ТЕМА 1. ВСТУП

Поняття людини як біосоціальної істоти

Індивідуальність як феномен людини

Особа. Особистість. Персона. Громадянин

План

1. Вступ. Основна ідея та завдання курсу «Людина і світ».

2. Світогляд, фактори, що впливають на нього. Типи світогляду.

3. Індивід. Індивідуальність.

4. Людина. Походження людини.

5. Роль природно-історичного середовища у формуванні й розвитку людини.

6. Роль спадковості у формуванні і розвитку людини.

7. Особа, Особистість. Персона. Громадянин.

1. Вступ. Основна ідея та завдання курсу «Людина і світ».

Основною ідеєю курсу «Людина і світ» є визнання людини як най­вищої цінності на Землі, окреслення найбільш перспектив­них шляхів формування особистості, яка поєднує в собі па­тріотизм і любов до своєї Вітчизни, стверджує демократичні цінності громадянського суспільства та прагне жити в рідній процвітаючій Україні.

Творенню особистості нового типу, безумовно, сприяють сучасні зміни в економічному й духовному розвитку україн­ської незалежної держави. За роки незалежності в Україні склали­ся нові соціально-економічні, політичні й культурні реалії, відбулися глибинні зміни в суспільній свідомості. Громадя­ни України всіх національностей все більше усвідомлюють себе як політична нація. Україна остаточно утвердила себе як суверенна держава, стала повноправним суб'єктом міжна­родних відносин, важливим фактором стабільності у світі. За роки незалежності в Україні закладено підвалини сучасної політичної системи на принципах народовладдя, відбулося становлення парламентаризму і вертикалі виконавчої вла­ди; формується незалежна судова система. Важливою віхою політичного життя держави стало прийняття Консти­туції. У суспільстві забезпечуються внутрішня стабільність і громадянський мир.

Водночас духовне багатство й матеріальний добробут українського народу значною мірою залежать від рівня роз­витку світоглядної культури й громадянської позиції кож­ної людини. Курс «Людина і світ» саме й покликаний слугувати благородній справі формування сучасного світо­гляду молодої людини - представника нової генерації україн­ського народу.

2. Світогляд, фактори, що впливають на нього. Типи світогляду.

Світогляд – це система поглядів, звернених на об’єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтири.

Із власного життєвого досвіду ви вже знаєте, що без світоглядного вибору людина позбавлена повноцінної реальної діяльності.

Сам світоглядний вибір є досить складним явищем, і визначають його насамперед такі основні моменти:

Моменти, що визначають світоглядний вибір:

1. Цей процес є індивідуально-особистим творенням людиною цілісної картини світу. Це творення ґрунтується на прагненнях і бажаннях людини, воно визначене нестримною жагою до усвідомлення нею цілей, мети і характеру своєї діяльності. Тобто шлях до того, чого прагне людина, вона вибирає і окреслює сама.

2. Не кожна людина має здатність самостійно визначатись у світобаченні. Тому вона з необхідністю звертається до надбань світоглядної культури, які творяться, як правило, видатними особистостями або творчими колективами.

3. Людина тільки на рівні поєднання власного бачення світу і суспільно-узагальненого відношення до нього робить свій єдиний і неповторний світоглядний вибір – займає відповідну своїй душевно-природно-соціальній сутності життєву позицію.

Життєва позиція – ставлення людини до оточуючого світу, система поведінки, яка визначається розумним сприйняттям його необхідності доцільності, усвідомленням дій та глибоким переконанням.

Це те, з чого починається і чим закінчується життєвий шлях людини як особистості. У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів відношення «Людина-світ».

З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані людського буття, тобто типи відношень «Людина-світ»:

Типи відношень «Людина-світ»:

1.Онтологічний (онтологія - вчення про буття).

У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв’язків, основні закономірності.

Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.

В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду, міфологічними, релігійними, науковими.

2. Гносеологічний (гносеологія – вчення про пізнання).

