І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И. 10 червня 2014 р. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

10 червня 2014 р. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницького області в складі:

головуючого-судді Болотіна С.М.,

суддів Вітюк І.В., Латюка П.Я.,

з участю секретаря Купельської Н.П.,

прокурорів Леськіва В.О., Ратушняка Ю.І.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

виправданої ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальне провадження № 42013240170000013 за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Красилівського районного суду від 19 лютого 2014 року, -

В с т а н о в и л а:

Вироком Красилівського районного суду від 19 лютого 2014 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Вербка Мурована, Ярмолинецького району, Хмельницької області, жительку АДРЕСА_1, українку, громадянку України, з вищою освітою, одружену, на утриманні одна неповнолітня дитина, не працюючу, раніше судиму:

- 18.03.2013 року Красилівським районним судом за ст. ст. 172 ч. 1, 175 ч. 1, 69, 70 КК України до штрафу в розмірі 2000 грн. з позбавленням права обіймати на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 1 рік,

виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 172 ч. 1, 175 ч. 1 КК України.

Органами досудового розслідування, ОСОБА_5 обвинувачувалася в тому, що будучи директором ТзОВ «Формакс», що здійснює підприємницьку діяльність на території с. Западинці Красилівського району, являючись роботодавцем, діючи умисно з метою приховування використання найманої праці для мінімалізації витрат на оплату праці, грубо порушуючи вимоги ст. 24 КЗпП фактично допустила до роботи в листопаді 2011 року різноробочого ОСОБА_1, а також в січні 2012 року різноробочого ОСОБА_2 та різноробочого ОСОБА_3, не уклавши з ними трудових договорів, додержання письмової форми якого є обов'язковими при наявності такої вимоги працівника, а також в порушення ст. 24-1 КЗпП в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівників до роботи, трудовий договір в державній службі зайнятості не зареєструвала та в подальшому про вказаних найнятих працівників до центру зайнятості не звітувала.

Не обумовивши умови праці в письмовому договорі, ОСОБА_5 фактично допустила до роботи ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не оформивши трудовий договір наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу, як цього вимагає ст. 24 КЗпП, чим грубо порушила вимоги цієї статті.

Під час роботи вказаних осіб в порушення ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», ОСОБА_5 не здійснювала обліку робочого часу та в порушення ст. 48 КЗпП, яка передбачає, що трудова книжка оформляється працівникам, які працюють на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, не оформила трудових книжок для ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Грубо порушуючи вимоги ст. 253 КЗпП, ОСОБА_5 не піддала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню найманих працівників ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які фактично перебували з нею у трудових відносинах.

ОСОБА_5 будучи директором ТзОВ «Формакс», що здійснює підприємницьку діяльність на території с. Западинці Красилівського району, являючись роботодавцем, маючи достатньо коштів для ведення підприємством основного виробництва, діючи умисно, з метою мінімалізації витрат на оплату праці, використовуючи за вказаних вище обставин працю найнятих працівників ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порушення ч.7 ст. 43 Конституції України, яка гарантує своєчасне одержання винагороди за працю та ч. 3ст. 15 ЗУ «Про оплату праці», відповідно до якої оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці, безпідставно не виплатила заробітну плату найманим працівникам, а саме різноробочому ОСОБА_2 за січень-квітень 2012 року в сумі 9000 грн., різноробочому ОСОБА_1 за січень-квітень 2012 року в сумі 3000 грн., різноробочому ОСОБА_3 за січень-квітень 2012 року в сумі 9000 грн., а всього на загальну суму 21000 грн., з терміном заборгованості більше одного місяця.

В поданих апеляційних скаргах прокурор та потерпілий ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону, просять вирок місцевого суду скасувати. Ухвалити свій вирок, яким за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 172 ч. 1, 175 ч. 1 КК України, із застосуванням ст. 70 КК Українипризначити ОСОБА_5 покарання у виді 17000 грн. штрафу з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.

