III. Музично-теоретичний аналіз.

Форма твору - проста трьох частинна (АВА1+кода.)

Перша частина твору написана в формі періоду(8 тактів), який являється квадратним і модулюючим в паралельну тональність (d – moll).

Середня частина (В) – період неквадратної будови (6 тактів + 7 тактів).

Реприза (А 1) і кода – 6 тактів + 3 такти.

Для поєднання контрастних емоційних станів – радісної захопленості і меланхолічного смутку, автор створює період із двох неідентичних речень. Даному принципу втілення ідейно – змістового аспекту в творі підпорядковується тональна драматургія, особливості розвитку фактури і динаміки.

Основна тональність твору – F-dur, яка традиційно вважається пасторальною. Однак, характерним для творчості композитора використання розширеної системи мажоро – мінору виявляється в тональному розвитку мініатюри. Поєднання обернень головних функцій, традиційних розширень, еліпсійних зворотів і використання функцій побічних ступенів – основа тональної драматургії і ладо-гармонічної мови в творі.

З розвитком музичного матеріалу спостерігаємо відхилення в тональності E-dur, Es-dur, Des-dur, D-dur, d-moll.

Ладо-тональний план підпорядковується образно-змістовим змінам в поетичному тексті. Особливо це помітно в середній частині (зміна настрою проявляється як черга тональних здвигів і енгармонічних замін), композитор активно застосовує висхідні секвенційні побудови з відхиленням у споріднені тональності для поступового теситурного нагнітання і підготовки до динамічної кульмінації (14 такт).

Основна тональність (F-dur) звучить тільки в початкових тактах першої і третьої частини. Даний прийом сприяє створенню так званої «арочності»,

завершеності, працює як об’єднувальний аспект – це являється дуже важливим елементом в формотворенні.

Автор вводить традиційну для романтичної музики модуляцію в паралельну тональність (d – moll) і використовує її функціональну систему. Модуляції можуть здійснюватися як шляхом відхилення так і шляхом зіставлення тональностей, які можуть бути в різній степені спорідненості відносно основної тональності і являтися паралельними (d – moll), паралельно – однотерцеві (Des - dur) і паралельно одноіменні (D - dur) до основної тональності (F – dur).

Поява d – moll обумовлена логічним розвитком тексту. Композитор відтіняє дві фрази тексту (в першій частині: «Сбежали мутными ручьями», а в третій – «Уж пел в безмолвии ночей»).

Гармонічна мова мініатюри не проста, різноманітні співзвуччя яскраво підкреслюють змістову наповненість.

Лятошинський використовує акорди головних функцій і побічних ступенів, гармонії альтерованих ступенів і обернення. Модуляції здійснюються через обернення димінантового септакорду, через гармонічні транспонуючі секвенції, а також за принципом тонального зіставлення. Вибір гармонічних прийомів для модуляції диктується текстовими синтаксичними структурами – на кордоні частин композитор вибирає принцип тонального зіставлення, модуляцію всередині періоду досягається за рахунок введення домінантової функції до наступних тональностей (тобто через відхилення).

В першій частині опора на акорди головних функцій і акорди функціональної системи паралельної тональності (тонічна гармонія звучить протягом перших чотирьох тактів, потім в якості модулюючого акорду вводиться IV ₄₃ з підвищеною примою, який прирівнюється до II ₄₃ і після D ₇ до тональності A- dur. Тризвук (A- dur) прирівнюється до домінанти ре-мінору, завдяки введенню септими – таким чином здійснюється модуляція в d- moll, в якому відбувається подальший розвиток речення (D ₇ - VI ₆ - t – IV ₉ ^-5) і тд.

Гармонічний розвиток другої частини здійснюється за рахунок введення акордів альтерованих ступенів. Перехід до неї ознаменований використанням еліптичного розв’язання – D ₂ по d – moll розв’язується в C- dur тризвук. Транспонуюча секвенція приводить до модуляції в D – dur. Тут виявлений принцип закріплення устоїв, характерний для модальної музики – ми чуємо

D – dur тризвук как тонічний за рахунок його тривалого звучання в кульмінаційній зоні твору.

Нетрадиційні гармонічні фарби Лятошинський використав для коди, для придання їй особливої значимості і виділити її як важливий композиційний елемент, він вводить, характерний для класичного кадансування, перерваний зворот, трактуючи його з модерні стичної точки зору: він понижує квінту D 7 і розв’язує його в тризвук шостого ступеня с пониженою примою.

Фактура хору – гамофонно – гармонічна з елементами імітаційної поліфонії. Основна мелодія протікає в партії сопрано, тільки в репризі вона ненадовго з’являється в партії тенорів. В середній частині, яку можна назвати розробкою – поліфонічне викладення матеріалу. Голоси вступають поступово, з’єднуються і переплітаються, створюючи фактурний вінок.

Мелодика твору достатньо рельєфна. В ній висхідні мелодичні звороти компенсуються низхідними мелодичними рухами. Скачки заповнюються зворотними рухами мелодії – тут працює принцип, характерний ще для поліфонії суворого стилю – так проявляється поліфонічна природа музикального мислення композитора. В репризі тема партії сопрано звучить в збільшенні, на фоні викладення головного тематичного зерна в початковому ритмі в партії тенорів. В основному композитор використовує поступовий рух в мелодії, скачки зустрічаються, вкрай рідко.

Метр і темпоритм в творі відповідає його характеру. Весна, сніг ледве почав танути, небо наливається блакитними барвами, ледь помітно оживаючи зеленіють ліси – це світлий пейзаж створюється за допомогою спокійного, але жвавого темпу Allegretto. Тільки перед репризою і закінченням хор ми спостерігаємо ritenuto, яке має не тільки художню але й формоутворюючу роль.

Хорова мініатюра «Весна» написана в чотирьохдольному розмірі. Биття, пульсація при виконанні відчувається восьмими тривалостями. Драматургія твору здійснюється завдяки рівномірній ритмічній основі (композитор не ставить дрібні тривалості одразу після довгих – розвиток ритмічного матеріалу відбувається поступово). Автор в цій частині циклу «Пори року» використовує тільки восьмі, оскільки більш дрібніші тривалості можуть створити метушливість і зруйнувати споглядальний, ліричний характер твору.

В мелодії часто зустрічається пунктирний ритм с подальшим рухом восьмими, чи сам рух восьмими, що допомагає створювати настрій весняної легкості. Автор часто використовує паузі, що каже про його глибоке розуміння специфіки співацького дихання, а також особливості фразування.

Кульмінація твору здійснюється в середньому розділі,с кожною модулюючою ланкою ми піднімаємось до активних, життєстверджуючих, «колокольних» акордів, зі словами: «Синея, блещут небеса.»,динаміка є підтвердженням, зростає від p до f. Кульмінаційність моменту підкреслює використання традиційно сонячної і яскравої тональності – D – dur.

З вищевикладеного аналізу бачимо, що всі засоби музичної виразності,

що Лятошинський використовує в хоровому творі «Весна» підпорядковані єдиній цілі – передачі основного емоційного переживання закладеного в літературному тексті. Текст визначає структуру композиції, характер, закономірності фразування, характер руху голосів, динамічні нюанси, образні відтінки.

Дата добавления: 2015-10-28