У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення людини до світу і самої себе, визначаються можливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності, з’ясовуються критерії істинності здобутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий.

Оскільки самопізнання – стихійний процес, в якому сумнів цілком природний, цей світоглядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.

Однією з форм пізнання є агностицизм – заперечення пізнавання світу. Так, у філософії І.Канта визначається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів – буття світу і людини в цілому непізнавані.

Інша філософська концепція, наприклад, гегелівська чи філософія марксизму, визначають можливість одержання повного й істинного знання.

3. Практичний, або праксиологічний.

У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу і самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності.

Найсуттєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому.

У праксиологічному аспекті пропонується вирішити питання про вибір найбільш значущих для реалізації сутності людини способів людської діяльності – пізнавальної, виробничої, моральної.

4. Аксіологічний (аксіологія – вчення про цінності).

Це центральний аспект світогляду.

Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-побутових і т.п.).

Через аксіологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

Іноді аспекти світогляду поділяють на духовні й практичні.

За такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти світогляду визначаються відображенням практичних відношень, а другий (гносеологічній) і четвертий (аксіологічний) – духовних відношень.

Практичні аспекти	Духовні аспекти
Онтологічний Праксиологічний	Гносеологічній Аксіологічний

У виділених 4 аспектах світогляду його структура розкривається з погляду способів людської діяльності, типів відношень «людина-світ».

Поряд з цим її можна розглядати і з інших позицій.

Приклади:

Світогляд

Буденний Теоретичний

(світовідчуття)

Світогляд

Індивідуальний Масовий

Природно-історично склалося так, що теоретичними підвалинами формування життєвої позиції особистості постали такі основні типи світогляду як міфологія, релігія, наука і філософія.

Типи світогляду:

1. Міфологічний – це цілісна картина світу, де основним персонажем є Людина (розумна Тварина з душею), а возвеличується, абсолютизується Природа.

2. Релігійний – це цілісна картина світу, де основним персонажем є Людина (істота, що має тіло і душу, вірить у винятковість надприродного), а возвеличується, абсолютизується Надприродне (Бог, диявол та інш.)

3. Науковий -це цілісна картина світу, де основним персонажем є Людина (Істота, яка пізнає і перетворює Світ), а возвеличується, абсолютизується Істина.

4. Філософський -це цілісна картина світу, де основним персонажем є Людина (Істота, яка здатна бути мудрою), а возвеличується, абсолютизується істина.

Таке визначення основних теоретичних підвалин світогляду показує, що в реальній дійсності кожна особистість має неповторний, особливий світогляд, який є комплексним явищем і в якому переплітаються елементи міфічності, релігійності, науковості і філософічності.

Одночасно в цьому переплетінні завжди переважають елементи того чи іншого світоглядного типу – тільки так світоглядно конкретизується життєва позиція людини.

Саме тому в повсякденному житті людина прагне такого світогляду, який відкрив би шлях до її власної економічної визначеності й захищеності, до її власного відносно високого рівня політичної свободи, духовної наснаги і душевного спокою.

Такий світогляд як цілісне теоретичне явище, як «рецепт» для кожної особистості ще не вироблений, і що найважливіше - ніколи не буде вироблений.

Однак людина має перебувати у постійному пошуку саме такого світогляду, знаючи що це прагнення є вічним, хоча мета недосяжна.

Саме в цьому прагненні людина досягає високої прозорості власного світоглядного вибору й відповідно до нього намагається відбутись у світі. Абсолютної відповідності між світоглядним вибором і реальним процесом життя людини не було, немає і бути не може. Бо реальний процес життя людини, як правило, або далекий, або близький до її світоглядного вибору.

Проте це не означає, що загальновідома фраза: «Обставини сильніші за нас» - цілком правильна.

Річ у тім, що в тому чи іншому типі світогляду є свій рівень визначення місця людини у світі, її активності, її діяльності – її сили. Водночас, ця активність обмежується.