Вказують, що під час досудового розслідування, з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, вина ОСОБА_5 по обставинах грубого порушення законодавства про працю та невиплаті заробітної плати найманим працівникам, доведена, однак суд безпідставно виправдав останню.

На думку прокурора, при ухваленні вироку судом першої інстанції було допущено ряд істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, в тому числі таємниці нарадчої кімнати, що є безумовною підставою для скасування вироку місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора та потерпілих, на підтримку апеляційних скарг з посиланням на зазначені в них доводи, виправдану та її захисника, які просять відхилити апеляційні скарги, провівши з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, дослідження матеріалів кримінального провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_2 підлягають до задоволення частково, виходячи з таких підстав.

Як встановлено в процесі апеляційного розгляду, ОСОБА_5, будучи директором ТзОВ «ФортМакс» (далі - Товариство) та являючись службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими обов'язками, в листопаді 2011 року, грубо порушуючи вимоги ст. ст. 21,24, 24-1, 48 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці» та ст. 43 Конституції України, незаконно прийняла на роботу ОСОБА_1 для виконання обов'язків «різноробочого» ТзОВ «ФортМакс», найману працю якого використовувала в період з листопада 2011 року по 21 березня 2012 року без оформлення трудового письмово договору, а також ведення та оформлення трудової книжки потерпілого.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5, будучи директором ТзОВ «ФортМакс» (далі - Товариство) та являючись службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими обов'язками, в січні 2012 року, грубо порушуючи вимоги ст. ст. 21, 24, 24-1, 48 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці» та ст. 43 Конституції України, незаконно прийняла на роботу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для виконання обов'язків «різноробочого» ТзОВ «ФортМакс», найману працю яких використовувала в період з січня по 21 березня 2012 року без оформлення трудового письмово договору, а також ведення та оформлення трудової книжки потерпілих.

При цьому, ОСОБА_5, використовуючи найману працю ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не забезпечила ведення бухгалтерського обліку виконуваної роботи останніми та виплату їм заробітної плати з дотриманням мінімальних державних гарантій оплати праці, робочого часу і відпочинку потерпілих, порушила їх право на працю щодо виплат за державним загальнообов'язковим пенсійними та соціальним страхуванням з тимчасової непрацездатності від нещасних випадків на виробництві, гарантій їх зайнятості та права на захист трудових прав, сплати податків та страхових внесків, в тому числі до Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття та зарахування ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відпрацьованого періоду в трудовий стаж.

Вина ОСОБА_5 у вчиненні злочину повністю доведена зібраними в провадженні та дослідженими в процесі судового та апеляційного розглядів доказами.

Зокрема, в процесі апеляційного розгляду ОСОБА_5 не заперечувала обставин найму на очолюване нею Товариство, без жодного письмового оформлення потерпілих, для виконання саме трудових обов'язків та використання праці останніх, без належної оплати такої, однак викладала свою версію подій.

Показаннями потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які ствердили пряму, активну та безпосередню участь у прийнятті їх на роботу та допуску до виконання трудових обов'язків саме виправданої. Показали, що з жодними наказами про прийняття їх на роботу не ознайомлювали, записи в трудову книжку не заносили, а обмежившись включно їх переконанням у подальшому законодавчому оформленні трудової угоди, ОСОБА_5 допустила їх до виконання трудових обов'язків та використовувала їх працю на різних посадах, оплачуючи таку вкрай нерегулярно, в мізерному розмірі, а в подальшому такі виплати припинивши взагалі.

Показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які повністю узгоджуються з показаннями потерпілих і які ствердили обставини виконання трудових обов'язків потерпілими ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на початку 2012 року, на Товаристві, яке очолювала ОСОБА_5

Крім того, факт вчинення ОСОБА_5 злочину об'єктивно стверджується даними протоколу огляду місця події з фото-таблицями з яких вбачається місце вчинення злочину, саме те на яке вказують потерпілі та свідки (а.п. 16-23, т. 1).

