Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Збройні Сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності й недоторканості України”.

Читайте также:
  1. Бюджетний календар Державного бюджету України
  2. Витрати населення України у січні–грудні 2006 року
  3. Динаміка індексу конкурентоспроможності у сфері подорожей та туризму для України і Польщі за субіндексами та групами показників, 2008-2011 рр [54].
  4. Діяльність Міністерства юстиції України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України .
  5. Допомоги, що надаються згідно національних програм захисту доходу в окремих країнах Європи
  6. Досягнення І проблеми культури незалежної україни.
  7. Енеоліт України. Формування трипільської культури.

Ця стаття Закону визначає не тільки призначення але й головне завдання

Збройних Сил України. Це підтверджується ст. 2.2. Воєнної доктрини України, де говориться: «Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканості України».

Якщо ми розглянемо Основні напрямки забезпечення воєнної безпеки, які містить Воєнна доктрина України, то зможемо знайти, що одним із основних завдань воєнної безпеки є у мирний час… підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави (коаліції держав) із повітряно-космічного простору, суші або моря, у воєнний час– мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України.

Саме з призначення та основного завдання Збройних Сил України і випливає, що першочерговою метою управління військами Збройних Сил з боку командирів і штабів всіх ступенів як у мирний час, так і в разі розв’язування агресії з боку будь-якої держави, являється постійна підтримка на високому рівні бойової готовності для відбиття можливої агресії.

Разом з тим, у керівних документах дається визначення бойової готовності Збройних Сил, як такої, що складається із:

- високих морально-психологічних якостей особового складу військ;

- високого рівня підготовки особового складу, його дисципліни, організованості і фізичної загартованості;

- оснащення військ озброєнням та бойовою технікою;

- підтримання зброї і бойової техніки у справному стані;

- високого рівня військової та спеціальної підготовки командирів, їх здатності взяти на себе управління військами, уміло керувати їх діями, організовувати безперебійне управління та забезпечення матеріальними засобами.

Таким чином, висока бойова готовність військ, являючись однією з головних цілей управління ними, досягається в результаті здійснення великого комплексу взаємопов’язаних заходів з боку командирів всіх ступенів, у тому числі і заходів щодо управління підрозділами.

Отже функції управління підрозділами при виконанні заходів бойової готовності військ, складають необхідні умови для досягнення їх бойової готовності. Неможливо вважати війська боєздатними , якщо командири і штаби не володіють обстановкою, не уміють приймати обґрунтованих рішень на бій, організовувати взаємодію та забезпечення військ всім необхідним для досягнення успіху бойових дій.

Інша мета управління військами, яка додатково виникає перед командирами та органами управління всіх ступенів уже у бойовій обстановці, складається у тому, щоб у будь-яких складних обставинах всебічно підготувати бойові дії, а під час їх ведення забезпечити ефективне застосування підлеглими підрозділами засобів враження, які маються на озброєнні, та направити їх зусилля на успішне виконання бойового завдання, тобто на розгром противника у мінімально короткий строк, з найменшими для себе втратами, затратами матеріальних засобів, а також захоплення або утримання визначеного рубежу (району, ділянки) місцевості.



За результатами виконання бойового завдання, тобто за ефективністю використання сил і засобів ураження, особливо за кількістю втрат противника і своїх військ, можливо і необхідно в першу чергу оцінювати ефективність управління військами в бою будь-якого командира і органу управління. Це головні критерії оцінки не тільки дій військ, але й діяльності командирів і штабів. Цілком очевидно, що неможливо вважати управління військами успішним, якщо підлеглі підрозділи і частини не виконали бойового завдання або виконали його з великими, неоправданими втратами, досягли поставленої мети бою занадто дорогою ціною.

Суттєво відрізняється в бою, у порівнянні з іншими умовами, і зміст управління військами, тобто функції, які виконують командири і органи управління, як під час підготовки так і в ході бойових дій для досягнення названих цілей – підтримання високої бойової готовності військ та успішне виконання ними поставленого бойового завдання.

Загрузка...

Так, якщо ми відкриємо підручник з дисципліни “Основи менеджменту” під авторством Мескона М.Х., Павленко В.В. або Зайцевої О.А., то можемо знайти наступне визначення: “Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для того, щоб сформувати та досягти мети організації”.

Як бачите, автори “менеджменту” виділяють 4 головних функції:

планування; організації; мотивації; контролю та дві об’єднуючі функції: комунікації; прийняття рішення.

Якщо взяти навчальний посібник Гаєвського Б.А. “Основи науки управління”, то в ньому Міжрегіональна Академія управління персоналом визначає, що основними функціями управління є:

 

 

- прогнозування; - програмування; - планування; - регулювання; - координація; - контроль.

Розглядаючи зміст управління військами в бою, який визначено у Бойовому статуті Сухопутних військ Збройних Сил України, частина І (дивізія, бригада, полк, 1990 р. видання), ми знайдемо там наступні визначення:

“Ст. 45. Управління військами складається у цілеспрямованій діяльності командирів, штабів, начальників родів військ і служб по підтриманню бойової готовності частин і підрозділів, підготовці їх до бою та керівництві ними під час виконання поставлених завдань.

Управління військами включає:

- організацію і здійснення заходів, щодо підвищення (підтримки) бойової готовності військ та забезпечення (відновлення) їх боєздатності;

- безперервне добування, збір, вивчення, відображення, аналіз і оцінку даних обстановки;

- прийняття рішення;

- постановку завдань підлеглим;

- планування бою;

- організацію і підтримку взаємодії;

- організацію і виконання заходів, щодо виховної роботи та всебічного забезпечення бою;

- організацію системи управління;

- практичну роботу у підлеглих частинах (підрозділах) по керівництву їх безпосередньою підготовкою до бою;

- організацію виконання поставлених завдань у ході бою та інші заходи”.

