Теоретичний аналіз профілактики правопорушень серед підлітків

На даний час в Україні надзвичайно гострою є проблема збільшення правопорушень. Безперечно, правопорушення тісно пов’язані з процесами деморалізації суспільства, бездомності, безробіття, зі стрімким розвитком наркоманії, токсикоманії, розпадом сім’ї, поширенням інших соціально негативних явищ. За останній період, вік підліткових злочинів переткнув межу у 8 років. За даними офіціального сайту МВС України станом на кінець 2013 року кількість здійснених злочинів неповнолітніми 16626 у порівнянні з 2012 роком 14238, динаміка зростання очевидна.

Вирішення і виявлення соціальних проблем різного характеру передбачає діяльність, спрямовану на попередження проблемних ситуацій і життєвих труднощів, їх передбачення. Йдеться про діяльність із соціальної профілактики.

Слово «профілактика» перекладається з грецької мови як «запобіжний» - система заходів спрямованих на запобігання виникненню й поширенню негативних явищ. [17]

Соціальна профілактика - це профілактика, суть якої полягає у виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних чинників, що спричиняють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я тощо, а також в організації належної життєдіяльності та дозвілля молоді

Також «соціальна профілактика» - це свідома, цілеспрямована, соціально організована діяльність по запобіганню можливих соціальних, психолого-педагогічних, правових та інших проблем і досягнення бажаного результату [1].

Саме поняття «профілактика» асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля [ 65;68].

У роботі Парфановича І. І. - предметом соціальної профілактики є процес сприяння соціальному розвитку особистості людини на різних етапах її віку; соціально-педагогічна діяльність, спрямована на оптимізацію соціального формування і розвитку особистості, усунення соціально-педагогічної проблеми шляхом здійснення профілактичних заходів; покращення соціально-педагогічних можливостей середовища, в якому живе і формується індивід.

Суб’єктами соціальної профілактики правопорушень є державні і господарські органи, профспілкові, суспільні організації, трудові колективи, посадовці і громадяни, що беруть участь в діяльності з профілактики негативних явищ в суспільстві. У профілактичній роботі покликані також брати участь засоби масової інформації.

Об’єктами соціально-профілактичної дії є ті негативні чинники життєдіяльності людей, які сприяють здійсненню асоціальних дій, а також недоліки у виховній діяльності і стереотипи поведінки, які спричинюють антигромадські вчинки [59].

Об’єкти соціально-профілактичної дії можна умовно підрозділити на чотири основні групи:

- негативні сторони в об’єктивних умовах життєдіяльності людей (матеріальна і соціально-культурна база, рівень добробуту і житлово-побутові умови, технічне забезпечення виробництва, технологічний процес, умови праці і т.д.);

- негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних і суспільних органів самоврядування (система загальної і спеціальної освіти, соціально-побутове обслуговування, засоби масової інформації, установи культури, ідейно-виховна і культурно-масова робота);

- негативні сторони в міжособистісних відносинах і поведінці людей у процесі трудової діяльності, в побуті і відпочинку, а також у сімейних і родинних стосунках;

- негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні.

Коло об’єктів соціально-профілактичної дії надзвичайно широке. Тому конкретні об’єкти соціально-профілактичної дії визначаються в процесі попереднього вивчення соціального становища в регіоні, галузі народного господарства, трудовому колективі [19; 38].

У теорії та практиці соціально-педагогічної діяльності вже затвердилася

трирівнева модель профілактики, кожний рівень якої застосовують залеж-

но від того, на якому етапі розвитку перебуває проблема правопорушень та

її вплив на якусь соціальну групу.

Первинна профілактика має переважно інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

· надання інформації про наслідки асоціальних дій, ризикованої поведінки;

· роз’яснення правових норм щодо різних аспектів асоціальної поведінки;

· популяризація переваг здорового способу життя;

· формування навичок культурного проведення дозвілля;

· створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної та громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмежити поширення певних негативних явищ, що існують у суспільстві чи окремій соціальній групі. Тому соціально-педагогічна діяльність у межах вторинної профілактики зосередже-

на в різноманітних осередках допомоги особистості: кризових центрах, центрах відновного правосуддя в громаді, шкільних службах порозуміння тощо.

