Конституційні характеристики Української держави.

Лекція 1.3 Загальні засади конституційного ладу та його гарантії

План

1. Поняття, суть та ознаки конституційного ладу.
2. Система основних засад конституційного ладу.
3. Конституційна характеристика Української держави.
4. Нормативні та організаційні гарантії конституційного ладу України: поняття та суть.

Поняття, суть та ознаки конституційного ладу.

У вітчизняній та зарубіжній літературі категорія “Конституційний лад” порівняно нова і її вживання пов’язане з прийняттям сучасних конституцій. До кінця 80-х років були поширені терміни “державний та суспільний лад” чи “державний та суспільний устрій”. Термін “конституційний лад” використовується не тільки вченими, але і вживається в тексті Конституції та законодавстві України, але нормативного визначення його не має. Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладається різне значення, але об’єднує вчених одне – всі вони пов’язують існування конституційного ладу з наявністю в державі конституції. Зокрема, під конституційним ладом розуміють:

по-перше, фактичну конституцію або цілісну систему основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та захищаються конституцією та іншими конституційно-правовими нормами (А.І. Алебастрова*;

по-друге, певний спосіб чи форму організації держави, який закріплений в її конституції (Є.І. Козлова, О.Є. Кутафін* або устрій держави і суспільства закріплений конституційно-правовими нормами (Ю.М. Тодика*;

по-третє, такий стан відносин (або порядок*, що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою (російський вчений М.В. Баглай* або як встановлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави (Колюшин Е.І.*. При цьому під конституційною державою розуміється держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю* державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.

Останній підхід до розуміння конституційного ладу є найбільш точним, оскільки наявність в країні акту, що називається конституцією і визначає устрій держави ще не свідчить про її конституційний характер і відповідно – про наявність конституційного ладу. Поняття конституційного ладу не зводиться лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави конституцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина.

Прийняття конституції має виключне значення для становлення в Україні конституційного ладу, але це тільки початковий етап в реформуванні держави і суспільства і втілення в конституційно-правову практику загальновизнаних правових цінностей. На думку відомого українського вченого Віктора Федоровича Погорілка конституційний лад можна охарактеризувати в трьох аспектах:

1. за суттю. Конституційний лад являє собою певний тип правових відносин, які зумовлені рівнем розвитку суспільства, держави і права;
2. за змістом. Конституційний лад опосередковує передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави;
3. за формою. Конституційний лад передбачає основні види організації і діяльності Держави і суспільства та інших державних відносин (форму безпосереднього народовладдя, форму державного правління, форму державного устрою*.

Конституційний лад характеризується наступними ознаками:

