В. Суспільний договір

У політичній думці сімнадцятого сторіччя існувало дві головні теорії виникнення державної влади. З однією з цих теорій ми по­знайомились на прикладі сера Роберта Філмера: вважано, що Бог наділив владою певних осіб і що ті особи або їх спадкоємці ста­новлять легітимний уряд, повставати проти якого не тільки зрада, а й безбожність. Такий погляд потверджували спогади про пра­давню минувшину: майже в усіх ранніх цивілізаціях монарх був священна особа. Монархи, звичайно, палко схвалювали таку те­орію. Аристократія мала причини і підтримувати, і заперечувати її. Аристократію втішало, що теорія потверджує принцип спадко­вості, а сама вона має монаршу підтримку в боротьбі проти де­далі могутніших торговельних верств. Ці мотиви переважали там, де аристократія більше боялася середнього класу або дужче нена­виділа його, ніж монарха. Натомість там, де ситуація складалася навпаки, надто коли й сама аристократія мала шанс захопити верховну владу, аристократія схилялася до опору монархам, отже, -відкидала й теорію божественного права.

Прихильники другої теорії - серед них був і Локк - стверд­жували, що громадянський уряд - наслідок договору і має чисто світський характер, його виникнення обійшлося без утручання якихось божественних сил. Дехто з авторів гадав, що суспільний договір - історичний факт, інші вважали його правовою абст­ракцією; всі насамперед прагли довести, що в державної влади земне походження. По суті, окрім цього уявного договору, ніхто з них не бачив якоїсь іншої альтернативи божественному праву мо­нархів на владу. Всі, крім бунтівників, відчували, що треба знай­ти якусь підставу покори урядові; вважалося, не досить сказати, що для більшості людей урядова влада просто вигідна. У певному розумінні уряд повинен мати право вимагати покори, а право, надане договором, видавалося єдиною альтернативою божественній волі. Через те теорія, що уряди виникли внаслідок договору, ста­ла поширена майже серед усіх противників теорії божественного права монархів. Натяк на цю теорію є ще в Томи Аквінського, але вперше поважно обгрунтував її Гроцій.

Теорія договору зрештою могла виправдовувати навіть тиранію. Гоббс, приміром, стверджував, що громадяни уклали договір і пе­редали всю владу обраному суверенові, проте сам суверен не є договірною стороною, отже, таким чином він отримує потрібну йому необмежену владу. Ця теорія спершу могла виправдовувати тоталітарну державу Кромвеля, а після Реставрації - Карла II. Проте в Локковім варіанті теорії уряд становить одну з до­говірних сторін і проти нього на цілком законних підставах мож­на повставати, якщо він' не виконуватиме своєї частини угоди. Локкова доктрина, по суті, більш-менш демократична, але демок­ратичний елемент обмежений поглядом (радше прихованим, ніж вираженим явно), що того, хто не має власності, не можна вва­жати громадянином.

Тепер пригляньмося докладніше до того, що каже Локк про суспільний договір. Спершу він подає визначення політичної вла­ди:

«Політична влада, на мою думку, - це право видавати зако­ни, що встановлюють навіть кару смертю, отже, й усі менші по­кари з метою захисту власності і порядкування нею, це застосо­вування сили суспільства при виконанні цих законів, це оборона країни від чужоземних зазіхань - і все це лише задля громадсь­кого добра».

Уряд, — каже Локк, — це засіб поправи всіх негараздів, що з'яв­ляються в природному стані через те, що в цьому стані кожен суддя у своїй власній справі. Але там, де однією зі сторін є мо­нарх, поправи нема, бо монарх водночас і суддя, і позивач. Такі міркування приводять до думки, що влада уряду не повинна бути абсолютна і що суд має унезалежнитись від виконавчої влади. Ці аргументи в майбутньому відіграли дуже важливу роль і в Англії, і в Америці, але поки що ми проминемо їх.

За природою, стверджує Локк, кожна людина має право кара­ти за замахи на себе чи на свою власність, - карати навіть смертю. Політичне суспільство існує там і тільки там, де відступили це право громаді або законові.

Абсолютна монархія - аж ніяк не форма громадянського вря-дування, оскільки нема нейтрального органу влади, що б розв'язував суперечки між монархом та підданими; щодо своїх підданих монарх, по суті, й далі перебуває в природному стані. Марно сподіватися, що, ставши монархом, людина, схильна від природи до насильства, перейметься чеснотами.

«Хто був несправедливим і брутальним у лісах Америки, на­вряд чи стане набагато кращим на троні, і напевне ж вигадають якусь релігію чи науку, аби виправдати все, що він чинитиме своїм підданим, а меч змусить замовкнути всіх тих, хто зважить­ся сумніватись у правильності його вчинків».

Абсолютна монархія - це однаково, як ніби людина боронила­ся б від тхорів та лисиць і «була б удоволена, ба навіть почува­лася б у безпеці, якби її пожирали леви».

У громадянському суспільстві влада належить простій більшості -поки не обумовлено, що потрібна ще більша чисельна перевага (приміром, у Сполучених Штатах Америки для зміни конституції або ратифікації договору). Така думка видається демократичною, проте слід пам'ятати, що Локк позбавляв громадянських прав жінок і злидарів.

«Політичне суспільство починається зі згоди індивідів об'єднатися й утворити одне суспільство». Доводячи - трохи нещи­ро, - що колись і справді всі дали свою згоду, Локк усе ж при­пускає, що виникнення держави в усіх народів, окрім єврейського, відбулося так давно, що туди ніяка історія не сягає.

