Річний баланс робочого часу одного робітника

показники
1. число календарних днів
Неробочі дні:
2. вихідні дні
3. суботні дні
4. святкові дні
Разом неробочих днів
5. номінальний фонд днів у році
Невиходу:
6. відпустка (днів)
7. інші неявки (днів)
Разом невиходів (днів)
8. Робочий фонд у році (днів)
9. Середня тривалість робочого дня (година)	8,12
10. Повний фонд робочого часу одного працівника (година)	1762,04

Планова або поточна чисельність основних робітників у планованому періоді визначається по формулі:

, (3.9)

де: Rп – планова чисельність основних робітників, чол.;

Тр – загальна трудомісткість, година;

Кр – фонд календарного робочого часу в планованому періоді;

Кн – планований коефіцієнт виконання норм.

Розрізняють чисельність: облікову, явочну, фактичну. В облікову чисельність включаються всі постійні і тимчасові працівники, крім сумісників. До явочного відносяться працівники які з'явилися на роботу. До фактичного – число що з'явилися і приступили до роботи.

Облікова чисельність визначається на підставі табельного й іншого обліку. При підрахунку щоденної чисельності з облікового складу плюс прийнятих виключається число звільнених.

У явочну чисельність включаються працівники які з'явилися на роботу, ті що знаходяться у відрядженнях і що працюють за розпорядженням керівництва поза організацією.

При обліку визначають середньосписочну чисельність – місячну, квартальну, піврічну, за 9 місяців і рік. Вона визначається шляхом підсумовування облікового складу працівників за всі дні звітного періоду, включаючи вихідні і святкові дні, і поділяється на число календарних днів у періоді.

Рух кадрів на підприємстві характеризується показниками обороту, змінюваності і плинності.

Оборот кадрів визначається як відношення числа усіх вибулих (оборот по звільненим) або весь прийнятих (оборот по прийнятим) за визначений період до середньосписочної чисельності працюючих за той же період.

Змінюваність кадрів визначається як відношення меншого з числа прийнятий або звільнених за даний період до середньосписочної чисельності і виражається у відсотках.

Плинність кадрів виражається в процентному відношенні вибулих по позапланованим причинам у визначений період до середньосписочного складу працівників за той же період.

Чисельність допоміжних робітників (комірників і т.д.) для яких неможливо визначити обсяг робіт визначається по формулі:

Rвр = Рм · СМ · Кс (3.10)

де: Рвр – чисельність допоміжних робітників;

Рм – кількість робочих місць;

СМ – кількість змін;

Кс – коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікового, визначається відношенням номінального фонду робочого часу в днях на плановане число робочих днів.

Планування чисельності керівників, фахівців здійснюється на основі трудомісткості функцій, що виконуються, з використанням нормативного методу і по числу робітників. Розрахунок чисельності керівників, фахівців і службовців по трудомісткості визначається по формулах аналогічно плануванню чисельності робітників. Другий метод передбачає розробку нормативів чисельності по функціях управління. Нормативи чисельності в залежності від обраних факторів можуть бути представлені у виді таблиць або номограм.

Найчастіше на практиці планування керівників визначається по нормативах управляємості (числа підлеглих) з використанням формули Грейчунаса:

(3.11)

де: Х – число можливих розбіжностей;

n – число підлеглих;

Відповідно до цієї формули кількість можливих розбіжностей при 4-х підлеглих дорівнює 44; при 5 – 100; при 15 – 245970.

Звичайно, це не виходить, що всі ці розбіжності виникнуть на ділі і зажадають уваги начальника. Мова йде про можливе їхнє виникнення.

Чисельність фахівців і службовців визначається по нормативах чисельності на 100 чоловік.

Планування чисельності керівників, фахівців і службовців по числу робочих місць визначається на основі розробленої організаційно-виробничої і функціональної структури підприємства з визначенням підрозділів і відділів і наступним складанням штатного розкладу, які уточнюється щорічно й в інші періоди року.

Важливе місце в росту продуктивності праці займає планування підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Особлива увага повинна бути приділена навчанню знову прийнятих фахівців або переведених на нові посади.

Основними формами і видами підготовки кваліфікованих кадрів є:

- Професійне навчання, на якому здійснюється підготовка і перепідготовка кадрів робітників.