1. суверенність конституційного ладу. Конституційний лад визначається конституцією України, яка прийнята ВРУ від імені народу, який є носієм суверенітету та змінюється виключно народом (ч.3. статті 5 КУ та преамбула КУ*. КСУ у справі про здійснення влади народом від 5 жовтня 2005 року дав офіційне тлумачення ч. 3 статті 5 КУ, відповідно до якого положення, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом 13. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами;
2. демократизм. (стаття 1, 5, 7, 15 КУ*. Так, згідно ч. 2 статті 5 КУ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Положення носієм суверенітету є народ закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державно влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. Воля народу – наголошується в Загальній Декларації прав людини – повинна бути основою влади уряду, ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування (ч.3 стаття 21*. За конституцією України волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69* в порядку встановленому Конституцією та законами України. Здійснення народного волевиявлення в зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів* і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні. Результати народного волевиявлення отримані через вибори та референдум є обов’язковими. Влада народу здійснюється в межах території держави та у спосіб і формах встановлених Конституцією та законами України;
3. гуманізм КЛ. полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який базується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні. Відповідно до статті 3 КУ людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов’язком держави. Безпосереднім доказом, що КУ приділяє найбільше уваги саме особі є те, що з 161 статті правам, свободам і обов’язкам присвячено 48 статей. Найбільшу частину прав і свобод складають громадянські, соціальні та культурні права та свободи. Гуманізм конституційного ладу також проявляється у закріпленій конституцією національній, економічній, соціальній, культурній, екологічній політиці держави;
4. реальність КЛ. вказує на наявність конституційного ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад – це з одного боку офіційний лад (встановлений конституцією*і система суспільних відносин проголошених і закріплених КУ. З іншого боку КЛ має бути дійсним і відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття КУ і на перспективу. На сьогодні ряд положень КУ лишаються формальними, не реалізованими – наприклад, стаття 1, 8 КУ;
5. системність КЛ. проявляється у логічності тексту КУ, послідовності закріплення цінностей та відносин у повноті, закріплення всіх інститутів держави і суспільства. Осмислення таких нових пріоритетів, що закріплені в КУ відбилось на структурі КУ та розміщенні в ній конституційно-правових інститутів;
6. наукова обґрунтованість. Теоретичні основи конституції і гарантованого нею КЛ можна поділити на 3 частини: 1. Надбання світової конституційної думки (вчення про природні права людини, парламентаризм, розподіл влад*; 2. здобутки радянської науки (вчення про ради, законність, роль держави*; 3. розробки українських вчених (про громадянство, форми народовладдя*;
7. наступність КС (історизм*. Втілення не тільки позитивного досвіду зарубіжних країн, але і збереження всього того, що було позитивним в українському правотворенні і державотворенні (державні символи, форми прямого народовладдя та інше*;
8. програмність КЛ. Конституція України програмує розвиток держави і суспільства на перспективу і тому не всі норми конституції України є реальними.
9. Гарантованість КЛ.

Система основних засад конституційного ладу.

Будь-який конституційний лад будується на найважливіших політико-правових ідеях, принципах, що виражають концепцію і філософію Конституції, її суть і соціальну спрямованість. Сукупність таких принципів позначається розробленим в європейській правовій доктрині поняттям “основи конституційного ладу”. Конституція регулює, як правило, не всі аспекти конституційного ладу, а лише основи. Саме вони є найважливішим об’єктом конституційного регулювання і тому вони мають конституційну природу. Конституційний лад відрізняється від основ конституційного ладу. Під основами розуміються найважливіші вихідні начала, положення, що охоплюють головні риси, які визначають зміст і сутність того чи іншого явища, тому основи конституційного ладу включають в себе не всі суспільні відносини, що складають суть конституційного ладу, а лише головніші, які визначають устрій держави і суспільства. Поняття конституційний лад ширше поняття основи конституційного ладу. Основи конституційного ладу виражені у розділі І КУ, який має назву “Загальні засади”. Термін засади ототожнюється з термінами принципи, начала, основи.

Основи конституційного ладу, як конституційно-правовий інститут – це сукупність норм конституції, які закріплюють основні принципи конституційного ладу і об’єднані в розділі І Конституції. Це найбільш загальні принципи конституційного права, які слугують базою для формування конституційно-правових відносин і містять вихідні начала для національного права України. Нормам цього інституту притаманні наступні особливості:

1. особливий предмет правового регулювання. Оскільки норми даного інституту визначають зміст правового регулювання найважливіших сторін життєдіяльності Держави, суспільства і особи (статті 6, 10, 15*. Ці норми закріплюють фундаментальні цінності, які визначають розвиток суспільства та держави;
2. загальний характер даних норм полягає в тому, що вони впливають на суспільні відносини шляхом закріплення в найбільш загальній формі принципів устрою держави і суспільства, статусу особи, засад правової системи і не породжують конкретних правовідносин. Вони є визначальними для інших правових норм і відіграють провідну роль для всієї системи державно-правового регулювання, їх конкретизація здійснюється в інших нормах конституції та в актах чинного законодавства. Тому серед них переважають норми принципи, дефініції;
3. особлива юридична значущість даних норм: з одного боку, всі норми конституції мають найвищу юридичну силу, а з другого – норми всіх інших її розділів базуються саме на нормах, що закріплюють засади конституційного ладу, їх розвивають і в силу цього не можуть їм суперечити. Ці норми можна назвати конституцією для норм конституції, базою і першоосновою у правовому регулюванні;
4. підвищена стабільність цих норм пов’язана з наступними моментами: право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові та жорсткістю самої конституції.