Громадянський договір, що засновує уряд, зобов'язує тільки тих, що брали в ньому участь; син мусить потверджувати угоду, укладену давніше його батьком. (Ясно, як це випливає з Локко-вих принципів, але така вимога не дуже реалістична. Молодий американець, що, досягши повноліття, заявить: «Я відмовляюся визнавати договір про заснування Сполучених Штатів», потрапить у велику скруту).

Влада уряду, заснованого договором, каже Локк, ніколи не вийде за межі громадського добра. Трохи раніше я цитував одне з тверджень про урядову владу, завершивши: «І все це задля громадського добра». Локкові, здається, не спало на гадку запита­ти, який суддя визначатиме, що таке громадське добро. Очевидно, що коли цим суддею буде уряд, то він завжди вирішуватиме на свою користь. Можливо, Локк мав на увазі, що суддею виступа­тиме більшість громадян. Але є чимало питань, які треба вирішувати дуже швидко, так що при цьому неможливо дізнатися думку всіх виборців, - серед них питання війни і миру, мабуть, найголовніші. Єдина поправа в такій ситуації - надати громаді або ж її представникам певну владу, - приміром, право імпічменту, - потрібну для покарань урядовців-виконавців за дії, яких громада не схвалює. Але досить часто така поправа дуже недосконала.

Я вже цитував один вислів, який мушу тепер зацитувати ще раз:

«Найголовніша мета людей, що об'єднуються в державу і на­ставляють над собою уряд - це захист їхньої власності».

Відповідно до цієї теорії Локк проголошує:

«У будь-якої людини без її згоди верховна влада не може відібрати будь-якої частини її майна».

Ще дивовижніше твердження, що, хоч військові командири по­рядкують життям і смертю своїх солдатів, вони не мають права відбирати гроші. (З цього випливає, що в усякій армії хибно ка­рати за невеликі дисциплінарні порушення грошовими штрафами, зате можна завдавати тілесних покарань, приміром, шмагати різками. Це показує, до яких безглуздих висновків доводить Лок-ка обожнювання власності).

Можна припустити, що проблема оподаткування становила б

великі труднощі для Локка, проте він не помічає їх. Видатки уряду, каже він, мають покривати громадяни, але з умовою їхньої цілковитої згоди, тобто згоди більшості. Але як, можемо ми запитати, хіба вистачить згоди самої більшості? Адже нам сказано, що потрібна згода кожної людини на те, щоб уряд, не порушивши справедливості, міг узяти будь-яку частину її майна. Я гадаю, що, за Локком, мовчазна згода сплачувати податки згідно з ухвалою більшості є немов складовою статусу громадяни­на, а той статус своєю чергою вважано цілком добровільним. Усе це, звичайно, іноді вочевидь суперечить фактам. Більшість людей позбавлена справжньої свободи вибору держави, до якої вони ма­ють належати, і дуже мало людей тішиться нині свободою не на­лежати ні до якої держави. Припустімо, наприклад, що ви па­цифіст і засуджуєте війну. Хоч би де ви жили, уряд забиратиме частину вашої власності на військові потреби. Яка ж справед­ливість у тому, що вас змушують це робити? Я можу уявити чи­мало відповідей, але не думаю, щоб хоч одна з них не суперечи­ла б Локковим принципам. Локк покладається на принцип влади більшості, не міркуючи над ним як слід, а замість полегшувати перехід до нього від своїх індивідуалістських засновків, висуває міфічну теорію суспільного договору.

Суспільний договір, як його трактує Локк, міфічний навіть тоді, коли в недалекому минулому справді було укладено договір про заснування тієї або тієї держави. Чудовий приклад - Сполу­чені Штати. В часи, коли приймано конституцію, люди справді мали свободу вибору. Навіть тоді чимало людей голосувало проти, отже, вони не стали однією з договірних сторін. Звичайно, вони могли виїхати з країни, а зостаючись у ній, були приречені ви­конувати умови договору, дарма що не згоджувались із ним. Але на практиці покинути країну дуже важко. Коли ж хто народився після прийняття конституції, то його згода пристати до договору стає ще примарніша.

Питання прав індивіда супроти держави справді дуже важке. Всі демократи дуже швидко погоджуються, що коли уряд пред­ставляє більшість, він має право силувати меншість. До певної міри це правильне, оскільки примус - це сутність урядування. Але божественне право більшості, якщо надто на ньому наголо­шувати, може стати таким же тиранічним, як і божественне пра­во монархів. Локк мало про це говорить у своїх «Трактатах про врядування», проте докладніше зупиняється в «Листах про віротерпимість», де обстоює, що будь-кого, хто вірить у Бога, не можна карати за його релігійні переконання.

Звичайно, теорія, що врядування виникло внаслідок договору, нееволюційна. Врядування, як кір і кашлюк, мало виростати по­ступово, хоча, як і ті хвороби, могло раптом поширитись у нових регіонах - як-от на Тихоокеанських островах. Поки людина не вивчала антропології, вона не мала ніякого уявлення про психо­логічні механізми, пов'язані з початком урядування, або про хи-

мерні підстави, які схиляли людей визнавати суспільні інститути і звичаї, що згодом виявилися корисні. Але як юридична абстрак­ція, потрібна, щоб виправдати врядування, теорія суспільного до­говору містить у собі й трохи істини.

Дата добавления: 2015-07-08