Фізіологічна характеристика стадій адаптації

Ланки функціональної системи, що відповідають за адаптацію	Термінова стадія	Тривала стадія
1. Центральна керівнка ланка	Недосконалість центральної керівної ланки. Мобілізація функціональної системи до максимального можливого рівня вираженою стрес-реакцією	Ефективне і досконале функціонування централь-ної керівної ланки.
2. Руховий апарат	Рекрутування лише частини моторних одиниць (30-50%). Генералізоване ско-рочення "зайвих" м'язів, недосконалість координації рухів.	Мобілізація більшої кіль-кості моторних одиниць при навантаженні. Вдоско-налення координації рухів. Точна й економна рухова реакція. Розвивається ро-боча гіпертрофія м'язів на основі активізації синтезу нуклеїнових кислот і біл-ків.
3. Система дихання	Максимальна мобілізація зовнішнього дихання за рахунок зростання часто-ти, а не глибини дихання. Незбігадання між кровото-ком у легенях і венти-ляцією відповідних ділянок легень та між диханням і рухами.	Збільшення потужності й економічності функціону-вання апарату зовнішнього дихання. Стійка координа-ція між рухами і дихан-ням, між легеневим крово-током і вентиляцією різ-них відділів легень. Зрос-тання ЖЄЛ і коефіцієнта утилізації кисню.
3. Система кровообігу	Значне, але недостатнє збільшення ХОК за раху-нок зростання ЧСС. Збіль-шення СО серця обмеже-не.	Збільшення потужності і економічності функціону-вання апарату кровообігу. Зростання кисневої ємкос-ті крові. Помірна гіпертро-фія міокарда. Збільшення СО серця і ХОК, макси-мальної швидкості скоро-чення і розслаблення сер-ця.

При впливі екстрених стресових ситуацій активізується вегетативна нервова система, яка мобілізує вихід у кров стресових гормонів (глюкокортикоїдів і катехоламінів). Слід пам'ятати, що для збалансованого обміну вуглеводів велике значення має інсулін, який забезпечує засвоєння клітинами глюкози.

В умовах життєдіяльності адаптаційні процеси регулюються певними відділами КВП. Від рецепторів інформація надходить до лімбічної системи, де вона набуває належного емоційного забарвлення і потім проходить до вегетативних центрів гіпоталамуса і довгастого мозку. Обробка інформації і прийняття розв'язання здійснюється в лобових частках КВП.

Унаслідок комплексного впливу загальних і місцевих чинників використовуються власні енергетичні резерви органу (гліколіз). У міру вичерпання власних резервів починається використання енергоресурсів інших органів, наприклад, глікоген печінки.

Необхідно відзначити, що посилюється функція органів транспортної системи (дихальної, системи крові, кровообігу). Схему механізму розвитку другої стадії адаптації можна подати в такому вигляді: спочатку відбувається виснаження енергоресурсів функціонувального органу. Разом з цим починають накопичуватися продукти обміну, зменшується, запас глікогену. Внаслідок цього порушується гомеостаз обмінних процесів, що негативно позначається на процесі оновлення клітинних структур. У нормальних умовах руйнується стільки відпрацьованих структур, скільки і оновлюється. При підвищенні функціональної активності руйнуються більше клітинні структури і значно більше оновлюються, тобто синтезуються речовини більше, ніж руйнується. Це стосується і морфологічних змін структури органів. І залежить це передусім від специфіки діяльності. Наприклад, у спринтерів 50-80% швидких волокон і 20-25% повільних, а в стаєрів, навпаки, – 70-90% повільних волокон, Звичайно, спадковий чинник має велике значення, але й специфіка роботи теж. Пристосовний ефект у цьому разі характеризується розвитком як швидкої, так і довготривалої адаптації.

У розвитку стадій формування адаптаційних процесів спостерігається багато спільних рис, і всі вони характеризуються передусім підвищенням захисних можливостей організму від дії стресових чинників. Разом з тим, у процесі розвитку адаптації виявляються і специфічні риси, які характеризуються насамперед підвищенням захисних можливостей організму від дії різного роду стресових факторів. У процесі розвитку адаптації специфічні риси характеризуються передусім функціональними змінами. Наприклад, у процесі, тренування підвищується скорочувальна здатність м'язів. Ці структурні зміни підвищують резервні зміни, тобто реакція організму на подразники, змінюється. Так, якщо певний подразник викликав значні зміни в організмі, то потім цей подразник для організму стає звичним. Тому тренована (адаптована) людина може виконувати значні за обсягом тренувальні навантаження, які до тренування організм подолати не міг.

