

3. Класифікація дітей і молоді з особливими потребами

4. Основні напрями соціальної реабілітації осіб з обмеженими функціональними можливостями

5. Типи навчально-виховних закладів для осіб з обмеженими функціональними можливостями

6. Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами і сім’ями, в яких вони виховуються. Форми роботи педагога з дітьми-інвалідами

7. Діяльність Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді щодо соціальної підтримки осіб з особливими потребами

Ключові поняття: віктимологія, інвалідність, інвалід, діти з особливими потребами, недуга, обмежена дієздатність, недієздатність; фізичні, психічні, складні, важкі відхилення.

Зміст навчального елемента 3.3

Предмет і завдання віктимології

Проблеми соціально-педагогічної підтримки різних категорій людей з соціальними та фізичними і психічними вадами розглядає віктимологія (від лат. “viktima” - жертва) - галузь знання, що вивчає різні категорії людей, що є жертвами несприятливих умов соціалізації.

Суспільство будь-якого типу породжує жертв соціалізації і від характеру суспільства залежить, чи визнаються вони жертвами чи ні. Поряд з об’єктивними факторами велику роль відіграють суб’єктивні. В одних і тих же обставинах одні люди стають жертвами, інші – ні. Це залежить від індивідуальних особливостей людини: чи зуміє вона подолати негативні обставини.

Л.Коваль, І.Звєрєва, С.Хлєбік, автори підручника „Соціальна педагогіка / соціальна робота”, визначають такі завдання віктимології:

- розробляє загальні та специфічні принципи, зміст, форми й методи щодо профілактики несприятливих умов соціалізації, їх мінімізації, компенсації, корекції;

- визначає можливості суспільства, держави, інститутів й агентів соціалізації щодо мінімізації віктимогенних факторів і небезпеки в процесі соціалізації людини, а також компенсації та корекції їх впливу на розвиток особистості;

- розробляє соціально-педагогічні та психолого-педагогічні заходи і рекомендації з профілактики та корекції несприятливих умов соціалізації;

- вивчає людей з фізичними, психічними, соціальними чи особистими проблемами (відхиленнями), а також людей, чий соціальний статус створює передумови для формування жертв;

- вивчаючи самовідношення людини, виявляє детермінанти сприйняття нею себе жертвою соціалізації, встановлює прогноз щодо її подальшого розвитку і можливості щодо надання допомоги з корекції самосприйняття і самовідношення [27, с.153].

Поняття інвалідності, її причини та види

Довгий час не було єдиного поняття щодо людей із вадами у розвитку. В українській мові до кінця ХVІІІ століття їх називали каліками, кальками, хромарями, сліпцями. Тільки на початку ХVІІІ століття у слов’янських мовах починає вживатися “інвалід”, що походить з французької й означає “безсилий”, “слабкий”, ”важкопоранений”. До сьогодні в Україні немає єдиного терміна стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення. У науковій літературі вживаються такі поняття як „аномальні діти”, „неповноцінні”, „діти-інваліди”, „діти з особливими потребами”, „діти зі спе­ціальними потребами”, „діти з обмеженнями”, „діти з обмеженими розумовими та фізичними можливостями”, „діти з обмеже­ними психофізичними можливостями”, „діти з функціональними обмеженнями” тощо.

У законодавчих документах домінує термін інвалід, яким позначають особу, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, зумовленими захворюваннями, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності і викликають необхідність її соціального захисту.

Інвалідність, за визначенням Парламентської Асамблеї Ради Європи (1992р.),– це обмеження у можливостях, зумовлене фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою у суспільство та брати участь у житті сім’ї, держави в таких же умовах, як і інші члени суспільства.

І.Іванова тлумачить інвалідність як стійку соціальну дезадаптацію, зумовлену хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні та педагогічні процеси, у зв’язку з чим вона постійно потребує догляду, допомоги і нагляду [21].

