Еміґрація після Другої Світової Війни

Друга Світова Війна розпочалася німецькою інвазією Польщі у вересні 1939 р. Під час Другої Світової Війни в Німеччині и Австрії перебувало велике число українців, які чи то втекли від сталінського тоталітарного режиму и нестерпної тиранії, чи то були насильно вивезені німецьким окупантом на примусову роботу, чи то врешті як фахові працівники транспорту и напіввійськових організацій виконували на чужині свою службу. Таким чином, після другої Світової Війни в стані тимчасового перебування в Німеччині и Австрії в 1945-1950 рр. опинилися майже 250000 українців, у тому числі значна кількість інтеліґенції, молоді и дітей шкільного віку. Отже, Західня Німеччина стала центром української еміґрації - осередком шкільництва, видавничої діяльности, різноманітних інституцій та угруповань – з повоєнною організаційною структурою життя по таборах і приватних домах. Постав ряд установ, організацій, товариств, об'єднань і союзів: молоді, жіночих, громадських, харитативних, освітніх наукових, кооперативних, професійних тощо.

Українська Медично-Харитативна Служба Була зформована в Німеччині 1945 р. з осідком у Мюнхені з початковю навою Санітарно-Харитативна Служба, а з 1955 р. перейменовано її на сучасну назву Українська Медично-Харитативна Служба. Мала представництва, станиці, делеґатури, зв'язкових у кількох країнах по різних містах. У системі УМХС спочатку працювало майже 150 лікарів. Праця зосереджувалася головно в лікарській допомозі, в розшуках і поєднанні родин, в допомозі політичним в'язням, інвалідам, вдо­вам, сиротам і всім іншим у потребі не тільки в Німеччині, але и поза її межами в Україні, Чехо-Словаччині, Юґославії, Румунії, Арґентіні, Польщі и т. д. Першим головою Ради УМХС був Б. Андрієвський, а її незмінним секретарем талановитий організатор і пластовий виховник Г. Комаринський.

Трупа вчених заснувала 15-го листопада 1945 р. в Авґзбурзі Українську Вільну Академію Наук на чолі Д. Дорошенком, як її першим президентом. Відновлено 30-го червня 1947 р. працю Наукового Товариства ім. Шевченко в Мюнхені, згодом його осідок перенесено до Сарселю, Франція, що зосередило всю свою увагу на видання Енциклопедії Українознавства. У Мюнхен! в жовтні 1945 р. розпочалося високошкільне навчання в Високій Економічній Школі з около 20 іматрикульованими студентами. Проіснувала до 1951-го р. За всі роки студіювало 365 студентів із 54 викладачами. Закінчили її 81 особа. Ректори: Б. Мартос і К. Кононенко. Цього ж 1945 р. УТГІ розпочав свої виклади в Реґенсбурзі, а УВУ 1946 р. в Мюнхен!.

Українська Богословсько-Педагогічна Академія Української Автокефальної Православної Церкви була заснована 1946 р. в Мюнхен! з богословським і педагогічним факультетами з 30 іматрикульованими студентами і 40 викладачами. Проіснувала до 1947р., коли то зліквідовано педагогічний факультут, а школу перетворено на Богословську Академію УПАЦ.

Українська Католицька Духовна Семінарія була відкрита 1946р. в Гіршберзі, Баварія, з близько 100 іматрикульованими студентами за час від 1946-1948 рр. та 14 викладачами. У 1949 р. осідок Семінарії перенесено до Клемборґу, Голляндія, де вона проіснувала до 1951 р.

Міжнародний Університет УНРРА був заснований у Мюнхені в лютому 1946 р. і проіснував до травня 1947 р., в якому вчилося 650 студентів різних народів, з яких 195 були українці, а серед викладачів було 20 відсотків українських професорів.

Українська европейська еміґрація мала свої осередки також в Італії. Табір полонених вояків Української Дивізії „Галичина" знаходився в Ріміні. Там добре діяли з 1945-1947 рр. учительська семінарія, гімназія, ряд фахових шкіл і курсів, а також початкові школи.

Українська Папська Велика Семінарія св. Йосафата діє в Римі з 1897 р., в якій готують священиків для України и діяспори. Українська Папська Мала Семінарія в Римі була заснована 1956 р. Це єдина українська середня школа в західньому світі, де все навчання провадиться українською мовою. Керують нею Отці Салезіяни. У 1960-их роках у ній вчилося до 100 учнів, а в 1980-их роках число учнів зменшилося до 50.

Український Католицький Університет ім. св. Климентія Папи був заснований у Римі 25-го листопада 1963 р. митрополитом Йосифом Сліпим із 5 факультетами: богословським, філософічно-гуманістичним, медично-фармацевтичним та права и суспільних наук. Викладачів 38, ректори: кардинал Йосиф Сліпий, і кардинал Мирослав Любачівський и о. I. Хома.

По Другій Світовій Війні зарясніли циклостелеві видання по таборах Німеччини, а згодом почав виходити у Фюрті, Баварія, „ Час", націоналістичний тижневик. Перше число появилося 1945р. Наклад „Часу" досяг у 1948р. 15000 примірників. У серпні 1949р. „Час" злився з паризьким пресовим органом „Українець", який відтоді виходив під назвою „Українець-Час". Редактори: М. Колянківський і Роман Ільницький при тісній співпраці В. Янева, Л. Ребета, 3. Пеленського, М. Сосновського, 3. Кузелі, Б. Галайчука, Р. Олійника-Рахманного, Б. Кравцева, М. Стиранки, Ю. Шереха та інших.

