Процеси адаптації при спортивному тренуванні

Тренувальний процес є особливим видом адаптації, оскільки його вдосконалення відбувається на основі підвищення функціональної активності всіх систем. Цей пристосовний процес розвивається при багаторазовому повторенні фізичних вправ.

Адаптаційні ефекти при спортивному тренуванні залежать від обсягу і інтенсивності тренувальних навантажень. Інтенсивність тренувальних навантажень згідно з наявною класифікацією розподіляють на:

— надмірно великі;

— тренувальні;

— підтримувальні;

— відновні;

— малі.

Разом з тим одна й та ж інтенсивність фізичного навантаження може викликати різний ефект, залежно від стану організму.

При спортивній діяльності організм зазнає такі стани: передстартові стани, впрацьовування, стійкий стан, втома, відновлення. Тривалість цих фаз залежить від координації процесів розпаду та синтезу енергетичних речовин. При м'язовому скороченні різко посилюється розпад АТФ, при цьому із зменшенням запасів АТФ знижується і працездатність м'язів. Необхідний постійний процес ресинтезу АТФ. Спочатку використовується креатинфосфатний механізм, який забезпечує ресинтез АТФ. Однак запасу КФ у м'язах – лише на 2 сек. безперервної роботи.

Гліколітичний механізм менш енергоємний і, крім того, відбувається процес утворення молочної кислоти (Нl), що ускладнює роботу м'язів.

Найбільш економним механізмом ресинтезу АТФ є аеробний, але й він має негативні сторони. Передусім, необхідна доставка м'язам великої кількості кисню. Цей процес забезпечує киснево-транспортна система, проте вона впрацьовується досить повільно. Крім того, активність ферментативних процесів у м'язах досягає необхідного рівня тільки на 4 хв. після початку роботи.

Процес впрацьовування проходить гетерохронно й нерівномірно. Це пов’язано з тим, що в процесі впрацьовування беруть участь, окрім м'язової системи, ще нервова система і система вегетативних органів, що забезпечують м'язову діяльність. Функціональна активність ЦНС досягає необхідного рівня на 4-5 секунді після початку роботи, а системи дихання і кровообігу – тільки на 5-й хвилині. ХОК підвищується спочатку в основному за рахунок збільшення ЧСС.

Період впрацьовування закінчується після того, як забезпечувальні системи досягають свого високого, відносно постійного рівня функціонування, котрий забезпечує задану інтенсивність виконання роботи.

Стійкий стан характеризується постійністю функціонування і узгодженістю роботи нервово-м'язової та забезпечувальних вегетативних систем. Тривалість стійкого стану визначається адаптаційними процесами ресинтезу АТФ у м'язах. Чим тренованіший організм, тим звичніше для нього інтенсивність виконуваної роботи, тим довший стійкий стан організму.

У процесі роботи спостерігається перерозподіл крові. До м'язів, що працюють, надходить у 20 разів крові більше, ніж у стані спокою, а інтенсивність використання кисню збільшується в 50-60 разів. Інтенсивність засвоєння кисню залежить від наступних умов: ^;

— у м'язах знижується парціальний тиск кисню і, таким чином, зростає коефіцієнт напруження кисню між кров'ю, що проходить, і вмістом його в м'язах;

— підвищується температура тіла внаслідок посилених окислювальних реакцій;

— знижується рН через накопичення в крові продуктів розпаду.

Внаслідок підвищення парціального тиску вуглекислого газу і вмісту продуктів розпаду, активності симпатичної нервової системи функція дихання підтримується на високому рівні. Резерви організму необмежені, і тому після стійкого стану настає закономірний.процес втоми. Розрізняють декілька компонентів втоми: м'язова, що характеризується виснаженням запасів АТФ і КРФ; нейрогенна, яка свідчить про те, що висока частота афсрентної та еферентної імпульсації викликає в моторних центрах зниження функціональної активності.

Основні закономірності процесів втоми і відновлення визначені Г.В. Фольбортом (1981):

І. Рівень працездатності залежить від співвідношення процесів виснаження і відновлення.

2. Між виснаженням і відновленням спостерігається тісний взаємозв'язок. Відновлення стимулюється змінами, що відбуваються при виснаженні.

3. На інтенсивність процесу відновлення впливають процеси втоми.

4. Відновні процеси здійснюються хвилеподібно.

5. Змінюючи інтервали навантаження і відпочинку, можна викликати перевтому або поступове підвищення тренованості,

6. На розвиток втоми впливає гальмування в нервових центрах. На процеси відновлення впливає активний відпочинок (І.М. Сєченов).

З віком знижується фізична і розумова працездатність. Це пояснюється зниженням активності обмінних процесів. Панівна роль у регуляції цих процесів належить нервовим центрам. Порушується синтез медіаторів і здатність реагувати на ці медіатори. У нервових центрах розвивається охоронне гальмування від перезбудження ЦНС. Функції кровообігу і дихання не забезпечують клітини киснем і поживними речовинами. Тому з віком дуже важко перебудовуватися з одного ритму роботи на іншій, оскільки вже сформований стереотип адаптаційних процесів. Разом з тим, навантаження необхідні і в літньому віці, оскільки гіподинамія призводить до детренованості забезпечувальних вегетативних систем.

Процеси відновлення частково проходять і в період безпосереднього виконання тренувальних навантажень, що, таким чином, розвиває процеси адаптації. Остаточні процеси відновлення спостерігаються з припиненням рухової діяльності. При правильному чергуванні навантажень і відпочинку відновлення відбувається не тільки до початкового рівня, але й значно вище. Характер адаптаційних процесів завжди визначається специфікою м'язової діяльності. Це визначає нерівномірність і гетерохронність відновних процесів. Наприклад, після спринтерського бігу відновлення кровообігу відбувається в межах 40 хвилин, а функція дихання – через 1,5-2 години. Після марафонського бігу процеси відновлення функції дихання тривають декілька годин, а формені елементи крові відновлюються близько 6 діб.

Отже, для вдосконалення процесів адаптації до фізичних навантажень велике значення має чергування навантажень і відпочинку. Це створює новий, вищий рівень функціонування систем.

Дата добавления: 2015-09-02