Із змісту інформації управління ПФУ у м. Хмельницькому від 14.06.13 року № 16220/08 та даних звітності ТзОВ «ФортМакс» вбачається, що офіційно на підприємстві працювало 12 осіб, хоча фактично найманих працівників, по відношенню до яких ОСОБА_5 була наділена організаційно-розпорядчими обов'язками, які виконували трудові обов'язки було набагато більше, що виправдана фактично не заперечує (а.п. 90-91, 94-101, 102-104, 127-129, т. 1; 110-111, т. 2).

Даними акту перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 22-02-30/762 від 25 червня 2013 року з додатками стверджується, що працівники очолюваного виправданою Товариства: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювали трудову діяльність без документального оформлення, не отримували заробітну плату, оформлення відомостей про нарахування їм заробітної плати та табелів обліку їх робочого часу не проводилося (а.п. 148-155, т. 1).

Із змісту наказу № 4 від 21 березня 2012 року, протоколу зборів учасників ТзОВ «ФортМакс», статуту ТзОВ «ФортМакс» та трудової книжки виправданої вбачається, що саме ОСОБА_5 з 8 грудня 2009 року до 21 березня 2012 року являлася керівником Товариства, була наділена організаційно-розпорядчими обов'язками, в тому числі правом розпоряджатися грошовими коштами (а.п. 157, 158, 159-160, 161).

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації ні виправданою, ні її захисникомне надано.

В кримінальному провадженні не встановлено жодного доказу щодо застосування відносно ОСОБА_5 та інших осіб заборонених законодавством методів розслідування, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.

Такі обставини ґрунтуються виключно на твердженнях самої ОСОБА_5, яка є прямо зацікавленою особою, її роздумах щодо процесів в державі, діяльності правоохоронних органів, систематичних звинуваченнях органів досудового розслідування в упередженості та необ'єктивності, вільному тлумаченні кримінального закону, що не можна визнати допустимими доказами.

При цьому, в матеріалах провадження не встановлено доказів, щоб ОСОБА_5 чи її захисники звертались із заявами та скаргами до прокурора Красилівського району, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням чи вищестоящих органів з приводу незаконних дій працівників правоохоронних органів, а тому такі твердження викликають об'єктивний сумнів.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що докази вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, які покладені в основу обвинувального акту були отримані з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість обвинуваченого у його вчиненні, або відсутність такої з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані й оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.

При цьому суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано, не обмежуючись лише зазначенням прізвищ свідка або назви процесуального документа.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку має бути наведена оцінка доводів, на які обвинувачений послався на свій захист. Якщо обвинувачений у судовому засіданні змінив свої показання, суд повинен ретельно перевірити як ті, так і інші показання, з'ясувати причину зміни показань і в результаті ретельного дослідження дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими доказами, що є у справі.

Проте ці вимоги закону під час розгляду провадження відносно ОСОБА_5 у повній мірі виконані не були. Як видно з оскаржуваного вироку, суд, всупереч вимогам закону, належної оцінки зібраним в провадженні доказам у їх сукупності не дав.

Так, дійшовши висновку, що твердження органів досудового розслідування та прокурора в частині доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, не відповідають фактичним обставинам справи та зумовлені їхньою хибною позицією, як убачається з мотивувальної частини вироку, належним чином не проаналізував наведені докази в сукупності з іншими доказами по справі та не зазначив мотивів, з яких відхилив ці докази та прийняв інші, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Оскільки, належним чином не перевірені доводи органів досудового розслідування та прокурора про наявність в її діях складу злочину в якому обвинувачувалася ОСОБА_5

Суд не провів належний аналіз та не дав відповідної оцінки фактичним даним, які містяться в письмових доказах та показаннях свідків, а також виправданої. У вироку відсутній системний аналіз змісту цих документів, відсутні посилання чому суд не взяв до уваги та відхилив показання свідків, самої ОСОБА_5, дані письмових доказів, які прямо та безпосередньо вказують на ОСОБА_5, як на особу, яка будучи керівником ТзОВ «ФортМакс» без оформлення трудового письмово договору, а також ведення та оформлення трудової книжки, прийняла на роботу та допустила до виконання трудових обов'язків потерпілих не забезпечивши виплату їм заробітної плати з дотриманням мінімальних державних гарантій оплати праці, робочого часу і відпочинку.

