Адаптація м'язів до фізичного навантаження

У процесі тренувань, занять фізичною культурою м'язи адаптуються до фізичних навантажень. Якщо розглядати адаптацію м'язів окремо, то можна відзначити, що перша ознака адаптації – збільшення розмірів м'язів. Збільшення маси та об'єму м'язів називається гіпертрофією. Існують два типи гіпертрофії: короткочасна й тривала. Перша являє собою "накачування" м'язів під час окремого, фізичного навантаження. Це відбувається, головним чином, внаслідок накопичення рідини, що надходить з плазми крові, в міжклітинному та внутрішньоклітинному середовищі м'язів. Короткочасна гіпертрофія триває недовго. Рідина повертається у кров протягом декількох годин після фізичного навантаження.

Тривала гіпертрофія являє собою збільшення м'язів внаслідок тривалих тренувань. Вона розкриває структурні зміни в м'язі внаслідок збільшення кількості м'язових волокон (гіперплазія) або збільшення розмірів окремих м'язових волокон (гіпертрофія). Теорії, що пояснюють механізми цього явища, характеризуються багатьма суперечностями. ^{: ;}

Перші дослідження показали, що кількість м'язових волокон у кожному м'язі визначається при народженні або відразу після нього і залишається постійною протягом усього життя.

Можна виділити два типи гіпертрофії – саркоплазматичний і міофібрилярний. Саркоплазматична гіпертрофія – це потовщення м'язових волокон за рахунок переважного збільшення об'єму саркоплазми. Гіпертрофія при цьому відбувається внаслідок підвищення кількості нескорочувальних білків і метаболічних резервів м'язових волокон, глікогену, креатинфосфату, міоглобіну та ін. До єаркоплазматичної гіпертрофії найбільш схильні повільні та швидкі окислювальні волокна. Гіпертрофія цього типу мало впливає на силу м'язів, але значно підвищує здатність до тривалої роботи, тобто збільшує їхню витривалість.

Міофібрилярна гіпертрофія пов'язана із збільшенням кількості та маси міофібрил, саме скорочувальної частини м'язових волокон. При цьому зростає щільність укладки міофібрил у м'язових волокнах. Така гіпертрофія призводить до значного зростання сили м'язів. До цього типу гіпертрофії найбільш схильні швидкі м'язові волокна.

У реальних умовах гіпертрофія м'язових волокон являє собою комбінацію двох типів з перевагою одного з них. Переважний розвиток того чи іншого типу гіпертрофії визначається характером м'язового тренування.

В основі гіпертрофії лежить інтенсивний синтез м'язових білків. Важливу роль у регуляції маси м'язів відіграють андрогени (особливо тестостерон), які мають виражений позитивний вплив на синтез білків.

Але недавні дослідження на тваринах уможливлюють зробити припущення, що одним із чинників гіпертрофії може бути гіперплазія. Питання про співвідношення між процесами еаркоплазматичної та міофібрилярної гіпертрофії і гіперплазії у людини поки що досліджується.

Якщо тренований м'яз не працює, наприклад, при іммобілізації, то протягом декількох годин у ньому відбуваються зміни, що ведуть до атрофії – змсншення розмірів м'язової тканини. Атрофія викликається в результаті бездіяльності м'яза і зумовлена зниженням синтезу білка та його втратою. Насамперед атрофія впливає на повільні волокна.

При поновленні активності м'язи відновлюються.

У м'язах іноді виникають больові відчуття:

1) у кінці тренування та під час відновлення;

2) через 12-48 годин після тренування;

3) одночасно, і в першому, й другому випадках.

Біль, який виникає під час і відразу після фізичного навантаження, може бути результатом накопичення кінцевих продуктів (наприклад, водневих іонів, лактату), або набряку, викликаного переміщенням рідини із плазми крові в тканини. Біль і больові відчуття, як звичайно, зникають через декілька хвилин або годин, і тому вони називаються гострими.

Якщо больові відчуття з м'язів з'являються через одну-дві доби після фізичного навантаження, то говорять про їхнє запізніле виникнення. Можливі причини больових відчуттів:

1) структурні ушкодження м'язових оболонок і як наслідок – набряки, вихід ферментів, міоглобіну, внутрішньоклітинного вмісту в кров та міжклітинну рідину;

2) запальні реакції у м’язах.

Енергокомпоненти м'язового скорочення. Продукти харчування безпосередньо для забезпечення організму енергією не використовуються. Енергія молекулярних зв'язків продуктів харчування вивільняється при їхньому розщепленні і зберігається у вигляді високоенергетичної сполуки – аденозінтрифосфату (АТФ).

У стані спокою енергія, яка необхідна організму забезпечується за рахунок розщеплення практично однакової кількості вуглеводів і жирів. Білки дають дуже малу кількість енергії.

При фізичному навантаженні для утворення АТФ використовуються насамперед вуглеводи (глікоген м'язів, печінки, глюкоза). Жири й білки теж використовуються як джерело енергії. Запаси жирів в організмі значно більші, ніж запаси вуглеводів (табл. 2). Але жири набагато складніше, порівняно з вуглеводами, розщеплюються (тригліцериди розщеплюються на гліцерин і вільні жирні кислоти, а потім вільні жирні кислоти використовуються для утворення АТФ).

Таблиця 2.

Дата добавления: 2015-09-02