Переведення до Великобританії і звільнення.

На початку 1947 р. дивізійних вояків у Ріміні прослухала спеціальна британська комісія перевірки біженців, про наслідки роботи якої 21 лютого 1947 р. для англійського уряду склав спеціальне повідомлення голова цієї комісії, керівник британської військової місії в Італії Д. Галден Портер. Автор звіту правдиво передав тогочасне становище, настрої та прагнення колишніх стрільців і офіцерів 1 УД УНА. На початку звіту Портер поінформував, що станом на 16 лютого 1947 р. у побудованому на військовий зразок українському таборі «відокремленого ворожого персоналу» розмістилося 8272 вояки 1 УД УНА, середній вік яких становив 30 років, з них 218 осіб постійно працювали в «робочих командах» поза табором. У таборі перебувала така кількість полонених: 1-й піхотний полк - 1203; 2-й піхотний полк -1058; 3-й піхотний полк - 1150; артилерійський полк - 938; запасний рекрутський полк - 2230; постачання - 320; сапери - 305; фюзилери - 281; санітарна сотня - 221; зв'язок - 205; протитанкова сотня - 156; дивізійний штаб - 125; робітнича сотня - 76; армійський штаб – 4 [29, c.263].

Комісія Портера дала таке заключення: «Українські солдати «мають право вибору найкращого з двох світів», бо вони не кваліфікуються радянськими громадянами, бо їхнім місцем народження і перебування була Польща, тому вони не підлягали покаранням за зраду з боку СРСР, а через те що ці землі не належать Польщі вони не підлягають карі польського уряду [32, c.58]».

27 травня 1947 р. вояків 1 УД УНА переведено до Шотландії в околиці м. Глазго, а відтак до табору Гаддінгтон неподалік Едінбургу. Коли під час засідання британського парламенту 18 червня 1947 р. з цього приводу один із депутатів Палати громад надіслав запит про кількість перевезених до Англії вояків 1 УД УНА, державний підсекретар Гектор Мек-Ніл відповів: «з Італії до цієї країни перевезено приблизно 9000 українців. Вони були військовослужбовцями 1 Української дивізії, що діяла у складі німецьких збройних сил» [32, c.59].

Всього з 9000 українців, які станом на 17 грудня 1946 р. перебували в Ріміні, 3 березня 1948 р. в Британії опинився 8 361 український полонений, а у квітні їхня кількість сягнула 8500 осіб. На підставі участі в бойових діях на боці Німеччини вони працювали тільки за харчування, офіційно в рамках відшкодування за збитки завдані Англії Третім райхом у роки Другої світової війни. В таборах вояки 1 УД УНА перебували до осені 1948 р., коли їх було звільнено з полону відповідно до закріплених у міжнародних угодах зобов'язань союзних країн антигітлерівської коаліції про звільнення полонених до кінця того року [55]. Після цього вони опинилися у перехідному таборі на час звільнення в Бері Сейнт Едмундс, де нетривалий час отримували підтримку з боку Союзу Україців Британії (СУБ) і Центрального Бюро допомоги в Лондоні. 11 жовтня 1948 р. звільнено з полону останню групу недавніх стрільців та офіцерів 1 УД УНА. З отриманням статусу переміщених осіб частину дивізійників легально допущено до імміграції в Канаду, США, Австралію та в інші західні країни. Переважна ж більшість колишніх українських вояків (майже 8 тисяч) залишилися в Англії і почали працювати в промислових центрах країни – Манчестері, Ковентрі, Бредфорді, Ноттінгемі. Підбиваючи підсумки перших неповних двох років проживання колишніх вояків 1 УД УНА в Англії, у виступі в британському парламенті наприкінці 1949 р. міністр внутрішніх справ Великобританії визнав: «З усіх національних груп, що поселилися у Британії, українська група проявила себе найбільш дисциплінованою, організованою та моральною і за два роки поселення не мала випадку злочину чи порушення закону» [55].

У відповіді на зроблений щодо вояків 1 УД УНА запит канадського Міністерства у справах імігрантів було сказано слідуюче: «Під час перебування в Італії ці люди були перевірені радянською та британською місіями і ні тоді, ні зараз, не було жодних підстав кидати на них тінь обвинувачення у тому, що будь-хто з них боровся проти західних союзників або був задіяний у злочинах проти людства».Внаслідок подібних позитивних відгуків британського уряду на адресу української дивізії, канадський уряд прийняв рішення про допущения в його країну колишніх стрільців, підстаршин та старшин 1 УД УНА без жодних обмежень [46, с.36].

Завдяки неупередженій оцінці діяльності 1 УД УНА британським урядом та підтримці місцевої української діаспори, в Англії, Канаді, США та Австралії колишні українські вояки швидко змогли приєднатися до розбудови українського національного життя. При цьому становище недавніх стрільців та офіцерів дивізії в англомовних і німецькомовних краях не було однаковим, особливо наприкінці 1940-их років. Навіть після звільнення не покращилися досить важкі правовий статус та матеріальне становище тієї частини колишніх полонених і вояків 1 УД УНА, які перебували в Австрії та у Німеччині. Вони вимушені були приховувати факт своєї недавньої служби в дивізії, щоб не наражатися на прикрі наслідки, наприклад: позбавлення місця праці, виселення з таборів для переміщених осіб, а у перші повоєнні роки навіть арешт. Тільки протягом 10-11 грудня 1949 р. на скликаному в м. Ульмі (Німеччина) з'їзді недавніх полонених конкретизувалася думка про створення громадської організації, головним завданням якої були б: роз'яснювальна робота серед українців поза межами їхньої Батьківщини з метою інформування про історію 1 УД УНА, опіка над родинами добровольців дивізії як прояв їхньої підтримки українською громадськістю, надання моральної і матеріальної підтримки пораненим воякам та інвалідам 1 УД УНА як форма визнання їхнього патріотичного пориву при зголошенні до дивізії. Створена в Ульмі Підготовча комісія скликала 29 квітня 1950 р. у Мюнхені засновний з’їзд цієї організації, що отримала назву «Братство колишніх вояків 1 УД УНА» [55].

Отже, відбувши терміни покарання в таборах Італії і Великобританії колишні галичани були звільнені. Їх спіткала нелегка доля, але в порівнянні з їхніми колишніми товаришами по зброї котрі перебували в сталінських «кулагах» їм було легше. В Англії їх не визнавали злочинцями і дозволили емігрувати в інші західні країни. Майже відразу колишні стрільці і офіцери дивізії «Галичина» почали організовуватись, щоб полегшити своє життя і щоб продовжувати справу 1 УД УНА, яка здавалося б була розпочата в роки Другої світової війни.

Дата добавления: 2015-10-24