У Мюнхені почала виходити 1946 р.,,Українська Трибуна", політичний тижневик, а з 1948 р. півтижневик, мала націоналістичний напрям. „УТ" мала окремі сторінки, присвячені літературі, мистецтву, молоді, студенству, містила коментарі и огляди міжнародних подій, інформації з України, хроніку таборового життя переміщених осіб тощо. Це був найпопулярніший пресовий орган української діяспори в Німеччині, як також був широко поширений і по інших країнах. „УТ" перестала виходити 1949 р. Видавець – В. Пасічняк, редактор – 3. Пеленський.

„Шлях Перемоги", громадсько-політичний тижневик, орган ОУН. Почав виходити в Мюнхені 28-го лютого 1954 р. Має сторінки для молоді, жіноцтва, тонічного мистецтва, обстоює антимарксистську концепцію. У власному будинку „ШП" розташована редакція, друкарня „Ціцеро", бюро Українського Визвольного Фронту, Бюро Антибольшевицького Бльоку Народів та Українське Видавництво. Редактори, співробітники и дописувачі,,ШП": П. Кізко, Д. Штикало, Д. Чайковський, М. Стиранка, Б. Вітошинський, С. Ленкавський, Г. Драбат, В. Косик, А. Бедрій, С. Галамай, I. Кашуба, В. Панчук, Р. Єндик, В. Давиденко, С. Стецько, М.Кушнір, А. Гайдамаха, Г. Ващенко, I. Вовчук, П. Олійниченко, А. Косовська, В. Андрієвський, Я. Бенцаль, С. Наумович, О. Демчук, Я. Гайвас, М. Чировський, Ф. Коваль, В. Леник, Л. Полтава, Р. Рахманний.

Українська еміґрація після Другої Світової Війни, як ми вже знаємо, зосередилась спочатку в Німеччині и тут у 1945 році створено осередок розселення переміщених осіб до заокеанських країн: Канади, ЗДА, Бразилії, Арґентіни, Параґваю, Уруґваю, Венесуелі, Австралії и Нової Зеляндії. Безперечно, що після 1945 р. українська еміґрація мала політичний характер, бо за законами Сталіна и наказами НКВД карали всіх, хто навіть коротко був за кордоном. Отже, поняття політичної еміґрації охопило навіть жінок і дітей. Масове розселення українців з Німеччини припадає на 1949-1955 роки.

Не підлягає жодному сумніву, що повоєнна еміґрація значно збільшила заокеанське поселення, дала провід дотеперішній заробітчанський еміґрації в усіх галузях поселенного життя, підсилила їхню творчу працю и економічний добробут. Колишні працівники пера в Україні и абсольвенти европейских університетів і політехнік пожвавили організаційне життя української діяспори, широко розвинули журналістику, піднісши мовно, тематично и журналістичною майстерністю рівень пресових органів, піднесли на високий щабель українську кооперацію, культуру и церковне життя по всіх більших скупченнях українців.

Та, безперечно, найбільшим епохальним здобутком української еміґрації після Другої Світової Війни були такі три вікопомні події:

1. Опрацювання и видання Енциклопедії Українознавства, розпочато 1949 р., закінчено 1989 р.;

2. Заснування Світового Конґресу Вільних Українців на першій сесії в Ню Йорку в днях від 16-го до 19-го листопада 1967 р. Перший президент СКВУ – о. В. Кушнір. Після довгої стадії підготови на З’їзді в Ню Йорку створено СКВУ, який об'єднує всі крайові й міжнародні українські централі поза межами України. Секретаріат СКВУ являє собою координаційну и репрезентаційну установу української діяспори. Під цей час президентом СКВУ є талановитий канадійський парляментарист і педагог Юрій Шимко. Авторитет СКВУ незаперечний;

3. Урочисте відзначення 1988 р. 1 000-річчя Християнства в Україні.

Чисельний стан української еміґрації в 1970 р.:

1. Середня и західня Европа:

Великобританія	35 000
Франція	35 000
Німеччина	25 000
Австрія	5 000
Бельгія	5 000
Інші	2 000

2. Заокеанські країни:

ЗДА	1 500 000
Канада	581 000
Аргентина	200 000
Бразилія	120 000
Австралія и Нова Зеляндія	30 000
Парагвай	10 000
Уругвай	8 000
Інші	2 000
	2 451 000

3. Країни т. зв. „народної демократ!!'"

Польша	300 000
Чехо-Словаччина
Румунія (Басарабія)
Юґославія	50 000
	650 000

4. Імперія СССР поза межами УРСР

Европ. територія СССР	2 800 000
Азійська Територія СССР	2 300 000
	5 100 000

(Українці живуть у наступних країнах і областях СССР: Наволжя, Урал, Західній Сибір, Туркестан, Далекий Схід т. зв. Зелений Клин, Курщина, Вороніжчина, Закавказзя, Манджурія, Казахстан. В. Кубійович припускає, що чисельний стан української еміґрації в Совєтській імперії виносить 12 мільйонів осіб, хоч вказує на И поважну русифікацію).

5. Зіставлення чисельного стану української еміґрації:

Середня і Західня Европа	107 000
Заокеанські країни	2 451 000
Країни т. зв.,,Народної демократії"	650 000
Імперія СССР
	8 308 000

Отже, понад 8 мільйонів українців живе поза межами України. Нижче подаємо чисельний стан пресових органів української діяс-пори в 1970-их роках у межах тільки 16 країн, де виходить 477 пресових органів, плюс 84 додатки з незалежними сторінками під окремою назвою та з власною нумерацією, отож разом 561, за специфікацією територіяльною, періодично-часовою і тематично-змістовою.

Дата добавления: 2015-07-08