Із наведених обставин вбачається, що суд першої інстанції не дав аналізу всім зібраним у справі доказам, тобто всім фактичним даним, які містяться в показаннях виправданої, потерпілих, свідків, письмових доказах в провадженні, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не вмотивував свого висновку, з яких підстав та чому не прийняв до уваги показання виправданої, потерпілих та ряду свідків щодо безпосереднього вчинення ОСОБА_5 злочину, а тому питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, зазначених у ст. 374 КПК України не вирішив.

Суд виходив з того, що органами досудового розслідування та прокурором докази вини ОСОБА_5 у вчиненні злочинів зібрані з грубим порушенням вимог процесуального законодавства, суперечать фактичним обставинам справи, а між обвинуваченою та потерпілими існували цивільно-правові, а не трудові відносини.

Однак, з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, оскільки він є помилковим, спростовується та суперечить матеріалам провадження.

Так, сама ОСОБА_5 не заперечувала та ствердила, що як керівник ТзОВ «ФортМакс», безпосередньо та особисто домовлялася з потерпілими про оформлення з ними саме трудових, а не цивільно-правових відносин, останні були допущені до виконання саме трудових обов'язків в Товаристві та на протязі певного періоду виконували такі.

При цьому, як стверджується показаннями потерпілих, всіх без виключення, що повністю узгоджується з твердженнями ОСОБА_5, відповідно до яких ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, підкорялися внутрішньому трудовому розпорядку на Товаристві, його керівництву та за вказівками останнього виконували всю необхідну роботу для забезпечення нормального функціонування Товариства. Вказані обставини прямо та безпосередньо вказують на виконання потерпілими саме трудових, а не цивільно-правових обов'язків, в чому намагається переконати колегію суддів виправдана та її захисник.

З послідовних та жодним чином не спростованих показань потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які є послідовними та повністю узгоджуються між собою вбачається, що потерпілі на протязі значного періоду виконували на ТзОВ «ФортМакс» трудові обов'язки та підкорялися внутрішньому трудовому розпорядку.

В матеріалах провадження відсутні належні дані, які б викликали сумніви в щирості та достовірності послідовних показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

У зв'язку з цим підстав вважати, що вказані свідки та потерпілі, всі без виключення оговорюють ОСОБА_5, враховуючи відсутність між ними будь-яких стосунків та виключну безсторонність свідків не має.

Більше того, вказані твердження потерпілих та названих свідків повністю узгоджуються з вищенаведеними, дослідженими колегією суддів доказами.

Твердження свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які стверджують алібі виправданої повністю спростовуються вищенаведеними, зібраними органами досудового розслідування, дослідженими колегією суддів об'єктивними та допустимими доказами у їх сукупності. При цьому, твердження названих свідків не можна вважати належними та об'єктивними і такі підлягають відхиленню, оскільки ОСОБА_13 є чоловіком виправданої, а тому є прямо зацікавленою особою. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про фактичні обставини справи та діяльність Товариства, його керівництво стало відомо зі слів ОСОБА_13 - чоловіка виправданої.

Місцевий суд ухвалюючи вирок відхилив та не прийняв до уваги вищеназвані письмові докази, посилаючись на те що такі здобуті з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Приймаючи вказане рішення суд виходив з того, що кримінальне провадження розпочате без наявності достатніх приводів та підстав, в тому числі заяв потерпілих про вчинені злочини, що тягне за собою визнання здобутих доказів недопустимими.

Такий висновок місцевого суду слід визнати хибним. Оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачувалася ОСОБА_5 є публічного, а не приватного обвинувачення. А тому відсутність заяв потерпілих про притягнення останньої до кримінальної відповідальності не може бути законною підставою для визнання всіх здобутих в провадженні доказів недопустимими.