Бойовий статут Сухопутних військ Збройних Сил України. Частина III (взвод, відділення, танк).Ст. 13.Тверде і безперервне управління підрозділами дозволяє найбільш ефективно і повно використовувати їх бойові можливості. Це досягається:

- постійним знанням обстановки;

- своєчасним одноосібним прийняттям командиром рішень і наполегливим їх проведенням у життя;

- особистою відповідальністю командира за свої рішення, правильним використанням штатних і приданих підрозділів, вогневих засобів;

- наявністю стійкого зв'язку з підрозділами.

У порівнянні з частинами, з управління підрозділами виключили таку функцію, як планування бою, але це зовсім не означає, що ця функція відсутня, бо виконання всіх заходів і до прийняття рішення, і після прийняття рішення буде неможливим без ретельно спланованої роботи, та й сам процес прийняття рішення на бій – це за суттю планування дій підрозділів на весь період виконання бойового завдання.

При цьому, із порівняння функцій управління військами з функціями управління у інших областях суспільного життя, ми можемо упевнитися, що при управлінні військами командирам і штабам присутні деякі функції, які властиві іншим органам управління. Крім того, при управлінні військами виникає потреба у додаткових функціях управління, які властиві лише процесу управління військами.

Разом з тим, слід відзначити, що обсяг робіт командирів і органів управління різного рівня під час виконання кожної функції у сучасному бою, в порівнянні з минулим, значно збільшився, а термін часу його виконання значно скоротився, що стало наслідком появи у складі військ нової бойової техніки, зростання просторового розмаху та термінів бойових дій, а також скороченням часу на підготовку бою.

У порівнянні з минулим, командири і штаби тепер змушені також вирішувати нові і більш складні завдання, такі як організація боротьби з засобами ядерного нападу противника, організація та ведення бойових дій із застосуванням різних засобів ураження, відновлення боєздатності військ після ядерних і вогневих ударів та багато інших завдань.

Таким чином, враховуючи специфіку управління, зокрема і особливості військової діяльності підрозділів під час виконання бойових завдань взагалі, основний зміст управлінської діяльності командирів і штабів всіх рівнів складає виконання наступних функцій управління:

- організація і здійснення заходів щодо підвищення (підтримки) бойової готовності підрозділів;

- безперервний збір, узагальнення й аналіз даних обстановки;

- прийняття рішень на бій;

- планування бойових дій військ;

- постановка (доведення) бойових завдань до військ;

- організація взаємодії;

- організація всебічного забезпечення бойових дій;

- організація управління військами;

- керівництво безпосередньою підготовкою військ до бою;

- контроль за готовністю військ до бою;

- управління військами в ході бойових дій.

Організація і здійснення заходів щодо підвищення (підтримки) бойової готовності підрозділів та забезпеченню (відновленню) їх боєздатності – це одна з найважливіших функцій управління, яка виконується командирами, штабами і іншими органами управління як в мирний час, так і в воєнний час.

Висока бойова готовність військ являється однією з головних цілей управління ними з боку командирів усіх ступенів. Вона досягається в результаті здійснення великого комплексу взаємопов’язаних заходів, у тому числі заходів з управління, бо лише за таких умов можливо розраховувати на успішне виконання поставлених завдань.

Безперервний збір, узагальнення й аналіз даних обстановки являється однією з найбільш складних і трудомістких функцій управління. З цієї функції починається процес управління військами з боку будь-якого командира і штабу. Яку б загальну чи окрему мету вони не мали перед собою під час підготовки до бою або в ході бою (підвищити бойову готовність військ, забезпечити виконання ними бойового завдання, організувати взаємодію військ, розвідку, лікування поранених), їх практична діяльність завжди починається з отримання і сприймання даних про об’єктивні, реальні обставини, які складаються під час рішення поставлених завдань.

Отже мета цієї функції полягає в тому, щоб повсякчасно і у необхідному обсязі забезпечити командування і всі органи управління достовірною інформацією щодо положення, стану противника, своїх військ, а також щодо умов ведення бою. Від виконання цієї функції залежить вірність висновків з оцінки обстановки, своєчасність й обґрунтованість прийняття рішень та ефективність застосування сил і засобів в бою.

Прийняття рішення на бій являє собою творчу і відповідальну функцію управління. Сутність будь-якого рішення полягає у визначенні мети дій і виборі сил, засобів, способів і термінів її досягнення. Командир у відповідності з поставленим старшим начальником завданням і обстановкою, яка складається, визначає задум бою, конкретні бойові завдання підлеглим підрозділам, порядок їх взаємодії, забезпечення і управління.

Рішення командира – основа управління, так записано в усіх бойових статутах. Це визначається тим, що у відповідності з рішенням, тобто з вибраним варіантом ведення бою, здійснюються всі заходи щодо підготовки бою, всі дії щодо керівництва підрозділами у ході бою. Рішення командира на бій дає повну уяву про те, що коли і як необхідно зробити, щоб ціною мінімальних зусиль виконати поставлене перед підрозділом, бойове завдання в установлені терміни.

Рішення приймає командир і несе за нього особисту відповідальність. У підготовці даних для прийняття рішення приймають участь посадові особи штабу і інших органів управління. Прийняття командиром рішення на бій нерозривно пов’язане з такою функцією, як планування бойових дій (бою).

Сутність планування бойових дій (бою) полягає у визначенні послідовності, способів і термінів виконання поставленого завдання, а також необхідних для цього сил і засобів, порядку їх угрупування і взаємодії, всебічного забезпечення та управління ними. Із цього випливає, що коли командир приймає рішення на бій, тобто намічає задум дій, бойові завдання підлеглим підрозділам з визначенням якого противника, де і коли вони повинні розгромити, де нанести головний удар, як побудувати бойовий порядок, як підтримувати взаємодію за завданнями, рубежами і часом, то тим самим він уже виконує не що інше, як планує бойові дії, при цьому виконує основні завдання планування.