Наприклад, міфологія пропагує безсилля людини щодо природи і т.д.

Тому від того, як людина усвідомлює переваги тієї чи іншої світоглядної культури і її обмеженість, багато в чому залежить життя людини. Хоч обставини часто сильніші за людину, потрібно пам’ятати, що врешті-решт творцем цих обставин є сама людина. Якщо обставини гальмують рух людини до щастя, їх по-можливості потрібно змінити. Таке розуміння співвідношення світоглядного вибору і реального процесу життя людини приводить до загального висновку: завжди, в усі періоди історії людської цивілізації докорінних змін (у прогресивному чи регресивному аспекті) не відбувалось доти, поки докорінно не змінювався світогляд.

3. Індивід. Індивідуальність.

Індивід -окремий організм, який існує самостійно;

Окрема людина, особа.

Поняття, яке вказує на приналежність даної конкретної людської істоти до людського роду.

Поняття «індивід» несе в собі як ознаку цілості суб'єкта, так і наявність у нього особливих (індивідуальних) властивостей.

Термін «індивід» разом з тим віддзеркалює родові, а не особистісні ознаки. Без групової ідентифікації неможлива соціалізація особистості. Проте, слід розуміти, що для становлення людини дуже важливими є процеси, протилежні соціалізації, процеси індивідуалізації.

Соціалізація, важливою ознакою якої є формування соціально-рольових якостей особистості, є хоч дуже важливим, проте лише етапом розвитку людини. Він має змінитись процесами протилежної спрямованості, суть яких полягає у поверненні до індивідуальних особливостей людини, але не на індивідному, а на індивідуальнісному рівні.

Трактовка особистості лише як соціального індивіду не може пояснити всіх феноменів і проявів особистісного, таких, як суб'єктна активність, надситуативна активність, творча ініціатива, вищі прояви таланту і геніальності людини та інших.

Проте, навіть піднімаючись на вищі рівні розвитку індивідуальності, людина не перестає бути соціальною істотою, отже «феномен Ми» завжди залишається важливою складовою її психології, при цьому переважання групових ролей над особистісними («феномен Ми») і домінуюче амплуа (при недостатній різноманітності особистісних ролей) можна розглядати, як дві форми збідніння індивідуальності.

Можна говорити про таке поняття, як «людина рольова» тобто людина, в якої соціальність переважає над індивідуальністю.

З точки зору проблеми розвитку особистості та індивідуальності «рольова людина» - це особистість без індивідуальності. Людина юрби - це, відповідно, індивід без індивідуальності, який втратив ознаки особистості, оскільки юрба знеособлює людину.

Проблема людини займає одне з провідних місць у суспільствознавстві. Сучасна наука розмежовує поняття «людина», «особа», «особистість», «персона», «громадянин».

4. Людина. Походження людини.

Людина - вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це - біологічна істота, з іншого - творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства.

Поняття «людина» має декілька значень.

Зміст поняття «людина»

Найзагальніше поняття для визначення окремого представника виду Homo sapiens
Вид живих істот, що займає певне місце в сукупності живих організмів	ЛЮДИНА	Особлива розумна істота, яка має принципові відмінності від усіх живих істот.
Характеристика того, наскільки людина є людиною, ступінь відповідності певної конкретної людини існуючим уявленням про сутність людини.

Феномен людини полягає в її унікальності, неповторності, відмінності від усіх інших живих істот.

Зміст феномену полягає в наступному:

- Особлива тілесна організація - анатомо-фізіологічні характеристи­ки людини, генетичні явища, деякі особливості протікання розумових процесів, тип нервової системи тощо;

- Наявність душі - сукупність психічних характеристик людини;

- Свідомість - здатність суб'єкта відображати навколишню дійсність і самого себе в ідеальних образах, створювати власний внутрішній духов­ний світ і мову, якою виражається його зміст;

- Суспільний характер існування - людина є соціальною істотою, яка гине без суспільства;

- Діяльність - спосіб існування людини, її здатність задовольняти свої потреби завдяки змінам навколишньої дійсності та самої себе.

