IV. Хорознавчий аналіз.

Хор «Весна» написаний для чотирьох голосного мішаного хору a cappella з епізодичним divisi в партії сопрано і басів.

Діапазон хорових партій:

Партія С: ges¹ - fis²

Партія А: сis¹ – b¹

Партія Т: as малої ок.– g¹

Партія БI i БII: f вел.октави- d¹

Загальний діапазон хорового твору: від f вел.октави до fis²

Теситурні умови достатньо зручні, відповідають природнім особливостям голосу співаків.

Основна мета виконавця - інтерпретація музичної тканини у відповідності з задумом композитора, втілення драматургії, осмислення художнього образу, закладенного в творі і донесення його до слухачів.

Стрій хору визначається процесом інтонування як окремих партій так і хору вцілому.

К.К. Пігров вважав, що основою хорового мистецтва являється досягнення чистої інтонації при виконанні твору: «Без чистоты интонации не может быть художественной перспективы хорового исполнения, ибо фальшь столь сильный отрицательный фактор, что им заслоняются все прочие достоинства, а вернее – они не могут существовать».

В цій хоровій мініатюрі достатньо складний тональний план, створювати інтонаційні труднощі велика кількість хроматичних ходів, скачків, секвенції, модуляції в тональності альтерованих ступенів. Задля уникнення неточного інтонування потрібно скласти тональний план і провести ладо – гармонічний аналіз с хористами. Потрібно звернути увагу на інтонування хроматичних полу тонів, вони достатньо часто зустрічаються протягом всього твору, їх потрібно інтонувати гостро. Слід пам’ятати про інтонування великих,малих та чистих інтервалів.(*Великі інтервали потребують інтонування вверх - з напруженням до підвищення звуку, вниз-з напруженням до пониження; Малі інтервали,вверх-з напруженням до пониження, вниз - з напруженням до підвищення;Чисті інтервали-не вимагають не розширення не звуження,а вимагають стійкого виконання).

При роботі над гармонічним строєм надзвичайно важливими є функціональні відчуття, тобто розуміння всіма хористами того, який виконується акорд або співзвуччя, і яке місце тої чи іншої партії в ньому. Не слід забувати також і про інтонування терцій у мажорних (з тенденцією до підвищення) і мінорних терцій (з тенденцією до пониження) тризвуках паралельних тональностей, також в септакордах і нонакордах. Раптове теситурне зрушення у фактурі епізоду підготовки до кульмінації і самої кульмінації можуть стати серйозною проблемою послаблення хорового строю.

Гормонічна мова наповнена несподіваними модуляціями, використання ладових контрастів. При інтонуванні потрібно спиратися на ладові тяготіння нестійких альтерованих звуків.

Хоровий ансамбль – це узгодженість, злиття всіх виразних елементів хорового звучання, єдність передачі художнього образу та характеру твору.

Основну увагу слід приділити унісонному ансамблю в даному творі. Унісонний ансамбль впливає на темп (може уповільнюватись), динаміку (може збільшуватись), провокує неточне інтонування.

Слід звернути увагу і на гармонічний ансамбль. А саме – чисте виконання, повна єдність між партіями хору, тобто між голосами повинна бути однакова динаміка, характер звучання, ритмічна єдність.

Диригент повинен домагатись рівноваги в звучанні між партіями хору, але при цьому пам’ятати, що голос, в якому проходить мелодія повинен звучати трохи яскравіше ніж інші голоси.

Особливе значення має ритмічний ансамбль. З ритмічним малюнком в даному хоровому творі у хористів не повинно виникнути проблем - він не складний. Проте, всі тривалості необхідно дотримувати до кінця, а також точно витримувати всі паузи.

Від чіткого та ясного фіксованого ауфтакту диригента залежить чітке і одночасне виконання цього затакту всіма партіями складу. Для подолання ритмічних труднощів керівник хору повинен працювати з кожною хоровою партією окремо і лише потім з’єднувати всі хорові групи разом. При цьому досягаючи чіткого, ритмічного співу хору, вимови слів, однакового темпу, одночасного вступу та закінчень фраз. Від диригента залежить як чітко будуть вибудовані вертикалі.

Не менш важливо слідкувати за динамікою – динамічний ансамбль. Для цього твору характерне збільшення динаміки при русі мелодії вверх і зменшенні – при русі вниз. Вихід на кульмінацію досягається поступовим крещендо. Головна задача диригента – донести цілісний розвиток хорової мініатюри і динаміки в часності, для збереження драматургічної завершеності.

Тембровий ансамбль відіграє важливу роль у передачі характеру твору. Від хористів потребується наповнений високопозиційний вокал, прикрита манера звукоутворення. Щодо власне вокальної техніки доцільно дати декілька важливих порад: процес інтонування будь-якого твору (сольного, ансамблевого або хорового) має обов’язково відбуватися за участі вільного голосового апарату^[1]. За цим станом необхідно слідкувати кожному хористу не тільки під час індивідуального опрацювання хорової партії, а й під час колективного виконання, тому що в силу специфіки хорового співу це зробити і усвідомити буває досить нелегко: кожний учасник хору «підлаштовує» свій голос під загальне звучання, а також змушений прислухатися до своїх сусідів по партії. Це передусім свобода артикуляційного апарату - нижньої щелепи і кореня язика, зайве напруження якого призводить до підняття гортані, а отже, до її неповного розкриття. Внаслідок цього втрачається висока співацька форманта і природне резонування «маски», з`являється горловий призвук, замість «політності» в голосі виникають скутість, важкість, тьмяність і швидка втомлюваність. У мистецтві співу не має бути взагалі поняття «давити» - його мають замінити слова «спирати» і «розкривати», і цю функцію виконують діафрагма і нижні ребра, але при цьому неприпустимо піднімати плечі, брати дихання ротом і робити шумний вдих. Тому необхідно співати на опорі.

Аналізуючи будь який твір необхідно сказати про артикуляцію і правильне формування голосних звуків в вокалі. Всі голосні –а-, -е-, -і-, -є-, -и-, співаються прикрито, ближче до голосної –о-. Приголосні вимовляти на зубах і на кінчику язика, фокусувати і концентрувати звук вертикально, максимально близько і природно, «не ставити на горло» низькі звуки і весь час контролювати високу позицію на них, «відпускати» високі, «починати співати з лоба», змикати зв’язки обережно і м’яко, незалежно від динаміки і атаки, «виводити звук на зуби» і на тверде піднебіння.

Донести ідейно – образний зміст цього твору до слухачів допоможе хорова дикція. Треба пам’ятати, що приголосні, що закривають склад в вокалі переносяться до наступного складу. В повільному темпі правильне замикання складів особливо важливе, адже основна задача хору донести до слухачів поетичний текст.

---

Дата добавления: 2015-10-28