Прийняття рішенняявляється основою планування. Після прийняття рішення процес планування не розпочинається (як це записано у деяких джерелах), а продовжується і завершується. При цьому штаб і начальники родів військ і служб під керівництвом командира конкретизують і деталізують окремі елементи рішення, особливо ті, які стосуються способів і строків дій військ, порядку їх взаємодії і забезпечення, обґрунтовують їх необхідними розрахунками і додатковими даними обстановки. Якщо такої можливості немає, наприклад при відсутності часу, то вони обмежуються тільки прийняттям рішення. З цих міркувань термін “планування” часто вживають лише тоді, коли мова йде про роботу командирів і органів управління у вищих ланках управління, починаючи з бригади. Але це не значить, що командири рот, батальйонів і частин не мають своїх планів бою. Їх рішення на бій зафіксовані у пам’яті або відображені на карті (схемі) і детально “розіграні” з підлеглими на місцевості. Це і є їх плани, моделі майбутніх бойових дій.

Різкої межі між прийняттям рішення на бій і плануванням бойових дій, виходить немає і бути не може. Різниця знаходить місце лише у ступені деталізації тих чи інших питань. У рішенні, звичайно, вони відображаються у більш загальному вигляді, ніж під час подальшого планування.

Прийняте командиром рішення на бій стає для підлеглих законом лише після того, коли воно стало їм відоме. Отже наступними після прийняття рішення і планування бою функціями командира і органів управління являються доведення бойових завдань до військ і організація їх взаємодії.

Прийняте чи уточнене рішення командира повинно бути своєчасно і точно доведено до безпосередніх виконавців. Якщо ж воно доведено з запізненням, то може статися таке, що навіть найкраще рішення але доведене з запізненням, може привести до значних матеріальних і людських втрат. Тому що з часом обстановка, як правило, змінюється і неточно доведене рішення або коли підлеглі зрозуміли рішення інакше, ніж розуміє його командир, здатне привести до невірних дій, до зриву виконання бойового завдання.

Доведення до підлеглих прийнятого рішення здійснюється головним чином через постановку чи уточнення бойових завдань і організацію взаємодії. Обидві ці функції за своєю сутністю також нерозривно пов’язані між собою. Віддаючи бойовий наказ чи розпорядження підлеглим військам та указуючи в них, якого супротивника, де і коли вони повинні розгромити, командир тим самим уже в деякій мірі узгоджує їх за метою, часом і місцем, що і складає сутність організації взаємодії.

Організація взаємодії здійснюється не лише при підготовці бою, але і під час бою, якщо в результаті різних змін обстановки раніше установлений порядок взаємодії перестає відповідати реальним умовам ведення бою.

Взаємодія у підрозділах організується командиром безпосередньо на місцевості. У частинах, звичайно на місцевості – на глибину видимості і на макеті місцевості абопо карті – на всю глибину бойового завдання. Частіше за все командир, наприклад, батальйону змушений давати підлеглим вказівки щодо взаємодії після постановки їм бойових завдань. Тому обидві ці функції тісно пов’язані не тільки за своєю сутністю, але й за часом і за місцем виконання.

Наступною функцією управління при підготовці бою являється організація всебічного забезпечення бойових дій. Мета цієї функції направлена на створення і підтримку високого морально-психологічного стану особового складу, на забезпечення бойових дій підрозділів у бойовому, технічному і тиловому відношенні, тобто створити підрозділам необхідні умови для успішного виконання ними своїх бойових завдань.

Ця функція також відрізняється від аналогічної функції в інших сферах управління своєю різноманітністю і складністю. За поглядами командування сучасних армій, основними видами забезпечення бойових дій в будь-якій, у тому числі і в батальйонній, ланці управління є: розвідка, захист від зброї масового ураження, радіоелектронна боротьба, охорона, маскування, інженерне, тилове, технічне забезпечення та інші.

Під час підготовки бою командир дає вказівки щодо проведення виховної роботи, організації всебічного забезпечення бою, визначає їх завдання і найбільш важливі заходи, а якщо необхідно, то і порядок і термін виконання поставлених завдань та проведення необхідних заходів.

В ході бою такі вказівки командир віддає в міру необхідності, коли треба уточнити раніше встановлений порядок забезпечення бою або якщо в результаті різкої зміни обстановки їх (заходи) потрібно організувати знову.

На основі рішення і вказівок командира його заступники, офіцери штабу, начальники родів і служб безпосередньо організують виконання усіх заходів і надають підлеглим необхідну допомогу у їх своєчасному і повному проведенні.

Поряд із заходами щодо всебічного забезпечення бойових дій військ велику роль відіграє організація самого управління.При виконанні цієї функції в бойових умовах на основі рішення командира на бій здійснюються наступні заходи:

а) визначається і створюється система пунктів управління, установлюється їх склад, технічне оснащення, місце і час розгортання, організується їх охорона і оборона, намічується порядок їх переміщення в ході бойових дій та відновлення управління в разі виходу із ладу того чи іншого пункту управління;

б) організується робота посадових осіб на пункті управління з докладним визначенням: хто, що, де, коли і як повинен робити;

в) організується зв’язок з підлеглими військами, вищестоящим штабом, сусідами і підрозділами, які взаємодіють з ними, а також заходи щодо прихованого управління військами.

Особливо слід зупинитися на такій специфічній функції управління, як керівництво безпосередньою підготовкою військ до бою. Досвід Великої Вітчизняної війни показав, що крім постановки військам завдань дуже важливо провести з командирами, штабами і підрозділами заняття і тренування щодо їх виконання в умовах, які максимально наближені до умов майбутніх бойових дій. Звичайно, в сучасних умовах можливості для таких занять і тренувань будуть надто обмежені фактором часу, але забувати і повністю виключати їх не слід.