Основні тлумачення походження людини

Гіпотези	Зміст
Міфологічна гіпотеза	Людина походить від тваринних чи рослинних першопредків. Ці уявлення є відображенням тотемізму - вірувань у надприродну спорідненість між людськими групами (родами) і деякими тваринами або рослинами (тотемами).
Релігійна гіпотеза	Людина створена Богом. Саме завдяки цьому вона якісно відрізняється від усього, що її оточує.
Космічні гіпотези	Найпоширенішими серед них є ті, що пояснюють походження людини: - занесенням на Землю космічного «насіння життя»; - залишенням космічними прибульцями своїх представників на Землі; - реалізацією в умовах Землі особливої енергії Космосу.
Еволюційна гіпотеза	Людина має земне (природне) походження. Її предками були тварини. Людина є останньою, найдосконалішою ланкою у ланцюзі живих істот на Землі й має спільних предків з людиноподібними мавпами.
Гіпотеза про штучне походження	Виникнення людини на Землі є результатом творіння Великого Експериментатора - представника високорозвинених неземних цивілізацій.

5. Роль природно-історичного середовища у формуванні й розвитку людини.

Людина, як і будь-яка жива істота, має середовище свого існування.

Середовище - оточення, сукупність умов, де відбувається життєдіяль­ність людини і суспільства, оточуючий світ.

Середовище як природне так і суспільне впливає на розвиток і формування людини.

Вплив природного та суспільного середовища

у формуванні та розвитку людини

Природне середовище

Суспільне середовище

- Людина є частиною природи, як біологічна істота гине без спілкування з нею. - Можливість людини пристосовуватися до природного середовища обумовлена рівнем розвитку суспільства: чим він нижчий, тим більше людина залежить від природи. - Стан організму і психіки людини залежить від процесів, які відбу­ваються у Космосі та в глибинах нашої Землі. -Душевної рівноваги людина досягає лише за умови пристосування до природного світу.

- Людина як соціальна істота гине без суспільства - Через суспільство людина пристосовується до природи - Становлення людини відбувається через засвоєння нею цінностей, вироблених людством упродовж його історії - Вплив суспільного середовища буває стихійним і випадковим чи свідомим і цілеспрямованим (виховання) -Роль суспільного середовища у формуванні та розвитку людини є переважаючою.

6. Роль спадковості у формуванні і розвитку людини.

Процес індивідуального розвитку людини відбувається у результаті поєднання дії двох протилежних явищ - спадковості та мінливості.

Явище	→ →	Наслідки
Спадковість - властивість організмів повторювати з покоління в покоління подібні ознаки і забезпечувати специфічний характер індивідуального розвитку в певних умовах середовища.	Реалізація людиною певної генетичної програми і відтворення певних ознак, переданих її батьками.
Мінливість - здатність змінювати спадко­ві задатки, а також їх варіативно прояв­ляти в процесі розвитку організмів, у процесі взаємодії з навколишнім середовищем.	Набуття людиною нових ознак, які сприяють її розвитку

Людина успадковує задатки - вроджені потенційні можливості розвитку людини, які знаходять свій вияв у її схильності до певних видів діяльності. Вони можуть розвинутися (або не розвинутися) у здібності - індивідуально-психічні особливості людини, які є умовою успішного володіння нею певною діяльністю та її виконання. Це залежить від власних зусиль людини, спря­мованих на самовдосконалення - діяльності людини, спрямованої на свідо­ме формування у себе певних рис і властивостей або їх вдосконалення.

6. Особа. Особистість. Персона. Громадянин.

Особа - людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.

Особистість - це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів у систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності.

Особистість по суті - це людина зі сформованим світоглядом, самосвідомістю і здатністю до творчої самореалізації через діяльність.

