Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття субкультури 5 страница

ТЕМА 1. ВСТУП | Висновок. | Висновок. | Поняття субкультури 1 страница | Поняття субкультури 2 страница | Поняття субкультури 3 страница | Вибори. 1 страница | Вибори. 2 страница | Вибори. 3 страница | Вибори. 4 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

3. За «масштабами» лідерства: загальнонаціональні; лідери регіональні; лідери соціальних груп, верств.

4. Щодо наявної політичної системи: функціональні; дисфункціональні; конформіст (пристосуванець); неконформіст.

Образи лідерів

(За М.Дж.Херманн).

1. Прапороносець або велика людина. Його вирізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, «мрія», що може захопити маси (В. І. Ленін, М. Л. Кінг, Хомейні, Ш. де Голль).

2. Служитель. Лідер цього типу завжди прагне виступити в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

3. Торговець. Лідер цього типу здатний настільки привабливо подати масам свої ідеї та плани, що змушує «купити» ці ідеї і залучає маси до їх виконання.

4. Пожежний тип лідера. Орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією.

У чистому вигляді в реальному житті образи лідерів зазвичай не зустрічаються, а поєднуються в політичних діячах у різних пропорціях.

Політологи підрахували, що успіх лідера тільки на 7% залежить від того, що він говорить, і на 55% - від того, яке враження він справляє.

Висновок.

Відповідно до Конституції України громадяни України мають цілу низку політичних прав і свобод. Вони беруть участь у політичному житті, будучи суб’єктами політики. Отже, треба формувати в собі навички активної поведінки.

 

Питання до теми. «Політичні інститути і процеси».

1. Дайте визначення поняття «політична влада».

2. Що таке суб’єкт і об’єкт влади?

3. Перерахуйте функції влади.

4. Дайте визначення поняття «політика».

5. Назвіть функції політики.

6. Дайте визначення поняття «політична система».

7. Назвіть функції політичної системи.

8. Що таке політичний режим. Назвіть види політичних режимів.

9. Дайте визначення поняття «політична партія».

10. Які функції здійснює політична партія.

11. Що таке політична еліта.

12. Назвіть ознаки політичної еліти.

 

ТЕМА 10. ДЕМОКРАТІЯ

Поняття, форми та принципи демократії

Вибори як інструмент демократії

План

1. Історія виникнення демократії.

2. Демократичний політичний режим.

3. Вибори як інструмент демократії.

Демократія- це ім’я, яке дають народу,

коли потребують його.

Робер де Флер

Ще у VI ст. до н. е. у Стародавній Греції відбулася розмова між рабом і рабовласником: «Чи знаєш ти, раб, що я можу вчинити з тобою так, як захочу?». «Так, - відповів раб, - я обплутаний кайданами рабства, але думки мої не знають пут». Історія не зберегла імені рабовласника, а ось ім’я мудрого раба залишила - Езоп.

1. Історія виникнення демократії.

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс об’єднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. Батько історії Геродот (484-425рр. до н.е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність усіх громадян перед законом.

Фукідід (460-395рр. до н. е.) записав відому «Промову на панахиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той віддає шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою) афінянам і говорить про особливості афінської демократії.

«... Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв’язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не приналежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність... У нашому приватному житті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотримуємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого ми обрали до органів управління, а також суворо дотримуємо законів, особливо законів, що захищають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не призводить нас до екстравагантності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливими до впливу. Ми вважаємо, що багатство треба використовувати розумно, а не обирати його за об’єкт для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, прекрасно поінформовані в галузі політики - і в цьому наша особливість. Ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайнятий своїми справами, ми вважаємо, що це взагалі не справа...»

Платон (427-347 рр. до н.е.) виділяв п’ять форм правління:

· Аристократію (правління кращих, благородних);

· Тимократію (правління честолюбних);

· Олігархію (правління нечисленної групи сильних

і заможних);

· Тиранію (різновид монархії),

· Демократію (результат заколоту бідняків, що

Знищують та виганяють багатих і знатних).

Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та демократії. На його думку, монархія небезпечна через надлишок влади, а демократія - надлишок свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.

 

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику - змішаний державний устрій, а до других - тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією - «владою натовпу»).

Аристотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким цензом; обіймати посади мають право всі громадяни, за винятком тих, кого було піддано судовому переслідуванню або атіміі (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччя не внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча - монархові (Марсилій Падуанський, XIVст.).

Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія». Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина:

· Свобода віросповідання (В. Пені),

· Свобода особистості і власності (Ш. Монтеск’є),

· Участь народу в державотворенні (Ж. Ж. Руссо),

· Свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт),

· Право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант),

· Можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте).

Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль вбачав у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.

«У демократії багато недоліків,

але поки що не знайдено нічого кращого».

У. Черчілль.

2. Демократичний політичний режим.

У сучасній політології виділяють три політичні режими:


· Демократичний,

· Авторитарний,

· Тоталітарний.


Політичний режим - це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.

Демократія (від грецьк. demos - народ + kratos - влада) - політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.

Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Характерні ознаки демократичного режиму:

• Народ - джерело влади;

• Поділ влади (законодавча, виконавча, судова);

• Правова держава;

• Права особистості закріплені законом і гарантовані;

• Громадянське суспільство;

• Демократичні вибори до органів державної влади;

• Політичний плюралізм;

• Конкурентна багатопартійна система;

• Легальна опозиція;

• ЗМІ вільні від цензури;

• Дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом;

• Підтримання правопорядку - функції міліції та суду;

• Відсутність офіційної ідеології;

• Церква відокремлена від держави.

Політичний статус особистості.

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває прав та обов’язків, що відтворені у правових актах і характеризують правове становище особи в суспільстві.

Політична участь і політична культура

Політична участь - це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередковану участь здійснюють через обраних представників.

Безпосередня:

• участь у діяльності політичних партій;

• звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;

• участь у мітингах; участь у виборах.

Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.

Політичні знання - це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації - це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.

 

Способи практичних політичних дій - це зразки і правила політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід чинити.

Основні функції політичної культури:

1. Ідентифікація - розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї групової приналежності і прагненні визначити прийнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні інтересів даної спільності.

2. Орієнтація - характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних можливостей під час реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

3. Адаптація - висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

4. Соціалізація - характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичні функції та інтереси.

5. Інтеграція - забезпечує різним групам можливість співіснувати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством в цілому.

6. Комунікація - пов’язана із взаємодією всіх суб’єктів та інститутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спілкування.

Зазначені функції характеризують політичну участь.

Політична участь - дії громадянина, що мають на меті вплинути на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

3. Вибори як інструмент демократії.

Вибори - передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший - народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин (пізніше - і воєначальників). Для прийняття рішень під час народних зборів різні народи використовували різні способи голосування.

В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорозькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, висловлюючи громадою «за» і «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збираються голосувати чи голосують за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. elector - виборець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право - це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним шляхом внаслідок найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.

 

За мажоритарної системи (від франц. maqorite - більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут усе залежить від закону, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо вказувати на відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість мас скласти 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість - 2/3, 3/4 від загального числа поданих голосів.

Пропорційна система передбачає розподіл депутатських мандатів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар’єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб брати участь у розподілі депутатських мандатів.

Приклади систем виборів:

• Мажоритарна система відносної більшості (наприклад, СІІІА, Велика Британія, Канада. Індія);

• Мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);

• Пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки);

• Система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);

• Обмежене голосування (наприклад, Японія).

 

Критерії демократичності виборів.

1. Вибори повинні бути загальними.

2. Вибори повинні бути рівними.

3. Вибори проводять за таємного голосування.

4. Періодичність.

5. Конкурентність.

6. Остаточність (легітимність).

7. Представництво.

8. Фактична участь громадян у виборах.

Стадії виборчого процесу.

Виборчий процес зазвичай визначається як врегульована законом та Асоціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп з підготовки та проведення виборів у державі і в самоврядні органи.

План проведення виборів.

1. Призначення виборів.

2. Утворення виборчих округів.

3. Створення виборчих органів.

4. Реєстрація виборців.

5. Висування кандидатів.

6. Агітаційна кампанія (виступи з програмовими заявами, відкриті

дебати між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.)

7. Голосування.

8. Підрахування голосів і підсумків голосування.

9. Повторні вибори.

10. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.

ТЕМА 10. ДЕМОКРАТІЯ


Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 62 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття субкультури 4 страница| Поняття громади.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.023 сек.)