- Управлінське навчання фахівців основам менеджменту, маркетингу, підприємницької діяльності і т.д.

- Навчання шляхом ротації – просування працівника протягом визначеного періоду з одного на інший і т.д. види робіт, що дозволяє сформувати фахівця, менеджера широкого профілю.

- Підвищення кваліфікації робітників здійснюється на підприємствах.

- Підвищення кваліфікації керівників, фахівців здійснюється в інститутах підвищення кваліфікації і на факультетах підвищення кваліфікації при вищих навчальних закладах.

- Самоосвіта.

Планування собівартості, прибутку і рентабельності підприємства

3.3.1. Собівартість, структура собівартості і її оперативне планування

Собівартість продукції – це індивідуальні витрати підприємства на виробництво або випуск продукції.

Розрізняють собівартість кошторисну, планову і фактичну.

Кошторисна – це витрати організації, підприємства на виконання робіт або на одиницю продукції.

Планова – це собівартість з урахуванням установлених завдань по зниженню собівартості випуску одиниці продукції.

Фактична собівартість – це усі фактичні витрати, у тому числі матеріальні, організаційні, технологічні й ін. утрати.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції підрозділяються на два види: прямі витрати і постійний-постійну-постійне-постійна-умовно-постійні.

До прямих виробничих витрат (ВВ) відносяться:

- витрати на сировину, матеріали, комплектуючі і т.д. (матеріальні цінності);

- витрати на основну заробітну плату з усіма нарахуваннями;

- витрати на енергоресурси (електроенергію, пар, газ, воду);

- інші прямі витрати.

До умовно-постійних витрат (витратам) (УПВ) відносяться:

- витрати на засоби виробництва з тривалим, більш року, оберненням;

- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів;

- орендна плата;

- плата за комунальні послуги;

- послуги по охороні і т.д.

Сума прямих витрат і умовно-постійних витрат утворить собівартість виробництва продукції.

С = ПЗ+УПЗ, (3.12)

де: ПЗ – прямі витрати;

УПЗ – умовно-постійні витрати.

Оперативне планування собівартості виготовлення продукції здійснюється на основі аналізу собівартості за минулий період, з корегуванням і розробкою заходів щодо зниження собівартості.

Оперативне зниження собівартості може бути досягнуте за рахунок кількісної витрати матеріалів, застосуванням прогресивних технологій, машин і механізмів, підвищення продуктивності праці і т.д.

Зміна собівартості продукції в планованому періоді в порівнянні зі звітним за рахунок зміни матеріальних витрат визначається по формулі:

(3.13)

де: DСм – зміна собівартості матеріальних витрат, %;

Vм – питома вага витрат на даний матеріал у відсотках до собівартості продукції в звітному періоді;

Vр – відсоток зміни норми витрати даного матеріалу;

Vц – відсоток зміни ціни на даний матеріал.

Приклад 3.3.

Визначити зміну собівартості за рахунок зміни матеріальних витрат, якщо відомо: за рахунок заходів у планованому періоді намічено знизити витрата матеріалів на 7%, а ціни підвищити на 2%. У загальній собівартості продукції витрати на матеріали в звітному періоді складали 57%. Тоді:

т.е. собівартість продукції знизилася на –5,13%.

Зміна собівартості при зміні заробітної плати і вироблення визначається:

(3.14)

де: DСзп – зміна собівартості продукції в залежності від зміни вироблення і заробітної плати, %;

Vзп – питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %;

ΔЗП – відсоток зміни середньої заробітної плати в планованому періоді в порівнянні зі звітним;

ΔВ – відсоток зміни вироблення в планованому періоді в порівнянні зі звітним.

Приклад 3.4.

Визначити зміну собівартості, якщо в планованому періоді за рахунок комплексних заходів намічено підвищити виробку на 3% у порівнянні зі звітним, а середню зарплату на 2%. Питома вага заробітної плати в собівартості 21%. Тоді:

Планування прибутку

Прибуток це доход підприємства за винятком витрат.

Розрізняють прибуток балансовий і чистий прибуток (прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства).