Слід визнати, що підготовка військ до бою не обмежується лише заняттями, навчаннями та тренуванням. Вона пов’язана з заходами щодо забезпечення військ всім необхідним для бою, а також з їх перегрупуванням, заняттям і обладнанням вихідних позицій тощо.

Під час виконання всіх цих заходів часто виникає потреба прийняття (уточнення) рішення безпосередньо на місці його виконання, це в значній мірі підвищує оперативність управління та ефективність виконання бойових завдань підлеглими.

Важливою функцією управління являється і функція контролю. Головна її мета полягає в тому, щоб кожний солдат, сержант і офіцер точно знав своє завдання у майбутньому бою і був в усіх відношеннях готовий до його успішного виконання.

Доведення рішення до безпосередніх виконавців ще не означає, що воно буде втілено у життя у повній відповідності з волею командира.

З моменту зміни обстановки і до того, як безпосередні виконавці розпочнуть виконувати прийняте рішення, проходить певний час. В результаті рішення командира уже не в повному обсязі відповідає істинному положенню на полі бою. Крім того, безпосередні виконавці можуть зустрітися з непередбаченими діями противника, з перешкодами, які можуть бути викликані різкими змінами погоди, нерозторопністю посадових осіб, неправильним розумінням своїх завдань і тощо.

Взагалі, завжди можливі несподіванки і випадковості, які можуть негативно впливати на втілення в життя прийнятого рішення. Ось чому контроль за суворим і своєчасним виконанням підрозділами наказів і розпоряджень є найважливішою ланкою в процесі управління. За своїм змістом контроль включає не що інше, як вивчення фактичного стану справ у підрозділах, прийняття, на основі такого вивчення справ, рішення на усунення виявлених недоліків та доведення до підлеглих відповідних розпоряджень (завдань).

Ось такий основний зміст і специфіка функцій управління військами при підготовці їх до бойових дій.

Управління військами в ході бойових дій являє собою не що інше, як пряме продовження розглянутих раніше функцій управління, що здійснювалися під час підготовки бою. В основі подальшого управління лежить проведення в життя прийнятого рішення з внесенням необхідних коректив з урахуванням змін обстановки, що виникли в ході бою.

Так, під час управління військами в ході бойових дій, командир і органи управління для того, щоб підтримати на високому рівні або відновити втрачену боєздатність військ і добитися успішного виконання поставленого завдання, виконують не що інше, як:

- продовжують збирати й вивчати дані про обстановку, що реально склалася на полі бою;

- уточнюють у відповідності з нею (обстановкою) раніше прийняте рішення, а при різкій зміні обставин приймають нове рішення;

- доводять до підлеглих уточнені або нові завдання;

- підтримують (організують) безперервну взаємодію військ;

- керують здійсненням заходів щодо забезпечення бойових дій;

- забезпечують безперервність управління і відновлюють його в разі порушення;

- здійснюють контроль за ходом бойових дій з наданням необхідної допомоги підлеглим підрозділам під час виконання ними своїх завдань.

Отже, за своїм змістом (назви функції) управління військами в ході бойових дій принципово не відрізняються від управління під час їх підготовки до бою. При цьому з усіх названих функцій головними, завжди обов’язковими, стійкими і такими, що на практиці незмінно повторюються є 3 функції:

- збір і обробка даних обстановки;

- прийняття рішення;

- доведення завдань до виконавців.

Яка б загальна чи окрема мета не переслідувалась при управлінні як під час підготовки, так і в ході бойових дій, командир і орган управління для її досягнення об’єктивно змушені мати і вивчити відповідні дані обстановки, прийняти рішення й поставити завдання виконавцям.

Якщо всі інші функції та заходи можуть бути тимчасовими, носити епізодичний характер і являти собою, як би такими, що забезпечують, то виключення з циклу управління хоча б однієї із трьох названих головних функцій, неминуче приведе до порушення управління, а в наслідок цього – успішне виконання бойового завдання стане неможливим.

Особливо часто ці функції змушені виконувати командири нижчої тактичної ланки. Взяти, наприклад, батальйонну ланку. Своє завдання у наступі батальйон може виконати за порівняно короткий час, після чого знову отримує аналогічне нове завдання. Отже, за добу бойових дій командир батальйону змушений декілька разів оцінювати дані обстановки, приймати нові рішення і ставити завдання підлеглим, не враховуючи уточнення рішень в ході виконання кожного чергового завдання.

Таким чином, на основі аналізу мети і змісту управління військами під час підготовки і в ході бою можна дати наступне визначення його сутності:

Управління військами це основана на законах збройної боротьби і принципах військового мистецтва цілеспрямована діяльність командира, штабу, начальників родів військ і служб щодо підтримки високої бойової готовності підлеглих підрозділів, підготовки їх бойових дій і направлення зусиль на успішне виконання бойового завдання в ході бою шляхом ефективного застосування сил і засобів.

2. ПОВСЯКДЕННА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЙСЬК

ТА ЇЇ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

 

Збройні Сили України – це військове формування, на яке, згідно Конституції України, покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілості і недоторканності (3.ст.1). На вирішення цих завдань повинна бути спрямована уся повсякденна діяльність військ.

Повсякденна діяльність військ – це сукупність взаємопов’язаних між собою заходів мобілізаційної, бойової, виховної, воєнно-технічної, адміністративно господарчої, службово-розпорядчої та контрольно-виконавчої діяльності командирів (начальників), штабів, які спрямовані на підтримання військових частин у постійній бойовій готовності для успішного виконання ними завдань як у мирний , так і воєнний час.

Складові частини повсякденної діяльності:

- бойова і мобілізаційна готовність;

- бойова (оперативна) підготовка;

- виховна робота та робота з кадрами;

- ведення військового господарства та керівництво ним;

- експлуатація озброєння та військової техніки;

- служба військ;

- військово-адміністративна діяльність;

- робота з місцевими органами влади.