Вторинна профілактика має наступні завдання:

- розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

- підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами – соціальними педагогами, а за потребою і психотерапевтами, психологами, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика – це робота, яку здійснюють з постраждалими та спрямована на попередження її рецидивів. Іноді не обходиться без кваліфікованої допомоги лікарів (за умови вчинення злочинів, пов’язаних з неза-конним обігом наркотиків).Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, соціальних центрах, анонімних кабінетах, громадських приймальнях [44].

Третинна профілактика є переважно індивідуальною і направленою на попередження переходу сформованої проблеми в її більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.

При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – соціальних педагогів,психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів – консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.

Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (соціально-педагогічних, психологічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.

Правопорушення – термін, який найчастіше вживають на позначення порушень, вчинених неповнолітніми.

Протиправна поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми й об'єктивно завдає шкоди окремим людям, спільнотам, установам, суспільству загалом.

Поняття протиправна поведінка поєднує злочинну поведінку, яка зводиться до порушення кримінального (карного) законодавства, делінквентну - порушення некарних юридичних норм.

Осіб, схильних до протиправно поведінки, поділяємо на так категорії:

1. Послідовні правопорушники - особи, яким властива активна, свідома

протиправна поведінка, свідоме самостійне створення ситуацій протиправної поведінки, самовиправдання.

2. Ситуативні правопорушники - особи, яким властива певна суперечливість мотивації поведінки (наявність протиправних мотивів, мотивів слідування праву). При цьому правопорушення вчиняють під впливом ситуації або інших осіб, але не робиться спроба протидії ситуації, наслідки використовуються у власних цілях.

3. Випадкові правопорушники - загалом правослухняні громадяни, які

скоїли протиправні вчинки несвідомо або під впливом екстремальних обставин, але в особистості, яких певні передумови до протиправної поведінки (мотивація, характер тощо) [29].

Протиправна поведінка є наслідком нездатності окремої людини знайти

дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Причини протиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини й особливостях її особистості, насамперед її мотиваційної сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжують складні життєві ситуації, при вирішенні яких людина порушує правові норми, з іншого – впливають на формування особистості людини.

Серед соціальних чинників правопорушення можна виділити такі:

· загострення соціальних проблем (зниження рівня життя, проблеми зай-

нятості та працевлаштування, забезпечення житлом тощо),

· неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмежені можливості

для змістовного проведення дозвілля;

· неефективне законодавство;

· недоліки в роботі правоохоронних органів;

· кризу системи народної освіти;

· низький рівень правової, педагогічної культури населення;

· криміналізацію культури;

· поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;

· недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостей

отримати соціально-психологічну допомогу тощо.

Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяють виховання за умов криміногенного середовища, у проблемних і кризових сім’ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних груп.

Особистість підлітка, схильного до свідомого правопорушеня, зазвичай характеризують:

* мотивацією, що передбачає антигромадський засіб задоволення по-

треб або аномальні потреби;

* ціннісними орієнтаціями, які припускають порушення норм права та

моралі;

* особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що ускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від

асоціальних дій, протистояння тиску оточення.

Мотивами протиправної поведінки можуть бути:

1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування.

2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індиві-

дуальному рівні).

3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити

реальний або уявний напад на себе.

4. Перенесення агресії на іншу особу.

5. Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація).

Протиправна поведінка може служити безпосередньому задоволенню

потреби, ліквідації перешкод на шляху задоволення потреб, здійсненню більш

віддалених життєвих планів, вирішенню особистих конфліктів.

Отже «підліток» — юнак або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці. Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) і культурно-національних особливостей, а також статі (від 11-12 до 14-15 років).

