Літературно – художній та стилістичний аналіз.

1.1. Короткі відомості про авторів музики та тексту, загальна характеристика їх творчого стилю.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От, де люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціальне обмежено.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор "Кобзаря" виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната Василя Енгельгардта. Наступного року родина (у якій крім Тараса, було 6 дітей: старші - Катерина, Марія і Микита, молодші - Ярина, Марія і Йосип) переїздить до Кирилівки. У віці 8-ми років батько віддає Тараса до школи до дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р. помирає мати Тараса, а через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас спершу жив у дячка Павла (де пас свині, працював разом з наймитами), згодом був школярем-попихачем у дяка П. Богорського (де майже голодував), далі у лисянського диякона-живописця великими відрами носив воду з річки та розтирав фарби. З 1827 р. наймитує у кирилівського священника Г. Кошиця.

З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати, також рано виявився у хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. В той час молодий Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку, але надії були марними, бо восени 1829 р. разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до Вільна. Розлука була несподівана і довга, усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав. Помітивши у хлопця хист до малярства, Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса).

1831 р. Шевченко приїздить до Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1836 р. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Знайомиться з Іваном Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. Квітень 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців - за ці гроші було викуплено Шевченка з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Тарасу була вручена Жуковським відпускна.

Коли Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв, він з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. Січень 1839 р. Тараса зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а вже у квітні нагородили срібною медаллю II ступеня за малюнок з натури. 1840 р. Шевченка нагороджено срібною медаллю II ступеня за картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".

Одночасно митця захоплює літературна творчість: пише баладу "Причинна" (1837 р.), поему "Катерина" (1838 р.), елегію "На вічну пам'ять Котляревському", поезію "Тополя", "До Основ'яненка" (1839 р.), 1840 р. побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар" ("Думи мої...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"). 1841 р. вийшов альманах "Ластівка", де були твори Шевченка: "Причинна", "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море...", "Галайда". У вересні 1841 р. Шевченка відзначено третьою срібною медаллю II ступеня за картину "Циганка-ворожка".

З під рук Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет" (1838 р.), "Натурниця" (1840 р.), низка портретів, малюнки до художніх творів: "Марія" (до поеми "Полтава", 1840 р.), "Зустріч Тараса Бульби з синами" (до повісті "Тарас Бульба", 1842 р.)... Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "Катерина" 1842 р.

Захоплюючись театром Шевченко пробував свої сили і в драматургії: 1842 р. з'явився уривок з п'єси "Никита Гайдай" (російською мовою) та поема "Слепая". 1843 р. Шевченко завершив драму "Назар Стодоля". 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла поема "Гамалія".

19 травня 1843 р. Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну, де багато подорожує, у Києві виконує кілька малюнків історичних пам'яток, знайомиться з М. Максимовичем, П. Кулішем, Сенчило-Стефановським, О. Капністом, П. Лукашевичем, відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. Згодом зустрічає Ганну Закревську, в яку закохується і присвячує вірш "Г. З.". У вересні 1843 р. відвідує рідну Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок "Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці". На Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів "Живописна Україна".

Згодом вирушає на Березань, де пише вірш "Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасієва-Чужбинського та робить спроби перекладати твори польського поета. Потім Шевченко живе в Яготині у Рєпніних, де робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей Рєпніна, автопортрет, пише поему "Тризна", яку присвячує Варварі Рєпніній. На початку 1844 р. Шевченко їде до Москви, де знайомиться з Бодянським та Шафариком. Пише поезію "Чигирине, Чигирине..."

У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в Академії мистецтв (з академічних робіт зберігся малюнок "Натурщик"). У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск " Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка". 1844 р. закінчує поему "Сова", створює поему "Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...", "Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи мені, волхве...", вірш "Гоголю". У березні 1845 р. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, отримавши звання "некласного художника".

У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії зарисовує історичні пам'ятки (на Звенигородщині, у Густинському монастирі, у Переяславі). Того ж року пише поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох", поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик". Завершені твори 1843-1845 рр. Шевченко об'єднав у альбом "Три літа".

Незабаром Шевченка офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. У грудні тяжко хворий Шевченко їде до Переяслава, де пише "Заповіт". Згодом Тарас знайомиться з членами Кирило-Мефодіївського товариства: Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом. Подорожує по Поділлю й Волині, збирає перекази і пісні та описує історичні пам'ятки.

Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства, Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, в нього відібрали збірку "Три літа". 17 квітня 1847 р. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу", тут він створює цикл поезій "В казематі". Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом "Три літа" і Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною писати й малювати. 8 червня 1847 р. Шевченка доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті "Близнецы". Шевченко пише нові вірші: "Думи мої, думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми "Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N. N." ("Мені тринадцятий минало"), "Іржавець", "А. О. Козачковському", "Полякам". У кінці 1847 р. відновлює листування з друзями й знайомими, зближається з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером. У першій половині 1848 р. в Орській Фортеці Шевченко написав чотири твори: "А ну мо знову віршувать", "У бога за дверми лежала сокира", "Варнак", "Ой гляну я, подивлюся..."

У березні 1848 р. Шевченко, як художник Аральської описової експедиції, малює "Пожежа в степу", "Джангисагач", "Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї", "Урочище Раїм з заходу", "Укріплення Раїм", "Спорядження шхун", "Пристань на Сирдар'ї"... 23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, під час обшуку було знайдено листа Левицького про симпатії молоді до Шевченка. Поета відправили в Орськ, згодом перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за поетом встановили посилений нагляд. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався із знайомими, малював.

1857 р., завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник". 2 серпня 1857 р. Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді. За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава".

Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури. 27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Тут востаннє закохується в 19-річну Лукерію Полусмак (зваблює її дорогими подарунками, однак вона не захотіла залишати столичного життя й покинула поета). Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 р. почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 р. вийшла збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко". В травні 1859 р. Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків, мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні.

15 липня поблизу с. Прохоровки його заарештували, звинувативши в блюзнірстві. Шевченка звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 р. поет прибув до Петербурга. На початку 1860 р. вийшов друком "Кобзар", двома накладами вийшов альманах "Хата" з дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 р. Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварьюжнорусский". На початку 1861 р. поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу "Основа", де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою "Кобзар". У рецензії "Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста.

Музику до твору "Садок вишневий коло хати" написав композитор Б.І.Вахнянин.

Богдан Вахнянин, за фахом гімназійний учитель природознавства, композитор, автор хорових творів та солоспівів, народився 16 листопада 1883 р. в сім'ї гімназійного учителя Івана Вахнянина. Батько Богдана - брат громадського політичного діяча, композитора Анатоля /Наталя/ Вахнянина. Б.Вахнянин був педагогом в українській чоловічій гімназії у Перемишлі, диригентом гімназійного хору, а також учителем співу в учительській семінарії. Декілька років керував мішаним хором "Боян" у Перемишлі, організовував концерти до роковин Т.Шевченка, М.Шашкевича, І.Франка та інших діячів культури. Коли в 1924 р. було організовано Вищий музичний інститут їм. М. Лисенка, його першим директором став Богдан Вахнянин. Він також викладав Історію музики та гармонію. Композитор С.Людкевич ставив його в ряд "доморощених" музичних діячів, водночас визнавав професіона-лізм в його композиторській творчості.

Богдан Вахнянин - автор хорових творів, серед яких "Гей на бій" на сл. Х.Алчевської, "Поклін борцям" для чоловічого хору. Декілька творів композитор написав на сл. Т.Шевченка, а саме "Думу" з "Невольника" для мішаного хору і цікаві музичні картини з "Гайдамаків" - "Лебедин", "Титар" та деякі інші, досі не віднайдені. Найбільш популярними є "Садок вишневий коло хати", "У перетику ходила" та Ін.

Б.Вахнянин видав "Альбом стрілецьких пісень" /60 обробок/ для мі-шаного, чоловічого І дитячого хорів /Львів,1937/.

У 1926 р. композитор переїхав з Перемишля до Стрия. Тут влаштувався на посаді учителя в гімназії. Довгі роки був диригентом стрийського "Бояна". Зі Стрия Б.Вахнянин перебрався до Львова. У Львові включився у музично-громадську діяльність міста. Помер Богдан Вахнянин 18 січня 1940 р. Похований на Личаківському кладовищі поруч з усипальнею Анатолія Вахнянина.

---

Дата добавления: 2015-10-28