Повсякденна діяльність підрозділів організується та здійснюється у суворій відповідності до вимог Законів України з питань військового будівництва, статутів Збройних сил України, наказів і директив Міністра оборони України та інших старших командирів і начальників.

Управління повсякденною діяльністю військ – це цілеспрямована діяльність командирів (начальників), штабів та інших органів військового управління щодо підтримання бойової здатності, бойової та мобілізаційної готовності військових частин на рівні, який забезпечує гарантовану реалізацію їх бойового потенціалу і вирішення поставлених завдань.

Уся повсякденна діяльність підрозділів у мирний час повинна бути спрямована на вирішення головної задачі – утримання обороноздатності держави на належному рівні, забезпечення підвищення бойової готовності військових частин, прискорення якісного рішення питань реформування та розвитку Збройних сил, посилення могутності військ, постійної готовності до захисту держави, стримування збройної агресії проти України та відсіч її. Основою вирішення цієї головної задачі – є підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності частин.

Бойова готовність – стан, який визначає ступінь підготовленості військових частин до виконання покладених на них бойових або інших завдань згідно їхнього бойового призначення.

Бойова готовність визначається:

- укомплектованістю частин та підрозділів особовим складом, бойовою технікою та озброєнням;

- наявністю необхідних запасів матеріальних засобів і техніки;

- утриманням у справному стані та готовому до бойового використання озброєння та бойової техніки;

- високою бойовою підготовкою та виучкою особового складу;

- бойовим злагодженням частин та підрозділів;

- високим рівнем підготовки командирів та штабів;

- твердою військовою дисципліною та організованістю особового складу підрозділів;

- пильним несенням бойового чергування.

 

Мобілізаційна готовністьстан, який визначає ступінь підготовленості військової частини щодо переведення її на організацію та склад воєнного часу за установлений термін, а також, після проведення необхідних заходів, і здатність до виконання бойових або інших завдань згідно з призначенням.

Основними завданнями щодо підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності військових частин та підрозділів є:

- укомплектування особовим складом, озброєнням, бойовою та іншою технікою;

- накопичення та утримання у необхідному стані та готовності до використання запасів матеріальних засобів;

- утримання озброєння, бойової техніки у справному стані та готовності до бойового застосування;

- всебічна підготовка заходів щодо переведення військових частин у вищі ступені бойової готовності;

- наявність добре підготовлених мобілізаційних ресурсів;

- здійснення цілеспрямованої мобілізаційної підготовки командирів, штабів та органів управління;

- підтримання стійкого зв’язку та тісної взаємодії з військовими комісаріатами та органами місцевого самоврядування.

 

Бойова підготовкаце система заходів щодо навчання особового складу Збройних Сил України веденню бойових дій, виховання його у дусі патріотизму та гордощі за Батьківщину, а у загальному плані бойова підготовка –це система послідовно здійснюючих логічно взаємопов’язаних та цілеспрямованих заходів з навчання та військового виховання особового складу підрозділів для ведення ними бойових дій або виконання інших завдань згідно з їхнім призначенням.

Основні завдання бойової підготовки:

- формування у осіб офіцерського складу високих професійних навичок та організаційних здібностей, вміння здійснювати управління підлеглими підрозділами у будь-яких умовах обстановки;

- здійснення ретельної підготовки штабів як органів управління для якісного виконання своїх керівних функцій як у бойової обстановці, так і в мирний час;

- висока професійна підготовка командирів підрозділів;

- злагодженість підрозділів та підготовка їх до дій щодо виконання бойових завдань;

- формування у особового складу високої морально - психологічної стійкості та здатності переносити великі навантаження як моральні, так і фізичні.

У загальному плані бойова підготовка включає:

- підготовку молодого поповнення;

- підготовку та злагодження підрозділів;

- командирську підготовку;

- підготовку органів управління (штабів);

- індивідуальну підготовку (для військовослужбовців за контрактом).

Складові частини бойової підготовки:

- загальновійськова підготовка солдата;

- спеціальна підготовка військовослужбовця;

- бойове злагодження підрозділів та військових частин.

 

Служба військ це складова частина повсякденної діяльності військ, яка спрямована на забезпечення необхідних умов життя, бойового навчання, побуту військ, підтримання статутного порядку і військової дисципліни у військових частинах та гарнізонах, а також на підтримання належної бойової готовності військових частин і підрозділів.

Основні завдання служби військ:

- організація та підтримання внутрішнього порядку у військових частинах та підрозділах;

- правильний розподіл часу;

- контроль за несенням служби добовим нарядом частини;

- забезпечення надійної охорони та оборони місць розташування військових частин та об’єктів;

- підтримання у гарнізонах високої військової дисципліни та правопорядку, проведення гарнізонних заходів за участю військ;

- створення необхідних умов для повсякденної діяльності;

- турбота про здоров’я та побут військовослужбовців;

- контроль за регулярністю проведення санітарно - гігієнічних та медико - профілактичних заходів в гарнізонах.

Служба військ включає:

- внутрішню службу;

- гарнізонну службу;

- вартову службу.

 

Військове господарствосили, засоби а також об’єкти матеріально - технічної бази, які призначені для забезпечення повсякденної діяльності військ, бойової підготовки, військового побуту, правильної експлуатації, технічного обслуговування, ремонту та збереження озброєння, бойової техніки, техніки служб та майна.

Основні завдання військового господарства:

- цілеспрямоване та повне забезпечення повсякденної діяльності військових частин;

- всебічне та безперервне забезпечення усіх заходів бойової підготовки та служби військ;

- своєчасне і повне забезпечення особового складу усіма видами забезпечення;

- створення необхідних умов щодо швидкого переведення частин з мирного стану на воєнний та переходу на штати воєнного часу;

- створення, утримання та збереження необхідних запасів матеріальних засобів для забезпечення переведення військових частин у вищі ступені бойової готовності;

- планове здійснення квартирно-експлуатаційного забезпечення, будівництва.