У процесі поступового пристосування до фізичних навантажень, які постійно зростають, підвищуються і адаптаційні можливості організму не тільки до дії цих специфічних подразників, але й до цілого ряду інших. Наприклад, адаптація організму до тренувальних навантажень підвищує стійкість організму до простудних захворювань. Цей стан називається перехресною адаптацією. Неспецифічність зумовлена тим, що для проходження будь-якої пристосовної реакції організму необхідне використання енергетичних резервів організму. Разом з тим ці резерви залежать від стану киснево-транспортної системи (кровообігу, крові й дихання) та мобілізації енергетичних депо.

Для розвитку механізмів перехресної адаптації необхідна схожість дії подразників. Наприклад, гіпоксія виникає при фізичних навантаженнях і сходженнях у гори. Тому тренування у видах витривалості забезпечує адаптаційний ефект при перебуванні спортсменів у горах. Саме ці механізми перехресної адаптації покладені в основу застосування фізичної культури для підвищення біологічної стійкості до дій зовнішнього середовища.

Відомо, що процеси адаптації відбуваються за загальними закономірностями, однак мають індивідуальний характер. Індивідуальні адаптаційні особливості організму залежать насамперед від спадкових функціональних резервів. Поза сумнівом, встановлення спадкових резервів є основою профвідбору юних спортсменів. У процесі життєдіяльності і регулятивних тренувальних занять адаптаційні можливості підвищуються.

Проте, рівень цих можливостей буде тим більший, чим більші спадкові резерви.

Нині адаптацію розглядають як рівень індивідуального здоров'я. Прийнято вважати, що здоров'я людини залежить від його адаптаційних резервів. Чим вищі функціональні резерви, тим менша адаптаційна вартість. Тому створення системи підвищення функціональних "стель" і окремих органів і систем є найголовнішим завданням фізичного виховання і медицини. Раціональне застосування фізичних вправ, загартування. Тренування в спеціальних умовах, медикаментозні препарати – ось головні фактори підвищення адаптаційних можливостей.

Адаптація здійснюється за рахунок певних органів, які посилено функціонують. При цьому спостерігається різке підвищення біосинтезу оілків, передусім в органі, що забезпечує адаптацію, а також у всьому організмі. Однак, посилення обмінних процесів не може відбуватися одночасно у всіх органах і тканинах. Цей процес переважно проходить в органах, у яких виникає гостра необхідність пластичного забезпечення. Це, у свою чергу, може призводити до різкого зниження інших адаптаційних можливостей, тобто адаптаційна "плата" в цілому для організму підвищується. Наприклад, спортсмени, що перебувають на вершині спортивної форми, схильні до простудних та інфекційних захворювань. Це є наслідком того, що збільшені адаптаційні можливості до фізичних навантажень ослабили адаптаційні резерви до дії інших чинників. Якщо дія якогось чинника дуже сильно впливає, і процеси адаптації не здійснюються, настає фаза виснаження, а адаптація переходить у стрес. Виснаження є сукупністю реакцій організму, які розвиваються внаслідок тривалої дії на організм стресора, якому організм не може протистояти.

Зміна умов життя людини, систематичності тренувань призводять до втрати набутих адаптаційних можливостей. Спостерігається гетерохронність зникнення адаптаційних процесів окремих систем, тобто не всі системи одночасно втрачають свої адаптаційні можливості. У разі відновлення нормальних умов життя, тренувань, відновних процесів в організмі розвивається ретардація, тобто відновлення адаптаційних процесів. У разі частих змін умов життєдіяльності та процесів адаптації, може руйнуватися адаптаційна система, викликати захворювання й навіть летальний результат.

У дитячому віці адаптаційні процеси здійснюються значно швидше. Проте, ці процеси залежать від досконалості окремих систем. Наприклад, у ранньому шкільному віці не можна давати великі навантаження, спрямовані на розвиток витривалості через те, що органи дихання не досягли певного морфофункціонального рівня.

Дата добавления: 2015-09-02