У російському й українському перекладах Конвенції ООН про права дитини вживається термін „неповноцінні діти”. Це пояснюють суто мовними проблемами, тобто відсутністю адекватного еквівалента мовлення.

На думку І.Іванової, існування в нашій країні „культури корисності”, яка культивувала людину, соціально повноцінну й корисну для суспільства, закріпило вживання поняття „неповноцінний” в українській мові стосовно дітей з вадами фізичного й інтелектуального розвитку. У сучасному „Словнику української мови” „неповноцінний” тлумачиться як такий, у кого немає потрібних якостей, позбавлений багатьох позитивних ознак.

Відповідно до прогресивних вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних досліджень і рекомендацій Організації Об'єднаних Націй і ЮНІСЕФ наукова термінологія не повинна призводити до стигматизації дітей, адже використання термінів з негативним семантичним навантаженням створює додаткову психотравмуючу ситуацію для дитини та її батьків, акцентує увагу на протиставленні понять „норма” й „аномальність”. Тому в регіональній моніторинговій доповіді Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) „Освіта для всіх” діти-інваліди і діти з порушеннями у психофізичному розвитку виокремлюються у категорію „дітей з особливими потребами”.

Найбільш поширеною класифікацією відхилень у здоров’ї та розвитку є тризіркова британська шкала обмежених можливостей: недуга – втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, що ускладнює діяльність; обмежена можливість – втрата здатності (наявний дефект) виконувати нормальну діяльність; недієздатність – наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини виконувати певну нормативні роль, виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів [51, с.88].

Серед основних причин інвалідності вчені розрізняють зовнішні й внутрішні чинники. До з овнішніх факторів (екзогенних) відносять механічні (поранення, удар), фізичні (дія електроструму, тепла. холоду), хімічні (дія отруйних речовин), біологічні (хвороботворні мікроби, віруси), психічні (переляк, стрес, психотравмуючі фактори), порушення харчування (голодування, нестача вітамінів, переїдання), соціальні фактори (бідність, злиденність, недоїдання, відсутність первинної медичної допомоги, тяжкі умови життя і побуту, військові конфлікти). Дія внутрішніх (ендогенних) факторів здійснюється через спонтанні зміни у генетичному матеріалі (генетична патологія), внутрішньоклітинні метаболізми чи вроджені вади [51].

На сьогодні виділяють різні види відхилень у здоров’ї, які не завжди можуть проявлятися у чистому вигляді, – часто спостерігаються одночасні прояви кількох видів відхилень.

Поширеними є фізичні відхилення, тобто відхилення у розвитку, або у функціонуванні органів людини, хронічні соматичні захворювання, інфекційні захворювання; психічні – тимчасові чи постійні відхилення в психічному розвитку людини (порушення мови, пошкодження мозку, порушення розумового розвитку – олігофренія, дебилізм, ідіотизм; затримка психічного розвитку, психопатії; порушення емоційно-вольової сфери – суїцид; обдарованість). Поєднання фізичних і психічних відхилень утворює складні відхилення (дитячий церебральний параліч). Комбінація складних фізичних і психічних відхилень лежить в основні важких (ідіотія, аутизм).

Для встановлення наявності фізичних чи психічних відхилень при держадміністраціях створюються постійно діючі психолого-медико-педагогічні комісії (1 комісія / 10000 дітей), до складу яких входять: психолог, психіатр, педагог, невропатолог, ортопед, окуліст, терапевт, фізіотерапевт, олігофренопедагог, тифлопедагог, сурдопедагог, юрист і педагог. Залучення різних фахівців дозволяє виявити особливості розвитку дитини з раннього віку, сприяти задоволенню прав дитини на одержання освіти, а також проводити ефективну консультативну роботу з батьками, педагогами та іншими особами, які працюють з людьми, що мають певні відхилення.

Типологія інвалідності [23, с.49]

Дата добавления: 2015-10-26