Основу матеріально - технічної бази військового господарства складають об’єкти господарчого, технічного, медичного призначення, а також об’єкти для забезпечення бойової підготовки, виховної роботи та служби військ.

 

Військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна досягається шляхом:

- виховання високих бойових і морально – психологічних якостей військовослужбовців на національно – історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого становлення до виконання військового обов’язку, вірності Військової присяги;

- особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов’язків, вимог військових статутів;

- формування правової культури військовослужбовців;

- умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;

- зразковим виконанням командирами військового обов’язку, їх справедливого становлення до підлеглих;

- підтримання у військових частинах і підрозділах необхідних матеріально - побутових умов, статутного порядку;

- своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;

- - чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

Військове виховання цілеспрямоване, організоване та систематичне формування у військовослужбовців якостей, які необхідні для виконання військових обов’язків. Воно тісно пов’язане з бойовим навчанням та складає єдиний процес, метою якого є підготовка усвідомлених та вмілих захисників Вітчизни, формування у них високих морально - бойових якостей, бойове злагодження військових частин та підрозділів.

Військове виховання передбачає формування у особового складу якостей, які обумовлюються особливостями військової служби, веденням бойових дій:

- дисциплінованості і виконання своїх службових обов’язків;

- рішучості і самостійності;

- бойової активності і сміливості та інших якостей.

 

3. ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ

 

Управління повсякденною діяльністю військ– це ретельно спрямована діяльність командирів та органів управління щодо підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності; організації, планування та здійснення заходів бойової підготовки; організації служби військ та військового господарства; підтримання високої військової дисципліни у військових частинах і гарнізонах а також здійснення військового виховання усіх військовослужбовців.

Для комплексного вирішення цих завдань з високим рівнем якості та ефективності необхідно мати струнку науково-обгрунтовану основу, яку складають основні засади – принципи.

Принципи управління – це найбільш загальні основополагаючі вимоги, положення ( закони, засади, рекомендації ) щодо змісту, організації та здійснення управління, які повинні враховуватись та використовуватися в практичній діяльності командирами та органами управління.

Організація і методи роботи командирів і органів управління у кожному конкретному випадку залежить від характеру завдання, яке отримане, наявності часу, рівня підготовки офіцерів, ступеня оснащення штабів технічними засобами управління та інших умов і обставин. Але цій роботі властиві і деякі загальні принципи управління, які свідомо формуються в інтересах практики і застосовуються в залежності від конкретних умов.

За своїм призначенням принципи управління являють собою ту ланку, яка пов’язує фундаментальні основи теорії управління з управлінською практикою. Після того, як принципи управління військами будуть пізнані і сформульовані, вони стають основними правилами, у відповідності з якими здійснюється управлінська діяльність. Разом з тим, справа не лише у виявленні і формулюванні принципів, необхідно вміти ними користуватися, вміти втілювати їх в конкретних структурних схемах управління, в функціях органів управління, в організаційних формах праці, в методах управлінської діяльності.

В науці управління немає однозначного твердження стосовно кількості принципів управління, їх кількість коливається від 11 до 40. Чому так сталося? В чому тут справа? Справа тут в рівнях управлінської ланки і в обсязі управлінських функцій. Чим вище рівень управлінської ланки, тим більший обсяг управлінських функцій, тим більше принципів (правил) необхідно дотримуватися у своїй управлінській діяльності. Так, стаття 26. “Боевого устава Сухопутных войск. Часть ІІ. Батальон, рота”, визначає лише один принцип управління, а саме “централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлених завдань”. “Боевой устав Сухопутных войск. Часть І. Дивизия, бригада, полк” доповнює список ще одним принципом “твердість і наполегливість у проведенні прийнятих рішень і планів у життя”. Але це зовсім не означає, що решта принципів не потрібна і знати їх необов’язково. Знання і втілення принципів управління в свою управлінську діяльність значно підвищує ефективність управлінської праці в усіх рівнях ієрархічної структури управління зверху до низу.

Багаторічний досвід минулих війн і післявоєнних навчань, а також практика повсякденної діяльності військ дозволяють стверджувати, що найбільш поширеними (основними) принципами управління можна назвати наступні принципи управління:

- єдиноначальність;

- особиста відповідальність командира (начальника) за рішення, які він приймає і результати виконання поставлених йому завдань;

- суворе дотримання законності;

- централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлених завдань;

- твердість і наполегливість у проведенні прийнятих рішень і планів у життя;

- висока оперативність та гнучке реагування на зміну обставин;

- повсякчасне знання та глибокий аналіз стану справ у підлеглих підрозділах;

- вибір основної ланки;

- знання особового складу, опір на підлеглих командирів.

Розглянемо деякі принципи з точки зору їх, практичного втілення.

Єдиноначальність являє собою не лише важливішим організаційним принципом будівництва Збройних Сил, але й важливішим принципом управління військами на всіх рівнях. Як принцип управління він відображає єдиновладне керівництво підлеглими військами на основі прав, які надані командиру (начальнику) законами держави і регламентуються статутами і наказами старших начальників.

Єдиноначальність полягає в тому, що командир особисто приймає рішення на бій, віддає підлеглим необхідні накази і розпорядження, організує їх виконання.

Стаття 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України:

“Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

- наділенні командира (начальника ) всією повнотою розпорядницької влади стосовно підлеглих і покладеної на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу, кожного військовослужбовця;

- надані командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України”.

Але, разом з тим це ні в якому разі не означає, що командир може ігнорувати колективну думку при прийнятті управлінських рішень, це дає змогу уникнути однослів’я, захоплення голим адмініструванням.

Крім того, згідно принципу єдиноначальності кожен військовослужбовець повинен отримувати накази лише від одного начальника і підкорятися тільки йому одному, що й записано у ст. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України: “Накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосередньо начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.”

Про виконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ і своєму безпосередньому начальникові.