Балансовий прибуток складається з прибутку від реалізації продукції і від позареалізаційної діяльності підприємства. Вона дорівнює:

(3.15)

де: Ц – ціна продукції;

V – обсяг реалізованої продукції;

С – собівартість продукції;

Двр – позареалізаційні доходи;

Рвр – позареалізаційні витрати.

Чистий прибуток або який залишається в розпорядженні підприємства і визначається як різниця між балансовим прибутком і відрахуваннями в бюджет.

(3.16)

де: Н – відрахування в бюджет.

Особливо важливе значення в ринковій економіці здобуває поняття необхідного прибутку.

Необхідний прибуток – це прибуток, величина якого необхідна для функціонування виробничої діяльності підприємства в зв'язку з поставленою метою.

Якщо необхідний розмір прибутку не буде досягнутий, то підприємство збанкрутує.

При визначенні мінімально необхідного прибутку розраховують, які ресурси потрібні для розвитку фондів виробництва, а також розмір податкових відрахувань у бюджет. Розмір необхідного прибутку співвідноситься із собівартістю продукції. Норма необхідного прибутку розраховується як відношення її сумарного розміру до собівартості річного обсягу виробництва.

Планування рентабельності

Рентабельність виробництва є одним з найважливіших показників, тому що визначає кінцеву ефективність діяльності підприємства, його конкурентноздатність. Абсолютна величина прибутку не дає повної якісної характеристики діяльності підприємства і тому порівняння ефективності фінансової діяльності підприємств різних масштабів проводиться у відносних показниках.

У загальному виді показник рентабельності являє собою відношення суми прибутку до витрат на її одержання.

Існує кілька показників рентабельності: рентабельність виробів, рентабельність основної діяльності, виробництва, загальна і розрахункова, рентабельність основних фондів, рентабельність продукції (реалізації), рентабельність основних виробничих фондів і т.д.

В оперативному плануванні найбільше часто використовуються наступні показники рентабельності:

Рентабельність основної діяльності (виробництва продукції), визначається відношенням прибутку до сукупних витрат.

(3.17)

де: СЗ=ПЗ+УПЗ – сукупні витрати.

Цей показник показує, скільки грошових одиниць витрачено для одержання однієї грошової одиниці прибутку.

Рентабельність праці, визначається як відношення прибутку до середньосписочної чисельності працівників або до загальної кількості людино-днів, відпрацьованими всіма працівниками за планований період.

(3.18)

де: С – середньосписочна чисельність працівників;

Я – загальна кількість людино-днів, відпрацьованих усіма працівниками за планований період.

Рівень рентабельності реалізації визначається як відношення прибутку на обсяг реалізованої продукції (виручку (В)). Він дорівнює:

з розрахунку по балансовому прибутку:

(3.19)

з розрахунку по чистому прибутку:

(3.20)

Рівень рентабельності з розрахунку по балансовому прибутку може свідчити про необхідність перегляду цін і посилення контролю за використанням ресурсів, а рівень з розрахунку чистого прибутку дозволяє визначити, скільки грошових одиниць чистого прибутку принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

3.4. Фінансове планування і його показники

Розробка фінансових планів є найважливішою частиною внутрівиробничого планування і залежить від ефективної маркетингової діяльності, контактів із зовнішнім середовищем, у тому числі замовниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, інвесторами і т.д.

Сам процес фінансового планування включає три етапи:

- аналіз фінансових показників за минулий період;

- стратегічне фінансове планування;

- оперативне фінансове планування.

3.4.1. Оперативне фінансове планування

Основою короткострокового фінансового планування є складання бюджетів готівки організації.

Бюджет – це кошторис доходів і витрат підприємства.

Створення бюджетів організації, фірми здійснюється в рамках оперативного планування.

До основних фінансових бюджетів відносяться:

- бюджет готівки;

- бюджет додаткових вкладень капіталу.

Бюджет готівки складається на рік або півроку з розбивкою по місяцях. У реальній практиці не рідкі випадки визначення кінцевих потижневих, подекадних (на тиждень, декаду вперед) бюджетів готівки. Бюджет готівки деталізує грошові потоки готівки (вхідні – доходи і вихідні - витрати) за визначений майбутній період часу.

Основою для складання бюджету готівки служать щоденні звіти про рух готівки.

Бюджет готівки складається за формою таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Дата добавления: 2015-07-10