Розділ V. Оцінки діяльності дивізії «Галичина».

5.1. Оцінки діяльності дивізії «Галичина» сучасними вченими.

На сьогоднішній день в українській історіографії залишається значна частина невирішених (недосліджених) процесів, подій, явищ. Ці події і явища зазвичай є досить контроверсійними. Такою ж проблемою залишається дана тема – дивізія «Галичина». Історія її вже в основному з’ясована, а от на рахунок оцінок самого явища то тут погляди в науковців та і в суспільстві України розбігаються. Довгий час явище дивізії «Галичина», або СС «Галичина» (як її назвали в радянський період) вважалося негативним і для об’єктивного дослідження було закрите і заборонене.

В даному дослідженні вивчаючи історію і підходи науковців до проблеми дивізії «Галичина» ми спираємося в основному на наукові доробки сучасних вчених і на мемуарну літературу (можливо навіть апологетичну) колишніх бійців дивізії «Галичина», чи їхніх друзів, або дітей.

Звичайно наявні дослідження не дають абсолютно об’єктивних зрізів історії, чи білш-менш неупереджених оцінок, адже мемуарна література об’єктивною бути не може аж ніяк, тому, що пишеться вона не науковцями, сучасні вчені все ж залишаються під впливом певних суспільних тенденцій і ідеологічного зомбування ще радянським режимом, який і досі залишає сліди в нашому нестабільному суспільстві. Тим не менш за роки незалежності проблему дивізії «Галичина» досліджувала значна кількість істориків.

В першу чергу слід звернути увагу на монографію Андрія Боляновського – «Дивізія «Галичина». Історія». Надзвичайно ґрунтовне дослідження. В своїй праці А. Боляновський жодного разу не називає дивізію СС «Галичина», а тільки дивізія «Галичина», або ж Ваффен СС «Галичина», тобто дивізія зброї СС, маючи на увазі що військова галицька одиниця просто підпорядковувалась СС-військам і аж ніяк не належала до них. Автор постійно наголошує на тому, що створення дивізії не було проявом колабораціонізму і зазначав слідуюче: «В одному із звернень ВУ (військової управи), що без армії, ядром якої повинна стати дивізія «Галичина» не збудуємо ніколи власної держави і іншим шляхом не здобудемо власної Української Держави. Дивізію творимо для себе і тільки для себе. Прийде час коли наїзників одного за другим не стане і тому нам потрібна власна збройна сила. Волі ніхто нам не дасть, її потрібно самому здобути [1, с.163]».

Таким чином наводячи безліч синонімічних за значенням прикладів А. Боляновський наголошує на тому, що задум діячів УЦК був перш за все в тому, щоб створити дивізію «Галичина» як легіон, і вона мала стати зародком тих легіонів, тобто наступних збройних формацій, які зрештою мали б перерости в українську армію.

Слід зазначити, що автор досить об’єктивний і критичний. От зокрема він висвітлює справжнє брутальне відношення німців навіть до сімей добровольців дивізії. Зокрема він приводить в приклад такі факти: «Жінку добровольця до дивізії Марію Павлів з Помор’я евакуювали не надавши допомоги для чотирьох дітей, найменша дитина в дорозі померла з голоду[1, с.162]». А. Боляновський говорить, що ситуація із соціальною опікою українських добровольців, з німецького боку, м’яко кажучи, безумовно залишала бажати кращого [1, с.163].

Таким чином цей автор подає досить об’єктивну інформацію, зовсім не засуджує, і не ідеалізує дивізію «Галичина».

Також ми не можемо залишити поза увагою Ярослава Грицака і його працю «Нарис історії України: формування модерної української нації у ХІХ-ХХ ст.». Про дивізію «Галичина» він згадує у кількох абзацах своєї роботи. Зокрема відстоює те, що дивізія не носила назви «СС». Я. Грицак зазначає наступне: «Варто особливо наголосити на тому, що вони (іноземні дивізії) не були дивізіями СС у точному значенні цього слова, а дивізіями зброї СС. Назва «СС» у цьому випадку не означала особливої відданості його офіцерського і солдатського складу нацистській ідеології, а просто відображала факт, що ці дивізії були підпорядковані есесівському командуванню [7, с.235]». Хоч Я. Грицак і заперечує приналежність дивізії до СС, але називає її «СС Галичина».

Також в тому, що солдатів дивізії не варто називати есесівцями переконана Оксана Пахолко [24, с.16].

Володимир Литвин [19] засуджує саме створення дивізії «Галичина» і називає її «СС Галичина». Він говорить наступне: «Окупація України вермахтом зробила можливою винищувальну політику нацистів щодо українського народу. Населення самої Східної Галичини за планом «Ост» на дві третини підлягало винищенню, або депортації за Урал. Чи варто було за таких обставин посилювати вермахт українською молоддю. Зародком національної армії могли бути тільки партизанські загони, що вели боротьбу з окупаційними силами [19, с.241]».