Самосвідомість являє собою свідомість і оцінку людиною самої себе як суб'єкта практичної, пізнавальної, культурної діяльності, як особистості.

Персона (від лат. persona) - у психології особа індивіда в тому вигляді, в якому вона представлена іншим, в протилежність автентичному Я.

Термін, введений у вживання Карлом Юнгом, походить від назви маски, що використовувалася етруськими мімами. Згідно Юнгу, персона дає можливість індивідові взаємодіяти з навколишнім світом, відображаючи ту роль, яку людина грає в нім. Це дорога досягнення компромісу між внутрішньою психологічною структурою особи і суспільством. Персона дає можливість індивідові пристосовуватися до вимог його оточення.

З виникненням держави та владної сфери відносин соціальна категорія «особа» набирає політичного змісту і перетворюється у категорію «громадянин».

Громадянин - це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею.

Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб'єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин.

Питання до теми «Вступ».

1. Що є основною ідеєю курсу «Людина і світ»?

2. Що таке світогляд?

3. Що визначає світоглядний вибір людини?

4. Що таке життєва позиція? Чи можете Ви визначити свою життєву позицію? Яка вона?

5. Назвіть типи відношень «Людина-світ».

6. Назвіть відомі Вам типи світогляду. Чим вони відрізняються один від одного? До якого типу світогляду схиляєтеся особисто Ви?

7. Чи згодні Ви з тим, що загальновідома фраза «Обставини сильніші за нас» цілком правильна? Поясніть свою думку.

8. Розкрийте поняття «людина».

9. У чому полягає зміст феномену людини?

10. Назвіть відомі Вам теорії, що пояснюють походження людини.

11. У чому полягає вплив природного та суспільного середовища у формуванні та розвитку людини?

12. Поясніть збіжності та розбіжності понять індивід, особа, особистість, персона, громадянин.

ТЕМА 2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Поняття «Соціалізація»

Сім’я. Гендерна соціалізація особистості

План

1. Поняття соціалізації.

2. Етапи соціалізації.

3. Гендерна соціалізація особистості.

4. Розвиток сім’ї як соціального інституту.

5. Сім’я. Розвиток сім’ї як соціального інституту.

6. Шлюб.

7. Функції сім’ї.

1. Поняття соціалізації

Третину свого життя людина навчається жити у світі складних суспільних відносин. У театрі ролі грають актори. Ми - актори театру життя. Кожна людина поводиться відповідно до ролі. Суспільство чекає від нас бездоганної акторської гри, щоб за необхідності «зробити з каменяра філософа». Знаючи закони природи, з «хорту лягаву не зробиш». Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає нам це зробити соціалізація.

Соціалізація - це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.

Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.

Навчання життя і навчання предмета - поняття різні.

До соціалізації застосовуємо термін освоєння, а не навчання. Процес соціалізації переживає кожен з нас протягом всього життя.

• Не можна соціальних ролей і культурних норм навчитися за книгами.

• Соціальних ролей багато, кожна включає багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться за реальних умов, протягом усього життя.

Щоб переконатися у важливості соціалізації, уявімо наше життя без неї. Як виглядала би людина? Можна навести такі приклади.

• У літературі: «Мауглі» Р. Кіплінга

• У реальному житті - в Індії 1940р. було знайдено двох дівчаток - півторарічну Амалу і Камалу восьми років, які зростали серед зграї вовків. Після повернення до людського середовища Амала прожила один рік, а Камала - 10, проте дівчинка так і не навчилася говорити і сміятися, а пересувалась навколішки.

Висновок:

• У ході соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну. Соціальне середовище відіграє в цьому процесі вирішальну роль.

• Соціалізація дає можливість спілкуватися за допомогою ролей.

• Соціалізація забезпечує збереження самого суспільства: прищеплює новим громадянам загальноприйняті цінності, зразки поведінки.