Більше того, в матеріалах кримінального провадження є в наявності заява потерпілого ОСОБА_1 про притягнення ОСОБА_5 до встановленої законом відповідальності на що суд уваги не звернув (а.п. 8, т. 1).

Не може погодитися колегія суддів і з висновками місцевого суду, що саме ОСОБА_13, а не виправдана ОСОБА_5 являвся керівником Товариства. Оскільки такі спростовуються даними наказу № 4 від 21 березня 2012 року, протоколу зборів учасників ТзОВ «ФортМакс», статуту ТзОВ «ФортМакс» та трудової книжки виправданої, і якими стверджується, що саме ОСОБА_5 з 8 грудня 2009 року до 21 березня 2012 року, тобто в період виконання на Товаристві потерпілими трудових обов'язків обіймала посаду керівника Товариства, була наділена організаційно-розпорядчими обов'язками, в тому числі правом розпоряджатися грошовими коштами (а.п. 157, 158, 159-160, 161).

Колегія суддів відхиляє показання виправданої ОСОБА_5 та її захисника, в тій частині, що у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України відсутня її вина, оскільки вони є не послідовними, суперечливими, не відповідають фактичним обставинам провадження та спростовуються дослідженими в процесі апеляційного провадження вищенаведеними доказами.

Так, протиправні дії ОСОБА_5 щодо грубого порушення законодавства про працю тривали на протязі значного періоду і як стверджується дослідженими доказами, вона приймав в цих діях безпосередню та активну участь.

Однак, на протязі цих місяців, виправдана, жодних дій щодо припинення злочинних діянь, якими могли бути належне оформлення з потерпілими трудових угод не вчинила, а продовжувала систематично використовувати працю останніх, без виплати належної винагороди та жодного документального оформлення.

При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_5 має значний трудовий стаж, в тому числі на керівних посадах, а тому остання не могла не усвідомлювати протиправного характеру своїх дій та можливих наслідків.

ОСОБА_5 з метою створення уяви у потерпілих у належному оформленні з ними трудових угод, відбирала в останніх паспорти та допускала їх до виконання таких обов'язків, при цьому безпосередньо, систематично використовувала їх найману працю та визначала їм фронт робіт.

Не може погодитися колегія суддів з висновками місцевого суду що в діях ОСОБА_5 по обставинах допуску до виконання трудових обов'язків та використанні праці потерпілих міститься склад злочину, передбачений ст. 173 КК України, як грубе порушення угоди про працю, яке вчинене шляхом обману або зловживання довірою, що виключає її діях склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України.

Оскільки, встановлена ст. 173 КК України кримінальна відповідальність наступає у випадку грубого порушення угоди про працю шляхом обману або зловживання довірою відносно офіційно працевлаштованих працівників, з якими у встановленому законом порядку укладено трудову угоду, чого стосовно потерпілих зроблено не було.

При цьому, суд дійшовши висновків про наявність в діях ОСОБА_5 ознак злочину, передбаченого ст. 173 КК України допустив суперечливі твердження, оскільки фактично виправдав ОСОБА_5 з підстав укладення з потерпілими саме цивільно-правових, а не трудових відносин.

Аналізуючи всі досліджені в процесі апеляційного розгляду докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_5, будучи директором ТзОВ «ФортМакс» та являючись службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими обов'язками, вчинила грубе порушення законодавства про працю, тобто, злочин передбачений ч. 1 ст. 172 КК України.

Органами досудового розслідування ОСОБА_5 інкримінується використання найманої праці ОСОБА_1 з листопада 2011 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з січня 2012 року без оформлення трудового письмово договору, а також ведення та оформлення трудової книжки потерпілих по травень 2012 року.

