Читайте также:
|
І.Франко
Міфологічний образ мудрого правителя слов’ян – царя Солов’я, який би зміг об’єднати слов’ян на рівноправній основі: повчання, виголошене духом покійного царя:
Діти мої, діти мої! / От вам правда щира:
Не впивайтесь і не бийтесь, / Не соромте мира!
Жийте кожне свою силой, / тільки-но кохайтесь,
І всі четверо збирайтесь - / Правди научайтесь.
Звернувся до трагічного героїчного минулого України.:
q Набіги Канчука на степи царівни Золотокрили;
q Бійки поміж дітьми Канчука за спадок.
Історичні поеми
1860 – “Мазепа, гетьман український”, “Іван Скоропада”, “Павло Полуботок”, “Велямін”, “Павло Апостол”, “Мініх”.
Своєрідний цикл – наскрізна ідея: протест проти неволі України.
Джерела: “Історія Русів”.
“Не можна назвати вдатними його історичних поем… Вони інтересні як документи історико-літературні, що показують нам, чим в ту пору (1860-61) займався в Петербурзі молодий студент медицини. Думка написати поетичну хроніку Гетьманщини – думка смілива… але використання її у Руданського вийшло зовсім школярське, майже без ніякої поетичної стійкості”
І.Франко
Всі шість поем об”єднані в єдине ціле:
q тема: кривди України, її драматична історична доля, неволя під Москвою;
q просвітницька ідея: прагнення донести до свідомості української суспільності в доступній, навіть у народнопісенній манері народовбивчі наслідки московської окупації України.
“Мазепа, гетьман український”
Запрошення читача осмислити драматичні події минувшини.
Образ Мазепи: всупереч пушкінським інтепретаціям, без романтичного ореолу, не ставить у центрі любовні перипетії – державний муж, патріот України.
Сюжет: від трагічної поразки під Полтавою до смерті гетьмана на чужині.
Образ розкривається через суворі внутрішні монологи, діалоги з Карлом ХІІ та однодумцями – Пилипом Орликом, Войнаровським, Чечелем (“триворог московський”).
Чого ж іще ждати? / Та луччого тепер часу
Нічого чекати. / І нічого похилятись,
Бити головою / Перед вражою Ляхвою
Та перед Москвою …
Тепер би нам відплатити / За нашу недолю,
Тепер би нам підійнятись / З неволі на волю…
І від Донця і Орелі / По самі Карпати
Могучеє та сильнеє / Царство збудувати!
Одним із перших порушує тему соборності та державності України, наголошуючи на державницькій ідеї у діях І.Мазепи.
Поема може бути сприйнята як суціль трагічна увертюра до великого цілого – хроніки оскарження кривд і окупації України: ривок “з неволі на волю” закінчився поразкою, тому далі – ще страшніша неволя.
Приказки
Найоригінальніший і найбільш народний жанр.
“…іноді відкладав меч-перо на бік, гладив козацький вус і сміявся своїм ворогам у вічі… Ось я живу, ось я не вгнувся перед тобою, жорстка доле, перед вами, вороги наші!”.
Б.Лепкий
Короткі епічні анекдоти, котрих сюжет взятий з уст народу й прибраний у легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки, саме у цих творах поет виявив усі прикмети свого таланту”.
І.Франко
Приказок 200. Всі написані в петербурзький період творчості (1856-1861).
Художня обробка мандруючих в усній передачі анекдотів з обов’язковим соціально-побутовим і національним колоритом.
Джерела їх загалом народні.
Розмаїті за тематикою: поділ автора – “На своїх”, “На чужих”, “На себе самих” – не відбиває розмаїття.
Людські вади: корисливість, зажерливість, заздрість, скнарість, самовпевненість, хвалькуватість, хитрість, підступність, лицемірство, брехливість, хабарництво тощо.
Персонажі: люди різних національностей, професій, станів: цигани, шинкарі-євреї, поляки, москалі, попи, ксьондзи, урядовці, королі, царі, сенатори, пани, селяни.
Зафіксовано величезний комплекс морально-етичних засад, народної мудрості, зрештою, ознак укр. менталітету.
Зміст гумористичних приказок багатий іст. досвідом укр. народу. Це жива, іскриста і мінлива панорама життя України середини ХІХ ст.
В центрі (збірний образ позитивного героя) – головна постать тогочасного суспільства – мужик (наймит, селянин-бідняк, заробітчанин, чумак, запорожець), проста трудолюбива людина, натура, як говорив Франко, “розважлива, трохи скептична і з невеликим нахилом до фаталізму. Всяке добро має у нього й темний бік, а жодне лихо не буває без добра”.
Головні риси: спостережливий, впевнений у своїй правоті, ганьбить неправду, висловлює протест проти насильства.
Головним об’єктом гумористично-сатиричного зображення є побут і риси характеру самого українця (“Школяр”, “Чи високо до неба”, “Не мої ноги, “Господь дав, “Чи далеко до Києва”, “Вовки”).
Гумор переходить в сатиру й сарказм, коли мова заходить про служителів різних культів (попи, ксьондзи, рабини), про царську урядову адміністрацію та панів-поміщиків.
Від розкриття моральних вад людини він переходить до гострої соціальної критики гнобителів народу.
У його антиклерикальних творах звучить народний погляд на життя, побут і служіння представників різних конфесій: осміює зажерливість, скупість, паразитизм, моральну ницість попівства.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 63 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Бо чим дальше, ссуть кров нашу / Все більше та більше! | | | V. НОМИНАЦИИ И ВОЗРАСТНЫЕ ГРУППЫ КОНКУРСА |