Таким чином, соціалізація - процес розвитку людини, становлення особистості у взаємодії з навколишнім світом.

2. Етапи соціалізації.

У доіндустріальному суспільстві вирізняли лише три етапи людського життя: дитинство, зрілість, старість. Дитинство закінчувалося рано - у 13-15 років, переважно після укладання шлюбу.

Люди лише нещодавно усвідомили, що кожен віковий період людини - це особливий світ.

За часів Шекспіра діти в усьому були схожі на дорослих. Тільки після епохи Відродження з’явилися перші ознаки вікової різниці - зачіски, одяг...

У XVIII ст. починають вирізняти юність. За образним висловом американського вченого Ф. Масгрейва, юнак був винайдений водночас із паровою машиною (1765р. з’явився винахід Д. Уатта, а 1762р. Ж.-Ж. Руссо «відкрив» юнака, написавши книгу «Еміль»).

Дитинство - найважливіший етап первинного навчання і соціалізації.

«Всі ми родом з дитинства» (А. Екзюпері).

Американський психолог Ерік Еріксон виділив 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. У цей період закладається фундамент соціалізації, людська особистість формується на 70 %. Не можна спізнитися, втратити час.

Східна притча.

Молода мати прийшла до мудреця і запитала ради, коли їй треба починати виховання дитини «Скільки виповнилося вашій дитині?» - запитав мудрець. «Лише 3 місяці», - відповіла мати. «На жаль, ви запізнилися. Ви запізнилися рівно на 3 місяці», - сказав мудрець.

Розбіжності між дитиною та дорослим.

• Зростання, фізична сила;

• Обмін речовин (у дітей - пластичний, у дорослих - енергетичний);

• Розумові здібності і вміння їх з вигодою застосовувати;

• Обсяг набутих знань;

• Вміння приймати рішення і т. п.

Висновок:

Дитина не вміє жити в дорослому світі: не мас соціальних статусів і ролей, чітких прав та обов’язків, не знає, що таке соціальна відповідальність; погано уявляє собі, що таке соціальні норми.

• Діти не можуть оцінювати норми, здатні тільки їх засвоювати через стереотипи. Зразками для наслідування є найближче оточення - батько і мати. Батьки є агентами первинної соціалізації. Народна мудрість говорить: «Виховання дітей починається з їхніх батьків».

• У дітей ігрове освоєння світу. В які ігри грають наші діти? Які з них найбільш важливі? (Рольові ігри: «Дочки-матері», «Школа».) Те, чого навчаються в дитинстві, зберігається на все життя і багато в чому визначає його.

Юність - найважчий період соціалізації. Вікові рамки: 13-17 - тінейджер, 19-23 - юнак.

«Роки юності - найважчі роки», - писав ще у XVIII ст. німецький філософ І. Кант.

Зміни, які відбуваються в період тінейджерства

1. Відбуваються важливі фізіологічні зміни: статеве дозрівання; інтенсивне зростання (на 5-8 см на рік), збільшення маси тіла (4-8 кг на рік); перебудовується опорно-руховий апарат (збільшується ступінь окостеніння, наростає м’язова сила) і т. ін. Соціальна та психологічна зрілість дуже часто не встигає за зрілістю фізичною.

2. Психологічні зрушення (потяг до протилежної статі, посилюється агресивність, схильність до неприборканого ризику тощо).

3. Прагнення інновацій і творчості; невизнання авторитетів.

4. Підкреслене прагнення незалежності і самостійності.

5. Формується паралельна система цінностей: батьки - однолітки.

6. Змінюється поведінка (від майже повної слухняності до прихованої або явної непокори батькам).

7. Суперечності між прагненням самостійності і залежністю від думки і поведінки однолітків.

8. Закінчується формування фундаменту особистості - світогляду.

9. Усвідомлення свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті; відбувається постійний пошук моральних орієнтирів.

Дата добавления: 2015-09-01