Норми І розділу можна згрупувати наступним чином: 1. Засади організації і функціонування Української держави (якісні риси держави – стаття 1, форма держави – стаття 2, 5, функції держави – 3, 16, 17, організація державної влади – статті 6, 10, 20*; 2. Засади організації суспільства (визначення і гарантування основ громадянського суспільства – статті 11, 12, 13, 14, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – стаття 15*; 3. Засади статусу особи (стаття 3 КУ*; 4. Засади народовладдя (статті 5, 7*; 5. Засади функціонування системи права в Україні (статті 8, 9*.

Конституційні характеристики Української держави.

Складовими елементами конституційного ладу на думку деяких вітчизняних вчених (Ю.М. Тодика, В.Ф. Погорілко* є державний лад та суспільний лад. Державний лад являє собою передбачену і гарантовану конституцією організацію держави і її діяльність. За своїм змістом та формами державний лад охоплює структурні і функціональні основи держави, насамперед, політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи. Нинішній державний лад України характеризується рядом особливостей, по-перше, українська держава і державний лад у багатьох відношеннях мають перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення (перехід від частини СРСР до незалежної держави, зміна пріоритетів, направленості діяльності держави і т.п.*. по-друге, державний лад утверджує в Україні національну державу, в основі державотворення України лежить реалізація багатовікової української ідеї створення, поновлення самостійної, незалежної, суверенної, соборної, єдиної, унітарної, вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної держави. Відповідно до конституції, держава, яка виникла на основі здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (державна мова, державні символи є за своїм походженням переважно національними інститутами етнічних українців*. По-третє, українська держава утверджується як європейська держава (при підготовці конституції України та організацією державної влади враховано досвід європейських країн*. По-четверте, Україна є важливим міжнародним фактором.

Конституція кожної держави визначає, регулює та закріплює основи державного ладу та його основні засади. Ці основи являють собою систему передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації і діяльності держави та основних її інститутів: органів державної влади, основних функцій держави, інших атрибутів держави. Згідно конституції основними принципами державного ладу є наступні:

1. принцип суверенітету та незалежності держави. Держава здатна виражати волю своїх громадян у повному обсязі та гарантувати їх права та свободи лише тоді, коли вона є суверенною. Суверенітет як необхідний атрибут державної влади виступає якісною рисою держави і становить важливу засаду конституційного ладу. Основи теорії державного суверенітету були закладені відомим французьким вченим Жаном Боденом ще в 16 столітті, у своїй праці “шість книг про республіку” він характеризує суверенітет як абсолютну ніким і нічим не обмежену верховну владу суверена держави над своїми громадянами. Саме Жан Боден сформулював основні ознаки суверенітету: постійна влада суверена, яка не може бути обмежена законом, оскільки він сам є джерелом закону; право суверена видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мир. На сьогодні конституційна теорія виділяє три види суверенітету: народний, національний і державний.

Народний суверенітет означає повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійсненні публічної політичної влади, в управлінні державними та суспільними справами. Конституція України встановлює окремі обмеження народного суверенітету. Ці обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження полягає в тому, що конституція чітко визначає форми народного волевиявлення – вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії (стаття 69*. Згідно статті 74 не допускається референдум щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. За змістом народний суверенітет обмежується правами людини. Так, стаття 157 Ку передбачає, що конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Ця заборона має абсолютний характер і не залежить від способу зміни КУ – шляхом всеукраїнського референдуму чи ВРУ. Можливе і добровільне обмеження народного суверенітету – шляхом створення міжнародних об’єднань, участь держави у міжнародних організаціях.

