Ти любиш Таню Гринішак, Ну що ж, такий у тебе смак.

— горювала я в коричневому загальному зошиті. Такий зошит, без дурнувато страхітливих ведмедиків з зайчиками на обкладинці, більше скидався мені на справжню книжку.

Орися Степанівна відкрила мої страждання молодої вертерки випадково. Треба було на якомусь виступі щось декламувати про Україну, а я тоді була майстром кон’юнктурщини. Події стрімко рухалися до розпаду Совка, і в глухіших селах довкола Яремчі люди вже потроху вивішували жовто-блакитні прапори. Відповідно, героїко-патріотич-на лірика зростала в ціні. Особливо популярними були рими «волю — болю», «кайдани — пани» і «дуб — чуб». А вірш слід було починати з крику «О!»

О Україно, мати моя! Стерпіла ти багато болю,

Та все ж здобула собі волю...

Ну і те де. [От бля. Писала би собі таке й далі — хєр би хто в бездуховності звинуватив. У спілчанські санаторії безплатно би їздила.]

ТЛ ЛТ ГА Л П ЛМ14 п ЛіЧ І ІіЛАНіЧ Ml 11 g ^ Q|^ Qgj ^

патріотично-

го вірша на угреннік. А справжній патріотизм же завжди йде пліч-о-пліч з душевними пристрастями. От мене вчителька й засікла...

— Ану-ану, дай-но подивлюся! — потягла собі зошит вона.

— Та нє, та це таке... та не треба! — жахнулася я, але подивитися дала. Му, й Орися Степанівна припухла від того, що оце вайлувате патріотичне чмо, оця повільна староста класу навертає тут щось таке, про що хіба Оксані Білозір було співати.

Той мій горопашний вірш про нерозділене кохання, крім рядків типу «А ти її папко кохаєш, та все від мене ти ховаєш», мав ще й кінцівку:

О мій Владику коханий.

Зрозумій мене ти.

Ти ж попав в полон до Тані,

Дата добавления: 2015-07-10