Підлітки-правопорушники – це особи шкільного віку, що скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство, виявляють різні форми агресії, порушують адміністративні та інші норми, перебувають на шкільному обліку та в органах і службах у справах неповнолітніх).Як бачимо, в усіх випадках мова йде про правопорушення як протиправний вчинок, поведінку.

Щодо психологічних особливостей підліткового віку, то вчений А.П. Краківський називає наступні вікові особливості підлітка:

1. потреба в гідному становищі в колективі однолітків, у родині;

2. підвищена стомлюваність;

3. прагнення мати вірного друга;

4. прагнення уникнути ізоляції, як у класі, так й у малому колективі;

5. підвищений інтерес до питання про “співвідношення сил” у класі;

6. прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого;

7. відсутність авторитету віку;

8. відраза до необґрунтованих заборон;

9. сприйнятливість до промахів учителів;

10. переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому;

11. відсутність адаптації до невдач;

12. відсутність адаптації до положення “гіршого”;

13. тенденція віддаватися мріянням;

14. острах опоганення мрії;

15. яскраво виражена емоційність;

16. вимогливість до відповідності слова справі;

17. підвищений інтерес до спорту;

18. захоплення колекціонуванням, захоплення музикою й кіномистецтвом.

Американський психолог Ст. Хол ще на початку XX століття, докладно освітив цю тему. Підлітковий вік він відносив до перехідного, проміжного періоду розвитку, періоду “бурі й натиску”, а зміст підліткового віку він охарактеризував як “кризу самосвідомості”. Тільки переборовши цю кризу, підліток здобуває “почуття індивідуальності”. А поки це не наступило, він буде перебувати в стані пошуку свого “я”, йому буде властива нестійкість, яка проявляється в наступних моментах: висока активність змінюється ослабленням, самовпевненість змінюється сором'язливістю, егоїзм може переходити в альтруїзм, веселий, піднятий настрій переміняється апатією, спокійна зосередженість раптом переходить у нескінченні міркування, прагнення до новацій може поступитися місцем любові до рутини й т.д. [3].

Перехід до періоду підліткового віку супроводжується різким ламанням психіки, що одержало назву “підліткової кризи”, коли навчальна діяльність перестає чинити той вплив на розвиток, який вона мала в попередній період, а провідною діяльністю стає спілкування з однолітками, психологічне віддалення від дорослих, із частими конфліктами [26].

Отже підлітковий вік - це вік який ускладнюється тяжкими психологічними, фізіологічними змінами. Саме в цьому віці підлітки найбільш гостро реагують на образи, потребують уваги,намагаються виділитися на загальному фоні. Деякі підлітки починають тікати з дому, палити інші вживати легкі наркотики, вступати в молодіжні субкультури, а разом все це призводить до того,що підліток навіть не замислюється що його дії є правопорушенням. Тому вкрай необхідно вживати профілактичну роботу вже на початку підліткового віку.

Так М. А. Галагузова стверджує, що профілактична робота здійснюється на таких рівнях: особистісному, сімейному, соціальному. На особистісному рівні профілактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення рівня особистісної відповідальності людини з метою попередження виникнення різних проблем.

1. До провідних форм профілактики на особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття.

2. Сімейний рівень профілактики має на меті вплив на найближчий мікросоціум людини – сім’ю, з метою попередження виникнення різноманітних проблем як для конкретної особистості так і всієї сім’ї.

3. Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем, пов’язаних з окремими негативними явищами в суспільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки [14].

Характер і зміст соціально-профілактичної роботи з конкретною особою, або групою визначається їх власними характеристиками, потребами і можливостями. Найчастіше, і в першу чергу до уваги беруться такі характеристики як фізичний і психологічний статуси, матеріальне становище, соціальний статус, рівень освіти, система потреб і цілей і т.п. Відмінності в цих характеристиках дозволяють більш точно визначити можливі та першорядні об'єкти соціальної профілактики. Соціальна профілактика носить превентивний характер, передбачає вирішення ще не виниклих соціальних проблем, але, тим не менш, прогнозованих.

Дата добавления: 2015-11-04