Національний суверенітет полягає у повновладді нації, її політичній свідомості, реальній можливості визначити характер свого національного життя, перш за все можливості політичного самовизначення аж до утворення самостійної держави. Що і було зроблено на республіканському референдумі 1 грудня 1991 року, який був проведений на підтвердження акта проголошення незалежності. Кожна нація має право вирішувати питання своєї національно-державної організації, вийти або увійти до складу іншої держави, створити свою власну державу, зберігати і вільно розвивати власну мову, звичаї, традиції, відповідні національні установи. (детальніше самостійно: Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 року та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.*

Державний суверенітет – це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньо політичній сфері. У співвідношенні суверенітет народу і державний суверенітет пріоритет належить суверенітету народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад, форму державної влади, його воля обов’язкова для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Державний суверенітет проявляється в наступному:

1. Верховенство державної влади, тобто її необмеженість ніким і нічим за винятком народного суверенітету (установчої влади народу*, прав людини. По-друге відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади, яка могла б видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державній владі всіх громадян, їх об’єднань, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб;

2. єдність державної влади – наявність єдиної системи органів державної влади (законодавчої, виконавчої та судової*, які мають єдині цілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованості суспільством;

3. незалежність і самостійність державної влади – державна влада сама, без впливу інших сил правоспроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу, а також відсутність залежності (фінансової, політичної* від будь-кого всередині держави та за її межами.

Україна як суверенна держава характеризується наступними ознаками:

1. установчий характер державної влади (прийняття конституції, внесення до неї змін, зміни конституційного ладу, визначення форми держави*;

2. територіальна цілісність або соборність держави. Кожна суверенна держава має свою державну територію. Відповідно до міжнародного права державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє територіальне верховенство. Відповідно до ч.1 статті 2 КУ суверенітет України поширюється на всю її територію. Складовими державної території згідно статей 2-6 ЗУ “Про державний кордон України” від 4.11.1991 є суша, море, річки, озера, інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі над територіальними водами, військові та невійськові кораблі приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або в портах іншої держави, військові та невійськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які мають розпізнавальні знаки України, знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави. Державна територія України в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою (ч.3. статті 2 КУ*. Державним кордоном згідно статті 1 ЗУ “Про державний кордон” є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, суші, вод, надр, повітряного простору. Цілісність державної території України полягає у забороні її насильницького поділу. Недоторканість означає те, що всі інші держави зобов’язані утримуватись від будь-яких зазіхань на територію України відповідно до загально визнаних принципів міжнародного права, закріплених у статуті ООН та міжнародних договорах. Згідно ч.1 статті 17 КУ захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього українського народу. Територіальний устрій України, тобто організація її території ґрунтується на засадах єдності та цілісності, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансування соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх особливостей. Територіальний устрій може бути: політико-територіальним (наявність в державі інших державних утворень* та адміністративно-територіальним, Україна яка є унітарною державою застосовує останній вид система адміністративно-територіального устрою – стаття 133 КУ.

3. Єдиний конституційний простір. КУ є юридичною базою для формотворчої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, вона визначає зміст та напрямки галузевого законодавства. До складу України входить автономне утворення АРК, яка має свою конституцію. Ця конституція приймається ВР АРК та затверджується не менш як половиною від конституційного складу ВРУ.

4. громадянство. Одним з проявів суверенітету держави є встановлення громадянства. Згідно статті 4 КУ в Україні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства має на меті уникнення випадків кумуляції громадянства (подвійного громадянства або біпатризму* і забезпечення тим самим єдиного правового статусу для всіх громадян України. Відповідно до п. 1 статті 20 ЗУ “Про громадянство України” громадянство України втрачається якщо громадянин України добровільно набуває громадянство іншої держави.

5. єдина грошово-кредитна система. Наявність власної грошової одиниці є важливим виявом державного суверенітету. Стаття 99 КУ визначає, що грошовою одиницею України є гривня.

6. Національні збройні сили. Державний суверенітет передбачає реальну здатність держави забезпечити свою внутрішню і зовнішню безпеку. Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості КУ (ч.2 статті 17* покладає на збройні сили України.

7. Міжнародна правосуб’єктність. Україна як суверенна держава є повноправним суб’єктом міжнародного права, може вступати у відносини з іншими державами, вступати до міжнародних організацій, укладати міжнародні договори. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за загальними принципами і нормами міжнародного права (стаття 18 КУ*.