Недотримання цих положень ускладнює процес управління, а іноді це приводить до того, що відносини між військовослужбовцями можуть стати не керованими.

У нерозривному зв’язку з єдиноначальністю знаходиться принцип особистої відповідальності командира (начальника)за рішення, які він приймає і результати виконання поставлених йому завдань.

Командир взводу в мирний і воєнний час відповідає за:

- бойову готовність взводу та успішне виконання ним бойових завдань;

- бойову підготовку, виховання, військову дисципліну;

- морально - психологічний стан особового складу;

- збереження і стан озброєння, боєприпасів, техніки і майна;

- підтримання внутрішнього порядку у взводі ( ст. 119).

Командир-єдиноначальник будь-якого рівня особисто відповідає перед державою за всі сторони життя і діяльність підлеглих йому військ. І, незважаючи на те, що кожний командир (начальник) при рішенні завдань управління військами спирається на колектив, у необхідній мірі використовує допомогу інших посадових осіб органів управління, не хто інший, як він (командир) несе персональну відповідальність за доцільність прийнятого рішення на бій, вірність і обґрунтованість рішень, які приймаються в ході бойових дій, найбільш ефективне використання сил і засобів, які маються у його розпорядженні і за кінцеві результати виконання військами поставлених перед ними завдань.

Якщо командиром (начальником) приймаються необґрунтовані, недоцільні рішення, підлеглі підрозділи і частини застосовуються в бою неуміло, неефективно, а поставлені завдання виконуються неповністю, з порушенням установлених термінів або взагалі не виконуються, за що командир відповідає за усією суворістю законів воєнного часу.

Принцип суворого дотримання законності обумовлює що всі питання управління військами, як органами управління так і об’єктами управління, повинні вирішуватися у суворій відповідності з положеннями державного законодавства, вимогами бойових і загальновійськових статутів.

Принцип дотримання законності передбачає наявність визначеної правової інформації, якою керується управлінець у своєї діяльності. Законність впорядковує й регулює відношення між органом і об’єктом управління, створює певні гарантії реалізації, відповідальність. Ці компетенції, права і обов’язки установлені відповідними положеннями державного законодавства і вимогами статутів та настанов.

Порушення цього принципу може привести до адміністративного свавілля, суб’єктивізму і непродуманості рішень при великих правах і малій відповідальності.

Нічим не краща і велика відповідальність при малих правах. Тоді навіть найсумлінніший працівник потрапляє в скрутне становище, і спитати з нього повною мірою за доручену справу важко.

Суворе дотримання законності, розподіл компетенції в певних межах, є однією з важливих умов ефективності управління. Безмежна правотворчість, штучне розширення прав і обов’язків управління засмічують управлінський механізм, знижують ефективність управлінських рішень і в решті – решт приводять до хворобливих явищ у всій системі управління.

Централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлених завдань – це один з основних принципів управління військами. Слово централізувати – означає зосередити в одному центрі, підпорядкувати одному центру.

Централізоване управління дозволяє командиру (начальнику) в короткі терміни і найкращим способом узгоджувати дії різних родів військ, ефективно застосовувати бойову техніку, швидко переносити зусилля з одного напрямку на інший, контролювати будь-яке питання, як в ході бойових дій, так і під час рішення завдань повсякденної діяльності військ, а також у разі необхідності замикати на себе будь-яку інстанцію управління.

Разом з тим складні умови ведення бойових дій, різкі зміни обстановки, велика руйнівна сила зброї, високий динамізм розвитку бойових дій, а також специфіка рішення завдань в різних умовах потребують швидкого, з часом миттєвого, впливу на дії підлеглих підрозділів шляхом прийняття підлеглими самостійних рішень. Тому підлеглим командирам і органам управління необхідно надати можливість проявити широку ініціативу і творчість під час рішення поставлених перед ними завдань.

Вони повинні мати можливість приймати рішення і ставити завдання підлеглим військам не лише за вказівками (наказами) вищестоящого командира (начальника), але і самостійно.

Отже, в сучасних умовах в управлінні військами необхідно розумно поєднувати централізацію і децентралізацію. Характер такого поєднання може бути неоднаковий у різних командних інстанція. Він залежить від складу і призначення органів управління, завдань, які вирішують війська і умов обстановки.

Найбільша ступінь централізації управління буде мати місце при рішенні найбільш складних завдань в кризових ситуаціях, а ініціатива підлеглих націлюється головним чином на те, щоб з найменшими втратами сил і витратами матеріальних засобів в досить короткі строки виконати поставлені завдання.

Принцип твердості і наполегливостіу проведенні прийнятих рішень і планів у життя знаходиться у тісному зв’язку з принципом оперативності та гнучкого реагування на зміну обстановки. Обидва ці принципи лежать в основі практичної діяльності командира і органів управління по керівництву військами в ході бойових дій. В них поєднуються, з одного боку, прагнення забезпечити неухильне втілення у життя прийнятого рішення (плану), а з другого – необхідність своєчасного прийняття рішення або внесення уточнень в раніше прийняте рішення (план) і завдання військам, які виникли у зв’язку зі зміною обстановки.

Реалізація принципу твердості й наполегливості в проведенні прийнятих рішень (планів) у життя забезпечується здатністю командира добиватися неухильного виконання підлеглими військами поставлених перед ними завдань, незважаючи ні на які складності і перешкоди, які виникають на шляху до їх рішення. Разом з тим, принцип оперативності й гнучкого реагування потребує від командира своєчасного реагування на зміну обстановки, рішучого внесення необхідних уточнень в раніше прийняте рішення (план), перенацілення в короткий термін зусиль військ в інтересах виконання поставлених перед ними завдань.

