Історії, національних мов (так, література з латини переходить на національні мови).

Гуманісти були дуже популярними у суспільстві. Ними опікувалися владні особи (Лоренцо Медічі – Пишний, Флоренція), меценатствували й папи (трое з них – Микола, Пій ІІ і Лев Х – самі були гуманістами). Переважна більшість гуманістів епохи були людьми помірковано прогресивних поглядів. Вони закликали до розвитку освіти, викорінюванню хабарництва і неуцтва в державному апараті, зм'якшенню жорсткостей у законах, але не більше того. Однак у надрах гуманізму виникли і більш радикальні вчення, які шукали ідеал соціальної справедливості і свободи. Автором одного з них став Т. Мор – видатний англійський гуманіст 16 ст. Його політико-правові погляди не просто відбили появу нових суспільних і політичних відносин, але, насамперед, розкрили властиві їм внутрішні протиріччя.

Суперечливість гуманізму:

• з одного боку, гуманізм дав людині розкутість, віру в свої сили, возвеличував обдаровану, добре освічену і шляхетну людину, яка зазвичай належала до заможних верств населення;

• з іншого – зовсім забув усіх інших чи навіть зневажливо ставився до них.

Елітарніст ь гуманізму відзначав Т. Мор і Т Кампанелла, які, будучи гуманістами за переконанням, все ж застерігали від того, щоб насолоджуватися життям за рахунок приниження інших. Свобода ставала синонімом уседозволеності.

Гуманісти пішли далеко вперед від філософських і моральних переконань феодально-церковної культури. Новий світогляд об'єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.).

Хоча, наприклад, італійський гуманіст П'єроПомпонацци (1462-1524) оголосив теологію засобом одурманювання звичайніх людей, взяв під сумнів християнські догмі про безсмертя дущи, про потойбічне життя.

Серед гуманістів було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком став Франческо Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва надихалося біблійними сюжетами. Нерідко художники, архітектори працювали на замовлення римського двору, збільшуючи вплив католицької церкви (Сикстинська капела, собор Св. Петра). Внутрішнє розкріпачення, вільнодумство цілком поєднувалося у гуманістів з вірою в Бога, конфлікту з католицькою церквою дуже довго не виникало.

3. Література і театр доби Відродження

Саме в епоху Відродження література стає новою за формою і за змістом, найповніше відобразила епоху, з'являються національні літератури (літературні твори пишуться національними мовами).

Дата добавления: 2015-10-28