В. Косик в своїй праці «Україна під час Другої світової війни 1939-1945 рр.» відноситься до дивізії «Галичина» досить критично і навіть скептично. Він визнає, що: «багато молодих хлопців йшли добровольцями з чистого патріотизму та ідеалізму, щоб воювати зі споконвічним ворогом української нації… Але інші, власне були не зовсім добровольцями. Вони записувались, оскільки не мали вибору. Для них – це була нагода уникнути ще більш небажаної долі – роботи в Німеччині чи мобілізації службою праці на примусову роботу в табір «Баудінст» в Галичині, де адміністрація складалася з поляків, що буквально ненавиділи українців [14, с.404]».

І. Муковський і О. Лисенко у своїй праці «Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни», також засуджують саму ідею створення дивізії «Галичина» і говорять, що німці розглядали українців як «гарматне м’ясо», зокрема відмічає такі аспекти: «Показово, що навіть не одягнувши уніформи, новобранці дивізії відразу приймали присягу. Її текст не залишає жодних сумнівів у тому, що дивізійники мали стати «гарматним м’ясом, для гітлерівської військової машини: «Я український доброволець, цією присягою добровільно віддаю себе в розпорядження Німецької армії. Я присягаю німецькому Вождю і Верховнокомандувачеві Німецької Армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові… Мені ясно, що я після цієї присяги підлягаю всім німецьким військовим дисциплінарним стягненням. Кінець моєї служби визначає Німецька Армія [21, с.447]»».

В. Шайкан у своїй праці «Колабораціонізм на території рейхскомісаріату «Україна» і військової зони в роки Другої світової війни» називає бійців дивізії «Галичина» колабораціоністами, але також наголошує на тому, що український колабораціонізм потрібно дуже обережно трактувати [39, с.235].

Орест Субтельний зазначає: «Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців. Слід наголосити, що у переважній більшості добровольці керувалися суто патріотичними почуттями і щиро вірили в те, що творять підвалини майбутньої української армії [28, с.579]». Тобто він відноситься позитивно до ідеї створення дивізії «Галичина».

Роман Сербин у своїй статті «Українці у ворожих арміях у Другій світовій війні» - говорить, що колишнім бійцям дивізії «Галичина» потрібно надати тіж самі пільги, що і воїнам червоної армії. Також він говорить, що не за нацистські ідеали та фашистський режим вступали галицькі українці в дивізію, а за Україну та за кращу долю. Засуджування дивізії за боротьбу проти червоної армії є таким самим безглуздям, як закид червоноармійцям за боротьбу проти вермахту [27, с.78-79]. Таким чином Р. Сербин наголошує на тому, що і радянські солдати і воїни дивізії «Галичина» боролися проти ворогів України – тоталітарних режимів – нацизму і комунізму.

Ізраїльський журналіст Сварга (сам єврей, мав би упереджено відноситись до «Галичини»), досить об’єктивно, (посилаючись на різні джерела), і критично висвітлює історію, оцінює дії дивізії. Він наголошує на тому, що українці не хотіли, щоб радянський режим повертався на Україну, вони боялися Сталіна чи не більше ніж Гітлера. Він спирається на те, що колишні солдати дивізії пройшли ряд судових процесів, зокрема в Канаді 1986 р. які довели їхню непричетність до каральних дій, і злочинів проти мирного населення[55].

Також Сварга згадує, що в 2001 р. 7 січня у Великобританії вийшов упереджений фільм, в якому українці розстрілювали євреїв. Спілка українців Британії подала судовий позов і виграла його. Сварга критично оцінює заяви О. Свистунова – лідера «російського руху України», Берла Лазара – головного равина Росії, ніби солдати дивізії «Галичина» знищували єврейське населення, в тому числі і в Києві, що безперечно є нісенітницею [55]. Отож ми бачимо критичний підхід іноземного фахівця, який не піддається тенденційності.

Звичайно до всіх негативних відгуків також долучається «Організація ветеранів України», яка завжди упереджено відносилась і до дивізії «Галичина» і до УПА.

Російський історик Віталій Масловський в своїй монографії «С кем и против кого воєвали украинские нацыоналисты в годы Второй мировой войны» не оперуючи фактами, а на звичайних здогадах і емоціях приписує до дивізії «Галичина» злочини навіть 201-го карального батальйону, який взагалі діяв у Франції і був створений набагато раніше самої «Галичини» [53].

В. Масловський називає українців хоч фашистськими націоналістами, а І. Тахтаєв не інакше як нацистами [52].

Отже з вище сказаного ми можемо зробити висновки. Дивізію «Галичина» оцінюють по-різному. Вітчизняні вчені здебільшого об’єктивно, критично і науково. Зарубіжні вчені, журналісти, також мають свою думку. Ми також побачили, що російські вчені і політики з єврейськими представниками в Україні не усвідомлюючи того просто шукають собі ворога і звинувачують дивізію «Галичина» в злочинах які вона не робила, самі ж порушують всі цивілізовані межі апелюючи безглуздими аргументами не підкріпленими жодним вагомим фактом (джерелом).

Дата добавления: 2015-10-24