Управління військами – це в першу чергу управління людьми. А тому твердість та гнучкість в управлінні військами проявляються через особисті якості командирів, посадових осіб органів управління. Професіональна підготовка, упевненість в правоті своїх дій, стійкість і витримка у складних умовах, висока вимогливість й чуйність до людей дають змогу підпорядкувати волі командира великі колективи людей, максимально мобілізувати їх бойові можливості, фізичні, інтелектуальні й духовні сили на неухильне виконання поставлених завдань навіть у досить складній бойовій обстановці.

Успішне поєднання твердості й наполегливості з оперативністю і гнучкістю управління можливе за умови повсякчасного знання фактичного стану, точного прогнозування, об’єктивного аналізу обстановки, обґрунтованих висновків для рішення.

Повсякчасне знання та глибокий аналіз стану справ віднесено до числа основних принципів в силу того, що без цього управління просто неможливо.

Знання фактичного стану справ у підлеглих підрозділах як у бойовій обстановці, так і під час рішення завдань повсякденної діяльності військ у мирний час дають змогу командиру у обстановці, яка складається виділити головне, виявити ті моменти, які утрудняють виконання отриманого завдання, своєчасно намітити заходи щодо усунення їх негативного впливу, прийняти обґрунтоване рішення.

Важливим принципом управління є вміння знайти головну ланку серед

управлінських завдань. Враховуючи цей принцип, можна з мінімальними

витратами розв’язувати як головні питання управління, так і суміжні, що значно

впливає на ефективність не тільки управлінської праці, але й на результати

виконання поставлених завдань в цілому.

Основна ланка в управлінні може вибиратися і в зв’язку з нестачею можливостей для всебічного розв’язання того чи іншого завдання. Прикладом такого рішення може бути визначення ділянки прориву і напрямку головного удару у наступі або зосередження основних зусиль в обороні.

Оскільки управління військами – це в першу чергу управління людьми, то знання особового складу, опора на підлеглих командирів дає можливість максимально мобілізувати їх творчі можливості, фізичні, інтелектуальні й духовні сили на успішне виконання поставлених завдань.

Для того, щоб всебічно враховувати вміння і навички кожного солдата, сержанта й офіцера та найкращим чином використовувати їх для рішення завдань, які поставлені перед підрозділом в ході бойових дій чи під час повсякденної діяльності у мирний час, необхідно добре знати підлеглих, особливо командирів підрозділів. Без умілої опори на підлеглих командирів, умілого використання сильних якостей того чи іншого командира в реальних обставинах під час бойових дій або в ситуаціях повсякденної діяльності військ у мирний час неможливо добитися суворої єдності дій всього особового складу підрозділів, точного виконання завдань, які поставлені перед підрозділом (частиною). І саме для реалізації цього принципу до обов’язків посадових осіб додається вимога про необхідність вивчення підлеглого особового складу.

Таким чином , ми коротко розглянули сутність і характеристику деяких принципів управління. Це об’єктивні правила управлінської поведінки, які у вигляді наукового знання допомагають командирам і іншим органам управління більш досконало організовувати відносини з підлеглими підрозділами для підвищення ефективності управлінського процесу й рішення завдань як у воєнний, так і у мирний час.

Враховуючи специфіку управління військами в бою і рівень управлінської ланки, ми розглянули 9 принципів управління і умовно назвали їх основними. Ще раз Вам нагадаю їх:

- єдиноначальність;

- особиста відповідальність командира (начальника) за рішення, які він приймає і результати виконання поставлених йому завдань;

- суворе дотримання законності;

- централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлених завдань;

- твердість і наполегливість у проведенні прийнятих рішень і планів у життя;

- висока оперативність та гнучке реагування на зміну обставин;

- повсякчасне знання та глибокий аналіз стану справ у підлеглих підрозділах;

- вибір основної ланки;

- знання особового складу, опір на підлеглих командирів.

Реалізація принципів управління досягається:

- високим рівнем професійної підготовки та організаторської роботи командирів та особового складу органів управління;

- розумінням характеру і способів ведення сучасних бойових дій;

- вмілим використанням засобів управління;

- збереженням у таємниці заходів, які плануються або виконуються;

- своєчасним і якісним відновленням порушеної системи управління військами;

- твердими знаннями бойових можливостей та основ застосування озброєння та бойової техніки;

- вмінням вірно оцінювати обстановку та передбачати можливості її зміни;

- своєчасним прийняттям рішення, високоякісним плануванням діяльності та ведення бою;

- надійним захистом засобів управління;

- забезпеченням надійного функціонування та живучості систем управління.

Кожний з розглянутих принципів управління в діяльності командирів і штабів відіграє неоднакову роль. Але ефективність управлінської діяльності буде у значній мірі залежати від знання і володіння всіма цими принципами, від творчого їх застосування у відповідності з конкретними умовами не лише бойової, але й повсякденної діяльності підрозділів.

Надійність усієї системи управління військами досягається:

- правильним з’ясуванням завдань, які поставлені командуванням;

- суворим дотриманням правил прихованого управління військами;

- організацією охорони та оборони пунктів управління;

- надійним захистом органів управління від радіоелектронної протидії противника;

- чітким знанням обстановки, своєчасним прийняттям якісного рішення та чіткою постановкою завдань підлеглим;

- комплексним використанням технічних засобів управління;

- високою готовністю органів управління та їх підрозділів;

- проведенням заходів щодо забезпечення живучості органів управління військами;

- здатністю до відновлення порушеного управління.

 

(самостійна робота)

 

“ВИМОГИ ДО УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ ”


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 431 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ | ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА | Диспетчер Низова ланка | АЛГОРИТМ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ | IV. ОЦІНИТИ ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗАВДАННЯ | ФОРМИ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ | СТРУКТУРА УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ | СУТНІСТЬ БОЙОВОЇ ГОТОВНОСТІ. | ОРГАНІЗАЦІЯ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ ПІД ЧАС БОЙОВОГО ЗЛАГОДЖЕННЯ ПІДРОЗДІЛУ. | ФОРМИ ТА МЕТОДИ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ| ВИМОГИ ДО УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.076 сек.)