8. офіційний статус державної мови. Державною мовою вважається визнана конституцією або чинним законодавством основна мова держави. Згідно ч.1 статті 10 КУ державною мовою в Україні є українська. Це покладає на державу обов’язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України. Детальніше про випадки обов’язкового використання державної мови див.: Рішення КСУ у справі про застосування української мови від 14.12.1999р.

9. державні символи. Державними символами України є встановлені конституційним законодавством особливі розпізнавальні знаки України, які уособлюють її суверенітет і сповнені певного історичного змісту. Державними символами є Державний прапор, Державний гімн та державний герб (стаття 20 КУ*. Опис і порядок використання державної символіки встановлюється законом, що має бути ухвалений не менш як 300 народними депутатами України (ч. 6 стаття 20*.

Державний прапор – це закріплений законом офіційний стяг держави, на якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів*виражено ідеї політичного характеру. Державний прапор України був запроваджений ВРУ 28 січня 1992 року і закріплений ч.2 статті 20 КУ.

Державний герб – це закріплений законом офіційний умовний знак держави, який через графічне та кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. Державний герб має бути запроваджений не менше як 300 парламентаріями України, його основу має становити малий державний герб (знак княжої держави Володимира Великого* затверджений ВРУ 19 лютого 1992 року.

Державний гімн – це закріплена законом офіційна музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір* музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Мелодія державного гімну затверджена ВРУ 15 січня 1992 року.

Столицею України відповідно до ч. 7 статті 20 КУ є місто Київ.

2. принцип демократичності держави. Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками України як демократичної держави є:

- реальна представницька демократія, що забезпечується обранням ВРУ, ПУ, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;

- організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 КУ*. Теорія поділу влад була розроблена Джоном Локом та Шарлем Монтеск’є, а її зміст зводиться до того, що з метою забезпечення свободи громадян різні види державної влади повинні здійснюватись різними, відносно автономними один від одного органами державної влади, по-друге, ці органи повинні бути взаємоврівноваженими. Вперше в Україні принцип поділу влад було зафіксовано в КУ УНР 29 квітня 1918 року, потім його було проголошено в Декларації “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року.

- конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного і політичного плюралізму (стаття 15 КУ*. Цей принцип виключає можливість існування в суспільстві будь-якої обов’язкової ідеології, а також передбачає завдання держави сприяти організації діяльності всіх політичних партій та інших об’єднань громадян, діяльність яких здійснюється в межах КУ та чинного законодавства.

3. принцип соціальності держави. В науці конституційного права сформульовано три підходи до розкриття змісту поняття “соціальна держава”. Згідно першого, широкого підходу, термін соціальний ототожнюється з суспільним, а сам термін соціальна держава означає, що держава несе відповідальність за суспільство. Другий підхід пов’язаний з трактуванням соціального як значення соціального статусу людини, її зв’язок з суспільством. Згідно третього підходу, якого дотримується більшість вчених, соціальна держава – це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з тим щоб забезпечити кожній людині гідне існування. Обов’язками соціальної держави згідно КУ та чинного законодавства є: 1. Забезпечення соціальної спрямованості економіки; 2. Охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці; 3. Охорона здоров’я людей; 4. Забезпечення підтримки сім’ї, дитинства, материнства і батьківства; 5. Розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян; 6 встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог.

4. принцип правової держави. Сучасна конституційна наука під правовою державою розуміє демократичну державу, де забезпечується верховенство закону, послідовно проводиться принцип поділу влад та визнаються і гарантуються права і свободи кожної людини. КУ закріплює наступні ознаки правової держави:

- верховенство права (ч.1 статті 8 КУ* передбачає пов’язаність законодавчої влади природнім правом (держава може видавати лише такі закони, які відповідають приписам природного права* та верховенство закону, яке означає визнання за КУ найвищої юридичної сили (ч.2 статті 8 КУ* та віднесення до предмета законодавчого регулювання найважливіших ключових суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства (ст. 92*, панування закону, безумовне підпорядкування закону всіх членів суспільства та держави в цілому.

- здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч.1 ст. 6*.

- вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч.1 статті 19*. Правова держава визнає і гарантує права і свободи людини і громадянина, які закріплені КУ, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими НПА. Один з принципів правової держави “все що не заборонено, те дозволено” сформульовано в КУ наступним чином: “ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”.

- Незалежність суду (ч1 статті 126 КУ*. В правовій державі суд відіграє роль головного елементу механізму гарантій прав і свобод людини. В силу цього має бути забезпечена реальна незалежність суду від будь-яких владних чи громадських структур. Тільки незалежний суд може здійснити захист прав і свобод людини.

- законність управління (ч.2 статті 19* Згідно КУ органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені К та законами України.

- правовий захист людини від порушення її прав державною владою (стаття 55, 56 КУ*. Згідно з конституцією захист прав і свобод людини може здійснюватись: судом, уповноваженим ВРУ з прав людини, міжнародними судовими установами або органами міжнародних організацій, членом яких є Україна, кожна людина за допомогою заходів не заборонених законом.

5. гуманізм держави. Стаття 3 КУ визначила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов’язком держави. Морально-сутнісною основою прав людини є її гідність. Під гідністю людини розуміють її самоцінність як родової біосоціальної істоти, яка зумовлюється існуючими суспільними відносинами, а також іншими факторами суспільного буття. Поняття гідність людини досить інтенсивно використовується у міжнародно-правових актах. Зокрема, в преамбулі Міжнародної хартії прав людини зазначається: гідність людини є властивістю усіх членів людської сім’ї і усі люди є рівними у своїй гідності. А в одному з актів Ради Європи це поняття включене навіть до назви акту: “Конвенція про захист прав і гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини” від 4.04.1997. поняття “гідність людини” широко використовується і в новітніх конституціях. Зокрема у конституції республіки Польща зафіксовано: “Природжена і невід’ємна гідність людини є джерелом свобод і прав людини і громадянина. Вона є непорушною, а її повага і захист становлять обов’язок органів публічної влади” – стаття 30.

6. республіканський характер держави. Республіка це така організація державної влади (форма правління* за якою глава держави (Президент* обирається народом або парламентом шляхом прямих або не прямих виборів на певний строк. Україна відповідно до статті 5 КУ є республікою, оскільки глава держави – президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. На даний час існують такі види республік: президентські, парламентські, змішані. Україна є змішаною.

7. національний характер держави. Україна як національна держава проголошена Декларацією про державний суверенітет України. Про національний характер України свідчать основні напрямки її національної політики передбачені і закріплені КУ. Зокрема стаття 11 КУ зазначає, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин. Стаття 12 КУ закріплює обов’язок держави дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Разом з тим Україна є багатонаціональною державою в етнічному відношенні. В Україні проживають громадяни більше ніж ста національностей. Забезпечуючи розвиток і консолідацію титульної нації, держава гарантує розвиток і збереження самобутності всіх інших національностей. Правовий статус національних менших визначається КУ, Декларацією прав національностей України від 1.11.1991 та ЗУ “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року. До національних меншин згідно статті 3 даного закону належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом (стаття 6*. Права національних меншин: 1. Право вільно обирати та відновлювати свою національність; 2. Право на національне прізвище, ім’я, по-батькові; 3. Право реалізувати свої національні права особисто або через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання; 4. Право встановлювати та підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України, отримувати від них допомогу для задоволення своїх мовних, культурних, духовних потреб. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом. Основними гарантіями забезпечення прав національних меншин є (ст. 7-10*: 1. Підготовка державою педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів; 2. Можливість використання мови національної меншини поряд з державною українською мовою в роботі державних органів, підприємств, установ, організацій, у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина; 3. Право бути обраним або призначеним на будь-які посади в органи державної влади та місцевого самоврядування, в армії, установах, підприємствах, організаціях; 4. Право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного і сучасного розселення.

8. Світський характер держави. Стаття 35 КУ закріплює відокремлення церкви і релігійних організацій в Україні від держави, а школу від церкви. Жодна релігія не може бути визнана в Україні як обов’язкова, тобто як державна.

Дата добавления: 2015-10-26