Разом з тим, як вбачається з даних наказу № 4 від 21 березня 2012 року, протоколу зборів учасників ТзОВ «ФортМакс», статуту ТзОВ «ФортМакс» та трудової книжки виправданої, ОСОБА_5 обіймала посаду керівника Товариства, була наділена організаційно-розпорядчими обов'язками, в тому числі правом розпоряджатися грошовими коштами у період з 8 грудня 2009 року до 21 березня 2012 року (а.п. 157, 158, 159-160, 161).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що саме по 21 березня 2012 року виправдана використовувала працю ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а не по травень місяць 2012 року, як те стверджують органи досудового розслідування.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5, раніше судима вироком Красилівського районного суду від 07.03.2012 року за ст. ст. 172 ч. 1, 175 ч. 1, 69, 70 КК України до штрафу в розмірі 2000 грн. з позбавленням права обіймати на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 1 рік (а.п. 162, 163-168, т. 1).

На даний час, ОСОБА_5, відбула визначене їй вироком суду від 07.03.2012 року як основне так і додаткове покарання, а тому застосування до неї ст. 71 КК України підстав немає. При тому що і про застосування такої не ставить питання прокурор.

В той же час, як убачається з матеріалів провадження, злочин, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України, виправданою вчинено 21 березня 2012 року, на день розгляду справи апеляційним судом у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України сплили строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 2 роки у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, санкція статті якої передбачає менш суворе покарання, ніж обмеження волі. Звільнення від кримінальної відповідальності можливе, якщо ця особа не ухилялася від слідства або суду.

Початковим моментом перебігу строку давності є день учинення злочину. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України ОСОБА_5 закінчено 21 березня 2012 року. Дані про те, що ОСОБА_5 ухилялася від слідства або суду чи вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий та особливо тяжкий, у матеріалах провадження відсутні. Отже, на час розгляду справи апеляційним судом, враховуючи, що ОСОБА_5 вчинила злочин невеликої тяжкості закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 172 КК України.

Оскільки на момент розгляду справи апеляційним судом сплили строки давності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, з урахуванням невизнання останньою своєї вини, ОСОБА_5 підлягає звільненню від покарання за ч. 1 ст. 172 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку підлягає застосування звільнення ОСОБА_5 від покарання на підставі ст. 49 КК України, а не внаслідок амністії, оскільки це покращує становище останньої та не позбавить її права в подальшому, скористатися своїм правом на застосування акту амністії, який підлягає застосування у визначені законом строки - один раз у 10 років.

Органамидосудового розслідування дії ОСОБА_5 по обставинах невиплати ОСОБА_1 винагороди у сумі 3000 грн., ОСОБА_2 - у сумі 9000 грн. та ОСОБА_3 у сумі 9000 грн. кваліфіковані, як умисна невиплата заробітної плати працівникам Товариства, яке очолює виправдана, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України.

Оцінюючи всі досліджені докази колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 підлягає виправданню по названих епізодах за відсутністю в її діянні складу злочину, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

В той же час, як вбачається з матеріалів провадження та встановлено в процесі апеляційного розгляду ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 офіційно не являлися працівниками Товариства, з Товариством, із-за неправомірних дій ОСОБА_5 трудового договору не мали, з оплати праці останніх жодні внески та відрахування не проводилися, дії ОСОБА_5 по використанню праці потерпілих кваліфіковані за ч. 1 ст. 172 КК України, яка повністю охоплює протиправні дії виправданої, в тому числі щодо невиплати їм винагороди і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 175 КК України не потребують.

З огляду на те, що жоден потерпілий питання про стягнення з ОСОБА_5 спричинених злочином збитків не ставив, з відповідним цивільним позовом не звертався, апеляційний суд позбавлений можливості вирішити вказані питання в даній стадії процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що для вирішення питання про стягнення заборгованості по оплаті їх праці, в тому числі моральної шкоди за прострочення її виплати, вони вправі звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 420 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необґрунтованого виправдувального вироку місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 370, 409, 420 КПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора та потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Красилівського районного суду від 19 лютого 2014 року щодо ОСОБА_5 в частині її виправдання за ч. 1 ст. 172 КК Українискасувати.

Визнати винною ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, і на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

Судді (підписи)

З оригіналом згідно:

Дата добавления: 2015-07-10